Небо зграйною темною хмарою заслонилося від горизонту до горизонту, вітер почав свистіти і складати з гілок та листя ігри танцювальної пісні. Гучний гуркіт грому вразив міцність землі і немов би сколихнув її зсередини, а за мить затріпалися вікна та двері будинку.

   Розгортається дивовижне видовище: блискавки висвічують небо, розгойдуючи його в плями різних відтінків блакитного і фіолетового. Від їх сяйва дерева стають тінню непохитної могутності, кожне листя виглядає неначе срібна нитка, розмальована небом. А вітер став ще сильнішим, гучним і могутнішим, гнучко вигинав дерева, як хороший танцівник, і розносив по повітрю листя та дрібні гілки.

   Ніколас стояв перед Грегорі. Він хвилювався та був впевнений, що якщо він програє цю битву, Едвард помре, і життя принцеси Шарлотти теж закінчиться, бо Грегорі піде її шукати. Страх невідомості робив свою справу, і Ревелдта був сильно наляканий. Однак він намагався не показувати жодних ознак слабкості чи паніки.

- Ти зрадкик! - вигукнув Грегорі. - Зрадив свою гвардію, зрадив свого короля... А зараз ти якшаєшся з принцесою Англії?!

- Ти знаєш хто вона?

- Ха! Її ні з ким не зрівняти, аквамаринові очі, мармурова шкіра і її волосся, незвичного синього кольору... Так, вона дійсно прекрасна, як сама дорога коштовність. - Грегорі жадібно посміхнувся. - Так шкода, що після твоєї смерті, вона теж піде за тобою в пекло.

- Нема чого використовувати такі висловлювання. - Ніколас не на жарт розлютився.

- Запам'ятай ці слова, бо вони будуть останніми для тебе!

   Наступної секунди вони буквально схрестили мечі, і вибухнув бій за життя. Для них було не важливо, де вони вдарять чи як сильно. Леза залишали сліди на стінах та підлозі... А випади ставали дедалі потужнішими, але ніхто з них не виявляв втоми чи бажання змиритися з поразкою.

   Ніколас був засліплений люттю, до того ж він побоювався за життя принцеси та свого друга. Він видав усі свої сили та рішучість в один удар мечем. Який виявився фатальним. Коли Грегорі впав навколішки, він дивився на свого супротивника і насилу вимовив останні слова...

- Мішель знає, що ти тут... - чоловік викашляв кров. - Тобі все одно кінець... - і він впав мертвим.

   За вікном, серед сірого мороку, дощ ллється немов безкінечний потік сліз. Краплі падають на землю з тихим стукотом, наче вони самі засмучені і сумують разом із небом.

   Холодний дощ змиває колір з усього, що довкола, залишаючи залишки сірості та безжиття. Він обволікає світ туманним покривалом, яке ніби відділяє його від звичного життя та радостей.

   Ніжний запах землі, що зазвичай заворожує своїми нотками, тепер набуває гіркого присмаку, який нагадує про тугу та печаль. Навколо звучить лише монотонний звук дощу, що посилює відчуття самотності та безнадії.

   Крізь темне віконне скло можна бачити тільки поглинену хмарами сіру безкраїну глибину, яка здається безжиттєм та пусткою. Дощ не дає сподівань на щось краще, а тільки розчарування та втому.

   Ніколас стояв і дивився на мертве тіло Грегорі, але його останні слова чоловіка, все ще крутилися в його голові.

- (Мішель знає, що я тут?) - він не може в це повірити, Ревелдта так давно не чув цього імені тому мав надію, що більше ніколи його не почує.

   Чоловік стояв на місці, хвилювання охоплювало його всім тілом. Серце билося так швидко, що Ніколас відчував його у вухах. Його дихання було нестабільним, затримуючись на кожному вдиху, як би йому бракувало повітря.

   Звільняючись від своїх думок, Ревелдта почув стогін Едварда який був немов крик про допомогу.

- Це ти, Ніколасе?

- Так друже мій, це я... - він опустився на коліна щоб бути ближче до свого друга.

- Значить, Грегорі?

- Так, він мертвий...

- Я знав, що ти вийдеш переможцем...

- Це був важкий бій, який би я програв, якби я не мав твоєї підтримки...

- Я стежив за ним... - голос Едварда зламався від болю, його дихання стало глибоким та нерівним. - Я знав...

- Тихіше, тихіше...

