Шарлотта відчула, як від страху льодіє кров у жилах і паралізує все її тіло.

   "І як тільки ви дозволите своїм страхам взяти над вами верх - ви стаєте жертвою."

- Що нам робити? - принцеса не могла себе заспокоїти.

   Вона дивилася, як ті чоловіки не переставали гупати в двері, і їхня погроза, що вони можуть їх вибити, здавалася тепер досить реальною.

- Принцесо! - голос Ніколаса привів її до тями.

- Що таке?

- Дайте мені той ніж, який я сказав вам сховати під своїм одягом.

- А? - Шарлотта перше не могла зрозуміти, а потім згадала, що поклала цей ніж у внутрішню кишеню мантії, вона дістала його, та покрутила в своїй руці. - Ви, що смієтесь з мене?! Та цим ножем, можна хіба що лише хліб нарізати! І ви зібрались піти з ним у наступ на двох офіцерів, в яких точно є револьвери?!

- Просто дайте його мені! - чоловік вихопив ніж з рук принцеси, та знову підійшов до дверей.

   В цей момент Шарлотта ніби перестала дихати, в своїй голові вона чула стукіт власного серця який ніби відбивав ритм.

   Коли Ніколас відчинив двері, то для дівчини, всі наступні дії які далі відбувалися, були ніби у сповільненній зйомці.  

   Ревелдта, рукояткою ножа, вдарив офіцера який стояв ближче до дверей у горло в саме адамове яблуко, той захрипів та відсахнувся від нього. Чоловік рушив вліво, щоб обійти цього офіцера, але другий офіцер тут же перекрив йому шлях.

- Ніколасе Ревелдта, я даю тобі слушну пора...

   Він метнувся направо і проскочив би, якби не твердий кулак, який врізався йому зліва. Перший офіцер носив на пальці кільце і камінь порвав Ніколасу шкіру за вухом. Він відчув різку біль, по шиї потекла тепла кров. Повернувшись, він штовхнув його обома руками. Офіцер з обуреним криком впав на підлогу.

- Ти схивнувся?! - хрипко прошепотів офіцер.

   Ніколас не став розмовляти з ними, він вихопив револьвер із кобури у лежачого офіцера та вистрілив йому в ногу.

   Вистріл відлунням розлетівся по всьому готелю, принцеса не змогла поворохнутись.

- Зараз ви вражені вашим нещастям і не віддаєте собі звіту в тому, що даремно втрачаєте свій час. - промовив Ревелдта, цілячись в другого офіцера.

- Ти не покинеш це місто живим, Ніколасе!

- Знаєш чому мене ніколи не впіймають?

- ? - офіцер не зрозумів, до чого він хилить.

- Бо всі хто мене ловив, зараз лежать під землею, а я ходжу по цій землі. - він вистрілив чоловіку просто в голову, той впав намертво й лежав нерухомо у вестибюлі.

- Диявол... - промовив перший офіцер, який досі лежав на підлозі.

- Так, я - диявол. А програвати дияволу, означає згоріти живцем.

   Шарлотта все ще дивилася на це все, на мертвого чоловіка, який лежав в калюжі власної крові... Вона тільки що побачила вбивство власними очима.

- Ви його вбили... - дівчина заговорила, але її голос прозвучав дуже тихо.

- Ходімо, ми не можемо тут більше залишатися. - заговорив до неї Ніколас.

- ... - вона промовчала, але потім знову добавила. - Ви його вбили...

- Вбивай першим, поки не вбили тебе, це закон цього міста. - ніби пояснив він.

- Це просто жахливо... Як ви могли?

- Послухайте, я ніколи не говорив вам, що чистий, як Святий Ісус. Зараз, нам потрібно негайно забиратися звідси.

