Дибільна ідея... Дуже дибільна ідея... Для чого я це зробив? Все ж було добре. Сиділи собі, відпочивали. Байки травили. Ні тобі дощу над головою. Ні тобі комарів нічних. Лежи собі тай плюй у стелю. Їжа є, житло є, навіть секс був. Ніііі... Треба було взяти і все зіпсувати. Свобода... В сраку таку свободу. Заткнись, Мел Гібсон. Чим тобі погано жилося в Англії? Подумаєш, сім'ю вбили. Так шо тепер, піти всім іншим через це вмирати?

Мене загнали в кут. Позад мене п'ятдесяти метрова скеля. Переді мною щільним кільцем змикаються ряди кровожерливих собакенів. Їхні люті очі ні на секунду не випускали мене з поля зору. Лише питання часу, коли один із них насмілиться напасти, проігнорувавши встановлений мною відлякувач. Звідки їх тут стільки взялося? Тут десь поруч супермаркет є?

Я сховався за гігантською тушою Грока, і тремтів від страху, обнімаючи свій матрац. Мертвий Ваєр дивився на мене з докором. Іди в сраку! Це ти мене сюди притягнув. Сам винен! Шо ти сказав? Ах ти ж паскуда, а на що ти надіявся? Думав, я тебе в друзі додам і фотки лайкати буду? Ти, курво, шкіру з дитини здирав! Та мені насрати, хто там шо тобі казав. Досить цих гнилих відмазок. Зізнайся, тобі це подобалось. Надіюсь, ти там зараз дуже яскраво гориш у пеклі! Стоп... Я заплутався. А, ні. Все гаразд. У нас же ж вся ця шняга з переродженнями. Короче, надіюсь, ти там зараз борсаєшся в лайні.

Коли я спробував покинути свою затишну катувальню, зі всіх закутків почали збігатись ці дрібні гострозубі суки. Спочатку я якось давав їм ради, але їх ніяк не меншало. Навпаки, з кожною хвилиною їх чисельність зростала. Ніби хтось зламав респаун в цій локації. Тож я прийняв стратегічне рішення повернутись під захист покійних демонів.

Тікати нікуди. Не знаю, скільки іще часу Ваєру вистачатиме акторського таланту, аби вдавати із себе живого, але на багато розраховувати не варто. Терміново треба вжити якихось заходів! Організувати ефективну оборону. Наставити пасток. Звести укріплення і так далі. Є тільки одна проблема, що стоїть на заваді: я досить таки рукожопий. Думаю, в реальності той пацан із «Один вдома» відхопив би люлей на першій же хвилині пограбування. Потрібен інший вихід.

Позад мене височіла пряма, перпендикулярна скеля. Я міг би спробувати на неї викарабкатись, якби був мурахою. На жаль, Крішна із всіх біологічних суперсил, типу вміння літати, плавати під водою, чи лазити по вертикальних поверхнях наділив мене тільки роздутою самооцінкою.

На столі я знайшов кілька тонких гаків. За допомогою лави, я спробував надати їм форми, яка би дозволила вганяти їх в скелю. Вийшло досить криво, але то пусте. Я підійшов до перепони. Пригадалось, наскільки легко Ваєр увігнав ту металеву пластину, що утримувала мою голову. Я хотів теж так спробувати. Я замахнувся з усіх сил, і завдав важезного удару підлому каменю. Вийшло! Гак на цілих пів сантиметра увійшов всередину. А я досить таки сильний покидьок, чи не так? І шо робити?.. Зараз мені би не завадив який-небудь чіт, що несподівано впав би з неба. Адже так завжди в історіях. Коли головний герой потрапляє в повну халепу, йому на допомогу спішать вся вселенська удача і майстер розподілу читерних навичок. Якщо ще й разочок-другий пересилити себе, то взагалі станеш як Рембо у світі телепузиків. А оскільки я тут вже дуже давно надривав сраку, то я маю право вимагати гіпер круту навичку. Наприклад: виклик кулемета і гранатомета з безкінечними набоями. Ахах... Вимагати? Іди нахуй гг. Автор, ти шо бухий? Завали хліборізку, не твоє діло. Постав, будь ласка, четверту стіну на місце, і більше її не чіпай, ок? А якшо ні? Підародемони, ви готові? Так, стоп, сорян, був не правий, вибач, пробач...

