Король Генріх, як і зазвичай, дотримувався своїх ранкових ритуалів. Йому подобалося проводити час на самоті та обмірковувати рішення, ухвалені напередодні. Раптом у дверях з'явився стривожений Ніколас, а за ним, неспішно ввійшла Мішель.

- Вибачте, Ваша Високість... Мені треба з вами поговорити! - швидко проговорив він важко дихаючи.

   Король стояв неподалік від Ніколаса, спостерігаючи за ним. Він знаходився в стані нетерпіння, чекаючи, коли Ревелдта переведе дихання і зможе продовжити розмову. Кожна секунда здається важливою, і король дивився на чоловіка із напруженням, готовий почути будь-яке слово, яке він міг сказати.

- Чого ти чекаєш, кажи вже!  - наказав йому Генріх втрачаючи терпіння.

- Ваша Величність, принцеса Шарлотта зникла! - зізнався той.

   Хільдерік на перший погляд здавався здивованим... Чи можливо він тільки вдавав, що здивований?

- Це неможливо! - викрикнув він. - Я розпорядився, щоб охорона стояла біля покоїв принцеси та охороняла її день та ніч!

- Принцеса всіх перехитрила і потай вибралася зі своїх покоїв, щоб... - у нього в горлі встав ком...

   Ніколас повинен був сказати королю, що він причетний до її зникнення, але схоже, що для цього потрібна була більша хоробрість, ніж хоробрість колишнього солдата.

- Звідки ти знаєш, що Шарлотта не у своїх покоях? - запитав король.

   Поки Ревелдта розповідав королю Генріху подробиці втечі дівчини, Мішель мовчки слухала і вдавала, що переживає за принцесу. Але насправді вона так зловтішалася, що боялася розсміятися. Тому вона відвернулася і затулила рота рукою.

                             👑   👑   👑

   Широкий засніжений ліс співав свою зимову мелодію, а золоте північне сяйво намагалося зігріти в морозний день. Принцеса Шарлотта сиділа перед багаттям, занурившись у свої думки. Мабуть, вона думала про майбутнє королівство та її відповідальність за нього. Не можна було не помітити, як зваблива вона виглядала на тлі снігового лісу, її очі були напів закритими, а обличчя було розслаблене і спокійне. Вона уявляла себе звичайною дівчиною, якій потрібний був не король, а такий чоловік, як Олівер.

- Ось, випий чаю. Він зігріє тебе. - хлопець простягнув до неї свою чашку.

- Мені не хочеться пити... - сумно відповіла вона.

- Та гаразд, якщо я з'їв твою кролятину, ти можеш випити чашку мого чаю. - Олівер намагався говорити невимушено, але його голос всеодно трохи тремтів.

- Чай... Зараз мені потрібно щось міцніше. - дівчина легенько посміхнулась.

- Усьому свій час... Про що ти замислилась? - акуратно поцікавився він.

- Як довго ти збираєшся тримати мене в ув'язненні?

- Ти не в ув'язненні, Шарлотто, тобі просто нікуди йти. Це зовсім різні речі.

- Ти зарозуміло поводиться. - зазначила вона. - Але я не проти тому, що скоро ти помреш!

- Я думав, що помру набагато раніше, але, як бачиш, я все ще живий, здоровий. - хлопець переможно усміхнувся.

- Вони скоро знайдуть мене, і тебе покарають за те, що ти зробив.

- Зізнаюся, я очікував, що це станеться набагато раніше. Якби я захотів, я міг би забрати тебе набагато далі.

   Розмовляючи з ним, у Шарлотти складалося враження, що про що б вона не спитала, він уміло переводив розмову на другу тему. Саме тому вона мала добре обміркувати своє наступне питання. Дівчина випила чай і посміхнулася, щоб потішити його.

- Я почуваюся набагато краще. - сказала вона.

- Я ж говорив. Тепер ти мені більше довіряєш? - запитав хлопець із задоволенням.

- Ти ще не переконав мене, але я дам тобі шанс це зробити.

- Мені подобається випробування, і ти щойно дала мені ще одне! - вигукнув він із захопленням.

- (Чудово! Можливо, він, нарешті, розповість мені правду про викрадення.) - подумала принцеса з нетерпінням.

- Можеш поставити мені одне запитання. Обіцяю, я відповім щиро. - сказав він з впевненістю.

- Ти заслужиш мою довіру тільки тоді, коли вирішиш розповісти мені, яким способом ти пов'язаний із Мішель.

