Ранок наступного дня. За вікном замку було видно безмежне біле приміщення, де вітер та сніг здавалися змішувалися в одне непрохідне холодне море. Сильний вітер відчутно трусив вікнами і дверима, а снігові замети повністю вкривали гострі вершини дахів та веж замку, створюючи таку ж сильну муровану стіну, як і ті, що оточували принцесу Шарлотту. Звуки сніжної бурі віддавалися від кам'яних стін, створюючи враження, що снігопад лежить на замку важким туманом, який ускладнював видимість ще й з королівської вежі.

   Дівчина зітхнула і змушена була підвестися з ліжка, щоб піти до вікна. Вона була охоплена холодом і дивилася на сильний сніг, який залишався безупинним за вікном. Ніколас не приходив до неї і вона відчула величезну самотність, почувалася ніби її забули. Її серце стискалося, і вона не знала, що робити. Принцеса сіла на ліжко і погрузилась у думки. Вона прагнула свободи і кохання, але все, що вона мала зараз - це закриті двері і холодну кімнату. Вона почала плакати, думаючи про своє майбутнє. Кожен раз, коли вона згадувала короля Генріха і його гнів, вона відчувала страх.

   Принцеса Шарлотта переповнена іншими почуттями, які як хвиля, що вкриває її серце. Вона все ще не може забути про своє кохання до Ніколаса, незважаючи на той біль, який він їй завдав. Кожен спогад про нього приносить їй сум та розчарування, але глибоко в серці вона все ще ховає промінь сподівань на їхнє відродження.

   Але зараз вона змушена обрати інший шлях. Дівчина ризикує своїм щастям, згоджуючись на шлюб з королем Генріхом. У її душі бореться почуття зобов'язаності та самозбереження. Вона розуміє, що цей шлюб - пастка, що відділяє її від мрій та свободи, але водночас він є єдиним шансом на виживання. Неспокій та внутрішня боротьба сховані за зовнішнім спокоєм, але в її очах блищать сльози та туга за тим, що могло бути.

   Принцеса знає, що немає ідеальних виборів, тільки важкі компроміси. Вона відчуває, що її серце розривається на шматки між коханням та відданістю, між щастям та виживанням. Її посмішка стала приглушеною, а очі втратили своє колишнє сяйво. У її душі тліє останній вогник надії, відчуття, що цей шлях може привести її до щасливого фіналу, але чи вдасться зберегти себе в цьому холодному полоні?

   Принцеса Шарлотта знаходилась у своїх покоях, коли король Генріх увійшов до неї з непереборною радісною енергією, що випромінювалась з його очей.

- Шарлотто, цього вечора відбудеться бал на честь наших заручин. — оголосив він з посмішкою на губах. - Час швидко минає, і я вирішив, що ми повинні провести наше весілля якнайшвидше.

   Принцеса здивовано підняла брови, не розуміючи, як так швидко все сталося.

- Але... Навіщо так поспішати? - запитала вона з плутаними почуттями. - Ми ж тільки заручені, маємо достатньо часу для планування...

- Чим більше часу ми витрачаємо на планування, тим більше ти думаєш про цього простолюдина, Ніколаса! Я не можу дозволити, щоб ти знову стала його маревом, коли ти маєш думати лише про мене і наше кохання. -  Генріх відповів з виразом впевненості на обличчі. - Але тепер, коли ти станеш моєю нареченою, прийшов твій час, щоб зосередитися тільки на мені і моєму коханні до тебе.

    Принцеса відчула, як серце її стиснулося від гіркоти.

- Не забувайте, що я згодилася на цей шлюб лише тому, що ви маєте ліки, які потрібні для мого життя. - нагадала вона королю.

- Чому ти не бачиш, що наш союз передбачений самою долею? - але король, переповнений роздратуванням, почав кричати на неї. - Ти належиш тільки мені, твоя неземна краса варта тільки моєї пристрасті. - його голос лунав у кімнаті, відбиваючись від стіни і нагадуючи про його безкомпромісність.

