Суки... Підари... Як же я вас ненавиджу...

Скупа чоловіча сльоза скотилась по моїй брудній щоці і впала в невеличку калабатину із таких же скупих сліз під ногами. Я не міг заспокоїтись. Їм мало? Їм, курва, мало!? Мало того, шо тут зі мною роблять, так ці падлюки вирішили іще й морально мене загнобити? Терпило... Самі ви.... Сидять собі там, певно. Дивляться... Нічого. Я виберусь звідси, знайду всіх тих, хто створив цей рай для мазохістів, здеру з них шкіру і змушу танцювати кабаре на розпеченому вугіллі... Будьте певні, я це зроблю. Ким би ви не були, вам всім пизда.

Гаразд, це потім. Помста подається холодною. Зараз є справи важливіші. 10 000 очок пошкоджень. Як воно взагалі працює? Як воно обчислюється? Вони рахують знищені клітини? Якщо так, то система має інформацію про кожну із них. А отже це в принципі не може бути реальністю, і моє тіло не справжнє. Але з іншого боку, ця фальшива реальність виглядає до біса реальною! Наскільки ж потужною повинна бути система, щоб мати дані про кожну клітину кожної живої істоти. І не тільки... Якщо система підтримує магію, то вона знає про кожен атом, електрон і навіть фотон! Це вже не система, а справжній демон Лапласа.

Тоді, можливо, це Бог? В мене немає великого досвіду подорожування між світами, так що, чом би й ні? Я себе атеїстом ніколи не вважав. Згадати хоча б, скільки разів я молився перед екзаменами. І якщо в моєму світі Бог просто тихо і спокійно спостерігав, то що, якшо в цьому світі Бог відбитий на всю голову психопат? Або це взагалі паралельний світ, в якому переміг індуїзм. Тоді нічого дивного. Індуси – вони такі, дивні трохи хлопці. Чого варті тільки їхні йоги, що все життя ходять із піднятою рукою. Так, ніби в них після школи якась важка психологічна травма. Колись в ютубі дивився відео про касту індійських воїнів зі своїми законами життя. Жесть пісєц... Під час війни із мусульманами вони неслись в атаку верхи на конях, зупинялись перед ворогом, злізали з коней і йшли в бій пішими. Охринівші від таких маневрів мусульмани просто розстрілювали їх із луків. Тактика! Одного разу, коли індійське місто було взяте в облогу, тринадцять тисяч жінок і дітей влаштували групове самоспалення. А чоловіки пішли в бій, правда з однією умовою: вони мусили померти незалежно від результату битви. От така хуйня, малята. Це вам не целібат хранити. Там, якщо обстригати нігті, то тільки сокирою.

Також там щось було про досвід. У першому вікні. А якщо є досвід, то повинні бути і рівні, так? І який тоді в мене рівень? Ей, статус! Статус! Хуятус, бля... Ця хрінь не працює. Але про який там рівень думати з моїм то бонусом в один відсоток? І як його добувати взагалі? Може це життєвий досвід? Типу: 1000 очок за втрату цноти? За такою системою я тут вже такого досвіду нахапався, що мав би бути найсильнішим створінням на Землі. Але якщо тут як в іграх – мені срака. Там, де простому плеєру треба вбити одного моба, мені потрібна сотня. Весело, аж обісратись можна. Та хрін з ним... Потім про це подумаю.

Тепер про регенерацію. Судячи з моїх ран, Росомахою я не став. Добре це чи погано? Мабуть, добре. Якби я дуже швидко регенерував, Грок не міг би тренуватись. І швидше за все, я опинився би в його шлунку. Раніше я би вважав це блискучим результатом. Але тепер, коли я увімкнув режим кривавого месника, я більше зацікавлений в тому щоб вижити. Наскільки я зрозумів, бонус в 100% стосується моєї природньої регенерації. Тобто, якщо раніше зламана кістка зросталась за місяць, то тепер за пів місяця. Просто ауєнний бонус. Правда, який титул – такий і бонус. Ей, розраби! Дайте мені ліпше шось типу: «Майстер космічного прутня», і адресу своїх батьків в додачу. Буду вельми вдячним. Ех... Добре, це все потім. Зараз є дещо важливіше. А саме – Ваєр і його ніж для зняття шкіри. Вони удвох цікавлять мене набагато більше.