- Я не її коханець, якщо ти хочеш це знати. - запевнив її Олівер.

- Гаразд, у вас немає любовних стосунків, але між вами точно щось є. - зробила висновок Шарлотта.

- Так. Мішель - та жінка, яка наказала моєму братові, убити мене. - розповідає він з гіркою в голосі.

- А хто твій брат? - запитала здивована дівчина.

- Ніколас Ревелдта. - відповів він з прискореним диханням.

   Від шоку принцеса впустила чашку. Вона дивилася на Олівера і не могла сказати ні слова, коли в її голові блукали різні думки.

- Ти в шоці? Я не очікував... - запитав він, дивлячись на здивоване обличчя Шарлотти.

- Як ти можеш бути його братом?! - гукнула вона, розгублено махаючи руками. - Ніколас сказав мені, що ти помер! Що він тебе вбив!

- Так! - скривився чоловік, згадуючи той жахливий день. - Він вистрілив мені в груди тому, що Мішель так захотіла! Я їй заважав, а Ніколас був занадто одурманений цієї змією, щоб просто вислухати мене. - Олівер підніс руку до грудей, пам'ятаючи той жахливий момент. Його голос був наповнений гнівом та розчаруванням.

- Ніколас... - це були останні слова Шарлотти до того, як вона заснула.

   Чоловік обережно поклав її на землю. Вкрив і поцілував у лоба. Сам того не очікуючи... Для чого він це зробив? Невже, ця принцеса йому сподобалася? Чи він просто хотів забрати те, що подобається Ніколасу?

             Pourquoi suis-je comme ça ?
                      (Чому я такий?)

                 Je continue de sourire.
             (Продовжую посміхатися.)

        Tu ne sais pas non plus ce qui ne
                        va pas avec moi.
  (Ти теж не знаєш, що не так зі мною.)

           Je ne peux pas l'expliquer, je
                     t'aime beaucoup.
          (Я не можу це пояснити, ти
            справді подобаєшся мені.)

       C'est drôle comme je suis tombé
            amoureux de froideur avec
                     laquelle tu parles.
      (Кумедно як я закохався в те, як
                холодно ти говориш.)

      Pourquoi vous êtes-vous présenté ?
                 (Чому ти з'явилася?)

                     Сe que vous êtes
                            (Що ти?)

    Je continue de penser à toi comme tu
                         m'aimes aussi.
       (Я продовжую думати про тебе,
              ніби теж тобі подобаюсь.)

                                Dis-le
                          (Скажи це.)

                          Dis juste oui.
                   (Просто скажи так.)

            Pourquoi suis-je comme ça ?
                      (Чому я такий?)

       Même moi, je ne me connais pas.
              ( Навіть я не знаю себе.)

  Je ne comprends pas mon cœur ambigu
(Я не розумію моє неоднозначне серце)
                              
     Cela n'a aucun sens, notre première
     rencontrе  devrait être un scénario
            écrit par quelqu'un d'autre.
     (Взагалі немає сенсу, перша наша
      зустріч  повинна бути сценарієм,
           написаним кимось іншим.)

       C'est trop suspect pour être juste
                      une coïncidence.
      (Це занадто підозріло, щоб бути
                       просто збігом.)

                En fait, j'ai un peu peur.
      (Насправді, мені трохи страшно.)

  Vais-je encore tomber malade d'amour ?
         (Я знову захворію на кохання?)

   Чоловік миттю відкинув ці думки... Так, він просто має помститися... Він має помститися.

- Чай подіяв швидше, ніж я думав. - він заправив прядку волосся принцеси за її вухо. - Спи спокійно, принцеса... Скоро побачимося.

   Олівер зібрав свої речі і зник у невідомому напрямку.

                             👑   👑   👑

   Зимовий вечір наступив тихо і спокійно, але зате несподівано. На двір королівства в найкоротші терміни прибула армія короля, готова до обшуку кожного куточка замку і будинків в королівстві. Король Генріх мандрував нервово з одного боку на інший, сподіваючись принцесу, і надіятись, що із нею нічого не сталося. На його обличчі були помітні ознаки напруження, а очі були зосереджені і безжальні. Кожне слово було сказане з надзвичайною рішучістю, а його вираз обличчя ставав все більше і більше серйозним і насильним. Він був впевнений в тому, що знайде того хто посмів викрасти його дорогоцінну коштовність та покарає тих, хто був причетним до цього.

- Починайте негайно! Не повертайтеся без принцеси! - Король Генріх говорив зі злістю в голосі, його обличчя було насичене жовтим відблиском вогню.

