Немовля
Людмила Скрипко
Чи знаешь ти найбільший дар, Що бачила Земля? Любов'ю пахне і теплом Маленьке немовля. А перший дотик - щастя мить, Дорога до зірок. Чи вмів до того ти любить, Чи це лиш перший крок? Десятки виховних ідей І кількасот думок. Немає світу більш ніж цей - Прожиті миті вдвох. Бо в мріях кожної з матусь З відколи є Земля: "Я за малечу помолюсь, Хай буде більш ніж я Весела, лагідна, тверда, Хай любить її світ. Хай подарують небеса Щасливих довгих літ. Бажання здійсняться нехай І мир несе Земля!" Шепочуть мами сотні літ, Як пестять немовля.
2021-04-25 11:26:34
3
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Людмила Скрипко
так, не помітила, дякую. Іноді моя двомовність мене підводить🤦
Відповісти
2021-04-26 17:03:22
Подобається
Інші вірші поета
Ранок, вечір, день Рідні Рік-момент Диво з див
Інші поети
Роман Тихий
@volodimir_romanenko
Mira
@mira_sama
Схожі вірші
Всі
Пóдрузі
Asteriya
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
3141
Моє диво
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
2014