[Прошу вибачення, дорогі читачі, я вас обдурив. Хоч минула глава і закінчилася абсолютно логічно, я все ж вирішив не пиляти Джона Сноу, на якому сиджу. Ще раз, пробачте.]
ЩО... Що це було?.. В житті таких глюків не ловив... Курва... Шо це за відчуття? Чого мені раптово захотілось ділитись і множитись? Оце я тріснувся макітрою... До речі... Я живий? Точно! Я вижив! Голова на місці, руки, ноги... Стоп, де ноги? Чому я їх не відчуваю? Спробую піднятсь. Бффффуаааа... Ага, звісно... Здається, я зламав кілька ребр. Потрібно провести діагностику за допомогою магії. Це, напевно, єдине, що я зараз можу. Голова трохи побита, але череп цілий. Руки: тріщина на лівому передпліччі. Легені, серце, печінка і начебто все... Я перечислив ті органи, що не постраждали. Ну гаразд, ті із них, що я знаю як називаються. Пошкоджено шлунок, і кишечник. Що з ногами – невідомо. Сигнал до них не доходить, тому що я мав таку необережність, випадково зламати собі хребет. Те саме і з тазом. А ще у мене внутрішня кровотеча. Здається, хтось таки полагодив ручку складності в цій грі, для того, щоб підняти рівень іще вище. Схоже, розробники мене недооцінили. Давайте ще метеоритний дощ, армію роботів і нейротоксин в повітря. А шо... Чому б ні? Заткнись, бо їй Богу договоришся...
Взагалі-то мені дуже пощастило, що я прийшов до тями. Витримка спрацювала на відмінно. Однак, що робити із своєю другою половинкою, я не знаю. Стоп... Друга половинка... Мені терміново треба дещо перевірити. Прямо писець як треба. Я повинен трохи піднятися. Байдуже, що ребра можуть пошкодити легені. Відключити біль! Я якось сперся на руки і притулився до скелі. Мда... моторошна картина... Ніженьки мої виглядають, м'яко кажучи, не дуже. Вони виглядають як дві макаронини із фаршем, добряче политі томатним соусом. Але мене хвилювало дещо інше. Дещо значно цінніше. Я, затамувавши подих, поліз рукою у свою скарбничку. Серце билось, ніби божевільне, невпинно помпуючи кров у мою черевну порожнину. Але це дрібниці. Головне щоб мої скарби були неушкоджені. Отже, один... другий... третій... Ху.... Яке полегшення... Добре, тепер варто подумати, як мені не померти найближчим часом від втрати крові. Це найбільш нагальна проблема, і я повинен кинути на її вирішення всі наявні ресурси. Всі до останнього... Так... Цю проблему варто вирішити негайно... Одразу після того, як трохи подрімаю... Щось так сильно розморило...
- НЕ СПАТИ!!!
- Майор Пейн?
- Паровозик Майор Пейн!
- Так, точно, Паровозик Майор Пейн!
- Я дозволяв спати?!
- Ні!
- Що?!
- Не дозволяли, сер Паровозик!
- Ти у віконце мені прошепочи...
- Ой... Вибачте, але там надто багато мікробів і бактерій. Вони схожі на Нагієва, і якось злісно на мене зиркають...
- Так... Ми стежимо за тобою...
- Ні! Ідіть геть! Дайте мило, хто-небудь!
- Ха ха ха... Це тобі не допоможе... Ми дочекаємось свого шансу, щоби переродитись у твоєму тілі. Ти знаєш, що людський організм на 60% складається із чужорідних мікроорганізмів. Тобто, виходить, що ти більше мікроб ніж людина.
- Ні! Не хочу бути мікробом!
- А тебе ніхто й не спитає... Коли ми захопимо владу, то будемо творити всяку дичину, типу ходіння по місту, слухаючи реп на колонці.
- Тільки не це...
- Ми будемо репостити кожен допис із групи «Брат за брата за основу взято»
- Ні....
- А ще.... Ми..... Почнем...... Вести..... Тік Ток.....
- НІІІІІІІІІІКХТШШ!!!!! Не хочу, не хочу, не хочу, не хочу... Ніііі... Чому?... Ну чому?... Стоп. Чому в мене голос як у Фродо? Ей, тут є хтось? Гімлі, відчиняй! Чому в мене голос як у Фродо з рос озвучки?
- Його немає. Він пішов у армію.
- Армію? Яку, гномлячу? Знову з орками воює?
- Так. Заїбали вже.
- А... Ок. А коли він повернеться?
- Років через двадцять – тридцять.
- Ясно... А можна попросити трохи води?
- Так, але спершу вигуляй Грока.
- Гаразд. Але... Якийсь він без шерсті. З ним все добре?
- Все зі мною добре, на себе подивись.
- А шо зі мною?
- Бридота... Як взагалі можна бути таким гидким?
- Та годі тобі. Давай дружити. Дай лапу.
- Забери свої бридкі культяпки, вони всі в крові.
- Що? Де я їх вимастив? Треба помити руки! Дайте води! Будь ласка, де тут є вода?