Гаразд, з гаком не вийшло. Можна спробувати з молотком. Я буду видовбувати виямки в породі, в які зможу ставити також і ноги. Досить трудомісткий процес, але іншого виходу я не бачу. А якщо врахувати те, що робити це прийдеться на шаленій висоті, то впевненості даний план не викликає. Лебовські порівняв би його зі швейцарським годинником.

Отож я приступив, як заповідав Франко, лупить сею скалу. І як заповідав Джон Сноу, робив я це гострим кінцем молотка. Знадобилося хвилин п'ять лише на одну. Ефективність не знає меж. Але справжнього каменяра це не спинить. Тож я продовжив. До вух долинав зведений хор із грізного гарчання монстрів. Обертатись мені не хотілося. Я і так заледве себе стримував, щоби не почати ревіти як маленька дівчинка. Ніздрі, як і завше, заповнені різким запахом сірки. Гадаю, я вже пристосувався до цього отруєного повітря, хоч медицина, певно, в моєму випадку рве собі на голові волосся. Здійнявся вітер. Зовсім не рідкість, але так не доречно... На висоті це може стати дуже серйозною проблемою. Альпініст із мене такий собі. Мені б допомогти, а не заважати, але ні... Доля вирішила по іншому. Може, варто перечекати? Раптом я почув якийсь гуркіт позаду. Із широко викоченими очима, я збагнув, що це впав Ваєр.......... РАН.

Отже долі цього було мало, і вона вирішила прискорити мене за допомогою підсрачника. Їй це вдалось. Всі ж чули ці історії про вплив адреналіну на фізичні здібності людини, так? Мій вердикт: міф підтверджено. Це я зрозумів, знаходячись на висоті десяти метрів над землею. Ваєр, от же паскуда. Навіть після смерті умудряється мені насрати. Собакени піді мною вискакували вгору один з-перед одного. І їм, бляха, майже вдавалося до мене дістатися. Курва... Ну чого ці скоти не зоставлять мене в спокої? На них що, магія пекла не поширюється? Я так і не зрозумів, за що я тримаюсь, але пальці потрохи почали втомлюватись. Я боявся поворушитись. Перед цим героїчним ривком мої руки якось додумались запнути за пояс молот. Тож не залишається нічого, окрім як продовжити підйом.

Я тричі помолився Крішні, на той випадок, якщо це не безглуздо. Ще я похвалив його вражаючу мускулатуру, неперевершений розум, і найбільший член у Всесвіті. Надіюсь, він не жінка. Я затамував подих і відпустив одну руку. От же ж дибіл! Тримайся!... Тримайся!... Не падай! Падати нам не треба. Ліва рука не втомлюйся. Тобі це не личить. Ти ж не лохушка якась там. Я стільки про тебе піклувався. Згадай, я ж навіть жодного разу тобою не підтирався. Не підведи. Я обережно дістав молот. Спробував замахнутись та ледь не впав. От же срака... Треба якось довбати скелю, при цьому не розмахуючи руками. Я вам шо, Ума Турман? Лівачок вже доволі помітно тремтить від втоми. Я от-от піду на корм. Мені шо, і справді гайка? Після всього, що я пережив? Це ж яка могла би вийти історія... Хоча, це тільки в аніме, якщо герой багато страждає, то все в нього буде гаразд. Так, досить. Треба заспокоїтись. Мені потрібен короткий різкий удар. Точно, в мене ж є магія. Якщо я пошлю сильний імпульс на певні м'язи, викликавши судому, то це може спрацювати. Варто спробувати. Гадаю, п'яти відсотків вистачить. Не будемо повторювати помилок Тоні Старка. Я відправив заряд на тріцепс і... Вуаля! Рука різко розігнулася, міцно вбивши молот по саме руків'я.

- Ха! Жуйте сраку, срані виблядки! Запам'ятайте цей день! День, коли вам майже вдалось зжерти... АААА!!!

