Бал... Королівський бал... Вальяжні пані та панове, молоді люди з палаючими очима, мрійливі дівчата. Кожен сподівається отримати своє. Вони занурюються в світ люб'язностей, рівнарів і напівусмішок. Однак ця чемність лише мішура, за якою ховаються заздрість і пиха. Щоб це зрозуміти, достатньо підслухати розмову...

- ... у якій дірі вона шила цю сукню?

- Нині запрошення розсилають будь-кому. І куди дивиться розпорядник?

Їхні голоси сповнені презирства.

- Ще одна година, і бал перетвориться на гулянку плебеїв.

   Це розмови багатих дам, які хвалять один одного в обличчя, а за спиною плюються отрутою.

   Так само про бали думав і Ніколас Ревелдта, якого запросив сам король. Але не для того щоб розважатися, а по справі.

- (І довго мені тут стояти?) - подумав чоловік. Ніколас стояв в кутку зали щоб не говорити з іншими. Він був одягнутий в чорний смокінг з золотими гудзиками. Цей костюм підкреслював його об'ємні руки та широку спину. Тонкі губи, не підтиснуті й втягнені, а просто щільно стислі, палили одну сигарету за іншою. Дами в пишних сукнях одна за одною підходили до нього аби зацікавити його своєю персоною, але один погляд його жовтих очей, неначе зміїний, відлякував їх.

- (Боже, скільки це буде продовжуватися? Всі ці жінки однакові, одні гроші в їх головах).

   І тут, урочисті звуки розносяться по всьому палацу, які означають лише одне: йде король. Піданні витягуються в струнку і завмирають у благовійному очікуванні. Незабаром відкриваються двері і заходить він...

- Його величність, Фрідріх Шарль-Штеффек! - король рухається велично, неквапливо. Мантія короля, довга, до землі накидка без рукавів з застібкою на комірі, зі шлейфом, синього кольору. Корона на його голові вироблена з різних дорогоцінних металів і прикрашена коштовними та напівкоштовними каменями. Очі його, кольору нічного неба.

   Король Фрідріх проходить повз гостей, жінки присідають у реверансах, чоловіки чемно кланяються. Він роздивляється залу, і його погляд зупиняється на Ніколасу.

- (Побачив мене). - король махнув рукою, в знак того щоб Ревелдта підійшов до нього.

   Ніколас виходе із свого темного кутка. Він спиною відчуває кожен заздрісний погляд який проводжає його шлях до короля.

- (Роздивляються, ніби в мене корона на голові.) Ваша величність, мій королю. - Ніколас низько кланяється, коли підходе до короля Фрідріха.

- Ревелдта, радий бачити тебе тут. Як ти?

- Все чудово, ваша величність (Збрехати королю, блага справа)

- Я так розумію, ти погодився на мою пропозицію?

- Звісно. Для мене честь навчати принцесу.

- А як же інакше. Я чув, що ти знаєш багато іноземних мов.

- Так, вивчав в Академії.

- Ти ж знаєш, що я обрав тебе, тому, що ти кращий за усіх інших вчителів.

- Так.

- Якщо, це виявиться не так...

- Не зносити мені голови?

- Ну-ну, Ревелдта. Який ти категоричний. Я просто викину тебе з королівства Блукіндом. - чоловік здригнувся від тону голоса короля.

- Я вас не підведу. - Ніколас схилив голову.

- Молодець. - король Фрідріх обернувся щоб вітати інших гостей які підходять до нього аби поговорити.

   Бал продовжується. Музика то і робить, що змінюється, а гості танцюють. Як раптом, все затихає... Двері до зали відкриваються, дами і чоловіки розходяться, звільняючи прохід...

- Принцеса Шарлотта Шарль-Штеффек! - і заходить вона.

