Ніколас знаходиться зараз у кімнаті разом із принцесою Шарлоттою, за дверима стоїть Альфред, який тільки, що сказав, що до них завітали гвардійці за назаком Мішель Бенуа.

- Що нам робити? - схвильовано запитала дівчина.

- Спускатися. - відповів він.

- До них?!

- Так, у нас немає іншого вибору. - чоловік взяв у свої руки сумки. - Ви будете йти за мною.

- Давайте втечемо! - вигукнула вона.

- Ми не можемо.

- А якщо з вами щось станеться?!

- Ви все ще погано почуваєтесь, тому буде краще спуститися до них, скажіть їм, хто ви, і вони нададуть вам повну медичну допомогу. - Ніколас зітхнув і взяв її за руку, намагаючись заспокоїти. - Не переживайте, я зроблю все можливе, щоб вас захистити. Альфред буде з нами, ми не будемо самі.

   Принцеса поглянула на нього з надією, а потім спробувала піднятися з ліжка. Ревелдта підтримав її і обмотав ковдру навколо неї, щоб їй було тепліше.

- Гаразд, ми йдемо. - сказав чоловік відчиняючи двері, Альфред подивився на них із хвилюванням. Шарлотта та Ніколас вийшли з кімнати і зійшли по сходах до залу, де на них уже чекали гвардійці.

- Ніколасе Ревелдта? - спитав один із них.

- Так. - відповів він. - Вам щось потрібно?

- Ми прийшли по наказу Мішель Бенуа.

- Я знаю. - роздратовано сказав Ніколас. - Що вам потрібно? - повторив він питання.

- Ми прийшли по принцесу Шарлотту Шарль-Штеффек. - відповів гвардієць та гланув на дівчину.

- Що?

   Ревелдта стояв збентежений, дивлячись на гвардійця з недовірою. Серце його стискалося від подиву, що ця ситуація стала ще більш небезпечною. Гвардієць заявив, що прийшов за принцесою Шарлоттою, але чоловік знав, що це міг бути лише підступ від Мішель, яка хоче щось зробити проти них. Ситуація була напруженою, і він не знав, як поводитися далі. Ніколас намагався зберігати спокій, але в його серці вже зародилася тривога за долю принцеси та за свою власність.

- В наказі сказано, що ми маємо безпечно доправити принцесу Шарлотту Шарль-Штеффек до міста Норманд.

- Але, це я маю її доправити, не ви! - розлютився він. - Чому це раптом прийшов такий наказ?

- Це слова самого короля Генріха Хільдеріка II, тому у вас просто немає іншого вибору.

- Як від короля? - очі Ревелдти розширилася від подиву.

   Він же думав, що в нього ще є час побути з принцесою наодинці, він же нарешті хотів зізнатися їй у своїх почуттях, невже тепер все ось так і закінчиться?

- Я згідна. - раптом сказала принцеса, що змусило Ніколаса шоковано подивитися на неї.

- Ви згідні? Але чому?

- Чим швидше я прибуду до Іль - де - Франс тим краще. - відповіла вона із всією серйозністю у голосі.

   Слова Шарлотти ніби холодною водою облили чоловіка з ніг до голови.

- Але Ніколас Ревелдта поїде зі мною. - добавила дівчина.

- Добре принцесо, як накажете. - сказав гвардієць чемно кланяючись. - Якщо ви вже готові, то можемо вже вирушати до Норманду, карета чекає нас надворі.

- Гаразд. - принцеса розправила свої плечі тим самим скидуючи із себе ковдру. - Йдіть за мною Ніколасе. - вона подивилася на нього поглядом королеви.

   Він не знає як можна описати цей її погляд, від якого хочеш встати перед нею на коліна.

- Як накажете, принцесо Шарлотто. - відповів Ревелдта теж кланячись.

   Першою з будинку вийшла принцеса Шарлотта, за нею вийшли і гвардійці, Ніколас же ще залишся всередині.

- Ніку, що це все означає? - схвильовано запитала в нього Ванесса. - Ця дівчина - принцеса?

- Так. Ми зараз прямуємо до Норманду, тому прийшов час прощатися. - чоловік підійшов до жінки та обняв її.

- Прощавай Ніку... - вона ніжно обійняла його у відповідь.

- До зустрічі я би сказав. - усміхнувся до нього Альфред.

- Можливо. - чоловіки потиснули один одному руки.

- Гарної дороги.

- Дякую. - він попрощався і теж вийшов з будинку.

   Холодне повітря пронизувало кожен шматок одягу, коли Ніколас підійшов до карети, що чекала на нього на засніженему дворі. Його затрусило від морозу, коли він відчинив дверцята та заліз у карету. Сидячи перед принцесою Шарлоттою на м'яких сидіннях, Ревелдта помітив, як темні смуткові хмари закрили її звабливе обличчя, але він не знав, що робити, щоб підняти її настрій. Він мовчки впізнавав її сльози, які котилися по її блідих щоках, але він не знав, як допомогти їй перестати плакати.