   Принцеса все ще не ворушилася, тоді Ревелдта схопив її за лікоть та потягнув за собою до виходу. Шарлотта оглянулася і її погляд зупинився на тій жіночці яка стояла за стійкою реєстрації, вона знову нудно перегортала якісь папери, та не звернула на них увагу, ніби нічого не було, ніби це не в неї у вестибюлі лежить один - мертвий чоловік, та другий поранений.

       Землі Луари - це дуже дивне місто.

                             👑   👑   👑

   Вони вийшли з готелю, Ніколас взяв одного коня, щоб чимшвидше покинути це місто, вони навіть забули про свої речі, та про них ніхто і не думав.

- Вмієте їздити верхом? - запитав в неї чоловік.

- ... - вона лише похитала головою.

- Тоді поїдемо разом. - дівчина підійшла до нього, Ревелдта взяв її за стан та усадив на коня, пізніше застрибнув і сам.

- Куди ми поїдемо?

- Я знаю одне місце, там нас не будуть шукати...

- Досить це повторювати, набридло... - злісно промовила вона.

- Як скажете, принцесо... - він вдарив віжками коня і вони рушили з місця.

   Вони проскакали повз все місто, дівчина думала, що вони вийдуть через ворота, але ні, вони зайшли в ліс.

   Дерева стоять в золоті та іржавому багрянці, листя на кущах мало, але воно ще тримається. Мох місцями пожовтів, місцями зіщулився. Чорничні кущі - незвичного, червоного кольору. Сама чорниця давно зібрана.

   Нещодавно в лісі було повно павутини, але поривчастий вітер обірвав майже всі тонкі нитки. Осінній вітер особливий. Він нібито грає, а насправді квапить зиму, яка скоро вже настане.

   Ніколас зупинився. Схоже, що вони прибули. Не можна сказати, що це був звичайний притулок, простір у якому він був не закритий і навіть не знаходився під землею. Це був простий будиночок посеред лісу... Можливо, за інших обставин Шарлотта навіть полюбила б це місце.

- Нам потрібно поговорити. - першою заговорила дівчина коли зістрибнула з коня.

- Поговоримо, але спершу нам треба перекусити. - він теж зістрибнув з коня та відійшов від неї і запалив вогонь. - Звичайно, я готую не так добре, як королівські кухарі, але я обіцяю, що це буде їстівним. Ідіть сюди, не бійтеся. Ви ж не хочете залишитись голодною?

- Я не хочу, я не голодна.

- Я знаю, що ви не це маєте на увазі, Шарлотто, але я не збираюся вам суперечити.

- Не пам'ятаю, щоб я дозволяла вам так звертатися до мене!

- Я щось не так сказав, принцесо Шарлотто?

- Я не дозволяла вам називати мене по імені! Мені потрібні відповіді! А ви тільки й робите, що переводите тему розмови!

- Звичайно, але до цього я хотів би закінчити свій обід, якщо ви не заперечуєте. Вовки відчують запах їжі, і тоді ми залишимося ні з чим.

- Вовки?! Ви просто намагаєтесь налякати мене!

- Ваша Високість, Шарлотта. Дозвольте мені переконати вас у протилежному. - Ніколас підвівся і завив з усіх сил. Незабаром, десь вдалині, вовки відповіли на його поклик.

- Ми втекли з міста, бо нас там чуть не вбили! І ви привезли мене сюди, щоб мене загризли вовки?! Тільки подумайте, як це все смішно виглядає! Але, щось я не хочу сміятися! - голос дівчини ставав все голосніше.

- Принцесо...

- Мені дуже страшно! Я налякана! Я тільки що бачила як ви вбили людину! Навіщо ви це зробили?!

- Бо тоді він би вбив першим мене, а потім і вас! Це життя, тут виграють найсильніші! - пояснив чоловік, це був його стиль життя. 

   "Вбивай першим поки не вбили тебе"

- Життя ламає сильніших, ставлячи їх на коліна, щоб довести, що вони можуть піднятися. Слабких вона не чіпає, вони і так все життя на колінах.