   Принцеса відчувала сумніви та страх, які немов темні хмари обвивали її серце. Чи вона справді має підкорятися до такої долі, яка лише забирає її свободу і кохання? Вона мовчки споглядала очі в короля, намагаючись знайти в них хоча б кусочок людяності та розуміння.

   Принцеса Шарлотта відчувала, як усе її внутрішнє тепло і пристрасть виявилися марними й безнадійними. Вона вгамувала свої сльози, намагаючись зберегти свою гідність.

   Однак, король, зрозумівши свою потужність та владу над дівчиною ще більше розлютився. Він почав кричати на неї, звинувачуючи в тому, що вона не бачить величності їхнього союзу, в тому, що її неземна краса належить тільки йому. Він висловив свою думку, наголошуючи на своїй влади над нею.

   Шарлотта відчула страх перед таким гнівом, але також в її серці глибоко заплуталися сум, розчарування і біль за Ніколаса. Вона стояла перед королем, відчуваючи тугу за своїм справжнім коханням, але судження і доля скрутили її у павутинні відчуження й обов'язку.

- Бал відбудеться у 2/4 вечора, я прийду за тобою, і ми разом повідомимо про наші заручини. Ти мене зрозуміла! - наказав наостанок король і чимдуж закрив двері кімнати.

   Принцеса впала на ліжко та звільнила свої сльози. Це жахливо... Невже вона дійсно має вийти за цього тирана заміж?! Невже немає іншого шляху для її порятунку?!

- Немає... Я вже не хочу намагатися щось змінити... - тихо промовила дівчина, і лягнула під ковдру, намагаючись забути цю розмову та просто заснути до вечора, вона і так не може вийти з цієї кімнати.

                             🏰   🏰   🏰

   Холодні вітри відчувалися на кістках, коли Ніколас підійшов до величезного вікна, що відкривало панораму на хуртовини. Сніг, розбиваючись об скляну поверхню, перетворювався на прозорі скупчення кристалів, які плавно танули, залишаючи сліди невпинного зливу з хмари. Часом сніжинки, як блискавки, розсікали повітря, промайнувши сріблястим блиском, а потім зникали в невідомій темряві.

   Чоловік спостерігав за цим величним природним видовищем, його очі заглиблювалися в безмежність сніжних водоворотів. В кожній сніжинці він бачив загублені мрії, марення, і втрату, які віддаляли його від принцеси. Кожна падаюча сніжинка нагадувала йому про холодну реальність його самотності і зламаного серця.

   У серці Ніколаса Ревелдти бурхались ще інші почуття, заплутані в нерозривний вузол суми та скорботи. Він не міг заперечити своє глибоке кохання до принцеси Шарлотти, але водночас він відчував, як обман і брехня стягують його у глибоке відчуження.

   Болісною істиною було те, що Ревелдта знаходився на відстані, яку не міг подолати. Він розумів, що неможливо бути з нею, після його власних брехливих дій і, що його секрети стали перешкодою на шляху до справжнього щастя. Хоч Шарлотта стала чужою до його кохання, він був приречений тільки спостерігати здаля, як вона йде до вівтаря з іншим чоловіком.

   Тепер, зіпсований сумом та самозагубленістю, Ніколас мав прожити своє життя в самотності, не маючи можливості зігрітися вогником кохання. Він переймався мріями, які могли бути, але ніколи не стануть дійсністю. Його душа оповита туманом невиконаних бажань, і він довічно занурений у світ туги та самовідданості, ніколи не знаючи, що означає когось кохати і бути коханим.

   Мішель увійшла до кімнати Ніколаса зі стривоженим виразом на обличчі.

- Ніколасе, у мене є щось важливе для тебе. — промовила вона з легким тремтінням у голосі. Але він відмахнувся, відповівши.

- Чому ти прийшла? Я не хочу тебе бачити.

   Бенуа піднесла лист перед його очима, який вчора стрілою приземлився перед нею.

- Розгорни його і прочитай, тоді все зрозумієш. - впевнено сказала вона.