   Карета рушила з місця.

                             ⚔️   ⚔️   ⚔️

   Ніколас і принцеса Шарлотта сидять у кареті, яка перетинає мальовничу річку. Легкий вітерець лоскоче їх обличчя, а віконце мерехтить мірою від пролітаючих краплин. Увесь світ навколо занурений у нічну тишу, лише монотонний стук копит по дорозі перериває цю спокійну атмосферу. Проте, пройдена річка означає, що вони наближаються до Нормандії. 

- Скоро будемо в Нормандії. - сказав Ревелдта.

- Мг... - принцеса лише видала здавлений звук не піднімаючи на нього свій погляд.

- Як ви себе почуваєте? - запитав він.

-  Добре. - стримано відповіла вона.

- Зрозуміло. - і в кареті знову запанувала тиша.

   Ніколас дивився на принцесу, не знаючи, як їй допомогти. Її аквамаринові очі, які раніше світилися життям та радістю, зараз були наповнені глибоким смутком, а він нічого не міг зробити, щоб зняти те тяжіння з її серця. Він намагався зустріти її погляд, але вона уникала його. Тоді вже Ревелдта не витримав,  він був розлючений такою поведінкою дівчини, він не міг повірити, що це все насправді, не після того, що вона сказала йому в кімнаті.

- Що ви робите? - його голос прозвучав грізно і Шарлотта нарешті підвела на його очі. Чоловік був здивований і засмучений тим, як далеко від нього відсунулась принцеса, і як вона реагує на його присутність.

- В сенсі? - не розуміючи спитала вона.

- Ви так сильно хочете добратись до Іль - де - Франс, що тепер просто ігноруєте мене? - він почувався ображеним і зневаженим.

- Як ви смієте таке казати? Хто ви взагалі такий?! - принцеса була збентежена і розлючена його звинуваченнями.

- Я смію?! Це ви як смієте себе так поводити ніби між нами нічого не було?!

- А, що між нами було?

- Ваші слова які ви сказали в тій кімнаті, чи це все брехня?

- Я ніколи не брешу, це ви мене відштовхнули, ви мені відмовили. А тепер нічого про це говорити. - принцеса була сумною і засмученою, її душа повна болю і розчарування.

- Як ви не розумієте...

- Що я не розумію?

- Що ви говорите так, ніби щось приховуєте. - зненацька сказав Ніколас.

- Це ви говорите так, ніби хочете завдати шкоди. - миттєво відповіла йому дівчина.

- Ви ж знаєте, що я ніколи не зроблю вам боляче...

- Тоді, до чого ця вся розмова? Що ви хочете від мене, Ніколасе?

- Виходьте за мене. Станьте моєю дружиною і пройдіть цей шлях зі мною. - випалив Ревелдта, його очі розширилися від того, що він сам тільки що сказав.

   Мимоволі з губ Ніколаса вирвався подих, коли він побачив реакцію Шарлотти на його слова. Принцеса здригнулася, відвернулася і стала дивитися на нього віддалено.

   Шарлотта не могла повірити своїм вухам. Він відштовхнули її, а тепер він запропонував їй вийти за нього ого заміж. Вона відчувала змішану гаму відчуттів - від здивування до обурення.

- Що ви таке кажете?! - схвильовано запитала вона.

- Я хочу щоб ви вийшли за мене. - твердо відповів він.

- Для чого це вам? Ви насміхаєтесь з мене?! Чому раптом зараз, коли ми їдемо до Норманду?

- Я не хочу щоб ви були з королем Генріхом.

- Що?! Вас це взагалі не стосується! - з кожним новим словом принцеса все більше гнівалась. - І ви знаєте мою історію, і чому я маю вийти за нього.

- Так я все знаю, і розумію...

- Тоді чому?!

- Vous avez tant de lumière, tant de bonté. Sans toi à mes côtés, j'ai peur de me perdre dans le noir... Encore une fois.(У вас стільки світла, стільки добра. Без вас поряд, я боюсь, що можу загубитися в темряві... Знову.)

   Так, це справді так. Без неї в нього знову будуть ті нав'язливі думки про брата, він знову буде бачити його дух біля себе, він знову буде звинувачувати себе, він знову почне вбивати...

- Що? Це, що все заради вашої вигоди? - слова принцеси привели чоловіка в ступор. - Ви хочете щоб я вийшла за вас, тільки тому, що без мене ви знову встанете на той шлях який був?

   Невже це так? Вона йому потрібна тільки для цього? Чи можливо щось більше?

      S'il avait un cœur, il pourrait l'aimer.
        (Якби він мав серце, він міг би її
                              покохати.)