   Жінки присідають у кніксен, чоловіки тримають спину прямо, а руки витягують убік, згинають ноги в колінах і опускаються вниз у глибокий реверанс. Принцеса тримає руки складені перед собою, легенько схиляючи голову, в знак вітання до гостей. Вона крокує тихо і граціозно, а бліда шкіра робить її схожою на фарфорову ляльку. Кожен, хто там знаходиться із захопленням роздивляється ангельську красу принцеси.

- Ах...яка вона красива...

- ....як дорога коштовність... - компліменти людей супроводжують її.

- Подивіться яка прекрасна шкіра...

- А які очі... неначе аквамарин... - коли вони думали, що говорять шепотом, один чоловік чув все прекрасно.

   Ніколас дивився як принцеса направляється до них. Тонкі руки, акуратні ключиці, вона виглядає такою крихкою, що якщо він доторкнеться до неї, то вона розчиниться. Поки всі дами на балу були вбрані у пишні сукні, то її ж була з легкої, ажурної, місцями прозорої тканини чарівного блакитного кольору. На ній зображенні білі квіткові візерунки, та мереживо. Колір такий самий чистий, прозорий і ніби випромінює світло. Ревелдта погодився зі всіма чутками які про неї чув: "що вона сяє, наче місяць", "її очі настільки глибокі, що в них можливо потонути", "а красу принцеси ні з чим не зрівняти".

- Мій королю, надіюсь я не дуже запізнилася? - Ніколас сторопів від голосу принцеси, який прозвучав біля нього та короля, звільняючи його від власних думок.

- Ні сестричко, ти якраз вчасно. Дозволь тебе познайомити із Ніколасом Ревелдта. - принцеса перевела свій погляд на чоловіка.

- Для мене велика честь познайомитися з вами, ваше високосте принцеса Шарлотта. - Ніколас низько вклонився.

- Мені теж приємно. - принцеса простягнула до нього свою руку. Він, майже торкаючись її тендітних пальців, мимоволі зрівнив свою руку яка завжди є одягнута в чорну, шкіряну рукавицю і принцеси, тонку, котра ніжно лягла в його. Піднявши погляд на принцесу, він зустрівся з її блакитними очима, які дивилися на нього з-під опущених повік.

- Він буде твоїм вчителем французької мови. - Ревелдта відчув як рука принцеси здригнулася і швидко її відпустив. Піднявши голову, він неквапливо подивився на неї. Довге синє волосся спадало з її оголених плечей, губи які перше виглядали ніжно та чуттєво, видавили із себе веселу посмішку, але очі її не посміхалися.

- Звісно, брате. - вона вклонилась королю.

- Якщо ви не проти, принцесо, ми можемо розпочати наші заняття завтра. - Ніколас схилив голову звертаючись до дівчини.

- Звісно, я не проти, вчителю Ревелдта. Завтра після сніданку.

- Як скажете, ваше високосте. Мій королю, я можу бути вільний?

- Так, Ніколасе можеш йти. Розважайся.

- Дякую, але я вже поїду. Ваша величність, принцесо. - чоловік попрощався з королем Фрідріхом та принцесою Шарлоттою. Обернувшись він попрямував до виходу. Забравши своє пальто із гардеробної, Ніколас вийшов з палацу. На дворі була уже ніч.

   Ревелдта підійшов до конюшні, сказав ліврею щоб підготували його карету для виїзду.

   Вночі світ людей завмирає. В цей час зазвичай так тихо, що поодинокі віддалені звуки - голосів людей, які обговорюють бал, переказують чужі секрети, розмови між дамами які хотіли б таку ж красу як у принцеси - чути, ніби вони зовсім поруч.

- Ваша карета готова, пане. - до Ніколаса підійшов конюх, і показав на карету яка вже стояла біля воріт, в якій були запряжені коні породи Клівленд-Бей, однорідного кольору і з міцною статурою.