- Що ви цим хочете сказати?

- Що ви слабкий, бо навіть не намагались змінити своє життя.

   Ніколас промовчав, тому, що принцеса мала рацію, він нічого не хотів змінювати, бо йому і так нормально жилося, якщо не гірше.

                            👑   👑   👑

   За кілька годин... Коли Шарлотта прокинулася, вона на мить розгубилася, що вона тут робить і як вона сюди потрапила. Виття вовків неподалік від будинку допомогло їй згадати, Ніколаса і все, що він зробив вранці в готелі. Вона припустила, що через все, що трапилося, Ревелдта за нею доглядатиме, але це було не так - він пішов.

- Невже він залишив мене одну в лісі?(Тепер я маю шанс обшукати притулок куди мене привіз Ніколас. Сподіваюся, я знайду що-небудь, що підкаже мені, що він приховує. Я також можу знайти щось для самооборони. Було б непогано.) - дівчина почала обшукувати всі куточки цього будинку, але швидко дійшла висновку, що тут не жили довгий час. - Нічого нема... Тільки брудні ковдри та запорошений посуд... - вона вийшла з будиночку.

   Дівчина вирішила не йти далеко і просто оглянути все довкола. Однак, занурившись у свої думки, вона навіть не помітила, що більше не бачить того місця, з якого вона нещодавно пішла.

- О ні! Заспокойся, Шарлотта, заспокойся... Все буде добре... Я просто продовжу йти прямо. - вона зупинилася на секунду, щоб перепочити і в цей момент вона помітила, як до неї з-під кущів, гарчачи, повільно наближається вовк. -(Про, що я тільки думала? Я помру, і ніхто ніколи мене не знайде!)

   Вовк стежив за кожним її кроком. Щоразу, коли Шарлотта намагалася відступити, він робив крок до неї і бачив у ній легку здобич... Він чекав відповідного моменту, щоб напасти. Принцеса, не зводячи з нього очей, обмацувала руками землю, сподіваючись знайти камінь і прогнати його. Дівчина припустилася однієї помилки та зробила різкий рух, який налякав тварину і дав їй привід напасти на неї. Шарлотта голосно закричала, коли відчула гострий біль в нозі від зубів вовка.

- Ні! Допоможіть! - дівчина заплакала від сильного болю, вона не змогла просто стримати сліз, як раптом...

- Я тут, принцесо! - Ніколас замахнувся ножем і зумів вразити вовка, який заскулив та втік у невідомому напрямку. - Ось так! Після цього він точно не повернеться, якщо взагалі виживе!

- Ой... Боляче... - вона хотіла би підвестись, але не змогла.

- Не рухайтесь! - Ревелдта оглянув ногу дівчини і дійшов висновку, що рана досить глибока і якщо не зупинити кров, то наслідки можуть бути жахливими.

   Ніколас обережно взяв Шарлотту на руки, намагаючись не завдати їй більшого болю та пригорнув до себе, ніби побоюючись, що зможе її втратити.

   Дівчина могла чути його схвильоване дихання і як сильно б'ється серце чоловіка. Його стукіт заспокоював її, заплющивши свої очі, вона заснула на сильних руках Редвелдти.

                            👑   👑   👑

   Для принцеси Шарлотти попередня ніч була найважчою. Ніколас надав першу допомогу дівчині, промив та перев'язав їй рану.

   Всю ніч він не відходив від неї, час від часу змінював їй холодний компрес. Він зміг спокійно видихнути тільки тоді, коли вона вже змогла заснути.

   Дівчина розплющила свої очі, оглянулась довкола, та помітила Редвелдту, який мирно сопів на краю ліжка біля неї. Вона усміхнулась цьому, це означає, що він за неї хвилювався, що вона йому не байдужа... І ця думка зігрівала їй серце.

- Ревелдто... - дівчина ніжно торкнулась до його чорного волосся.