- Я повинен... Сказати... - він стискав зуби, але навіть це не змогло приглушити його стогін. - Може... Я помру...

- Ти самий вправний і стійкий солдат, якого я колись зустрічав. Ти будеш жити...

- Я залишусь тут... - тіло Едварда було непритомним від болю, а він майже не міг рухатись. - Я не можу...

- Не можна! Інакше ти не виживеш!

- Іди...

- Я не залишу тебе тут, безпорадного та самотнього!

- Іди... Ти даремно витрачаєш час...

   Шух..шух...

- Тихо. - Ніколас прислухався, він підвівся та подивився у вікно.

- Хто там..? - тихо запитав Едвард.

- Не знаю...

   Похмурі фігури, занурені в тінь, зупинилися, пізніше пролунали кроки, що наближаються до зруйнованого будинку. Ніколас стояв біля вікна, вдивляючись у темряву дня. Його серце билося в грудях, він сподівався на якийсь знак життя. Спершу було тільки тихе шурхання, але потім Ревелдта почув кроки, що наближалися до дверей. Він затамував подих і напружено прислухався, та поглянув на Едварда з тривогою в очах.

   Але раптово все змінилося. Двері відчинилися, і в кімнату увійшла принцеса Шарлотта, супроводжувана незнайомою жінокою. Вони миттєво звернули увагу на двох поранених чоловіків і зрозуміли, що їм потрібна допомога.

- Ніколасе! - вигукнула принцеса з полегшенням. - Я так рада, що ви живі! - сльози радості стікають по її щоках, немов маленькі кристалики розсіюючись на шкірі.

- Я не думав, що ще колись вас побачу... - чоловік з великим подихом опустив свій меч.

   Принцеса усміхнулась і підійшла до нього, беручи його руку в свою. Ревелдта відчув себе знову живим і повним надії...

   Що сталося далі - ні Ніколас, ні Едвард, не змогли зрозуміти. Вони тільки спостерігали, як принцеса Шарлотта та її супроводжуюча почала надавати першу допомогу, та перев'язувати рани.

   Шарлотта та Ніколас склали носилки з того, що знайшли навколо, і зробили все можливе, щоб перенести Едварда до будинку жінки, яка була готова надати допомогу.

   Прибувши до будинку, вони поклали Едварда на ліжко і звернулися до тієї жінки, яка виявилася медсестрою. Вона відразу ж приступила до лікування пораненого.

   Після декількох годин, Ніколас полегшено видихнув, бо знаходився в надійних руках жінки - медсестри, яка дбайливо стежила за пораненими. Він теж впав на ліжко, яке знаходилось поруч з Едвардом та нарешті зміг заснути від утоми.

   Шарлотта теж відчула полегшення, бачачи, що поранений отримує допомогу, і вона усміхнулась в знак подяки медсестрі.

   Три людини були втомлені, але вони знали, що вони зробили все можливе, щоб допомогти Едвардові, і вони були вдячні жінці, яка надала їм допомогу в цю тяжку хвилину.

                             ⚔️   ⚔️   ⚔️

   Ніколас прокинувся і спочатку не зрозумів, де знаходиться. Він оглянувся і побачив, що знаходиться в чистій і затишній кімнаті з вікном, через яке проникало сонячне світло. Ревелдта зітхнув і намагався піднятися, але він відчув сильний біль у боці, там була пов'язка, на сусідньому ліжку лежав Едвард, він, схоже, ще спав. Потім в його голові почали з'являтися згадки про вчорашній день, про битву з Грегорі, про його мертве тіло та пораненого Едварда. Він згадав, як втратив віру в спасіння, а потім з'явилася принцеса Шарлотта разом із жіночкою, яка допомогла їм.

   Його думки перервав тихий скрип дверей, і в кімнату зайшла принцеса Шарлотта.

- О, ви прокинулися! Хочете я заварю чай?

- Ем... Дякую вам, принцесо... - він здивувався.

- Як себе почуваєте?

- Я почуваюся краще, ніж вчора це точно.

- Я так хвилювалася за вас...

   Принцеса Шарлотта зітхнула та схилила голову, а коли підняла її, було видно, що на обличчі дівчини відбилося нездоланне хвилювання. Вона була зморена сльозами якими наливалися її очі. Ніколас побачив, як її погляд став тьмяним і невпененим, а голос тремтів, коли вона говорила про своє хвилювання. Принцеса заплакала перед Ніколасом, описуючи своє переживання про те, що вона могла втратити його назавжди і, що її боягузтво могло йому коштувати життя.

