Він знайшов щоденник у поїзді.

Темний, з обдертими сторінками записник самотньо лежав на сидінні. На сторінках цього щоденника - ціле життя. Почуття, переживання, страхи перепліталися між собою і роками виливалися літерами на папір. Сторінки записника просякнуті солоними сльозами, кавою та легким ароматом парфумів.

Хлопець узяв до рук щоденник. Легенький струм пройшов по тілу. Йому необхідно повернути річ власнику або ж власниці. Він поклав записник у свій портфель. Увесь день хлопець думав про щоденник. На роботі, під час наради, багато питань роїлося в голові. Чи знайде він власника? Чи зможе повернути? Звідки почати пошуки? Відповіді так і не були знайдені.

Світле волосся зібране у хвіст, зосереджений погляд та зімкнуті у лінію губи... Сидячи ввечері на кухні, хлопець робив серйозний вибір.

Він усе ж розгорнув щоденник того вечора. Гортав його, шукаючи бодай якийсь натяк чи ,можливо, навіть фото. Спершу в очі нічого не впадало, та наприкінці записника він побачив прикріплену скотчем вирізку із газети. Чорно-біле зображення вразило хлопця. Він почав швидко читати текст навколо того шматка паперу. Неймовірно, але власника хлопець знайшов із першої спроби. Йому навіть не докладати зусиль.

Уже зранку щоденник лежав на столі директора величезної компанії і чекав на своє повернення до рідних рук. Опівдні двері кабінету відчинились. Усередину сором'язливо зайшла русява дівчина, яка вже третій рік працювала дизайнером у цій компанії.

- Добрий день. Я прийшла забрати щоденник, - долинув ледь чутний голос.

- Добрий день. Так, забирайте. Ось він на столі лежить. Це ж ваш? - світлі пасма волосся спали на чоло хлопця.

- Так, це мій. Навіть не сподівалася, що знайдеться. Дуже дякую, - зап'ястя з маленьким татуюванням забрали записник та поклали його в сумку.

- Я вважаю, що така річ, як щоденник, повинна бути у власника, - обличчя обох осяяла усмішка.

- Ще раз дякую. Я можу йти?

- Я хотів би ще обговорити декілька питань. Прошу, сідайте - хлопець встав і підсунув для дівчини крісло.

- Які саме питання? - тремтячим голосом запитала дівчина і сіла за стіл в кабінеті, де щотижня світловолосий хлопець збирає всіх директорів відділів компанії.

- Під час пошуків, - спокійний голосом почав хлопець, - мені довелося дещо дослідити ваш щоденник. Я прочитав кілька сторінок.

- О ні, ні. Більше нічого не хочу чути. Я краще піду працювати, а ви забудьте все, що читали.

- Благаю вас, вислухайте. Якщо слова, написані у щоденнику ще мають актуальність, то... - хлопець згадав своє фото в тій вирізці з газети. - Ми могли б спробувати побудувати стосунки.

- Це розіграш? Нас знімає прихована камера? Якщо так, то насправді це зовсім не смішно.

- Я не жартую і серйозно пропоную вам зустрічатися.

- Мені потрібно подумати перед тим, як дати відповідь, - дівчина встала. - Я вже піду.

Сором'язливість кудись зникла і дизайнерка знову стала тією діловою леді, якою постає перед підлеглими свого відділу. Вона навіть не дала взнаки, що щастя від почутої пропозиції підкошує ноги, а від думок про майбутнє паморочиться в голові. Хлопець поки й не обмовився, наскільки закоханий та наскільки сильно вона його притягує. Він мовчки спостерігав за її рухами, дивився в очі та ще глибше тонув у них та своїх почуттях.

- Гаразд. Я готовий чекати стільки, скільки буде потрібно.

- Дякую за розуміння. До побачення. Гарного дня.

- Навзаєм.

Вибігши з кабінету, дівчина не могла стримати щасливу усмішку. Коли двері зачинились, хлопець відчув, наскільки спекотно в його кабінеті. Цілий день вони провели в очікуванні ще однієї зустрічі, під час якої вона стали б ближчими. Для того, щоб час швидше минув вона продовжила виливати свої емоції у щоденник, якого нещодавно торкалися руки найбажанішого чоловіка.