Коли демон білував мої ноги, я просто спокійно висів, не створюючи жодного шуму. Обличчя було спокійним, ніби море в штиль. Вперше за тривалий час я дозволив собі посміхнутися. Цей момент настав! Ось воно, моє позбавлення! Радість переповнювала душу. А все завдяки тобі, Ніколо! Я завжди в тебе вірив. Якщо мені пощастить звідси вибратись і почати нормальне життя – я назву в твою честь усіх своїх дітей та внуків. І нехай собі страждають від того, мені байдуже. Я захоплю весь світ, збудую скрізь електростанції, (Уявлення не маю як їх будувати, але я постараюсь. Надіюсь простого старання вистачить. А якщо не вистачить мого старання, то позичу старання декількох сотень тисяч людей) і перейменую кожне місто імперії в Теслію... Тесляндію... Тесл... Теслопіль? В тебе не найкраще прізвище для створення найменувань міст.

Все це стало можливим тому, що вивести в ланцюги два потоки сигналів з ніг, виявилось дуже просто. Завдяки досвіду з голками, мій рівень концентрації значно виріс. Тепер я можу не хвилюватись про біль. Хіба у випадках з множинними пошкодженнями.

Що правда, ця система аж ніяк не ідеальна. Розумова праця – теж праця. Відповідно мозок повинен відпочивати. А робить він це здебільшого уві сні. Досі я багато часу проводив без свідомості, тому такої гострої необхідності в сні не було. Але після успішного запуску більблокера, мені варто задуматись про подальші проблеми. Людина спить в середньому вісім годин на добу. Не можливо прожити більше десяти днів без сну (але це не точно). Хропіння можливе лише у фазі повільного сну. Дельфіни сплять однією півкулею по черзі. Не можна... А ні... Все. На цьому база даних даремних знань про сон вичерпалась. Короче, шось треба вигадати, щоб мені на мелодію будильника не встановили мої власні істеричні крики. Бо контролювати біль я можу, лише коли до неї підготуюсь.

Колись в універі, під час сесії я намагався використати систему короткого інтервального сну. Не пам'ятаю, як там було. Шось типу: півгодини на кожні три години, чи як? В мене все рівно нічого з того не вийшло і в результаті в хід пішли гроші. Але тут мені прийдеться створити на цій базі повноцінний робочий механізм. А ще було б добре придумати яку-небудь систему сповіщення. Годинників у демонів немає, а коли тебе будять тесаком настрій зовсім не святковий. Думаю, наступні кілька *невідомий проміжок часу* я буду прокидатись від найменшого шелесту.

Поки Ваєр уважно розглядав шматки моєї шкіри, і розмірковував, як їх краще застосувати в якості одягу, мені в голову прийшла наступна думка: якщо я продовжу ось так от користуватись системою – я перестану розвиватись. Для переходу на наступний рівень мені потрібні радикальні методи. Дуже радикальні методи. Я себе ненавиджу...

В кінці кожного сеансу болетерапії я відключав знеболююче, щоб з головою поринути в прекрасний і дивний світ. Кожного разу після цього я клявся собі, що більше ніколи не зроблю подібної дурості, але я робив це знову і знову. Мій розум підказував, що це необхідно для того, щоби повністю взяти під контроль нервову систему. Я повинен стати Володарем Болю! Хм... Звучить непогано. Запам'ятаємо.

Через деякий час контроль досягнув такого рівня, що мені вже не треба було так сильно зосереджуватись. Керувати імпульсами стало просто, ніби керувати автомобілем. Тепер я можу відволікатись на власні думки. Але розслаблятись не варто. В мене ще не виходить взяти гору над магією під час сильного болю. Потрібен додатковий спосіб тренувань. Запас моєї мани виріс настільки, що та встигає відновлюватись швидше ніж витрачається. В мене з'явились резерви. А як говорить закон економіки – гроші повинні працювати. І тут в мене знову виникла ідея. Все що я зараз роблю – просто не пускаю сигнал до мозку. Але ж нервова система це двостороння магістраль. А що, якщо спробувати керувати власним тілом, так би мовити, ззовні? Зробити із себе свою власну маріонетку. Звісно, це не надто корисно в житті. Не бачив, щоби хтось ходив, переставляючи власні ноги руками. Але в якості тренування підійде. Звучить цікаво. А якщо я зможу викликати за допомогою цього методу ерекцію? Це ж навіть мастурбацією не назвеш!

Я геній!