"Люди мріють про ідеал, шукають його, а потім одного разу, коли щастя раптом з'являється на їхньому шляху, виявляється, що їм страшно його спробувати. Бояться зробити мрію реальністю і взяти на себе таку відповідальність. Бояться,що цього щастя буде замало. Вони недостатньо розумні,щоб зрозуміти,що щастя в дрібницях. Щастя поруч. У фарбах природи, у нічному небі, у зірках, у місяці. Щастя в свіжому повітрі, у тиші, у музиці. Щастя бачити людину такою,якою вона є тільки для тебе. Щастя бачити добро в кожному подиху, ударі серця. Щастя знайти ідеал, який тебе мотивує; людину, яка надихає. Щастя дізнаватися все більше і більше нового з кожним днем. Щастя тримати за руку бабусю, цілувати маму, обіймати собаку. Щастя - це життя. Щастя дихати, рухатися вперед, не зупинятися ні на секунду. Щастя створити свій маленький світ, в якому можна все. Щастя, не матеріальне, але якщо постаратися, можна доторкнутися до нього частинкою душі." - закінчивши свою промову,я зі страхом чекала реакції присутніх. Через кілька хвилин тиші я почула гучні оплески, які ехом котилися по залу. Це перший мій публічний виступ. Я не була готова до нього, хоча готувалась місяць, обирала найкращий свій твір та тренувала дикцію. Я й не сподівалась на підтримку присутніх, дуже хвилювалася, що щось піде не так.
Я була вдячна своїй давній знайомій за те, що вона запросила мене на цю неформальну зустріч молодих авторів. Я визнала, що була не права, коли майже відмовилась від запрошення. Прийти сюди - правильне рішення. Я познайомилась з багатьма творчими людьми, і під вечір моя голова розколювалася від кількості отриманої інформації. Красиво оформлений зал надихнув мене на новий твір, а приємна атмосфера ще кілька днів гріла душу.