Покоївка попередила Ніколаса, що до них завітав лицар Роберт. Він не став підслуховувати їхню розмову, тому просто чекав лицаря в вітальні.

   Через кілька хвилин, хлопець вийшов з кімнати принцеси та спустився вниз.

- І, як принцеса сприйняла новину, що стріла була з отрутою? - перше, що спитав у нього Ревелдта.

- Погано, вона хоче побачитись з королем. - відповів йому Роберт.

- Не можна, її потрібно доправити до Франції як можна скоріше, напад на короля це лише початок...

- Так, можливо, принцесу вже почали шукати. Ви вже думали як доберетеся туди?

- Думав. Проблем не буде.

- Ви їдете тільки вдвох? - скептично запитав у нього лицар.

- Так. - спокійно відповів він.

- Нормально будете себе почувати, наражаючи її на небезпеку?

- Я буду поряд із нею. Я не допущу, щоб щось трапилось.

- Враховуючи ваше минуле... - не встиг хлопець договорити, як Ніколас схопив його за шию та притис до стіни.

- А. Яке. В. Мене. Минуле? - крізь зуби, процідив чоловік.

- Думаєте, я не знаю ким ви були?

- ?... - Ревелдта дивився на нього і його очі збільшились від подиву. Ні, цей хлопчина не може знати, просто не може. - Ти нічого не знаєш... - чоловік сильніше стиснув шию лицаря.

- "Ревелдта Безсмертний" - прохрипів  Роберт, після цих слів, він відчув як рука чоловіка ослабла. - Здивовані?

- Звідки ти про це знаєш?

- У мене свої зв'язки... Але, це не так важливо. Важливо те, що я знаю. А знаю я, будьте певні, багато.

- Не вірю. - Ніколас відпустив хлопця.

- Невже? Коли вам було 21 рік, ви покинули батьків дім і пішли в армію. 1825 року, 13 лютого, як тільки почалась війна між Англією та Францією, вас призвали до легіону який воював напряму із королівськими гвардійцями, ви були на фра...

- Закрий свій рот! - викрикнув Ніколас, перериваючи розповідь Роберта. - Мовчи, якщо не хочеш, щоб я вирвав тобі язик...

- Соромитесь свого минулого? Ви не хочете, щоб про нього дізналося більше людей? Чи ви не хочете щоб про нього дізналась саме принцеса Шарлотта?

- Так. Їй ця інформація ні до чого.

- Чому ж їй не знати правду, про свого простого, вчителя французької мови?

- Не нервуй мене... Краще йди, поки я ще тримаю себе в руках... - Ніколас дивиться на нього своїм убивчим поглядом.

- Добре. - лицар Роберт обходить Ревелдту та прямує до виходу. - Тільки будь ласка, звітуйте мені як тільки щось станеться.

- Гаразд, із цим проблем не буде.

   Коли Роберт покинув будинок Ніколаса, чоловік полегшено видихнув. Те, що цей хлопчина знає все про його минуле є великою проблемою для нього. Чи знає він про Мішель, і про те, що йому довелося заради неї зробити? Звісно знає... Залишається питання, хто йому про це розповів? Чи можливо, він прочитав в архівах? Якщо так, тоді хто дав йому доступ до цих документів?

- (Не потрібно зараз забивати цим голову, потрібно продумати наш маршрут до Франції.)

   Ніколас піднявся сходами на другий поверх, та вирішив спершу перевірити, як почувається принцеса Шарлотта. Він підійшов до кімнати де відпочивала дівчина, та зупинився біля дверей. Прислухався. Нічого не чути. Він зібрав всю свою волю в кулак, та легенько постукав в двері. Відповіді не було.

- Принцесо Шарлотто? - ще один стук. - Я можу увійти? - тиша, чоловік ще раз стукає, потім смикає за ручку і двері зі скрипом відчиняються. - Принцесо...? - він заходить в кімнату, його кроки сповільнюються.