- Добре. - Ревелдта підійшов до карети, ліврей відкрив йому дверцята. Усередині карета мала м'які сидіння, споряджалася віконцями по боках і спереду: для спілкування за кучером. Для входу під дверцями знаходиться відкидна підніжка. В цю пору доби, по боках карети загорілися ліхтарі. Добре вмістившись, він дав знак кучеру, і карета рушила з місця. Вони виїхали з королівського двору, і за ними закрили ворота.

   Дорога до будинка Ніколаса від палацу була не довга. З вікна карети, було видно, що вони вже проїжджають через річку Блурівер.

   Якраз особливою прикрасою нічного часу є місячна доріжка на водоймах. Вона тягнеться від обрію у тому місці, над яким пливе місяць, до самого берега. Здається, самі хвилі приносять світло туди. А навколо доріжки - спокійні та темні води. Саме цей вид подобався Ревелдті, він міг багато разів прогулюватися около цієї ріки, а нічний вид придавав їй свою таємничу атмосферу.

- Ми приїхали. - ліврей відкрив двері.

- Добре. Відведіть коней в конюшню. - чоловік вийшов із карети.

- Звісно. - відразу підбіг конюх і почав розпрягати тварин. Ніколас попрямував до свого будинку.

- Вітаю вас, пане Ревелдта. - покоївка зустріла його біля дверей. - Вам подавати вечерю?

- Ні, я піду у свою кімнату, а ти приготуй мені ванну. - чоловік зняв своє пальто, і піднявся сходами наверх.

- Як скажете, пане.

   Ніколас зайшов у свій кабінет. Чоловік запалив світло.

   Він любив дубові меблі, тому весь його будинок складався із дуба. Коричневі кольори переважали в гамі інтер'єру будинку. Темний паркет, без килимів. Картини на стінах, і багато книжкових стелажів, які стоять майже в кожній кімнаті. Його ж власна кімната, була облаштована більше для того, щоб навчатися, а ні ж для відпочинку, чи сну. Просте ліжко стояло біля великого дубового, лакового стола із м'яким кріслом поруч із ним. Ревелдта відразу ж підійшов до книжкової полиці, а би знайти потрібні підручники для вивчення французької мови. Одразу в його голові з'явився вираз обличчя принцеси при згадуванні цього.

- (Схоже, вона не задоволена тим, що їй доведеться її вивчити. Інтересно, для чого це королю? Хоча, це мене не стосується, я просто виконаю свою роботу, і получу за неї добру платню.) - Ніколас взяв потрібні підручники, і поклав їх собі на стіл. Як у двері постукали. - Так?

- Пане, ванна вже готова. - це була лише покоївка.

- Гаразд. - чоловік почув як вона спустилася сходами вниз. Вийшовши з кімнати, він спустився до ванної.

   Вода була тепла, Ніколас відчув як його тіло розслабляється. Через стільки часу він нарешті зміг відпочити. Лежачи у ванній, йому в голову лізли різні спогади. Не любив він цього, намагався розігнати їх, але нічого не вийшло, тому вирішив, що час спати.

   Уже будучи в ліжку, він лежав і дивився на стелю.

- Tu as changé, Nicolas, tu n'es plus comme avant (Ти змінився, Ніколас, ти не такий, як раніше). - промовив він на французькій. Повторював мову? Чи просто хотів себе підбадьорити? Але після цих слів, він не зміг заснути...

                            ⚔️   ⚔️   ⚔️

   Ранок. Штори так щільно закриті, що через них не проходить сонячне світло. Ніколас не любив коли промені сонця будили його зранку, тому придбав їх собі. Але сам він, вже сидів за письмовим столом, та записував план сьогоднішнього уроку французької.

- (Треба розписати все так, щоб принцесі було все зрозуміло. Я ще не знаю, скільки мені доведеться з нею возитися, потрібно буде переговорити про це із королем). - в двері кімнати постукали. - Слухаю?