Так, саме зараз вона відчувала ніжність... Бо ніжність - це мужність, тільки сильна людина не злякається оголити своє серце і показати свою душу.

   Ніжність - це фото, на яке дивишся, посміхаючись. Коли береш у свої долоні обличчя людини, коли хочеться пригорнутися до неї міцно, відчути її всю і відразу. Ніжність - це задумана усмішка в очах, коли думаєш про когось. Ніжність - це усвідомлення того, що тебе чекають з любов'ю і з теплотою. Ніжність - це турбота, обережність, тактовність, довіра і довірливість. Це не «пристрасть» з її силою і навіть люттю. Ніжність - це сила... Внутрішня сила, яка розм'якшується заради іншого. Слабка людина, мабуть, не може бути ніжною. Вона може бути лагідною, доброю, але не ніжною. І це «розм'якшення», про яке ми говоримо, як якесь внутрішнє звільнення. Коли розчиняються межі, зникають причинності і цілі. Просто відкритість - щира, світла, повна турботи і внутрішньої радості.

- Хм... - чоловік підвів голову, коли побачив, що Шарлотта прокинулась, на його обличчі з'явилась усмішка. - Ви прокинулись! Як себе почуваєте?

- Все добре, хіба що нога ще болить...

- Це все моя провина... Я не повинен був залишати вас одну... Прошу вибачення...

- Мені здається, чи ви готові померти за це?

- !... - чоловік опустився навколішки перед принцесою, дівчина ж з переляку відсахнулась.

- Що ви робите?! Негайно встаньте!

- Через мене ви потрапили в небезпеку...

- Я не звинувачую вас! Це я повинна просити пробачення, я стільки всього вам вчора наговорила, ще й змусила вас хвилюватися та сама пішла в ліс...

- Ви, моя королева. Я лише ваш підданний. Вам не потрібно вибачатись за свої рішення.

- Пане Ревелдто... - Шарлотта простягнула до чоловіка свою руку, та ніжно торкнулася до його обличчя, великим пальцем погладила його щоку, він видихнув та прикрив очі.

- Іноді я дивуюся, як щось настільки вишукане та прекрасне, може існувати у світі, що сповнюється таким розпачом.

   У дівчини перехопило подих від його слів. Невже цей чоловік має такі думки про неї? Чи можливо, що це від хвилювання до неї просто вирвались ці слова...

- Ніколасе? - він різко вдихнув повітря, коли почув як принцеса промовила його ім'я своїм бархатним голосом, але зрозумів, що це не правильно...

- Принцесо Шарлотто... - стримано відповів він та відійшов від неї. - Я радий, що вам стало краще.

- Так, я теж... - дівчина відчула смуток, коли він відійшов, але швидко притупила ці емоції. - А, де ви були?

- Я ходив по нову зброю... - він показав на меч та на новий револьвер. - Тепер ви будете в безпеці.

- Я рада... Дякую вам.

   Вони усміхнулись один одному. Але думка про те, що вони перебувають у безпечному місці, не відповідала дійсності. Ніколас не знав, що його ворог іде слідом за ним.

                            👑   👑   👑

   Вони здригнулися, коли заржав кінь.

- Чш... Принцесо, залишайтеся тут.

- Хтось стежив за вами! - дівчина підвелась з ліжка.

- Не факт. Може, коня налякав якийсь звір. Я подивлюся.

   Кінь знову заржав, а потім настала повна тиша. Це поганий знак. Тому Ревелдта витягнув меч і обережно попрямував до виходу із занедбаного будинку. Він підійшов до дверей і раптом відчув сильний удар ногою в груди. Чоловік впав на землю, важко дихаючи.

- Ти думав, що я тебе не знайду, чи не так? Так, так, так... - незнайомий чоловік обернувся до принцеси. -  Доброго дня, міледі... Вибачте, що прийшов без попередження.

- Хто... Хто ви? - голос Шарлотти затремтів.

