- Гаразд, хлопаки, в мене для вас чудова звістка.

-...

- Сьогодні я навчу вас одному дуже потужному заклинанню, що з покоління в покоління передавалось у моїй сім'ї.

- Яке заклинання?

- Потужне.

- І що воно робить?

- Дещо потужне.

Грок із Ваєром недовірливо перезирнулися.

- Ви, будучи моїми кращими учнями, заслужили право володіти цим неймовірно крутим закляттям. Давайте я вам його продемонструю. Ваєр, дай свою руку.

- Ну, добре...

Я охопив його міцну кінцівку з гострими пазурями своїми руками.

- Експекто Патронус!

Ваєр немов підкошений рухнув на землю. На обличчі яскраво відбивалось збентеження.

- Дивно. – Мовив він. – Я не можу поворушити тілом.

- Яке потужне закляття! – Втрутився Грок. – У нього сильно пошкоджена шия. Я, як цілитель, це прекрасно відчуваю. Сенсею, ви і справді...

- Членус Відпаданус!

- Хах... Тепер і я не можу поворушитись. Сенсею, ви крутий.

- Можеш вилікувати себе, Гроку?

- Ні, не думаю. Мені для того потрібні руки. Чекайте, а як ви тоді нас вилікуєте? Сенсею? Сенсею!?...

Якщо пропускати через метал електричний струм під високою напругою, через природній опір провідник почне нагріватися. Я вставив під свої кайданки побільше шкіри, щоб не обпекти ногу. Я вже давно звик до того, що будь-яка моя травма вмить лікується, пора вже забувати про цей сервіс. Я зосередив магію в останній ланці ланцюга, що тримала мене біля скелі. Коли та розігрілась до червона, мені вдалось її розірвати. От і все... Все...

- Сенсею, шо ви робите?

- Не хвилюйтесь, хлопці, все під контролем. Довіртесь мені.

- Гаразд, а для чого вам кіл з кувалдою?

- Тобто, для чого? Хочу забити ось цей ось кіл, ось цією от кувалдою. Це ж очевидно.

- Ясно... Слухайте, ви звісно наш вчитель, але обов'язково вилазити на мене зверху? Я не надто людей люблю. Вони бридкі. Я дещо гидую.

- Ой, вибач. Зачекай хвилинку, зараз заб'ю цей кіл тай злізу.

- А обов'язково забивати його мені в око?

- Так, це для вашого ж добра. Друга стадія закляття.

На дві останні атаки в мене пішло близько шестидесяти відсотків всієї мани. Іще двадцять знадобилося, щоби порвати ланцюг. Для того, щоби вбити цих двох самою тільки магією, мені знадобився би весь мій багаж. Тому я вирішив скористатись грубою силою. Що правда, знадобилося близько десяти хвилин, аби розколоти череп цього громили.

- Хух.... Нарешті. Ваєре, тепер твоя черга.

- Що там сталося? Звідсіля я нічого не бачив. Що там з Гроком? Що дає друга стадія закляття?

- Оооо... Вона дає неймовірні почуття і казкову силу. Грок зараз сповна ними насолоджується, тож не турбуй його.

- А що це за звуки були? Мені здалось, ніби він кричав від болю.

- Тобі не здалось...

Вбивство розумних істот (відносно) не викликало в мене жодних суперечностей. Та ще й таке жорстоке... Але це тільки, якщо дивитися з точки зору гуманізму. Зі свого боку я вважаю, що вчинив із цими покидьками неймовірно милосердно. Може того я й відчуваю тепер цю пустоту всередині? Я стільки часу мріяв їх вбити. Вигадував найбільш брутальні методи, що згодилися би для сцен файталіті в МК. Та в результаті, мені якось сумно, чи що? Очікування виявились значно приємнішими самого дійства. Не міг же я прив'язатись до цих паскуд?! Та що зі мною не так? Що за блядскі почуття? Я повинен кричати від щастя! Якби їх можна було воскресити, я би одразу це зробив і вбив би їх знову. Однієї смерті для них мало.

За цих двох я отримав чотири рівні. Хоч я і маю штраф у 99%, та все ж різниця у рівнях надто велика. Я би отримав, певно, рівнів двадцять-тридцять, якби не спеціальність. Та що вдієш. Нехай мене грітиме думка про те, що мої мучителі перетворились на досвід, і послужать першою сходинкою на шляху до омріяної свободи.