- Пане Ревелдта, якщо ви вже прокинулися, спускайтесь снідати. - покоївка схоже, уже накрила на стіл.

- Зараз. - Ніколас встав зі стола, і підійшов до гардеробної. На сьогодні він обрав класичний костюм темно-синього кольору, піджак і штани, і його доповнюють біла сорочка та краватка.

   Піджак однобортний із звичайними лацканами, відстань між лацканом і коміром схожа на трикутник. Штани з відворотами, на чорних підтяжках. І як завжди, одягнув на руки свої шкіряні рукавички. Не забувши взяти із собою підручники які підготував, він спустився вниз.

- Луізо, я сьогодні буду в палаці, мене не буде до вечора. Тому обід можеш не готувати. - сказав чоловік покоївці сідаючи за стіл.

- Як скажете пане. Вас викликав король? - запитала вона наливаючи чай в кружку.

- Ні, я буду вчителем для принцеси.

- Ви бачились із нею?! - звела доверху свої руки жінка і хлопнула долонями.

- Так, ще вчора.

- Ох, кажуть вона прекрасна як сама дорога коштовність...

- Так...а шкіра біла немов місяць.

- Точно! Ну і як вона?

- Ти просто не уявляєш, Луізо... - Ніколас згадав як він торкався її руки, вона була такою тендітною... - Так все, досить. Іди, скажи конюху аби підготував мені карету.

- Звісно, пане Ревелдта. Як скажете. - покоївка вийшла із зали, залишивши чоловіка самого.

- ( J'ai 31 ans, et je n'arrive toujours pas à me prendre en main...(Мені 31 рік, а я досі не можу взяти себе в руки...)) - всеодно, вже потрібно було йти.

   Взявши своє пальто, чоловік вийшов на ґанок, карета уже стояла біля воріт.

- Доброго ранку, пане Ревелдта. - привітав його ліврей.

- Доброго.

- Куди їдемо, пане? - кучер вже сидів на передку.

- Вези мене до палацу. - Ніколас вмістився на м'якому сидінні.

- Буде зроблено, пане Ревелдта. - кучер підняв віжки. - Вйо! - і вдарив батугом коней. Карета рушила з місця.

   Вони якраз проїжджали річку Блурівер.

   Вдень, золоте сонце повільно опускає свої повіки в тихій воді, яке здатне відображати в собі всю красу сонця в дзеркальній воді. І ось, ріка зникла з поля зору Ніколаса, це означало, що палац вже близько.

- Ми на місці, пане Ревелдта. - сказав ліврей, який вже тримав дверцята відчиненими. Чоловік вийшов з карети, котру відвезли в конюшню.

   Він стояв перед палацом, який нарешті зміг роздивитися.

   Палац збудований у стилі класицизму. Це була чотирьохповерхова прямокутна в плані будівля, із високим дахом. Фасад симетричний з центральним ризалітом, увінчаним аттиком з балюстрадою. Перший ярус фасаду рустований, другий ярус ризаліту декорований шістьма парами іонічних пілястр, третій і четвертий ярус були із випуклими вставками із сріблого металу.

   Білосніжний палац, з прекрасним садом в якому росли сині троянди. Самі квітки мають цікаву форму з багатьма бархатними та ніжними пелюстками. Їхні голівки міцно тримаються на колючому зеленому стеблі з листками. Вони заповнюють все подвір'я своїм приємним запахом.

- (Сині квіти, та білий палац... Прекрасний вигляд).

- Пане Ревелдта, принцеса разом із королем Фрідріхом зараз в альтанці яка знаходиться за палацом у саду. - голос дворецького неочікувано пролунав біля Ніколаса.

- Гаразд. Дякую. - чоловік обійшов будівлю.

   Посередині саду він побачив альтанку «класичного» стилю, білого кольору. Побудовану із мармуру, з круглим куполом, який спирається на колони. Навколо якої росли кущі агератума.