- Грегорі... Не підходь до неї! - вигукнув Ніколас до незнайомого чоловіка.

   Грегорі встав над ним і натиснув ногою на груди, коли Шарлотта безпорадно дивилася на нього.

- Арррхххх! - Ревелдта прохрипів.

- Не хочеш мене привітати?

- Пішов до біса!

- Не так зустрічають старих друзів.

- Хех... Ми ніколи ними й не були.

- Так, і справді... А хочеш знати, що я тут роблю?

- І, що ж?

- Я прийшов отримати грошову нагороду за твою голову, а головне, я прийшов помститися за все хороше, що ти колись зробив для мене...

- За хороше не приходять мститись.

- Можеш вважати мене неординарною особистостю, яка збирається тебе сьогодні вбити. - він підняв над ним свій меч.

- Не так швидко! - адреналін додав Ніколасу сил і допоміг протистояти Грегорі, йому вдалося відштовхнути його та звільнитися.

   Вони стояли віч-на-віч, дивлячись один на одного через леза мечів. Грегорі насолоджувався владою та чекав, коли суперник зробить перший хід. Ніколас стрімко замахнувся мечем і вдарив у стегно супротивника, але той зумів ухилитися. Вони не мали багато місця для пересування. Одна помилка могла вирішити, хто житиме, а хто ні.

   Грегорі був сильним, і кожен його удар ставав все старшнішим та смертельнішим. Принцеса намагалася закликати їх до здорового глузду і благала зупинитися, але це ще більше розлютило Грегорі. Він замахнувся лезом на Шарлотту та розірвав їй сукню. Вона закричала, присіла в куток і прикрила своє тіло руками. За мить, одним ударом він збив з ніг Ніколаса. Тепер його життя було в руках цього чоловіка.

- Тобі кінець!

- Ні! Стійте! Не вбивайте його! - навзрид прокричала Шарлотта.

- Вибачте, міледі... Але якщо вам буде легше, то він помре швидко. - Грегорі зловісно засміявся.

- Ні!

   У такі моменти час зупиняється, серце б'ється швидше, а тіло стає чужим. Саме так почувала себе Шарлотта - все, що вона змогла зробити, це закрити обличчя руками. Вона знала, що це кінець і на неї чекає таж доля, якщо не гірша... Дівчина згадувала всіх своїх друзів, їхні обличчя та голоси. Вона згадувала радісні хвилини і неординарні події свого життя. Проте, один із цих голосів звучав надто реалістично...

- Ти покидьок! Ще один крок, і ти труп!

- Ед-Едварде..? - принцеса схлипувала та не могла повірити своїм очам.

- Так, так, так... Ще один мій хороший, старий друг... Гаразд, я приймаю цей виклик! - зверхньо сказав чоловік.

- Принцесо... Зі мною все буде добре...Біжіть! - Редвелдта підвівся на ноги та рішуче глянув на дівчину, вона зрозуміла, що має зробити так, як сказав він...

   Обнаділена бажанням Едварда, допомогти Ніколасу, принцеса скористалася моментом, щоб тікати. Вона бігла... Бігла через біль... Тікала доти, доки сили не залишили її...

                            👑   👑   👑

   Тим часом, Едвард та Ніколас мали подолати сильного противника. Вони успішно блокували удари один одного. Ревелдта був виснажений і з останніх сил відбивався від сильних ударів Грегорі. Один із них мало не виявився смертельним!

   Едвард встав між ними. Грегорі скористався шансом і встромив лезо меча в груди Едварда.

- Ти! Вбивця! Я все ще стою на ногах!

- Не хвилюйся! Тепер твоя черга, Безсмертний!

   Ніколас бачив, що його єдиний друг все ще дихає, але сильно спливає кров'ю. Його шанси вижити, залежали лише від битви Ніколаса та Грегорі. Ревелдта міцно стояв на ногах і подивився своїй долі у вічі.