Минулу близько трьох років з тих пір, як я потрапив у цю халепу. Отже мені зараз десь сімнадцять. На щастя ніхто не влаштовував мені святкових тортур в знак річниць, тому я не можу сказати точно. Однак я підріс і набрався сил. В мене навіть кубики якісь на животі з'явились. Ніколи таких не бачив. Магічні здібності теж прокачались. Пора вертатись додому. Хоча я вже й забув, де це. Я дуже туманно пригадую життя до пекла. Здається, в мене була дівчина. Точно, її звали Енні. Чи це я собі вигадав? Будемо вважати, що це правда. Так трохи драматичніше.

Я не надто сентиментальний хлопець. Ця місцина в мене ностальгії викликати не буде. Хтось казав, що в пам'яті залишаються тільки хороші спогади. Я би з ним посперечався. Я всім серцем ненавиджу це місце. Навіть не так. Я ненавиджу весь цей клятий світ. Була б поруч зі мною велика червона кнопка, я би без вагань її натиснув. Навіть якби на ній писало того не робити.

/ Раса --- Людина /

/ Рівень --- 19 /

/ Спеціальність --- Раб (1%) /

/ Базові характеристики: /

/ Сила --- 35(+4) Витривалість --- 40(+4) Спритність --- 18 Маг. Сила --- 72(+1) Мана --- 109(+10) /

/ Навички: /

/Концентрація---128//Чутливість --- 120//Контроль мани---113 //Мислення---109//Витримка --- 103/

/ Стихія --- Блискавка /

/ Титули: /

/ Мученик /

-

Нарешті я дочекався нового титулу. І нарешті він звучить не як образа. Бонус становить 1600%. Тобто, мої рани заживають в сімнадцять разів швидше. Досить непогано. Правда від смертельних ран це все одно не врятує.

Бали характеристик я поділив між маною, силою та витривалістю. Загалом, базові показники досить прості. Немає ніяких абстрактних: вдачі чи бойового духа... Була б там удача, я взагалі б не думав, куди розподіляти бали. Сила показує максимально можливу силу. Витривалість – її запас. Аналогічно і з маг. силою та маною. Спритність відповідає за швидкість та реакцію. Оскільки моєї потужності вистачає для вбивства демона, слід збільшити об'єм мани. Також не можна забувати про фізичні дані. Без ігрових механік їх досить складно піднімати. А мені, скоріш за все, прийдеться дуже багато бігати. Навички я не чіпав, тому що вони і так достатньо високі. Їх подальший ріст мені зараз не найголовніше. З першими чотирма все більш-менш зрозуміло. Без них я як Тоні Старк без костюма і після лоботомії. Витримка виглядає так собі, але може дуже сильно мені допомогти.

Витримка --- Дозволяє залишатись при свідомості після отримання пошкоджень. Чим вище даний показник, тим більші пошкодження об'єкт може перенести при тямі. Не впливає на загальну живучість.

Ця навичка може непогано співпрацювати з моїм титулом. Можливо, варто було б її підняти, але з моїм штафом, кожен бал на вагу золота. Хоча ні... Яке там золото... Кожен бал на вагу сльози русалки зробленої із антиматерії і вичавленої Елвісом Преслі в Мезозойський період під наглядом Ісуса Христа на Марсі.

Деякі собакени допитливо заглядали в мій бік, але поки що тіла демонів їх відлякували. Зовсім скоро мені прийдеться із ними зіткнутись. До того моменту я повинен як слід підготуватись. Тому, я ледь не надірвавши сраку, підняв на ноги Ваєра і спробував якось притулити його до скелі. Пововтузитись прийшлось чимало. Але зрештою, я винайшов для нього нову спеціальність: демон-пугало успішно встановлене. Мені згадалось, як сильно я ссявся, коли вперше його побачив. Тепер же він виглядає жалюгідно. Зробити щось подібне із Гроком не надто розумна ідея. Для цього мені знадобився би кран.

Я вдягнув свій улюблений короткий шкіряний жакет. Взяв пару ножів зі столу. За кілька днів до цього я попросив Ваєра пошити для них піхви і ремінь. Також перед смертю він зробив для мене невелику наплічну сумку, куди я поклав пательню, рештки солі і ще деякі корисні речі. Я зробив собі спис із тієї палиці, від якої відмовилась Мері, розплющивши і заточивши її кінець. Наостанок я трохи перекусив Гроковою рукою. Мені здалось, що я витратив більше калорій на те, щоб відділити м'ясо від тіла, ніж отримав він самого процесу харчування. Враження, ніби довго і нудно жував гуму. І на останок я попрощався із моїм кращим другом.

Прощавай, товарише мій. Я тебе ніколи не забуду. Ти був для мене цілим світом, і навіки залишишся в моєму серці. Мій матрац...