Ось вона! Це моя нервова система. Я відчуваю її іще досить туманно, але все рівно, це величезний прогрес. Я вже навчився абстрагуватися від зцілюючого зудіння десь на середині лікування. Не бачений досі рівень концентрації! В цей час я можу спостерігати цікаве явище. Я відчуваю, як у місці ран відновлюються клітини. Від них одразу поступає нервовий імпульс, що і викликає свербіж. Але виникає одна заковика: відчувати це одне, а от спинити – зовсім інше. Як ти електричний заряд зупиниш, руками? Чи може гуми між синапсами напхати? Повітря чи воду за допомогою магії можна втримати. А електрику? Ще коли я був у притулку, все, що я міг зробити – лише направити струм в потрібному напрямку. Я би може і спробував то зробити, але всі нейрони ведуть до мозку. Навіть, якщо я перенаправлю сигнал, скажімо з руки в ногу, зрештою той все одно потрапить до голови. Тобто мені прийдеться постійно підтримувати циркуляцію болю по тілу. А той, весь час буде наростати, наче сніговий ком, тому що кількість ран зростатиме. Але що, якщо я використаю заземлення? Мені тут якраз поталанило прикупити дуже зручненькі металеві кайдани.

Гаразд, поки Грок займається лікуванням, я спробую створити маршрут. Так... Чудово... Пощастило, що обсмалені пальці дуже близько до ланцюгів. Шлях буде коротким. Але все ж це неймовірно складно... Я надривав свої мізки на повну аж поки мені не вдалось. Мені і справді вдалось! Ось він, заряд, через величезну мережу нейронів підходить до шкіри, а звідти на кайдани. До голови сигнал більше не йде. Невже це означає, що я нічого не відчуваю? Я зараз надто абстрагований, і покидати цей режим небезпечно. Тому що, достатньо лише однієї сторонньої думки, типу: «крокодили повзають чи ходять лежачи?», щоби знову втратити контроль. Чорт, так вони повзають чи ні? Срані крокодили, через вас я втратив контроль!

В принципі, я можу бути собою задоволеним. Звісно, подібний кульбіт не вийде зробити, коли тобі обсмалюють шкіру, але прецедент створений. Проблема іще в тому, що приходиться безперервно витрачати ману. Об'єми невеликі, але відновлюватись вони не встигають. Якщо у нас тут ігрова система, то існувало би два способи розрахувати швидкість відновлення мани. Перший – від окремого спеціального параметра. І другий – в залежності від загального вмістилища мани. Або іще якийсь варіант... В залежності від погоди чи розміру ноги... Я уявлення не маю, що робити в інших випадках, але якщо це все таки залежить від загальної кількості, то я маю непогану методику для збільшення цього параметру.

Ііііі знову потужний больовий сигнал привітав мене з добрим ранком кавою та круасанами. Як же мене дістав цей демон. Але не варто падати духом. Ще трохи і мені вдасться покинути це порочне коло. Треба іще більше підняти рівень концентрації. Я спробував проводити обчислення в умі, поки Ваєр калічив ноги. Так собі ідея. Під цим болем я заледве зміг відняти від тисячі сім. Скільки там? Дев'ятсот дев'яносто... Що ж, тоді слід спробувати по-іншому. Я повинен зреагувати на сигнал, і не дати йому дістатись до мозку. Звучить божевільно, але якщо я знатиму приблизне місце пошкодження, то можу спробувати створити для тих нейронів маршрут заздалегідь.

Отже, в кінці наступного циклу біль-свербіж я приготувався. Раніше я входив у нірвану лише із заплющеними очима. Прийшов час переходити на новий рівень. Я повинен бачити, що коїть демон і при цьому зберігати контроль над нервовою системою. Я не знаю, на скільки швидко по клітинах проходить імпульс. Навряд чи його буде легко піймати. Але мені допоможе мій баф на прискорення мислення. До речі так. Я такий освоїв. Все ж таки електрика дивовижна штука. Хто там її відкрив? Франклін, якшо не помиляюсь? Ех, Франкліне... Бачив би ти мене в цей момент. Якщо все вийде, зроблю тобі п'ятдесяти метровий пам'ятник із золота. Хоча ні. Дорогувато вийде та й не надійно. Охороняти прийдеться цілодобово. Короче, із чого там пам'ятники зараз роблять? Із чогось хорошого. Ні, не хвилюйся, з лайна робити не буду.

Поки я згадував старенького Бенджаміна, Ваєр проткнув мою руку якимось кривим гаком і всі мої приготування пішли по пизді. Іди в сраку, Франкліне. Ти мені ніколи не подобався.