   Шарлотта лежала на ліжку, та мирно спала. Її, пряме, синє, як глибини моря, волосся,  пасмо якого спадало їй на чоло, як картина розсипалось по білому простирадлі. Ніколас підійшов ближче, та нахилився до дівчини, пильно вдивляючись в риси її обличчя...

    Довгі чорні вії, акуратний носик, і губи, такі ніжні та чуттєві, про поцілунок яких він мріє кожної ночі... Він опускається своїм жадібним поглядом нижче, до її тонких ключиць, помітив, що на лівому плечі принцеси, є родимка у вигляді троянди...

- (Боже...) - він мимоволі вдихнув чаруючий запах її тіла, голова пішла обертом. -Et ça sent bon, mais ça pique jusqu'à la douleur. Une rose dont les épines sont prêtes à déchirer le sang. (І пахне чудово, та коле до болю. Троянда, шипи якої, готові рвати до крові.) - прошепотів він. Якоїсь миті з дівчини вирвався оксамитовий стогін, чоловік здригнувся, швидко підвівся та вибіг з кімнати.

                             ⚔️   ⚔️   ⚔️

   Ніколас стояв в коридорі, він не міг заспокоїти своє серце, яке чимдужче відбивало ритм в його голові, відчуваючи як жар повністю охоплює його тіло...

   Чоловік стрімко спустився вниз до ванної кімнати, надіючись, що холодна вода, допоможе йому вирватись із виру цих почуттів, які він не може втримати в собі, та не дасть їм можливості вийти на волю.

- (Я ненормальний... Чим я, тільки що займався?) - Ревелдта дивиться на своє відображення у дзеркалі. Червоні щоки, його чорне волосся було розкуйовджене від поспіху, а в свої очах він побачив страх... Страх від того, що принцеса могла в будь-який момент відкрити свої очі, кольору небесної блакиті, і побачити як він роздивлявся її сонне тіло, із жадібністю та неприхованою пристрастю. - (Я жалюгідний... Що я роблю? Їй лише 19 років, а я не можу втриматись, щоб не пасти перед нею на коліна...) Візьми себе в руки, чорт забирай! Тобі 31 рік, а ти ведеш себе як мале хлопчисько! - Ніколас, сам дав собі ляпаса по обличчю. Звісно, це не допомогло йому позбутися від цих відчуттів, але хоча б привело в роботу його мізки. - План маршруту... Ти маєш думати про план вашого маршруту. 

   Ревелдта ще раз вмився холодною водою, та вийшов із ванної кімнати. І в цей момент коли він ступив на першу сходинку щоб піднятись на другий поверх, та підвів голову догори, то побачив, як до сходів підходить Шарлотта. Раптом його тіло заціпеніло, він не посмів рухатися далі. Коли дівчина почала спускатися вниз, чоловік намагався уникати дивитися їй у вічі...

- Вчителю Ревелдта? - першою заговорила вона.

- Так, моя принцесо? Ви щось хотіли?

-  Лицар Роберт, вже пішов? Про, що ви з ним говорили?

- Ем... Ми обговорювали наші подальші дії.

- І? Що нам робити? Можна мені побачитись із  королем?

- Ні, не можна. Як я вже казав, нам потрібно доставити вас до Франції. Я піду до своєї кімнати, складу план нашого маршруту. Якщо ви голодні, можете пройти на кухню та попросити Луізу, вона вам щось приготує. - поспіхом, протароторив він.

- Але...

- На цьому все. - чоловік швидко піднявся сходами вверх, та зайшов до своєї кімнати, залишаючи Шарлотту одну.

                             ⚔️   ⚔️   ⚔️

   Ніколас підійшов до письмового стола, відчинив першу шухляду, та дістав з неї паперову карту світу.

   Знайшовши Англію та Францію на карті, він почав думати як краще, та не помітніше, доправити до короля Генріха, "його" принцесу.

