Гімн змістовному абсурду

Vlad Hazda

Життя абсурдне. Не нова ідея, правда? І навіть треті півні крикнуть: "Зрада". Уся прекрасна мудра мудрість Не важить більше за простацьку дурість. Навколо все лише пародія на глибину. Як би хотілося, того не перегну. Сізіф і досі не взяв вал. Та сила не в масштабі, Карл! Сила тут і зараз. У дрібницях. Не в блиску, гаморі, крамницях. Не у фантазіях далеко не моральних. Вона у сенсах. Персональних. А там... Знайдеш, збагнеш і знов впустив. Тут є прилив, а там відлив. І панки вже давно як поп. І ці думки протухли, док! Хтось ловить флоу, а я потік. А в когось дах знову протік. І вічне зло в мені й тобі. То на секунду Біблія заграла в голові.. При цих словах ікнув сам Бог. І знов помер, бо всім на нього пох. Закис давним-давно йогурт. А я живу, хоч це й абсурд! Піду віп'юсь своїм злорадством. Життя це дуже дивне блядство... Присвячую Альберу Камю

2020-07-13 21:44:21

Інші вірші поета

Ідеальний герой в неідеальному світі Падіння Мій ідеальний ранок То панк, чи поп?

Інші поети

@NadaBW

Dashasafin

@Dasasafin

Eleanor Rigby

@ouvrir_son_coeur

Схожі вірші

Всі

Пиріг із медом (UA)

Ай

Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.

3731

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12460