Нової спроби довелось чекати дуже довго. І це було зовсім не як почекати на м'якенькому дивані, закинувши ноги на стіл і попиваючи запашну каву, поки гарненька секретарша із білосніжною посмішкою не запросить тебе увійти. Це щось типу почекати о п'ятій ранку на зупинці по коліна в гамні під кислотним дощем, слухаючи в навушниках Slipknot із викрученим на максимум дісторшеном, поки по тебе не приїде битком забитий іржавий жовтий богданчик, і повезе тебе на каторгу, походу розвалюючись на шматки по кривій бруківці.

Тим не менше.

Спроба №2.

-

-

Провал.

Ну нічого... Нічого... Коли-небудь я це зроблю. Але скільки ше терпіти!?

Спроба №3

-

-

Провал.

Ей, чуєш, автор... Ти мене вже заїбав. Клянусь, якшо я звідси виберусь, то зроблю із тобою все те, про шо ти тут понаписував, козел, тобі ясно?!

Спроба №4

-

-

Провал.

Насталаааа на світіііі нежданнааа годинааа.

Ніхто іііііз людей не хотііііів.

Всі людииии чекають і плачуууть, ридають.

Не знаююють, що Бог так веліііів...

Так, гаразд, зберись... Як співала Вєра Брєжнєва, спроба №5 повинна бути особливою. Будь ласка, нехай вона буде вдалою. Починаємо операцію «Я уєду жить в Лондон» версія 5.0 І так, відкрити чакри! Слухаюсь, відкрити чакри! Очистити свідомість! Слухаюсь, очистити свідомість! Сфокусувати третє око! Так, точно, сфокусувати третє око! Тричі плюнути через плече! Слухаюсь! Стоп... Придурок? Як мені то зробити? Я головою поворушити не можу. Та забий... Погнали!

Я подав трохи енергії на мозок, змушуючи його працювати швидше. Я бачу, як демон збирається проткнути мені плече. Баф чудово працює. Час сповільнився. Бачу точку удару. Голка от-от досягне шкіри. Створити маршрут. Часу катастрофічно мало. Удар пройде неподалік від шиї. Зреагувати буде неможливо. Потрібно грати на випередження. Створити зворотній потік. Струм не може текти в обидва боки одночасно. Проникнення. Перенаправити! Утримувати! Біль нікуди не зникне, створений потік потрібно скеровувати весь час. Виходить! Так! Мені вдалось! Але це іще далеко не кінець. Таких от довгих гострих прутів у Ваєра в руках близько трьох десятків. Надіюсь, я зможу подбати про кожного із них. Хоч це і неабияк складно, я триматимусь до кінця. Варто втрати контроль лише над однією раною - каскадом полетять і інші.

Друга голка в ногу. Простіше зреагувати, але тепер керувати двома потоками досить не просто. Я поки тримаюсь. Третя в руку. Зробив! Тепер три потоки, чудово. Мозок ще не втомився, але запаси мани витрачаються швидше. Четверта в ногу. Спіймав! П'ята в стегно. Знову спіймав! Здається я освоїв принцип. Потоки потрібно об'єднувати, і тоді ними буде простіше керувати. Шоста в кисть...

Після тринадцятої мій контроль був зірваним. Я закричав від болі. Спробував знову, але де там... Здається, я досягнув межі. Мана ще залишалась. Забракло уваги. Після десятої я трохи розслабився і тому не встиг створити маршрут, коли Ваєр проткнув інше плече. Знову терпіти...

Після того, як демон використав вісімнадцяту голку, сталось дещо цікаве. Перед очима виринуло блакитне вікно сповіщення. Що там написано, прочитати я не міг, тому що корчився від болю. Оскільки Ваєр продовжував свою брудну справу, можна припустити, що він його не бачив. Слава Богу, сьогодні він зупинився на двадцяти двох. Лінива паскуда... Коли я зміг зібратись із думками, я прочитав напис:

/ Вітаємо, ви отримали титул! /

// Терпило //

/ Умови досягнення: отримати 10 000 очок пошкоджень /

/ Бонус титулу: швидкість регенерації збільшена на 100% /

-

-

ТА ШОБ ВИ ЗДОХЛИ ПІДАРИ ЇБАНІ! УЙОБКИ КОНЧЕНІ Я ВАШУ МАМКУ В РОТ ЇБАВ ГАНДОНИ ШТОПАНІ!!! ВСІХ ПОВБИВАЮ СУКИ!!! ВСІХ ПОРІЖУ! ВАМ ВСІМ СРАКА! ВСІМ ПІЗДА! Я ВАМ ВСІМ ОЧКО НА ГЛАНДИ НАТЯГНУ УРОДИ! НАХУЙ ВСІХ УБ'Ю! ВСІХ І КОЖНОГО! ВСІІІІХ! РОООООЗЗЧЛЕЕЕЕЕЕНЮЮЮУУУУУУ!!!!!