- Принцесо... - Ревелдта погладив її по волоссю, і зрозумів, що його власне хвилювання, було так само великим, як і її. - Зараз все добре, тому тепер можна не хвилюватись, що я раптом загину. - він усміхнувся.

- Ха-ха... І справді. - вона витерла сльози та теж усміхнулась.

- Як ваша нога?

- Все добре, пані Еллі допомогла.

- Пані Еллі, це...?

- Це та жінка, яка прийшла зі мною, щоб вам допомогти. Вона медсестра.

- А як ви її знайшли?

- Ну... Скоріше, це вона мене знайшла...

                               ⚔️   ⚔️   ⚔️

   Під натиском адреналіну і на смерть налякана, принцеса Шарлотта бігла без зупинки. Вона спотикалася і падала, але вставала і продовжувала тікати. Вона дивувалася звідки беруться її сили та стійкість. Але надовго цього не вистачило, дівчина впала на землю і лежала без сил.

   За деякий час... Хтось обережно підходив до місця, де вона лежала.

- Це ви, принцесо Шарлотто? - пролунав незнайомий жіночий голос.

- Т-так... А ви хто?

- Я вам допоможу. - жінка перевірила її пульс, подих і загальний стан здоров'я.

   Її стан був стабільний, тож жінка допомогла їй піднятись та дійти до безпечного місця.

                            ⚔️   ⚔️   ⚔️

- А потім ми прийшли до вас. - дівчина закінчила свою розповідь.

- Звідки вона знає хто ви? - запитав Ніколас.

- Тому що, я теж з Англії. Король Фрідріх, переслав мене сюди два роки тому, допомогати англійцям на цій території. - в кімнату зайшла та жіночка. - Я Еллі Нанетті, приємно познайомитись, Ніколасе Ревелдто.

- А... Як? Ви знаєте хто я?

- Так, про тебе тут багато розмовляють, ха-ха. - засміялась вона.

- Хах... Я вже цьому не дивуюсь.

- І не потрібно... Принцесо Шарлотто, ви ж хотіли заварити Ніколасу чай, чи не так?

- Точно! Я забула, зараз все буде... - дівчина підвелась та підійшла до дверей.

- Не потрібно, це не справа для принцеси... - заговорив чоловік.

- Але я хочу зробити для вас хоча б чай, він в мене добре виходить. - вона мило усміхнулася і Ніколас одразу розтанув від її усмішки.

- Добре, дякую вам...

- Ага. - дівчина вийшла з кімнати та пішла на кухню.

- Тепер, нас чекає важлива розмова. - голос жінки прозвучав дуже серйозно.

- Що таке?

- Ніколасе, я знаю про твою минулу службу в армії Франції. І я знаю, що ти зараз маєш доправити принцесу Шарлотту до короля Генріха. - почала пані Еллі.

- Так, це правда. - відповів чоловік, здивувавшись, як вона дізналася про його роботу.

- Але ти повинен бути дуже обережним, хлопчику мій. Я чула, що за тобою полюють твої вороги, і твоє минуле не стає тобі в пригоді. - продовжувала вона.

- Ви праві, я дійсно маю деяких ворогів. - визнав Ревелдта. - Але я зроблю все можливе, щоб захистити принцесу.

- І ще одна річ, Ніколасе. Твоя колишня, Мішель, знає про тебе і може стати для тебе проблемою. - зазначила жінка.

   Ніколас поглянув на пані Еллі зі здивуванням.

- Я знаю про Мішель, але я не знаю, що вона може зробити проти мене. - відповів він. - Та й що це взагалі має до мене? Я виконую свою роботу і не хочу втягувати в це, особисте протистояння.

   Пані Нанетті зрозуміла, що Ревелдта не хоче з нею розмовляти про свої особисті проблеми. Але вона не могла не згадати про Шарлотту.

- Хлопчику мій, я також знаю, що ти закоханий в принцесу Шарлотту. - сказала вона. - Та не забудь, що вона, принцеса Англії, а ти тільки колишній військовий, зрадник, можна сказати. Ти маєш приховувати свої почуття і не роби нічого, що могло б пошкодити її репутації, або відносинам між Англією та Францією.