          S'il avait une voix, il chanterait. 
   (Якби в нього був голос, він б співав.)

         Après la nuit quand il se réveille.
     (Після ночі, коли він прокинеться.)

        Il verra ce que demain apportera.
   (Він подивиться, що принесе завтра.)

- Ні... Це не так. Навіть найкращі ліки не зможуть вилікувати нестерпну тугу за вами, яку я відчуваю.

- Ні, давайте закриємо цю тему. Я не хочу продовжувати про це говорити. Все, що було до Норманду, там і залишиться.

- Але...

- Ні, я не хочу говорити.

- Як накажете принцесо Шарлотто...

   І знову настала тиша, вони вже в'їхали до міста Норманд, і це означає, що короля Генріха повідомлять, що принцеса Шарлотта вже прибула, і він за нею приїде... А Ніколасу нічого не залишається як прийняти цю ситуацію.

                            ⚔️   ⚔️   ⚔️

   Désolé, de t'aimer, désolé
   (Вибач, за те, що подобаєшся мені, вибач.)

   Si t'aimer est un péché.
   (Якщо любити тебе - це гріх.)

  Je suis désolé de t'aimer
   (За те, що люблю тебе, вибач.)

   J'essaie de ne pas le montrer, mais c'est évident.
   (Я намагаюсь цього не показувати, але це очевидно.)

   Je retiens mes sentiments pour toi, je ne pense pas que ça puisse durer plus longtemps.
   (Я стримую свої почуття до тебе, не думаю, що це може далі тривати.)

   Je fais hardiment un pas vers toi.
   (Я сміливо роблю крок ближче до тебе.)

   Comme il était difficile d'oser franchir ce pas.
   (Як важко було наважитися на цей крок.)

   Cela a pris plus de temps que je ne le pensais.
   (Це зайняло більше часу, ніж я думав.)

   Mais n'est-ce pas trop long ?
   (Але чи не занадто довго?)

   Le moment n'était pas venu et cela m'a affecté.
   (Час був невідповідний і це мене зачепило.)

   Se rapprocher ne veut pas dire se rapprocher.
   (Наблизитися - не означає стати ближче.)

   C'est tellement idiot, j'ai construit un mur que je ne peux pas franchir maintenant.
   (Це так безглуздо, я збудував стіну, яку тепер не можу подолати.)

   Je m'en veux, et tu m'en veux.
   (Я звинувачую себе, а ти мене.)

   J'ai essayé de briser ce mur, mais mon cœur s'est brisé en morceaux.
   (Я намагався зруйнувати цю стіну, але моє серце розбилося на кусочки.)

   En essayant de tout arranger, j'ai perdu la personne la plus importante pour moi - toi.
   (Намагаючись все виправити, я втратив найголовнішу для мене людину - тебе.)

   Trop jolie pour être amie avec toi.
   (Занадто гарна, щоб з тобою дружити.)

  Il ne suffit pas d'être amis.
   (Недостатньо бути просто друзями.)

   Je suis vraiment désolé et j'ai fini.
   (Мені дуже шкода, і я все закінчив.)

   Je suis tellement désolé d'avoir fini par exprimer mes sentiments.
   (Мені дуже шкода, що врешті-решт я висловив свої почуття.)

   C'est trop cher d'être juste ton ami.
   (Надто дорого бути тобі просто другом.)

   Je meurs d'envie pour toi, je t'aime tellement.
   (Я вмираю за тобою, так ти мені подобаєшся.)

   Je cache un sentiment inexprimé.
   (Я приховую не висловлене почуття.)

   Je suis attiré par ce sentiment.
   (Мене тягне до цього почуття.)

   Tu m'attires pas comme les autres.
   (Ти приваблюєш мене, як ніхто інший.)

   Je retomberai amoureux de toi si je n'ai qu'à te regarder.
   (Я знову закохуюсь в тебе, варто мені лише глянути на тебе.)

   Je ne suis plus aussi bon qu'avant.
   (Я вже не такий хороший, як раніше.)

   Mon long mensonge n'a apporté que plus de regret.
   (Моя довготривала брехня, принесла тільки більше жалю.)

   Je suis désolé de t'aimer.
   (За те, що кохаю тебе, вибач.)

   Je suis désolé je t'aime...
   (Вибач, що кохаю тебе...)

                            ⚔️   ⚔️   ⚔️

   Карета повільгн рухалась по кам'янистій дорозі, що виводила їх у саме серце міста Норманд. Вид на місто був дивовижним: гостинні будинки, виткані з місцевого каменю, стежки, звиваючись між ними, та різноманітні мости, які перетинали менше води. І все це прикрашали густі зелені сади та яскраві квітучі луки.

