Unknown
Vlad Hazda
Ми живемо безліччю справ, Проживаємо кілька життів... І хоч ззовні наш світ лиш один, В нас всередині кілька світів. Всі світи без перерви сплітаються, Часом лінії стають паралельними. А я вкотре об себе спіткаюся, Всі ми збоку здаємось кумедними. І важливо лиш те, що ти робиш, Поміж тим, що робити потрібно. Медитуєш, молишся, пишеш, Хоч для всіх це здається даремно І хоч скільки біжи і хоч скільки зроби, Книги всі прочитай, в фільмах сенси знайди, Ще освіту здобудь, нові курси пройди, Один всесвіт зруйнуй, інший всесвіт створи. Хоч безмежно вкладай, статуси здобувай Та до себе прийти не виходить... Пускай! Саме так, відпускай! Відпускати боляче. Хай болить, ну й нехай... Відпустив? Тепер вільний, сам собі самурай. Відпустивши. По троху. Повільно. Невідомого. Себе. Пізнавай.
2020-01-31 22:29:17
3
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Vlad Hazda
@Ай дякую, ціную❤️
Відповісти
2020-01-31 22:42:06
Подобається
Вікторія Петрук
Ліки у безмежному пошуку сенсів
Відповісти
2020-02-01 06:34:31
1
Vlad Hazda
@Вікторія Петрук коли тебе немає поруч)
Відповісти
2020-02-01 09:25:22
Подобається
Інші вірші поета
Динаміка Тиск За що я люблю постмодернізм Про втрату смаку і дивні стосунки
Інші поети
Любов Гаврищук
@lyubov_gavrishchuk
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4858
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12421