- Що саме ти від мене хочеш? - він не розумів, для чого це їй.

- Просто розгорни його й прочитай, і тоді все зрозумієш. — промовила вона.

   Чоловік зробив так, як його просять, і не міг повірити своїм очам тому, що там написано.

    "Дорога Мішель, якими б не були твої наміри, повір мені, мої можуть бути набагато гіршими, тому скажи моєму любому братику, що я повернувся щоб вам помститися. Чекаю не дочекаюся нашої зустрічі.
                                    Олівер Безжальний."

    Він звернувся до жінки з недовірою, не бажаючи повірити тому, що бачить.

- Це не можливо. Це не має сенсу. - сказав він, не вірячи в те, що бачить на папері.

- Можливо, Олівер живий, і він прийде помститися нам. Ми повинні бути готовими до цього. - спокійно промовила вона, але Ревелдта не міг змиритися з цим

- Я сам вбив Олівера, мій брат не міг вижити. - нагадава він їй.

- Треба бути готовими до будь-якого можливого повороту подій. Я відчуваю, що Олівер повернеться, і ми повинні бути насторожі. - відповіла вона.

   Слова Мішель залишили Ніколаса занепокоєним і нервовим, залишивши його минуле і майбутнє почали переплітатися в павутинні невизначеності.

   Чоловік відчув, як його серце б'ється із сумішшю страху, суму і надії. Він не міг уявити, що його брат може бути живим, але з прочитаним листом почали з'являтися сумніви. Тепер їх обох чекали невідомість та загроза, і вони повинні бути готові прийняти будь-які випробування, які створить для них Олівер.

                             🏰   🏰   🏰

   Вечірнє небо вкривалося вуалью ніжніх сніжинок, які пливли у повітрі, створюючи мрійливу атмосферу. Стіни замку захоплювалися світлом, яке проникало крізь вікно, таємничо перетворюючи кімнати у вир омріяних сяйв. Зал був прикрашений до неперевершеності: величезні світильники висіли зі стелі, розсипаючи світло по золотистих деталях і мармурових стінах.

   Під звуки класичної музики, що наповнювали зал, гості почали прибувати. Крокуючи по мармуровому покриттю, вони входили в зал одягнені у вишукані вечірні сукні та розкішні костюми. Шелест подолів, дзвінкі сміхи та приємні розмови наповнювали простір.

   Грішні слова. Маски лицемірства переповнюють бальний зал. Шампанське, що розбивається. Вино і хліб. Танець митних свиней.

   За вікнами, легенький сніг продовжував падати, танцюючи на вітрі. Він створював ніжній килим, який ніби запрошував до танцю. Відбиваючись у світлі світильників, кристалики снігу сяяли, надаючи вечорові магічного вигляду.

  Так замок був практично порожній, тому що всі були у бальному залі. Декілька стражників залишилися на посту біля воріт замку, але цього явно було недостатньо, щоб зупинити непроханого гостя. Власне, це було його планом.

   Олівер підійшов до стін замку, не боячись, що хтось його помітить. Він прив'язав металевий гачок до мотузки і перекинув через стіну.

   Через деякий час, він зістрибнув з вершини стіни, і опинився в королівському дворі.

- Настав час зустрічі, Мішель... - тихо промовив він й пошкандибав до кухні, з якою потім потрапить в середину замку.

   Тим часом, принцеса Шарлотта вже була готова до цього балу, вона дивилася на себе в дзеркало, і думала, яка ж вона красива дівчина.

   Її сукня, виткана з найтоншої шовкової тканини, виблискувала під світлом свічок. Її блакитний колір відтворював найглибші відтінки неба, нагадуючи про безмежний простір. На сукні витончено вишиті троянди, кожна деталь яких була пророблена з неймовірною вагою до дрібниць. Вони розкривали свою красу, неначе оживаючи на тканині і запрошуючи до саду незайманих мрій.