- (Перше потрібно переплевти пролив Ла - Манш, який, безпосередньо є єдиним правильним виходом в цій ситуації. Я легко можу знайти потрібний нам корабель в порту, але як непомітно провести туди Шарлотту? Хіба, що Луіза допоможе її замаскувати... Коли ми дістанемося французьких земель...) - Ревелдта проводить пальцем по карті їхню дорогу. - Зупинимося в місті  Бретань.

    Після довгої морської прогулянки, нам потрібно буде відпочити, та щось перекусити, перш ніж ми знову відправимось в дорогу. У мене достатньо коштів, щоб їх вистачило до кінця нашого шляху.

    Далі, ми прибудемо на Землі Луари. Ц... Там в мене найбільше ворогів... Тільки, щоб не впізнали, так і проблеми не виникнуть.

    Потім, нас чекає місто Норманд. Тут, я вже можу попередити короля Генріха, що принцеса Шарлотта скоро прибуде до його палацу... (Напевно, він влаштує бал в її честь...) І наступного дня ми вже прибудемо до Іль - де - Франс. - Ніколас відкинувся на спинку свого крісла, і прикрив рукою обличчя.  Так, це був ідеальний для них маршрут, якщо нічого не трапиться на їхньому шляху, то до зазначеного місця вони прибудуть за один місяць, максимум за два, але не більше.

   Ревелдта підвівся, та підійшов до вікна. Відкривши його, в кімнату вмить влетів прохолодний вітер, залишаючи мурашки на шкірі чоловіка.

   Вікно виходило в бік річки Блурівер. Тому і вітер був холодним. Але Ніколасу ніколи не набридне спостерігати за цим краєвидом, а саме, коли блакитна вода річки виблискує на сонці. Її хвилі припливають до берега, та розбиваються. Так знову і знову.

    Вода в ній чиста й прозора. У спокійний день вона схожа на дзеркало, в якому відбиваються дерева та чисте блакитне небо з хмарами. Часом, коли раптом подує легкий вітерець, по річці пробігають дрібні брижі, тоді вода починає іскритися, немов у ній живуть маленькі світлячки.

   В цей момент він так захотів, щоб його принцеса була поряд! Опустивши погляд вниз, він побачив Шарлотту яка стояла під його вікном...

    Ніколас різко вдихнув в себе повітря, та напружився, стиснувши долоні в кулаки, він продовжував спостерігати за її рухами. Як легко вона вступає по тій землі, по котрій ходив він, як ніжно вона дивиться на той краєвид, на який зараз дивиться і він сам!

- Tout ce qui reste est un cœur brisé, je suis toujours en train de guérir toutes les fissures. J'ai perdu quelques pièces lorsque je l'ai ramené à la maison. J'ai peur de qui je suis. Mon esprit est comme un endroit étrange. Le silence résonne dans ma tête. S'il vous plaît, emmenez-moi à la maison. J'ai dépensé tout l'amour qu'il me restait. Un garçon d'une petite ville dans une grande arcade - j'étais accro. Tout ce que je sais : t'aimer est un jeu perdant. (Все, що залишилося - розбите серце, я досі лікую всі тріщини. Загубив декілька шматків, коли я ніс його додому. Я боюсь того, ким я є. Мій розум наче незнайоме місце. Тиша дзвенить в моїй голові. Будь ласка, проведи мене додому. Я витратив усе кохання, яке зберіг. Хлопець із маленького містечка у великому ігровому залі - я захопився. Все, що я знаю: Кохати тебе - це програшна гра.) - слова самі злетіли з його вуст. Це ті почуття про які він так давно забув, ті почуття які починають вибиратися з його власної клітки. Він цього не хотів, він потім їх знову закриє, щоб ніхто про них не здогадався. Ніхто... Особливо його люба принцеса...

