Тихо линула музика. Парубки, намагаючись виглядатися статечно, набували серйозного вигляду, запрошуючи дівчат. Ходили парами, коливаючи в такт мелодії тілами. Вільна молодь розташувалася вподовж стін. Точилися балачки. То тут, то там спалахував дружній сміх і відразу ж розчинявся у загальному шумі веселощів.

Неквапливою ходою Наталка прямувала залою, вдивлялася в публіку. Особливої потреби в цьому не було, адже знайомств завести ще не встигла. Однак окликнули. Обернулася, здивовано пошукала очима. Хтось легенько торкнувся руки.

– Привіт! – фарбована блондинка блиснула жовтою коронкою. – Чому ж не признаємося – мимо проходим?

«Дійсно, знайоме лице, але … », – напружила пам`ять Наталка.

– Ось вона – вдячність! Людей від смерті спасаєш, а вони, – в голосі блондинки забриніли нотки напускної образи.

«Та це ж сестричка!.. Шви накладала, уколи робила», – просвітліла Наталя.

– Ой, вибач!..

– Оксаною мене звати.

– А мене – Наталкою.

– От і познайомилися поближче. Як нога?

– Дякую, добре.

Стараючись не потривожити бабусю, Наталка навшпиньках пройшла до своєї кімнати. Обпершись об стіл, стала розглядати себе в дзеркалі. Непомітно пройнялася атмосферою промайнулого вечора, знову опинилася у тому стані, коли з нетерпінням чекала на зустріч зі своїм спасителем, коли охопило солодке запаморочення, як тільки він з`явився перед очима. Жаркі почуття –від радості, приневолившої серце гучно битися, до повного непорозуміння – нахлинули водоспадом, знову повернули час назад, до не схожих одна на одну хвилин.

Коли він зайшов до зали, Оксана раптом замовкла, зніяковіла, сіпнулася було назустріч, та лише нерішуче змахнула рукою. Тоді Наталка не надала значення мимовільним порухам знайомої, тепер же все стало більш-менш прояснятися, тепер вона дивилася на все інакше, по-новому, – тепер була ніби стороннім спостерігачем, навіть змогла поставити себе на її місце. Ось він підходить, вітається. Вона пізнає родимку на шиї. Косметика не приховує гарячий прилив крові, дихання стає переривчатим, виникле напруження змінює голос. Все ж вона м`яко відповідає, посміхаючись, подає руку. Але що це?! Не пізнає її, байдужно ковзає поглядом, неначе нічого, крім порожнечі, перед ним не існує. Чому?! Вона розгублено кліпає повіками, опускає їх. Штучний рум`янець і цього разу не в силах утаїти зміну – блідість покриває щоки. Оксана знову починає тараторити, щоправда, вже не так бадьоро …

Спомини поступово звітрюються. Ще чується шелест одягу, шурхіт взуття, безглузда балаканина; бачиться різномасте вируюче скопище люду. Наталка схиляє голову на руки, засинає.

Їй сниться дивовижно голубий сон. Ось вона посеред пишно вбраного квітами лугу – благопашистого царства. Гарячі сонячні промені-стріли пестять лице, шию, плечі … Грайливе дзижчання невтомно снуючих у різних напрямках бджіл розноситься по місцевості ніжними поривами вітру, хвилями гуляючого по соковитій траві. На краю зеленого килиму, де кучеряві верби вітами-пасмами безбоязливо дратують прозору рідину ріки, стоїть ВІН. Мило посміхаючись, простягає до неї долоні, кличе. Вона спішить на поклик, він – назустріч …

Уранці Наталка довго лежить із заплющеними очима. Сон давно урвався, але залишки його ні-ні та й повертають у чудний світ, світ, у якому легко і вільно. Ні, ні, вона й так щаслива: її оточують улюблені люди – мама, тато, бабуся … Це щось інше, звісно, не зовсім відмінне, скоріше, – незвичне. А може?..

Наталі здається, що вчиняє погано по відношенню до рідних, сердечко її стис-кається від думки про зраду. Вона хмурніє: «Яка ж я дурепа! Пробач, матусю …» Серйозне юне личко поволі світліє, синенькі пульсуючі жилки на скронях щезають так же швидко, як і виникли; здуті щічки опускаються, рожевіють, занадто стиснені губки-вишні набувають природнього вигляду, – Наталя знову засинає.

… Він підхоплює її і довго, довго кружляє. Обережно опускає, і вони, взявшись за руки, біжать до далекого горизонту …

Вкотре пропадає сон. Вкотре рояться думки, чудернацькі думки, не бажаючі підлягати впорядкуванню. «Я дійсно ненормальна, якщо припустила, ніби рідні стали менш любі … Ну звичайно, дурепа! Як можна віддати перевагу …» Наталя завмирає в нерозумінні – дисгармонія породжує сумніви, розбурхує душу … Весело бризкає у вікно золотом.