   Волосся Шарлотти було увінчане коронами з найсвіжіших трояндових бутонів, але головним акцентом була її зачаровувальна коса. Синього кольору пасма локонів, завитих ніжніми хвилями, перетворювали її в принаду неба. Дрібні блискітки, розсипані на волоссі, створювали ефект розсіяного світла, ніби крапельки роси на нічному небі. Кожен рух голови принцеси перетворювався в танець зірок, які ласкаво сповивали її обличчя.

   Хоча думками їй було зовсім не радісно. Вона надіялась, щоб цей клятий бал швидше закінчився... Вона думала про Ніколаса, звісно, про кого ще їй думати як не про нього! Він заполонив її голову з їхньої першої зустрічі, а тепер...

- Ce soir, est devenu une rose avec du poison, prenant votre âme. Regarde ce que tu me fais faire. Un feu qui vous endormira lentement. Tellement beau que c'en est cruel. J'ai mal comme les épines d'une rose.(Сьогодні ввечері, стала трояндою з отрутою, забравши твою душу. Подивись, що ти змушуєш мене робити. Вогонь, який тебе повільно приспить. Настільки гарно, що аж жорстоко. Я завдаю біль, ніби шипи троянди.)

   Хід її думок, перервав скрип дверей. В кімнату зайшов король Генріх.

   Він був весь вбраний у білий костюм, та виглядав надзвичайно естетично і владно. Його костюм, прикрашений золотими вставками, сяяв на його величній постаті, наголошуючи на його королівському статусі. Кожна деталь була досконало пророблена, а тканина костюма м'яко облягала його фігуру, підкреслюючи його гідність і впевненість.

   Біле волосся короля Генріха було ретельно зачесане назад, що додавало йому певного загадкового шарму. Волосся сяяло від золотистого відтінку, а погляд його очей був гострим і рішучим. Кожен рух, кожне махання руки, були здійснені з королівською гідністю, а його вигляд пронизував пристрасність і владу.

- Ma reine... êtes-vous prête à partir?(Моя королево... Ви готові йти?) - промовив король, простягаючи її свою руку, він подивився на принцесу з відтінком нетерпіння, очікуючи від неї позитивної реакції.

- Так... - відповіла Шарлотта, але її голос прозвучав приглушено. Вона почувалася засмученою, але намагалася стримати свої почуття.

- Не бачу радості у твоїх очах. - сказав король з натяком на обурення. Його звабливий тон переходив у легке насмішливе коливання.

- Я рада, просто приховую. - відповіла принцеса, спробуючи звучати впевнено, хоча її тон став більш послабленим.

- На твоє щастя, що я тебе занадто кохаю. - відповів король з деяким насолодженням. Його слова вказували на його владу і контроль над нею, викликаючи у неї сумнів і роздратування.

- Я маю вам подякувати за це? - сказала дівчина, але її голос був пронизливим, виражаючи невдоволення.

- У тебе гострий язик. - відповів король злегка піднятою бровою, демонструючи своє незадоволення. - Ще один такий вислів і ти ніколи не побачиш свого брата. - його відповідь була загрозливою і навіть жорстокою.

- ... - принцеса Шарлотта мовчала, втративши слова перед загрозою короля. Вона почувалася обуреною і безпомічною перед його владою.

- Молодець. - сказав король з холодним тоном задоволенням в голосі, і вони вийшли з її кімнати.

                             🏰   🏰   🏰

   Ніколас чекав коли принцеса вийде зі своїх покоїв разом з королем Генріхом. Він хотів зловити дівчину по дорозі до бального залу, і хоча б принести їй вибачення за свою поведінку. Чоловік знає, що вона не захоче із ним говорити, то нехай просто вислухає його.

   Він бачить як вони виходять. Його погляд падає на їх руки які тримаються разом. Його серце болюче стислося... Він вже був готовий підійти до них, але швидшим за нього виявився охоронець.

- (Щось сталося?) - Ніколас тихо підійшов ближче, щоб краще чути, але залишався непоміченим.

- Ваша Високосте, королю Генріху! - до них підбіг охоронець, в його очах було помітно занепокоєння та тривога, його руки трохи тремтіли.