   Але між Ніколасом та Шарлоттою було відчутно важку атмосферу. Можливо це і на краще, а можливо і ні.

   Коли карета зупинилася, дверцята відчинили.

- Принцесо Шарлотто Шарль-Штеффек. - перед ними стояв чоловік середніх років. - Раді вас вітати в місті Норманд. - він подав дівчині свою руку щоб допомогти вийти, вона її прийняла. Ніколас вийшов за нею.

- Дякую вам. - відповіла принцеса.

- Мене звати Біскотті Лансуа, я права рука короля Генріха Хільдеріка II, і я буду вас супроводжувати. 

- А я, Ніколас Ревелдта. - сказав чоловік злісно дивлячись на цього Лансуа. - І це я супроводжую принцесу Шарлотту.

- Тепер вже ні. - промовив Біскотті. - Наказ короля не обговорюється. А ви, якийсь дуже підозрілий, Ніколасе... Ми з вами ніде не зустрічалися? - він примружився вдивляючись в Ревелдту.

- Ні. - спокійно відповів йому він, хоча знає, що вони разом воювали на боці Франції. 

- Але ви мені здаєтесь дуже знайомим... Можливо я вас колись затримав за злочин? Ха-ха! - чоловік засміявся.

- Це ви, голубчику, нечисті на руку. Мене ж, навпаки, дорікнути нема в чому. - відповів Ніколас нахабно усміхаючись.

- Досить. - голос дівчини прозвучав грізно, що змусило чоловіків обернутись до неї.

- І справді. - погодився Біскотті та глянув на свій кишеньковий годинник. - Нам вже давно час.

- Куди ми поспішаємо? - запитала Шарлотта.

- У нас домовлена зустріч із Христофером та Мішель Бенуа. - пояснив Лансуа.

- Христофером? - перепитала його дівчина. - Знайоме ім'я... Хто він?

- Він гвардієць. - відповів чоловік. - Ходімо. - він підійшов до дівчини. - Візьміть мене за лікоть, принцесо Шарлотто.

- Але... - тільки-но Ніколас хотів заперечити як принцеса його випередила і зробила так як сказав чоловік.

- Ведіть.

   Біскотті кивнув головою, і вони попрямували до уряду Норманду.

   Величезна будівля білого кольору виглядала як могутній замок, що височів над розкидистими деревами, покритими пухнастим снігом. Будівля здавалася такою високою, що навіть здалеку видно було кришталеві вікна, які блищали на сонці. Сніг вкривав все навколо, навіть великі дерева здавалися білками на тлі свіжої білосніжної ковдри. Це був неймовірний, мальовничий вид, який змушував забути про холод та морозні вітри, що кружляли навколо.

   Але Ніколасу було ніколи розглядати цю красу. Він все думав, що буде коли він зустрінеться із Христофером. Чи зробить він щось принцесі Шарлотті? Чи розкаже їй, хто він насправді? Що він зрадник, зрадник Англії та зрадник самої принцеси, зрадник королівства Блукіндом та зрадник короля. Чи зможе він потім жити, коли його крихітка буде дивитися на нього своїми аквамариновими очима в яких не буде нічого іншого окрім ненависті до його постаті...

   Французький гвардієць. Ревелдта Безмертний. Вбивця рідного брата. Он хто він.

   Відкрились масивні чорна двері, до них вийшов, ніхто інший як сам Христофер. Ревелдта напружився.

- Вітаю вас! - хлопець спустився по сходам до них.

- Христофере?! - принцеса була здивована коли зрозуміла хто до них підійшов. - Що ти тут робиш?!

- Я прибув до уряду Нормандії, щоб з англійської сторони був один гвардієць на вашій зустрічі з королем Генріхом Хільдеріком ІІ. По наказу короля Фрідріха Шарль-Штеффека, для вашої ж безпеки. - він чемно вклонився їй.

- Раз так, тоді добре. - сказала Шарлотта.

- Принцесо... - Ніколас підійшов до неї ближче. - Я йому не довіряю. - чоловік понизив свій голос до шепоту.

- Тоді... Не зводьте з нього очей. - наказала вона. - Пильнуйте за ним.

- Як накажете принцесо Шарлотто. - Ревелдта легенько схилив свою голову та відійшов на безпечну відстань від дівчини. 

   Він впіймав погляд Христофера. Хлопець єхидно усміхнувся до нього, від чого в грудях чоловіка загорівся вогонь. Він точно не дозволить, щоб щось сталося з принцесою!

- Можемо заходити. - заговорив Лансуа. - Мішель Бенуа вже нас чекає.

- Так. Давайте. - погодилась принцеса.

   І так, всі четверо увійшли всередину. Що на них чекає, поки не відомо. Але Ніколас має надію, що нічого серйозного, але, вважаючи, що там, на них чекає Мішель, очікувати можна все, що завгодно.