- Я розумію, пані Еллі. - він погодився із нею. - Я знаю, що мої почуття не мають значення в цій справі. Я маю виконати своє завдання і доправити принцесу до короля, в безпеці.

   Поки Ревелдта розмовляв з пані Нанетті, принцеса Шарлотта заварювала чай на кухні. І саме тоді, коли Ніколас промовив свої останні слова, дівчина увійшла до кімнати. Чоловік сподівався, що вона не чула, про що вони говорили. Пані Еллі попрощалась й залишила їх самих.

- Бажаєте чаю? - принцеса звернулась до нього і усміхнулась.

- Так, будь ласка... - відповів він, повертаючи їй усмішку.

   Коли вона наливала йому чашку чаю, Ніколас не міг не відчути тремтіння в серці. Він знав, що має бути обережним зі своїми почуттями, особливо тепер, коли він відповідає за її безпечну подорож до Іль - де - Франс. Але було важко ігнорувати потяг, який він відчував до дівчини.

   Вони сіли за стіл і попили чай, порозмовляючи про свою далеку подорож. Ревелдта продовжував крадькома дивитися на неї, захоплюючись її красою та витонченістю.

   Але він знав, що має бути обережним бо вороги, яких він нажив під час війни, все ще переслідують його. І він не міг ризикнути та наражати на небезпеку принцесу Шарлотту. Тому він відкинув свої почуття вбік і зосередився на своєму обов'язку, вирішивши безпечно доправити її до короля Генріха.

                            ⚔️   ⚔️   ⚔️

   Осінь мовби тільки що відпустила свої останні листочки, що линули на поривах вітру, а вже наступає зима. Перші ознаки наближення зими відчуваються в повітрі, яке стає дедалі холоднішим і свіжішим. Легкий духмяний туман обволікає ліси, а повітря заповнюється запахом свіжого снігу.

   Дерева втрачають свої яскраві вбрання і перетворюються на сухі та голі стовбури. Величезні дуби і клени, що ще недавно тремтіли від кольорових листочків, тепер мертвою природою різкіше виділяються на тлі сніжно-білої панорами.

   Ніколас і Шарлотта допили чай, а потім чоловік відкашлився, показуючи, що хоче серйозно поговорити. Він знав, що їхня подорож буде нелегкою, особливо з його ворогами на хвості.

- Ваша Високосте... - почав він. - Я вважаю, що важливо обговорити наші подальші дії. Ми прямуємо до Норманду, а це зараз небезпечне місце. Треба бути обережними.

- Я розумію. - відповіла принцеса з серйозним виразом обличчя. - Але як нам діяти? Ми не можемо вічно ховатися.

- Нам потрібно скласти план. - рішуче сказав Ревелдта.

- Розумію. - вона кивнула в знак згоди. - Що ви пропонуєте зробити?

- Ну, по-перше, нам слід уникати привертання уваги до себе. Нам потрібно буде подорожувати інкогніто і стежити, щоб ніхто не запідозрив, що ви принцеса. Також було б розумно змінити наш маршрут і піти в обхід, щоб уникнути будь-якої потенційної небезпеки.

- Ви думаєте, цього буде достатньо? - дівчина подивилася на нього стурбовано. - А якщо нас все-таки знайдуть? - Ніколас глибоко вдихнув.

- Якщо це трапиться, нам потрібно буде підготуватися до захисту. Я навчений солдат і зроблю все, що в моїх силах, щоб захистити вас. Але мені також потрібно, щоб ви були обережні й уважно виконували мої вказівки. Ми не можемо дозволити собі йти на непотрібний ризик.

- Це може бути небезпечно. - Шарлотта насупила брови. - Ми обидва мішені для тих, хто хоче нам завдати шкоди.

- Я розумію це, Ваша Високість. - відповів Ревелдта. - Я вважаю, що це наш найкращий шанс уникнути виявлення. Ми можемо замаскуватися та подорожувати пішки чи на коні, тримаючись узбіччя та уникаючи головних шляхів. - дівчина на мить подумала, перш ніж кивнути.

- Я розумію, що ви маєте на увазі. Як щодо провізії та житла? Ми не можемо просто покладатися на доброту незнайомців, щоб вижити.

- Я вже подумав про це, принцесо. - Ніколас усміхнувся. - Я влаштував для нас кілька безпечних будинків уздовж шляху, де ми можемо відпочити та поповнити запаси. І я переконався, що люди там заслуговують на довіру і не видадуть наше місцезнаходження.