- Що вже таке? - король Генріх підняв брову, очі його були насмішливими, а вираз обличчя - нетерплячим. Його голос звучав грубо, виражаючи незадоволення.

- Біля стін замку знайшли мотузку та сліди невідомого... - охоронець промовив нерішуче, злегка заплутавшись у словах.

- Що ти там мямлиш. Ближче до діла! - Генріх розгнівався, його очі заблищали гнівом. Вираз його обличчя став суворим, а голос вимагав конкретної інформації.

- До замку хтось пробрався. - охоронець сказав це швидко, прагнучи передати невідкладність ситуації.

- То знайдіть його!

- Щось сталося? - схвильовано запитала дівчина, що стояла поруч з королем. Її очі виражали занепокоєння, брови були зведені, а вуста трохи розкривалися. Її голос тремтів від емоцій.

- Шарлотто, повертайся до себе в кімнату, негайно. - король Генріх звернувся до дівчини суворим тоном. Його очі були напружені, а руки стиснуті в кулаки. Його вираз обличчя виражав серйозне побоювання.

- Але...

- Я сказав негайно! - король перебив принцесу, очі хлопця засвітилися гнівом і розладом.

- А як же бал?! - спитала вона.

- Ти на нього вже не підеш. - відповів він.

- ... - діачина повернулась назад, поки Генріх пішов разом з тим охоронцем, і Ніколас зрозумів, що це ідеальний шанс щоб поговорити із принцесою Шарлоттою.

   Ревелдта зачекав поки король пройде трохи далі, й пішов до покоїв дівчини.

- Принцесо Шарлотто? - він тихо відчинив двері й глянув всередину.

- Хто тут? - вона звучала перелякано. - А, це ви Ніколасе... - але коли побачила його, то видихнула з полегшенням. - Ви щось хотіли?

- Так, я хотів поговорити з вами...

- Про що?

- Я хотів вибачитись... - чоловік не смів навіть глянути у вічі дівчини, тому дивився на своє взуття.

- Могла б я, попросити вас про дещо? - раптово запитала вона, їй теж було важко дивитися на нього.

- Залежить від того, що хочете попросити, принцесо Шарлотто.

- Ви не могли б допомогти мені роздягтися?

- Що вибачте? - Ревелдта не був до такого готовий, та й сама принцеса неочікувала, що вона зможе це сказати.

- Без служниці я не зможу дотягнутися до шнурівки. - він сміється, та вона чує в цьому сміху здивування.

- Я ваш покірний слуга, принцесо. Не могли б ви повернутись?

- Вірно, ви мій слуга. - дівчина владно обертається, жестом показуючи йому, щоб він взявся за справу.

   Вона відчуває його вагання у себе за спиною, а потім чує, як він підходить до неї. Його руки перебирають мережива її ліфа і розплутують вузлики. Його рухи ніжні, як змахи крил метелика. Він послаблює шнурівку. Вона дозволяє ліфу зісковзнути з плечей. Його руки переходять до корсету.

- Принцесо, я не впевнений, що мені слід...

- Я не зможу спати у корсеті.

   Його дотики спритні, вигострені та делікатні. Він дуже дуже обережний і не дозволяє собі торкатися мармурової шкіри принцеси навіть випадково. Але вона бачить за його коливаннями та нерівним подихом, що це дається йому нелегко. Корсет, який стискав її тіло, розслаблюється. Шарлотта робить глибокий, полегшений вдих. Він нахиляється, ніби для того, щоб понюхати її духи, і його дихання торкається її шиї.

- Мені здається, цей шов розпустився.

   Ревелдта дозволяє своїм рукам ненадовго лягти на талію принцеси, ніби перевіряючи посадку, але не вона зовсім не насолоджується дотиками, а радіє, що він не бачить її обличчя. Але потім хтось намагається прочинити двері. Шарлотта з Ніколасом обмінюються недовірливими поглядами. Хто міг намагатися відчинити двері покоїв принцеси у такий час?

