На щастя, з ногою обійшлося: кістка виявилася неушкодженою. Припухлість незабаром зникла, рана затягнулася, Наталка стала підніматися з постелі, проходжуватися подвір`ям. Дні стояли спекотні. Облюбоване місце під вітастою яблунею, густе листя якої не пропускало сонячного проміння, ховало від стороннього ока. Тут було прохолодно і затишно.
Вкотре Наталя перервала читання, подумки повернулася до невдалої прогулянки на велосипеді. Спробувала пригадати зовнішність свого спасителя, та марно: широкоплечий, із сильними руками, – от і всі прикмети. Проте бабці вистачило і цього.
– Це Вишневських син, Володька.
– Бабусю, ти просто Шерлок Холмс!
– Хомц не Хомц, а знаю … Нещодавно з війська воротився. Днює з вудкою на річці.
Увечері Наталка збиралася до клубу. Розклавши на столі привезені з міста парфуми та прилаштувавши перед собою маленьке люстерко, старанно причепурювалася. Бабця сиділа навпроти і спостерігала, як вправно орудує онука різними приспособами – олівцями, щіточками, квачиками. По мірі того, як змінювався її вигляд, вираз бабусиного лиця ставав іншим.
– Чому ти так дивишся? – Наталка востаннє торкнулася помадою губ і посміх-нулася.
Посміхнулася й бабуся.
– У місті всі так ходять?
– Ну-у, як тобі сказати … Хто як. А що?
Бабка не відповіла, лише журно похитала головою.
Наталка пильно подивилася у дзеркало.