- Ясно! Лицарі, за мною! Убийте кожного, хто видасться вам підозрілим! - Христофер відповів з пильності в голосі, його очі блищали від рішучості.

- Жодного кровопролиття, Христофере! Якщо зіткнетеся з підозрілими людьми, побачите їх до мене. Я сам вирішу їхню долю.

- Як накажете, Ваша Величність.

- Ви можете розраховувати на нас, Вашу Величність. Ми знайдемо принцесу і представимо винних суду. - інші лицарі також показали свою відданість королю і взялися за пошук принцеси з розгорнутими крилами.

- Ідіть! Не гайте час! - він хоче, щоб справа була вирішена якнайшвидше, щоб принцесу знайшли, та повернули її назад в замок.

   Лицарі осідлали коней і кинулися до воріт замку. Мішель спостерігала за мобілізацією з балкона і сподівалася, що Ніколас залишиться в замку, але коли побачила його на коні, побігла у двір і спробувала зупинити його.

- Ніколас, що ти робиш? Ти не можеш залишити замок! - вигукнула розлючено жінка.

- Мені треба знайти принцесу. Якщо її забрали, я повинен її врятувати. - спокійно відповів він.

- Тобі зовсім байдуже до мене. Ти знаєш, що я кохаю тебе, але ти все одно не можеш побачити нічого, окрім своєї проклятої принцеси! - промовила Бенуа з гіркотою в голосі, відчуваючи себе обділеною.

- Кохаєш? Ти ніколи не знатимеш, що таке справжня кохання. Я знайду свою принцесу, і вона буде зі мною назавжди.

   Ревелдта ігнорував Мішель, зосереджений лише на тому, щоб знайти свою принцесу. Його серце розривалося на шматки від туги до неї. Він не міг уявити свого життя без неї, а тому мав одну мету - врятувати свою кохану.

- Це ми ще побачимо... - Мішель злісно прошепотіла ці слова, коли вона дивилася, як Ніколас відходить.

   Чоловік був на коні і готувався покинути замок, коли помітив, як над двором кружляє сова. Вона летіла все нижче і нижче, очікуючи на сигнал до приземлення. Ревелдта підняв руку і подав сигнал, щоб вона приземлилася. Але натомість сова просто пролетіла над ним і скинула шматочок тканини на його долоню.

– Шарлотта носила такі пов'язки для волосся. - прошепотів він.

   А сова злетіла високо в повітря і попрямувала до лісу. Не замислюючись, чоловік послідував за нею. Але Христофор не хотів йому програвати, тому він наздогнав чоловіка. Тепер вони рухалися в одному напрямку, бо не довіряли один одному. Почасти вони били праві. Можливо, один із них був останнім, хто бачив Шарлотту. Якщо з нею щось трапиться, вони обоє опиняться у в'язниці.

                            👑   👑   👑 

   Олівер знав, що тільки питання часу, коли король накаже лицарям почати пошуки Шарлотти. Тому він терпляче сидів у засідці і чекав відповідного моменту. Як тільки король Генріх залишив замок, він знав, що настав його час. Послання до Мішель. Він розгорнув свиток і прочитав ще раз, щоб переконатися, що воно справить потрібне враження.

   "Дорога Мішель, якими б не були твої наміри, повір мені, мої можуть бути набагато гіршими, тому скажи моєму любому братику, що я повернувся щоб вам помститися. Чекаю не дочекаюся нашої зустрічі.
                                    Олівер Безжальний."

- Чи готові вони, чи ні, але я скоро прийду. - він узяв стрілу і прикріпив до неї листа, а потім натягнув лук і вистрілив у бік замку.

   Стріла пролетіла над брамою, і встромилася в землю прямо перед ногами Бенуа.

                           👑   👑   👑

   Пізня зимова ніч обгортає ліс в снігову хмару, але на далекому горизонті видно світло від факелів. Ніколас швидко скаче верхом на своєму коні крізь засніжений ліс, не зупиняючись ні на мить. Білий пар з його рота відділяється від холодного повітря і зникає в темряві. Сильний вітер вибухово виє в його вуха, підсилюючи відчуття свободи і небезпеки. Він настільки зосереджений на меті, що не помічає холоду, який пронизує його тіло. На тлі величного місяця, який високо підіймається над гіллям лісу, Ревелдта виглядає як справжній герой, який готовий зробити все можливе, щоб врятувати свою принцесу.