- Туалет он там, за скелею. Лівий кран – лава, правий – сірчана кислота. Обережно, не зачепись за ланцюги.
- Дякую, Бароне. А води там немає? Я дуже хочу пити.
- Немає. Перекрили за несплату.
- Чорт... І який там борг?
- Три тисячі пальців.
- І де мені стільки взяти?
- Попроси в Канекі. До речі... Ти ж Зоріпупек, і повинен вести себе відповідно. Тому я приготував для тебе тістечко. Скажи «ааааа».
- Але це ж камінь...
- Що? Ніііі... Це ж твоє улюблене кам'яне тістечко! Тримайте його, хлопці. Щоб стати аристократом, потрібно багаааато зусиль...
- Пустіть мене! Пустіть!
- Шо ти, не мужик, чи шо? З'їж та й не ний.
- Мері? Мері! Дай води, будь ласка. Я так хочу пити...
- Пиздець, мені шо тобі, річку принести?
- Було б добре...
- Тоді розчихляй свого Ваєра.
- Гаразд. Стоп, ЩО?! Ваєр? Якого хуя ти став хуйом?! Негайно припини!
- Я виконую контракт, хі хі хі хі.
- Гидота...
- Ні, Мері, стій! Ти куди!? Стій кажу! Чому я не можу її покликати? Не можу... Не можу її наздогнати. Ноги такі важкі. Заледве ними пересуваю. Чому... Ей, якого хріна ти вичворяєш?
- Ти дуже галасний.
- Перестань жерти мою ногу, придурок! Мені ж боляче!
- Так це ж добре. Люблю, коли тобі боляче. Це як музика...
- Курва, та відчепись від мене!
- Відріж його.
- Що зробити? Це ж моє...
- Ріж!
- Я... я... не хочу.
- Ду іт!
- Мені лячно...
- Джаст ду іт!
- Стій... Ти ж цей, як його... Жираф... Ні, Шия... Шия Жираф... Чорт забирай, як там тебе...
- А ти не знаєш?
- Якого дідька ти в одних тільки трусах?
- Як мене звуть?
- Що? А ти не пам'ятаєш свого імені? Геть дибіл? Ні, ні, забери пістолет!
- Як... Мене... Звуть?!
- Ні-ні-нікола?
- Ти, курво, до біса правий...
- Добре, добре. А тепер постав будь ласка Адольфа на місце. Від нього один тільки череп залишився. Геть життєвих сил не має. Гроку, допоможи йому.
- Я не можу, в мене очі болять.
- Ну тоді я сам. Як там ти це робиш?
- Контрл Альт Ділейт.
- І що далі? Гроку, в мне не виходить. Допоможи! Гроку? Нас оточили... Що це за потвори? Твої друзі? Стійте! Я вас не кликав!
- Гав! Гав!
- Ідіть нахуй звідси!
- Грррр...
- Вони хочуть мою шкіру. Ні! Це моя шкіра! Не віддам! Залиште мене в спокої! Благаю, припиніть за мною бігати! Я вам не здобич! Я сам мисливець! Чорт... Їх надто багато. Треба десь сховатися. І де мені сховатись? Точно, Гроку, в тебе дуже багато місця в животі, можна я сховаюсь? Ми ж друзі, правда? А так ти вважай шо станеш моєю мамою. Це ж круто!
- Тільки від однієї думки вивертає.
- Але якщо ти мені не допоможеш, більше ніхто цього не зробить. Будь ласка...
- Гаразд, так і бути... Тільки від кого ти ховаєшся?
- А ти їх хіба не бачиш? Відсилання... Вони скрізь... Таке відчуття, ніби в моєму житті крім фільмів та серіалів нічого більше не було.
- В житті?
- Нуу... так.
- А ти хіба не помер?
- Та наче ні... Здається, тільки ноги зламав, але вони вже он зрослися. Я ж не даремно мученик.
- Так швидко? Якось це все дивно...
- Можливо... До речі, мамо, а ти що, теж переродилася?
- Так. Тільки рослиною. Будь ласка, не їж огірків.
- Ха. Ти мені все життя зворотнє говорила.
- То було минуле життя.
- Слухай, а якщо я тебе вб'ю, може ти знову станеш людиною?
- Ти рідну матір вбити хочеш? Вбивця...
- Ні, мамо, прости, я не хотів... Просто... Просто живіт так болить, і ця спрага...
- Так ти ж у нас повелитель болю, хіба ні?
- Ну... так. В мене і магія є. Хочеш покажу?
- Давай!
- Експекто Патронус!
-
Бффффф... Ха... Ха... Ха... Бля... Пиздець... Знову втратив свідомість... Витримка, курво, ану не халтурь! Я що, сам собі дефібриляцію уві сні зробив?
- Гррррр... Гррррр...
- Обана... І тобі привіт, чаклун з орбіт. Ти тут один? Я дуже надіюсь, що ти тут один, друже. Знаєш, не хотілося би знову зустрітися із твоїми колєгами. Їх шось дуже багато. І всі, курва, голодні, як я на першому курсі. Мушу сказати, що ти неймовірно вчасно. Розумієш, я багато крові втратив, і мені конче потрібен донор.