   Ці дрібні запашні квіти чудово виглядають на тлі соковито-зеленого листя, зубчастих по краях. Суцвіття агератума які цвіли біля альтанки були блакитними, фіолетовими або білими. Всі ці кольори відмінно гармонують, тому моноклумба з цих квітів різного забарвлення виглядає досить ефектно. Синій колір яким світились квіти від сонця, таємничий і звабливий, містить в собі щось містичне. Він символізує небо, чарує, несе умиротворення і спокій.

   Підійшовши ближче до альтанки, Ніколас побачив принцесу і короля які сиділи і розмовляли.

- Королю Фрідріху, принцесо Шарлотто. - Ревелдта низько вклонився коли вони одночасно обернулись до нього.

- О, Ревелдта, ти якраз вчасно. - король піднявся і підійшов до чоловіка.

- Доброго ранку, вчитель Ревелдта. - принцеса схилила голову в знак вітання.

- Після уроку, зайдеш до мене.

- Як скажете, мій королю.

- До зустрічі, сестричко. - король Фрідріх махнув рукою у сторону принцеси. Та в свою чергу поклонилася.

- Бажаю вам гарного дня. - після слів принцеси, король пішов в бік тронного залу. А Ніколас залишився один із принцесою Шарлоттою.

- Принцесо, ви хочете тут займатися? Чи можливо в іншому місці?

- Ні, давайте тут. Так ніхто не буде нам заважати.

- Як скажете. - Ревелдта зайшов в альтанку, розклав на столі підручники які він приніс. Сам лишився стояти біля іншого краю стола подалі від принцеси.

- Ви не хочете присісти? - запитала принцеса дивлячись на нього.

- Ні, дякую ваше високосте, але я постою. Давайте почнемо урок.

- Гаразд. - принцеса обернулася в сторону Ніколаса, склала свої руки на колінах і чекала коли він почне розповідати.

- Кхм... - Ревелдта відкашлився для того щоб взяти себе в руки. - (Спокійно чоловіче, вона твоя учениця, і я можу не зносити голови...) - він взяв підручник. - Ви вчили колись французьку мову?

- Я вивчала її самостійно.

- Ого, це не така мова яку можна самому вивчити, так, що ви знаєте?

- Je connais quelques mots, pas beaucoup(Я знаю кілька слів, не багато)... - промовила принцеса на французькій, вимову треба підтягнути подумав Ніколас, але початок непоганий.

- Amende, рrincesse Charlotte(Добре, принцесо Шарлотто).

- Merci, maître Reveldt(Дякую, вчителю Ревелдта).

- (Значить, я зможу повторити з нею французьку і за рік). Ви молодець, принцесо Шарлотто. - чоловік побачив як почервоніла дівчина, як її біле обличчя покрилося рум'янцем. Він сам мимоволі відчув як червоніє, але чому? Від вигляду принцеси? Та ні, напевно просто жарко. - Кхм... Ваше знання французької мови В1середнього рівня. Якщо будемо займатися кожного дня, ми піднімемо його до професійного володіння С2. Ви не проти, принцесо?

- Ні. - принцеса Шарлотта опустила свій погляд.

   Раптово подув вітер...Від нього стало зовсім не холодно, лише трохи свіжо. Волосся, яке спадало на плечі принцеси взлетіли, оголюючи її тонку шию.

- Мені подобається вітер... - сказала принцеса, чоловік підняв на неї задумчливий погляд. - Він великий мандрівник. Завжди подорожує далекими далями. Знає всі дороги,але навіть вони йому не потрібні. Він міг би розкрити всі загадки та секрети але він до нас байдужий. - її прекрасні аквамаринові очі дивилися вдалечінь, Ніколас не знав, що сказати у відповідь.

- Принцесо?

- Не звертайте уваги, це просто думки вголос. - і знову вона була оточена аурою загадковості.