   Ніколас бере Шарлотту за руку і тягне до таємного ходу. Він користувався ним досить часто, тому його пальці швидко знаходять потрібну ручку. Чоловік клацає, й затягує дівчину всередину, зачиняючи дверцята, перш ніж відчиняться двері кімнати.

   Вони разом у темряві, в таємному проході. Шарлотта відчуває, як її дихання стає важким від хвилювання. Воно звучить різко й неймовірно голосно у темряві. Ревелдта сильно притягує принцесу до себе і затискає їй рота рукою.

- (Я не можу звинувачувати його за це...) - вона застигає в паніці, здивована їхньою несподіваною близькістю, а потім змушує себе спокійніше дихати. Згодом у неї це виходить.

   Він притискає її до себе, сковуючи її руку, щоб заглянути через її плече у вічко.

- (Що він бачить? Хто увійшов до моєї кімнати?) - але їх двоє, а оглядовий отвір лише один.

   Ніколас затиснув Шарлотту між стіною та своїм тілом. Дівчина не сміє поворухнутись, боячись, що шурхіт чи рухи видадуть їх. Прохолодна темрява пахне солодкою витриманою сосною та затхлою лавандою, а сам чоловік милом та м'ятним чаєм із корицею. Вона відчуває, як його тіло притискається до неї. Твердість м'язів. Його плоскі, пружні груди й живіт. Його...

- (Наша близькість... Справила на нього ефект.)

- Ха... - його дихання хрипке.

- (Хтось обшукує мою спальню посеред ночі, коли в ній нікого немає?)

   Ніколас притискається до неї все сильніше з кожною хвилиною. Вона відчуває, як її тіло зігрівається від цієї думки, але дівчина розуміє, що вони не можуть рухатись, інакше їх виявлять. Так вони й стоять, зовсім нерухомі й безмовні, щільно притиснуті один до одного в темряві. З кожним вдихом її груди притискаються до його грудей. Шарлотта відчуває жар його тіла.

   Нарешті кроки віддаляються з кімнати. Двері зачиняються. І все ж таки він залишається нерухомим, ніби не наважуючись зрушити з місця. Його рука закриває її рот.

- (Що він робить?) - вона хапає його долоню, відриваючи її від рота, зустрічаючи його погляд.

   Його рука лягає на груди принцеси. Це випадковість. Чиста незграбність, викликана її незграбним рухом. Зніяковівши, вона відпускає його. Але він не прибирає руку. І вона теж не прибирає його руку. Вони не говорять ні слова. Його дихання звучить нерівно у темряві. Він ніжно гладить м'яку шкіру її грудей. Вона ахає. Він видає приглушений звук.

- Принцесо...

   І ось він уже бере її за руки та міцно притискає до себе. В його обіймах вона почувається крихкою, наче з порцеляни. І все ж її тіло ідеально вписується в його обійми.

- Ох!

   Ревелдта цілує дівчину з лютим бажанням, яке так довго стримував. Почуття охоплюють дівчину, такі яскраві в цій непроглядній темряві. Вона важко дихає у його губи. Він стогне, коли губи Шарлотти розкриваються йому назустріч, і впивається в них у поцілунку. Це вперше, коли принцесу цілують так міцно. Вона притискається до нього в темряві, їхні тіла труться одне до одного, і вона тягнеться, щоб схопити його за комір.

  Ніколас низько стогне, притискаючи Шарлотту до стіни, ніби хоче заволодіти нею тут і зараз.

- Будь ласка, принцесо, я...

- (О, це погана ідея. Я не повинна цього робити...)

   Одна його рука на її потилиці, міцно тримає її волосся, а друга на стегнах.

- (Я хочу його. Він потрібний мені...)

   Принцеса тихо стогне, притискаючись стегнами до його збудження, відчуваючи його і жар між ними. Вона хоче торкнутися його. Вона хоче, щоб він заліз руками їй під сукню, торкнувся її, але вона знає... Вона знає, що він не пробачить собі, якщо вони зроблять це тут і зараз.

- (І все ж таки я не можу зупинитися... Я не хочу зупинятися...)