                            ⚔️   ⚔️   ⚔️

   Вечірній час. Сонце поступово заходить за горизонт. Але місяця і зірок не видно - вони закриті хмарами, які несподівано згустилися над будинком. Почали зриватися краплі дощу, який поступово стає все сильніше. На вулиці різко похолодало. Дерева під напором вітру гойдаються, скидаючи останнє листя.

   Скоро настане зима.

   Вечеряти сіли о сьомій годині. Крім страв та соусників, на столі стояли безліч горщиків із замазаними кришками, щоб не міг видихатися якийсь апетитний виріб англійської кухні.

   Ніколас підмітив, що Луіза виклалась на всі сто відсотків. Ніколи такого багато столу, коли він вечеряв один, не було.

   Ростбіф, біфштекс - улюблені страви чоловіка. До м'яса подала різні соуси, маринади, на гарнір була, смажена картопля. Також була фарширована індичка з овочами. На солодке, вона подала пудинг. Він готується із сала, хлібних крихт, борошна, родзинок, цукру, яєць та різних прянощів. Перед подачею жінка облила пудинг ромом, та підпалила перед тим як винести його до столу.

   Деякий час, Ніколас та Шарлотта вечеряли без усяких слів. Ревелдта, крадькома споглядав на принцесу і вивчав її обличчя. Він відчував, як тане важкість в грудях із кожним помахом її вій. У ній було щось привабливе, але він і сам не міг пояснити собі, що саме, змушувало його серце битися швидше. Це було давно забуте відчуття, яке він сподівався більше ніколи не випробовувати у своєму житті.

- Вчителю Ревелдто? - голос принцеси повернув його у реальність.

- Так, принцесо?

- Що буде далі?

- В сенсі? - він відклав столові прибори на стіл та подивився на дівчину.

- Ну, що мені робити? Мені потрібно поїхати до Франції? Так? - сумні нотки в голосі принцеси Шарлотти, розривають серце чоловіка на маленькі шматочки.

- Так, я вас туди доправлю. Наказ короля.

- Коли?

- Коли я скажу.

- Це не справедливо, я маю знати які у вас плани.

- Робіть як я скажу, і проблем не буде. - ні, він не хоче так розмовляти з принцесою.

- Ви не смієте мені наказувати! - дівчина різко підвелась з-за столу.

- Я маю дещо вам пояснити... - Ніколас теж встав з-за столу та підійшов до Шарлотти, чоловік ховає руки за спину, ніби намагається втримати їх від дотику до неї. - Зараз, я не ваш вчитель, і можете мене так більше не називати. Я маю доправити вас до короля Генріха, а до того моменту, ви будете під моїм контролем. Це не гра, напад на короля Фрідріха це тільки початок, ви також находитесь під прицілом. Я теж наражаю себе на небезпеку, тільки знаходячись поряд з вами.

- Якщо ви так бережете своє життя, тоді чому погодилися на це? - принцеса з викликом подивилася на нього.

- Тому, що після закінчення мені добре заплатять. Цього вистачить щоб прожити залишок свого життя, в розкоші. - все, це була найбільша його помилка. Вираз обличчя принцеси, все більше видавало огиду. До нього, до цих його слів.

- Зрозуміло. - холодний тон який пробирає до кісток. - Вечеря була смачною.

- Принцесо...

- Дякую, що розказали... Ви такий люб'язний. - саркастично додала принцеса.

- Це не люб'язність, це мій обов'язок. - роздратовано відповів чоловік.

- Звісно. А як же інакше. - дівчина піднялась сходами на верх і зупинилася. - Доброї ночі, пане Ревелдта.

- Доброї ночі, принцесо Шарлотто. - коли дівчина скрилась з поля зору чоловіка, він пішов на кухню, взяв пляшку вина, налив собі повний келих та випив його за один раз.