- Тоді, давайте продовжимо урок. - єдине, що міг запропонувати чоловік на цей час.

- Звісно.

   Ревелдта вирішив навчати принцесу "порціями" щоб вона розуміла і щоб він міг підтримувати її мотивацію. Ніякого зубріння. Він зможе знайти оптимальну частоту занять для неї. Хоч принцеса вже розуміла дещо в французькій, Ніколас вирішив повторити ази мови. Сьогодні якраз по плану йшов алфавіт.

   Французька мова складається з 26 літер латинської абетки з п'ятьма діакритичними знаками і двома лігатурами. Краще всього вивчати цей алфавіт по карточкам, але так як принцеса вже знала його, вони просто його повторили.

- Думаю на сьогодні все. - на дворі вже почервоніло сонце. Ніколас закрив підручник. Принцеса Шарлотта піднялась і обійшла стіл підходячи ближче до нього.

- Дякую вам за урок, вчителю Ревелдта.

- Завтра прийти в це самий час?

- Так, якщо вам не складно.

- Що ви, ваше високосте, для мене честь бути вчителем для вас.

- Звісно. - холодний тон...голос принцеси пробрав Ніколаса до кісток. Її світлі, голубі очі вмить потемніли. - Вам потрібно йти, король чекає.

- Принцеса Шарлотта. - чоловік присів в реверансі. Зібрав свої речі, наостанок ще раз вклонився і вийшов з альтанки. Будучи біля стін палацу, Ніколас кинув погляд на принцесу яка досі сиділа на тому самому місці, неначе фея в казковому саду. Він би хотів залишитися, ще раз наостанок подивитися на її образ, щоб він більше відбився у його пам'яті.

- (Pourquoi regardes-tu la princesse? Venir à vos sens!(Чому ти дивишся на принцесу? Прийди до тями!)) Король чекає... - Ревелдта ввійшов у палац. Одразу пройшов до тронної зали. Король сидів на троні, і розмовляв із послом.

- Ваша величність, король Фрідріх. - Ніколас чемно кланяється.

- О, Ревелдта! - він махнув рукою послу, і той у свою чергу вийшов із зали. - Ви вже закінчили урок?

- Так. Ви хотіли зі мною про щось поговорити?

- Ревелдта, я хочу щоб ти навчав принцесу до її 20 дня народження.

- Виходить, лише один рік?

- Що? Не зможеш?

- Ні, виявилось, що принцеса Шарлотта уже вивчала французьку мову. За рік впораюсь.

- Прекрасно.

- Але чому саме до її дня народження?

- Вона після нього поїде у Францію.

- Принцеса переїжджає?

- Я видаю її заміж за французького короля.

- Заміж?! - Ніколас необдумано викрикнув.

- Щось не так? Ревелдта?

- Н-нічого, я радий за принцесу. - чоловік схилив голову.

- Це таємниця. Ти ж розумієш?

- Так, я мовчатиму.

- Молодець. Вільний.

- Ваше величність. - Ніколас поклонився і вийшов із зали.

   В королівському дворі вже стояла його карета. Чоловік глянув на небо... Тепер сонце підсвічує хмари на небі знизу, розцвічуючи золотом. Прощально палає, повільно зникаючи з виду. Спочатку здається, що воно рухається дуже повільно, пробігаючи променями по гілках дерев і вікнах палацу, а потім різко пірнає за обрій. Ревелдта згадав слова принцеси Шарлотти про вітер і добавив...

- Він сильний і безжальний...(Як її тон голосу на останок)

- Пане Ревелдта, ви готові їхати? - запитав його кучер. Ніколас ще раз кинув погляд на палац сподіваючись побачити у вікні принцесу, але нічого. Він опустив свою голову і стиснув зуби.

- Поїхали. - чоловік заліз в карету і вони рушили.

   А земля вже занурюється в сутінки. Швидко темніє, і в небі спалахують перші зірки. Настає ніч...