Передмова перша. Перша світова та Україна
Передмова друга. Між молотом і ковадлом
Розділ 1. Кроки Меморіалом
Розділ 2. Франція, листопад 1917-го
Розділ 3. Одеса, листопад 1917-го
Розділ 4. Київ, червень 1914-го
Розділ 5. Три Універсали
Розділ 6. Січень 1918-го. Смаколики
Розділ 7. Війна з червоними
Розділ 9. Січень 1918-го. Початок
Розділ 10. Червоні. Знайомство
Розділ 11. Погони надіти — чи вдома сидіти
Розділ 12. Сьогодні та вчора
Розділ 13. Наш новий товариш
Розділ 14. Прогулянка вечірніми вулицями
Розділ 15. Хто вдарить першим
Розділ 16. Повернутися живими
Розділ 17. Хто на дроті?
Розділ 18. Нескінченне 16 січня
Розділ 19. Свої та чужі
Розділ 20. Привітний господар Муравйов
Розділ 21. Брати
Розділ 22. Гірка ціна
Збори родичів студентів і школярів, загиблих під Крутами, для обговорення питання про перепоховання тіл
Трагедія на Крутах
Похороны студентов-казаков
Над свіжою могилою
Розділ останній
Розділ останній
Олександр дивиться на червону колону Меморіалу. День уже хилиться до вечора. У високості в променях призахідного сонця пливуть хмари. Як і рік тому, зараз він знову шукає відповіді на питання, які вже десятиліттями хвилюють істориків. — Так, і студенти, і юнкери були добровольцями, але разом з ними мав воювати великий і досвідчений загін, що його Петлюра мусив відкликати в Київ для придушення більшовицького повстання. Повстання було придушене, і успішно. Чому ж почався відступ? Сили були геть нерівні: пропор­ція «десять комуністів на одного добровольця» не віщує перемоги навіть під час оборони. До того ж більшовики мали бронепотяг, який обстрілював позиції українських бійців. Виникла загроза оточення, і загін спокійно й організовано відступив зі станції, влаштовуючи всілякі перешкоди на шляху орди. Це спрацювало, наступ червоних було затримано. Справжня стратегічна перемога. Але ж люди загинули. За що червоні розстріляли студентів? На жаль, це трагедія, яких багато на війні. Загін студентів заблукав, відступаючи, і вийшов до станції, яку вже захопили більшовики. А червоні вкотре нагадали світу, що вони не люди, і розстріляли полонених, усіх два­дцятьох сімох хлопців. Битва під Крутами була особливою з багатьох причин. По-перше, це був взірець справжнього героїзму. Зараз цей бій нерідко називають трагедією, стверджуючи, що молода республіка не мала військ і розплачуватися за все відправила «дітей» — але ці «діти» завдали чималих втрат більшовикам, зупинивши їх наступ на кілька діб, і організовано відступили, втративши менше від половини складу в бою із супротивником, що у десять разів перевищував їх чисельно. У десять разів — утім, так червоні перемагатимуть у багатьох подальших битвах. Невдовзі після Крут українські дипломати добилися підписання Брест-Литовської (Брестської) угоди, відповідно до якої Німецька імперія та її союзники визнали УНР незалежною державою, примусивши до того й комуністичну Росію і пізніше викинувши більшовиків з Украї­ни. Хтозна, якби не було битви і чотириденної затримки, може, більшовики захопили б значнішу територію, що зробило б перемовини менш успішними. Учасники бою під Крутами — герої, які добровільно пішли у бій, хоробро билися, вміло відбивали удар сильнішого супротивника й досягли в цьому значних успіхів. І заслуговують саме такого ставлення — вони герої, а не жертви. І залишаться в історії героями, хай хто і як намагався б перекроїти події минулого. Просто згадаймо їхній подвиг… На щастя, мій прадід залишився живий. У колі сім’ї розповідали про ті події, але з часом з’являлося дедалі більше легенд. І навіть зараз, на Меморіалі, коли, здавалося б, розкриті всі таємниці, немає однозначного тлумачення тих страшних подій. Мені пощастило, усій моїй сім’ї пощастило знати правду. І дуже хотілося б, щоб про Крути знали те, що пам’ятаю я: самовідданість хлопців, яким була небайдужа доля країни. Вони проливали кров за нас — за наше завтра і нашу свободу.
© Отар Надареишвили,
книга «Крути. 1918».
Коментарі