   Ніколас сперся двома руками на кухонний стіл. Він не хотів, щоб їхня розмова так закінчилась. Не хотів казати ті слова, що йому добре заплатять. Але так буде краще, хай принцеса думає, що вона для нього лише робота... Ніж дізнається, що вона для нього щось більше... Кохання, так це одностороннє кохання, яке ніколи не буде взаємне.

   Якщо ти закоханий, то повинен знати. Самотні моменти стають більш самотніми, чим довше ти кохаєш, ніж якби ти був один. Спогади перетворюються в марення, стають забороненими. Серце до серця, й очі в очі, чи це заборонено?

- (Так, в моєму випадку, це заборонено...)

   Дощ не вщухав всю ніч, краплі якого, розбивались об вікна створюючи власну мелодію... Мелодію, яка змивала гіркі залишки цього дня.

                            ⚔️   ⚔️   ⚔️

   Цим осіннім ранком Ніколас прокинувся раніше звичайного, він знову не зміг нормально спати, почасти від жахів минулого, та  частково від думок про принцесу. Його погляд тут же кинувся у вікно, і чоловік зрозумів, що сьогоднішній день буде якимось незвичайним. Сонно потягнувшись у теплому ліжку, він подумав, чому сонячне світло райдужне й зустрічає його з ясною посмішкою, а у відчинене  віконце заглянув подих вітру?

І дійсно, вийшовши на подвір’я, Ревелдту засліпило осіннє сонце. Воно стояло вже високо в небесній блакиті та роздаровувало своє тепло всьому живому. Волошкове небо теж озолотило яскравими променями. Байдуже бродили по ньому хмари.

   Сьогодні, він має піти у порт та дізнатися коли відпливає корабель до французьких земель. Нічого б не мало йому завадити впоратись із цим легким завданням.

   Тому, він сразу пішов до конюшні, та попросив конюха підготувати йому карету.

   Зайшовши назад до будинку, Луіза вже займалася своїми звичними хатніми справами.

- Луізо! - закликав її Ніколас.

- Так пане? - вона виглянула з-за кухні.

- Принцеса Шарлотта ще не спускалася?

- Ні пане. Вона ще відпочиває у своїй кімнаті.

- Ясно. Скажи їй, щоб вона збиралась, а я скоро буду.

- Як скажете пане. Все передам.

- Дякую.

    Ніколас вийшов на ґанок, карета вже чекала його біля воріт. Ліврей відчинив йому дверцята.

- Куди їдемо пане? - запитав кучер.

- До порту, і швидко.

- Так точно, пане Ревелдта. - кучер підняв віжки. - Вйо! - і вдарив батогом коней. Карета рушила з місця.

    Щоб дістатися до порту, потрібно проїхати через Центральну частину міста, та великий фонтан у формі троянди, повертаючи праворуч можна одразу почути звуки хвиль моря. 

   Ніколас вийшов з карети, та підійшов до розкладу відпливів кораблів. Корабель до Франції повинен був відпливти в десятій годині вечора. Якраз те, що треба, в такий час людей майже не немає, і можна буде легко провести на борт принцесу.

   Ревелдта підійшов до капітана потрібного корабля, і попросив підвезти його та його супутницю до французьких земель.

- І, скільки ти мені заплатиш?

- Скільки скажете. Тільки, щоб ми потрапили на борт корабля.

- Тоді 10 000 золотих.

- Ц... Гаразд. Домовились. - Ніколас дістав мішок з монетами і кинув капітану в руки.

- Ха... Чудово. Чекаю на вас вчасно, якщо запізнитеся, ми поїдемо без вас.

- Не хвилюйтесь, ми дуже пунктуальні. - вони потиснули один одному руки і Ніколас повернувся назад.

    Коли він зайшов до будинку, одразу ж пішов до кімнати принцеси. Тепер вже без стуку чоловік увірвався до неї. Шарлотта сиділа на м'якому кріслі та читала книжку.