Чорт забирай, карма не може бути настільки миттєвою! Одному із цих падлюк таки вдалось дострибнути і вхопитись своїми гострими зубами за мою ніжну дупцю. В минулому житті він скоріш за все був Сергієм Бубкою. Прийшлось буквально стріляти блискавками з п'ятої точки, щоби позбутись цього олімпійця. Я так розумію, що кожне сказане мною слово, буде використане проти мене. Все, мовчу.

Завдяки судомній (як я її щойно назвав) техніці, мені вдалось втриматись після атаки Бубки. Але залишатись тут далі не можна. Рекорд його побили, а отже всяке може трапитись. Тож слід дістати молоток. Ем... Я сказав дістати... Слухай, молоток, а ти часом не охуїв? Давай на базу! От же скотиняка... Якщо його сильно смикати, то привіт собакени. Застосую судомну техніку знову. Велика амплітуда рухів - це прямий шлях до смерті. Авада Кедавра!... Так, інструмент я дістав, невагомості не відчуваю, а отже все ок. Пощастило. Гаразд, принцип я зрозумів. Шанси на моє виживання різко зросли. З 0% до 2%.

Поки все йшло непогано. Крок за кроком, я повільно збирався на гору. Руки втомились, але не критично. Інша справа – мана. Вона майже скінчилась. Прийдеться чекати поки вона відновиться в такому от положенні. До вершини такими темпами мені не дістатися. Але, ви не повірите, та мені пощастило. О, Всесильний Крішно, твій член здатен нищити планети своєю величчю!

Трохи вище я натрапив на невеликий карман в скелі і з превеликою радістю туди забрався. Там було достатньо місця навіть щоб прилягти. Алілуя... Я врятований. Можна було трохи перепочити. Я хотів трохи подрімати, але після мого улюбленого матрацу, твердий камінь мене більше не гріє. Я оглянув навколишній пейзаж. Зліва до горизонта тягнулась випалена пустеля, що наче сито була покрита рідкими червоними плямами лави. Справа вгору здіймались високі гострі скелі. Нічого нового. Зграї собакенів внизу більше не було. Лише самотні особини сновигали туди-сюди. Певно, втомилися дивитись, як їх десерт повільно вислизає із їх пазурів. Так вам, вилупки! Я тут мисливець! Я вершина харчового ланцюжка!

Трохи відпочивши, я продовжив свій епічний шлях. Мені хотілося якомога швидше звалити з цієї діри. Моя рішучість, наче вітер гнала мене вперед. Я згадав, яким прекрасним може бути блакитне небо. Якою м'якою може бути свіжа смарагдова трава. Якою чистою і холодною може бути вода в річці. Якою смачною може бути щойно доставлена піца «чотири сири». Всі ці спогади здавались мені нереальними. Особливо останній. Ніби це все лише моя фантазія. Ніби це міраж. Але я в них вірив усім серцем.

Я наближався до вершини. Вітер нахрін злетів з котушок. Його ентузіазм в гонінні мене вперед от-от призведе до протилежного результату. Я от все не збагну ніяк: то мені щастить, то не щастить. Ви там визначитесь вже, чи як?! Я мусив докладати чимало зусиль, щоби черговий порив не зірвав мене вниз. Якщо не помиляюсь, я навіть разок обхезався. Не те, щоб я висоти боявся, просто... Так, боявся. Я в житті вище дев'ятого поверху не піднімався! Але це все вже позаду. Переможців не судять. Правою рукою я вхопився за верхній край скелі. Я вхопився за край скелі лівою рукою. Нарешті я підтягнувся і перевалився головою та плечима. Аааааа... Так от куди ви всі ділися... Нагорі мене зустрічала розгнівана зграя собакенів... Життя нічому мене не вчить...

-

Who can say where the road goes

Where the day flows, only time

And who can say if your love grows

As your heart chose, only time

-

Не знаю, чому, але, коли я падав вниз, мені згадалася ця пісня з відео про Ван Дама, де він сідав на шпагат між вантажівками.

-

Who can say why your heart sighs

As your love flies, only time

And who can say why your heart cries

When your love lies, only time