Думки, як вітер

Лео Лея

Мої думки, як вітер, ширяють вище хмар (всі спогади хтось витер, щоб жити без примар), Меткі, мов стріли сонця, долають простір-час. Не втрапити в полон - ця ідея, як баланс Між мрією і фактом, між дійсністю і сном, Бо станеться це раптом, і будуть, мов фантом. Щасливо і безпечно пливуть на висоті, Вони, беззаперечно, не ті, зовсім не ті... Та ось реальність знову шалено пробива, Немов готує змову, руйнуючи дива, Усі плоти і стіни, тини і мури теж, Немовби із тростини збудовані. Ох, же ж... Повернення болюче до дня, що в нім тепер. Падіння неминуче... Летять до літосфер*... *Тут в значенні "до землі"

2022-12-18 10:16:09

9

5

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

Лео Лея

@Н Ф Дякую за цікавий відгук💖

Відповісти

2022-12-18 15:24:25

1

Тигриця

Прекрасний вірш. Це мовби мої думки.

Відповісти

2022-12-18 19:40:49

1

Лео Лея

@Тигриця О, дякую, приємно, що сподобався💖

Відповісти

2022-12-18 19:43:41

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11405

Чуточку внимательней

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !

40

8

1964