1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
10

- Тату, ну що ти лежиш? Вставай! - маленька дівчинка стрибала на ліжку, біля сплячого батька.

- Встаю, моя повелителько - з посмішкою на обличчі чоловік відірвав голову від подушки.

Дівчинка зістрибнувши на підлогу вибігла з кімнати.

- Татусю, ходи сюди - долинуло з коридору.

- Що там, доню?

- Мама нам сніданок залишила, щоб ми поїли перед поїздкою в парк атракціонів - радісний голос доньки пояснював батьку, який вже сидів за кухонним столом.

- Дивись, доню, тут ще й записка.

- Тату, прочитай її.

На клаптику паперу красивим почерком було виведене речення: "Чекатиму вас у парку опівдні. Люблю, цілую, мама."

- Татусю, нумо швидше їсти.

- Гаразд, смачного.

- Дякую, тобі також смачного.

Після вранішньої трапези, дівчинка потягнула батька у ванну, щоб той швидше привів себе у порядок, а потім побігла у свою кімнату. Через кільканадцять хвилин донька у милому комбінезоні допомагала батькові знайти ключі від машини паралельно розповідаючи щось про атракціони.

- Ось, знайшли - маленькі пальчики витягнули знахідку з-під тумби.

- Чудово, а тепер біжімо до автівки.

Опівдні дівчинка, тягнучи батька за руку, йшла назустріч матері. Чоловік поцілував свою дружину, і взявши дівчинку за руки батьки повели її до атракціонів, про які донька гомоніла увесь ранок.

Через кілька років дівчина прогулювалася у парку, дивлячись на атракціони після того, як гірко плачучи над домовиною батька подумки сказала:

- Тату, ну що ти лежиш? Вставай.

© Вікторія ,
книга «Історії безіменних».
Коментарі