Олександр дивиться на червону колону Меморіалу. День уже хилиться до вечора. У високості в променях призахідного сонця пливуть хмари. Як і рік тому, зараз він знову шукає відповіді на питання, які вже десятиліттями хвилюють істориків. — Так, і студенти, і юнкери були добровольцями, але разом з ними мав воювати великий і досвідчений загін, що його Петлюра мусив відкликати в Київ для придушення більшовицького повстання. Повстання було придушене, і успішно. Чому ж почався відступ? Сили були геть нерівні: пропор­ція «десять комуністів на одного добровольця» не віщує перемоги навіть під час оборони. До того ж більшовики мали бронепотяг, який обстрілював позиції українських бійців. Виникла загроза оточення, і загін спокійно й організовано відступив зі станції, влаштовуючи всілякі перешкоди на шляху орди. Це спрацювало, наступ червоних було затримано. Справжня стратегічна перемога. Але ж люди загинули. За що червоні розстріляли студентів? На жаль, це трагедія, яких багато на війні. Загін студентів заблукав, відступаючи, і вийшов до станції, яку вже захопили більшовики. А червоні вкотре нагадали світу, що вони не люди, і розстріляли полонених, усіх два­дцятьох сімох хлопців. Битва під Крутами була особливою з багатьох причин. По-перше, це був взірець справжнього героїзму. Зараз цей бій нерідко називають трагедією, стверджуючи, що молода республіка не мала військ і розплачуватися за все відправила «дітей» — але ці «діти» завдали чималих втрат більшовикам, зупинивши їх наступ на кілька діб, і організовано відступили, втративши менше від половини складу в бою із супротивником, що у десять разів перевищував їх чисельно. У десять разів — утім, так червоні перемагатимуть у багатьох подальших битвах. Невдовзі після Крут українські дипломати добилися підписання Брест-Литовської (Брестської) угоди, відповідно до якої Німецька імперія та її союзники визнали УНР незалежною державою, примусивши до того й комуністичну Росію і пізніше викинувши більшовиків з Украї­ни. Хтозна, якби не було битви і чотириденної затримки, може, більшовики захопили б значнішу територію, що зробило б перемовини менш успішними. Учасники бою під Крутами — герої, які добровільно пішли у бій, хоробро билися, вміло відбивали удар сильнішого супротивника й досягли в цьому значних успіхів. І заслуговують саме такого ставлення — вони герої, а не жертви. І залишаться в історії героями, хай хто і як намагався б перекроїти події минулого. Просто згадаймо їхній подвиг… На щастя, мій прадід залишився живий. У колі сім’ї розповідали про ті події, але з часом з’являлося дедалі більше легенд. І навіть зараз, на Меморіалі, коли, здавалося б, розкриті всі таємниці, немає однозначного тлумачення тих страшних подій. Мені пощастило, усій моїй сім’ї пощастило знати правду. І дуже хотілося б, щоб про Крути знали те, що пам’ятаю я: самовідданість хлопців, яким була небайдужа доля країни. Вони проливали кров за нас — за наше завтра і нашу свободу.