- Я довіряю вам, Ніколасе. - принцеса Шарлотта кивнула. - Я знаю, що ви зробите усе можливе, щоб ми були в безпеці.

- Я не дозволю, щоб з вами щось трапилось, Ваша Високість. Обіцяю. - Ревелдта усміхнувся їй.

   Разом вони придумали план. Вони вирішили піти менш відвідувальним маршрутом до Норманду, уникаючи великих міст. Вони також змінювали свою зовнішність, маскуючись під звичайних мандрівників.

   Коли вони завершували свої плани, принцеса Шарлотта не могла відчувати вдячність за присутність Ніколаса. Вона знала, що без нього вона б ніколи не дійшла так далеко. І дівчина не могла не задуматися, чи є між ними щось більше, щось за межі місії, яку вони виконували.

   Але наразі їм довелося зосередитися на своїй подорожі та безпечному доїзді до Норманду. І з Ніколасом поруч із нею, принцеса знала, що вони зможуть впоратися з будь-чим, що трапиться на їхнім шляху.

                            ⚔️   ⚔️   ⚔️

   Через декілька днів... За вікном починає повільно падати легенький сніг. Сніжинки тануть на шибках, ніби розтанули на теплому склі. Снігопад не шумить, але його тиха мелодія відбивається в серці. Переливаються сріблясті блискавки на поверхні води, зібраній на гілках дерев, і на дахах будинків. Сніг засипає все навкруги, створюючи м'яку та білу ковдру, яка прикрашає все, що є. За вікном все здається таким спокійним та затишним, наче час зупинився і тільки легенькі сніжинки забігають на землю, збираючись разом, щоб створити чарівну зимову країну.

   Коли Едвард став себе почувати краще після серйозного поранення, він разом з Ніколасом, принцесою Шарлоттою та пані Еллі сиділи за столом та снідали.

- Ого! - Едвард піднімає голову він тарілки. - Подивіться, який сніг падає!

- Так, здається, зима повернулася до нас. - відповів Ніколас.

- Але все ж таки нам треба їхати до Норманду незабаром, і я не впевнена, чи там буде такий маленький сніг. - усміхнулась Шарлотта.

- О, як же я скучив за такими сніданками разом з вами, друзі мої! - сказав Едвард з усмішкою на обличчі.

- Я радий, що ти нарешті почуваєш себе краще. - Ревелдта поглядає на нього з побоюванням. - Але все ж таки, ми повинні діяти обережно, враховуючи твоє становище.

- Не переймайся, Ніколасе, я пильную за ним. - відповіла пані Еллі усміхаючись. - І якщо що-небудь станеться, я зможу дати йому першу медичну допомогу.

- Так, а коли ми вирушаємо до Норманду? - із зацікавленістю запитала принцеса.

- Ми відправимось через три дні, принцесо.

- Я думаю, що це хороша ідея. Ви повинні бути обережними, особливо після останніх подій. - підсумував Едвард.

   В цей момент, почувся гучний стукіт у двері.

- Хто це може бути? - Ніколас підводиться зі стільця.

- Це можуть бути офіцери? - промовила дівчина тремтячим голосом. - Якщо це так, то ми всі в небезпеці.

- Залишайтеся спокійними. - заговорила пані Еллі заспокоюючи. - Можливо, це просто поштовий кур'єр.

   Пані Нанетті підійшла до дверей і відчинила їх. Там стояв хлопець в гвардійській формі, англієць.

- Ви хто? - хвилююче спитала незнайомця жінка.

- Вітаю. Мене звати Христофер, я з англійської гвардії.

   Пані Еллі запросила його увійти та провела до кімнати. Ніколас одразу підійшов до Шарлотти, ніби оберігаючи її від невідомого.

- Навіщо ти сюди прийшов? - моторошним голосом сказав Ревелдта.

- Я прийшов просити аудієнції з принцесою Шарлоттою Шарль-Штеффек. - голос гвардійця  дзвінко прозвучав.

   Не тільки принцеса Шарлотта, але й всі хто там знаходився були шоковані... Особливо Ніколас... Він намагався заспокоїти свої думки, але вони здавалися бути занадто бурхливими для цього.

   Якщо враховуючи той факт, що ніхто не знав де принцеса знаходиться, тоді... Як цей хлопчина знайшов її?