- Ви не ще готові?! - здивовано вигукнув чоловік.

- Пане Ревелдта! Треба було постукати перш ніж...

- Мовчати. У нас немає часу на дурний етикет. Збирайте все необхідне, я чекатиму вас на дворі.

- Але...

- Давайте без розмов. Рухайтесь. - Ніколас вийшов з кімнати принцеси, та пішов збирати свої речі.

    Коли вони були готові, обоє спустилися до кухні, аби взяти з собою щось перекусити. Луіза їх провадила на вулицю.

   Перед ними, з вереском зупиняється кінний екіпаж. Ніколас попросив Шарлотту прикрити свою голову та обличчя чорною хусткою, яку дала їй Луіза, та поспіхом зайшла в карету, чоловік зайшов за нею слідом та зачинив дверцята. Він дає знак кучеру, і карета нарешті рушає з місця.

   Їхня подорож проходить в тишині. Проїхали річку Блурівер, коли вони приїжджали повз палацу, в очах принцеси виступили сльози, вона відвернулася... Ніколас сидів нерухомо, він думає, що не йому заспокоювати її у цей момент.

   Коли до порту залишалось кілька метрів, в цю мить вони чують чоловіче виття та звук коней які оточують їхню карету, очі Ревелдти розширюються.

- Неможливо! От же ж! - він виймає меча, щойно карета несподівано зупиняється.

- Боже, що трапилося? На нас напали бандити?! - в голосі Шарлотти чутно нотки страху.

- Так! Тому наказую вам не виходити з карети!

   Принцеса не встигає відповісти, бо бандит відчиняє двері карети. Ніколас б'є його ногою в груди, щоби битися на вулиці.

   Дівчина схвильовано озирається навкруги у пошуках зброї. Вона тягнеться до сумки вчителя та дістає довгий кинджал.

   Шарлотта виходить з карети і бачить, як Ревелдта оцінює чотирьох, безжальних на вигляд, бандитів.

- Ви це бачите? Ей, Безсмертний! Ми прийшли за цією принцесою! - викрикнув самовдоволений бандит.

- Ти подивись, що в неї в руках! Це точно ніж? Що ти хочеш робити? Підстригти нам нігті? - усі бандити регочуть з цього жарту, дівчина просто стискає зуби.

- З мене досить! - з цими словами Ніколас із мечем кидається на чотирьох бандитів. 

   Шарлотта приєднується до бійки та намагається стримати бандитів своїм ножем, але один із них б'є її ліктем в обличчя.

- О-ох! - з рук дівчини вибили зброю, вона похитнулася, з її губ пішла кров.

- Ти гнила мерзото! Ти заплатиш за це! - Ніколас продовжує битися. Невдовзі бандити відступають. Чоловік дивиться, як вони тікають...

- Я сказав вам... - Ревелдта обертається до принцеси, з його очей летять іскри люті. - Не виходити з карети! А ви мене не послухали! Тепер подивіться на це! - він вказує на її рану.

   Не роздумуючи, чоловік кидає меч і підходить до неї, притискає хустку до губи та витирає кров.

- (Він стоїть так близько...) - дівчина підводить очі та бачить, що Ніколас дивиться на неї з такою турботою, якої ніхто й ніколи не проявляв до неї. - Ах... - з принцеси вирвався тихий стогін. Ревелдта зупинився, різко відійшов він неї та викинув хустку.

- Йдемо назад до карети. - він відчинив їй дверцята. - (Я був так близько до неї, я торкався її губ...) - чоловік глянув на Шарлотту... І вирішив нічого не робити.

- (Він був такий чуттєвий до мене, а зараз знову закрився в собі...) - принцеса крадькома подивилася на нього. - (Безсмертний... Так його назвав один із бандитів... Чому? Вони були знайомі?) 

   Про це вона дізнається пізніше, але чи готова дівчина почути правду? Хто ж такий Ревелдта Безмертний?