   Чоловік гостро вислуховував кожен звук, що лунав у холодній нічній тиші. Під копитами хрустіла сніжна кора, а замерзлі дерева біля дороги створювали незвичайний малюнок гіллям через яких пробивалося місячне світло. Його серце билось як залізний молот, йому здавалося, що він на крок ближче наближається до своєї коханої. 

   Він нарешті знайшов дівчину. Вона лежала на землі і спала, і на її обличчі була посмішка. Ніколас нарешті міг зітхнути з полегшенням – його місію було виконано. Шарлотта була жива і, на перший погляд, здавалася неушкодженою.

– Шарлотто! Ви мене чуєте? - Ревелдта підійшов ближче до неї.

- Не підходь до принцеси! - ззаду почувся голос Христофера, який швидко зістрибнув з коня. - Я відповідав за її безпеку, і я буду тим, хто поверне її королю в цілісності та безпеці.

- Ти помиляєшся, якщо думаєш, що я дозволю  тобі це зробити!

   Напруга між ними посилювалася і загрожувала перерости у конфлікт. Але, на щастя, їхні суперечки посприяли легко дівчині прокинутися. Вона потянулася, встала і спочатку просто спостерігала за тим, що відбувається. Шарлотта думала, що їй сниться сон, але, коли вона озирнулася, зрозуміла, де знаходиться.

- Заради всього святого! Замість того, щоб думати про мою безпеку, ви лаєтеся! - дівчина розлючено перервала їх, її обличчя запалало червоною хвилею гніву.

- Шарлотта... Ваша Високість Шарлотто! До ваших послуг, ваш покірний слуга... -  Христофер низько поклонився, в його голосі було чутно підкорення, а на обличчі - пильна увага.

- Мені цікаво... Чому вас так довго не було? Я сподівалася, що ви знайдете мене швидше. - Шарлотта звучить засмучено і розчаровано, що її надії на швидке спасіння не здійснилися.

- Запевняю вас, міледі Шарлотто, я сповістив охорону, і самого короля, як тільки помітив, що вас немає. Однак, той, хто відповідав за вашу безпеку, не звертав уваги на мої слова. - Ніколас розповідає з обуренням і роздратуванням про недбалість охорони, яка відповідала за безпеку принцеси.

- Як ти смієш так говорити про мене?! - вигукнув хлопець. - Принцеса Шарлотто, я можу все пояснити.

- Тобі не треба нічого мені пояснювати. Поясниш це моєму нареченому. Заберіть мене звідси!

- Звичайно, але спочатку розкажіть, як ви потрапили сюди? Ви заблукали в лісі? - запитав Христофер. 

- Звичайно, ні! Ти правда думаєш, що я настільки легковажна, щоб блукати лісом поодинці?

- Просто скажіть мені, хто привів вас сюди, і я простежу, щоб він був покараний!

   Шарлотта зітхнула і почала розповідати про все, що пережила з тих пір, як покинула замок. Вона була обережна і не згадувала про свою таємну зустріч, щоб не наразити на небезпеку Ніколаса.

   Хоча, коли вона дивилася на нього, він лише відводив погляд, що здавалося принцесі трохи дивним... Хіба це не він хотів з нею зустрітися?

- Мене викрали... - відповіла Шарлотта. -  Людина, яка привела мене сюди, сказала, що не завдасть мені шкоди, так воно й було. Я гаразд... Тепер все, що я хочу - це повернутися до замку.

- Скоро ви будете в безпеці, але до цього вам доведеться сказати нам його ім'я і де він зараз? - запитав Ніколас.

   Шарлотта здригнулася від його суворого голосу, вона знала, що як не розповість нічого, її викличуть до короля...

- Ви маєте сказати нам правду.

- Я знаю тільки його ім'я - Олівер.

- Олівер? Звучить знайомо... - Ревелдта замислився. - Розкажіть мені, що ви знаєте про нього.

- Я більше нічого не знаю.

- Принцеса Шарлотта... Якщо ви нічого нам не розповісте, ми ніколи його не зловимо.

- Навіщо вам його переслідувати? Невже я не важливіша за нього?! Відведіть мене до замку!

   Дівчина все ж таки вирішила зберегти в таємниці деякі факти, які дізналася про Олівера.