   І тоді він зупиняється. Він усувається від неї, його дихання все ще нерівне.

- Принцесо Шарлотто...

- ...

- Принцесо... Мені дуже, дуже шкода. Я не знаю, що на мене найшло... Я...

- Ніколасе, я...

   Він неохоче відпускає її, і вона опускається з носочків на п'яти. Руки дівчини болять від того, як сильно він її тримав. Але її тіло болить з інших причин. Він відчиняє потаємні двері, і вони, спотикаючись виходять з проходу. Шарлотта почувається розпатланою, збентеженою і засмученою.

- (І я дуже, дуже хочу, щоб поцілунки тривали...) - тому вона відмовляється дивитися на нього. Вона дивиться на свої руки, маленькі та складені разом.

- Мені шкода... Я не... Я не знаю, як ви можете мені пробачити.

- ?...

- Я знаю, що в цьому плані я вам нецікавий, що ви не відчуваєте до мене жодних почуттів.

- (Хіба я так говорила? Чи натякала? Я... Так, так і було. Значить... Він вважає, що я всього цього не хочу? Це не так, але якщо я про це скажу, то також визнаю, що збрехала...)

   Принцеса хоче його так сильно, що тепер майже плаче, бо не знає, що зробити чи сказати, щоб усе виправити.

- Я зробив вам боляче?

   І тоді вона розуміє, що частина його потребує вірити, що він завдав їй болю, навіть якщо це не так. Це відповідає його уявленню про себе як про погану людину - погану, але вірну. Хоча вона знає, що насправді він дбайливий і уважний.

- Я ж зробив це, чи не так? Подивіться на мене, Шарлотто. Подивіться ж.

   Дівчина заспокоює дихання, нерви - все, що має, і розправляє плечі. Вона дивиться на нього із щільно стиснутими губами.

- Це нічого не означає, Ніколасе. Нічого. Не більше ніж природна реакція двох людей, які перебувають у тісному просторі. Це нормально і не має жодного значення.

- Ви маєте рацію.

   Різко відвернувшись від нього, вона починає оглядати свою кімнату. Шарлотта не може дивитися на нього, інакше він побачить, як вона кусає губу від досади.

   Раптом дівчина відчула, що під ногами затремтіла підлога, але вона пояснила це хвилюванням від того, що була так близько до нього.

   Але, коли частини стелі почали падати на них і дим почав заповнювати кімнату, принцеса запанікувала і кинулася до виходу.

- Ніколасе, нам потрібно вибиратися звідси. Зовні щось відбувається!

- Ходімо! Тримайтеся поряд зі мною і все буде добре!

  Миттю вони опинилися в одному з коридорів, де почалася паніка і жах. Слуги бігали навколо і волали про допомогу. З кожною хвилиною дим усе більше заповнював коридор. Шарлотта важко дихала та втрачала орієнтацію. На мить вона побачила поряд тінь і побігла в її бік. Ніколас був прямо за нею, і намагався переконати дівчину, що це погана ідея, оскільки вихід був в іншому кінці коридору.

- Принцесо Шарлотто! Прошу вас! Нам треба йти до виходу!

- Зупиніться на секунду! Здається, я бачила Мішель. Може, їй потрібна допомога!

- Яке у вас добре серце, але зараз ви повинні думати про власну безпеку.

   Тоді вони побачили Бенуа з палаючим смолоскипом у руці. Гірка правда пронизала принцесу, і вона з жахом закричала чим привернула увагу жінки. Коли Мішель побачила її, вона посміхнулась і, дивлячись на неї, підпалила двері, що вели до королівської спальні.

- Ні!

- Прощавай, Шарлотто! Тепер ти побачиш як це боляче втрачати все, що ти маєш.

   Принцеса намагалася щось сказати, але їй не вистачало повітря. Дим заполонив її легені, і вона впала на коліна. Дівчина відчула, як сильні руки Ніколаса піднімають її та притискають до себе. Він шепотів їй на вухо слова втіхи, але все було марно... Життя Шарлотти ніколи не стане колишнім...