                            👑   👑   👑

   На небі розкинувся величний відтінок фіолетового, який поступово переходив у синій. Дерева, покриті снігом, стояли мовчки і здавалось, нічого не рухалося. Тільки тонкий шелест крижинок на деревах та крихітні крижинки на землі ніби говорили про те, що зимові сутінки вже повністю наступили. Був відчутний вітерець, який додав свіжості до морозної ночі. Вдалині, виднілися заметілі та помітні тропи, але все це було перетворено на зимову казку, яка змушувала відчувати спокій.

   Двоє чоловіків змішалися з сутінками, але принцеса Шарлотта відчула їхні тверді руки, що тримали її за лікті. Коли ворота відкрилися, попереду стояв король Генріх зі злістю на обличчі, яка змушувала принцесу відчувати ніби гарячий дух вогню був близько біля її обличчя. Чоловік, міцно стискаючи свій посох, презирливо дивився на неї. Він був високий, з мужньою фігурою, а його очі були жорсткими, як сталеві клинки. Вона збентежено вдивлялася на нього, бачачи, що він не збирається вітати її як довгоочікуваного гостя. Натомість, він просто стояв там, з поглядом, який нагадував наказ, який їй потрібно буде виконувати.

- Принцесо Шарлотто...

- Королю Генріху...

- Давайте, ідіть за мною. - наказав він.

- Добре. - дівчина підійшла до нього.

- Але, королю... - хотів би щось сказати Ніколас, але його зупинили.

- Ніколасе... Слуги не відкривають свій рот коли їх не просили. - відповів король грізно, і він, разом із принцесою увійшли в замок, залишаючи Ревелдту самого.

   Дівчина йшла поруч з Генріхом. Принцеса відчувала, як страх охоплює її серце, а її тіло охоплює холод. Король Генріх був непередбачуваний, і Шарлотта боялася, що ця зустріч може завершитися для неї катастрофою.

   Він привів її у свої покої. Принцеса залишилася стояти посередині кімнати, поки хлопець ходив навколо неї.

- Мені Мішель сказала, що ти хотіла втекти зі своїм коханцем? - Генріх суворо дивився на принцесу, він був розлючений і збентежений від зради, яку він відчував.

- Це... Це не правда... - його руки стискалися в кулаки, і Шарлотта відчувала його гнів над собою.

- Шарлотто, ти ж розумієш, що це було твоєю найбільшою помилкою? - принцеса відчувала страх і безпомічність перед королем, вона не знала, що буде далі.

- Так... Але...

- Тепер ти будеш сидіти тільки в своїй кімнаті, з якої більше ніколи не вийдеш.

- Королю...

   Генріх з дикою міною стояв перед принцесою Шарлоттою, яка стояла перед ним розпачливо плачучи.

- Ти не розумієш, Шарлотто, як сильно я тебе кохаю. - промовив він з гіркою в голосі. - Ти маєш одружитися зі мною, тільки я можу забезпечити тобі потрібні ліки, тільки я можу допомогти тобі вижити.

   Принцеса закрила очі від страху перед його божевіллям, але він не збирався зупинятися.

- Ти належить тільки мені, Шарлотто, і нікому більше. - продовжував він з гнівом у голосі.

   Генріх нахмурився і вдарив Шарлотту по обличчю. Він не міг зрозуміти, чому вона не бачить, як сильно він її любить.

- Ти маєш бути моєю! Ти належиш тільки мені, а не комусь іншому! - принцеса зігнулася від болю і відчуття образи, і продовжувала плакати, не знаючи слів.

- Будь ласка, мені боляче. - Шарлотта відчувала страх та безпорадність перед злом короля, і її слабкий голос заповнювала залу.

   Хлопець підійшов до неї, і торкнувся рукою до її обличчя.

- Ти знаєш, як я хотів тебе? Знаєш, як я мріяв про те, що ти будеш моєю? - принцеса не відповідала, тільки дивилася на нього. - Тепер це ніхто не змінить... Ми створені бути разом.

   Король зірвався, коли побачив, що принцеса досі мовчить. Він закликав сторожів з нестримним гнівом на обличчі. Генріх вказав пальцем на них, підкреслюючи своє слово.

- Візьміть цю невдячну принцесу, замкніть її в її кімнаті і не дозволяйте їй виходити нікуди без моєї згоди!

   Сторожі стояли мовчки, ніяких емоцій на їхніх обличчях не було помітно. Вони взяли принцесу за руки і повели її у її покої, старанно зачиняючи за собою двері.

   Сильний запах диму і старого каміння заповнив весь палац, коли вона зрозуміла, що відтепер її кімната буде її єдиним світом. Її долю тепер контролює король, і ніщо не може допомогти їй втекти з цього місця.