Розділ 1. Початок подорожі
Розділ 2. Незнайомець
Розділ 3. Ти знайшов мене
Розділ 4. Сон та поцілунок
Розділ 5. Брехлива близькість
Розділ 6. Болісне слово
Розділ 7. Кінець подорожі
Розділ 8. Справжня правда
Розділ 9. Темрява
Розділ 10. Знову
Розділ 11. Рішення
Розділ 12. Повернення додому
Розділ 13. Кінець омани
Розділ 1. Початок подорожі
Перші сонячні промені проходили через щілину темних штор. Смужка світла, легким поцілунком, падала на обличчя сплячої дівчини, яка лежала накрита пухкою ковдрою на великому двоспальному ліжку.

Смішно скривившись та зажмуривши очі, дівчина щось пробурмотіла ліниво повернувшись в іншу сторону, подалі від яскравого сонячного променя який світив їй просто в лице.

Вітні спробувала заново заснути, але нічого не вийшло. Різко пролунав звук будильника, який так сильно її налякав, що вона аж здригнулася та швидко відкрила очі. Вилаявшись, дівчина повернулася і виключила його. Мелодія вимкнулась, і вона видихнула із полегшенням.

Випрямившись, Вітні доторкнулася рукою до ковдри та відкинула її, опустивши ноги. Її стопи повільно торкнулися підлоги, холод пройшов по тілу посилаючи табун мурашок. Вона потягнулася до тумбочки на якій лежав халат, взявши його, дівчина одягнулась.

Опустивши руки вниз, Вітні нахилилась вперед, поглядом знайшовши капці які стояли біля ліжка. Взувши їх, вона піднялась і зв'язала пояс халату на талії. Дівчина повільно підійшла до вікна, та відсунула штори, даючи можливість променям освітити кімнату.

Вітні потягнулася, розім'явши своє тіло й повністю розслабляючись після довготривалого сну. Її струнка фігура зігрівалась сонячним теплом. Легка посмішка появилась на її обличчі. Піднявши руки, вона повернула ручку та відкрила вікно, виглянувши з нього.

Вітні почала розглядати квітучий сад який чудово було видно із її кімнати. Дерева квітнули, вітер приносив їхній приємний аромат до неї. Вона закрила очі та вдихнула його повними грудьми. Дівчина відчула, як весняний вітерець почав грати з її довгим волоссям яке ще сильніше скуйовджилось. Ще трохи постоявши, вона закрила вікно.

Вітні відвернулась, та почала йти в сторону ванної кімнати. Вона пройшлася по ворсистому м'якому килимку і підійшла до простих білих дверей і відкрила їх. Зайшовши всередину, дівчина підійшла до душової кабінки та відкрила кран із гарячою водою.

Вітні почала знімати з себе речі. Спочатку розв'язала пояс халату та зняла його повісивши на гачок. Потім, настала черга ніжно рожевого пеньюару з атласу прикрашеного сірим мереживом. Вона підняла руки доторкнувшись ними до лямок та зняла їх зі своїх плечей. Пеньюар зіслизнув вниз падаючи на плитку. Також за ним впала і білизна.

Вітні підняла ногу переступивши через одяг та зайшла всередину душової кабінки закривши за собою двері. Дівчина підставила обличчя під струмені води які зігрівали її худе тіло. Вона взяла шампунь і видавила трохи собі на голову та почала мити волосся. Коли появилась піна, дівчина змила її. Капнувши рідкого мила на мочалку, вона почала намилювати своє тіло.

Змивши піну, Вітні вимкнула воду та вийшла із кабінки випускаючи гарячу пару. Дівчина взяла великий м'який рушник який обернула навколо своїх грудей. Рушником меншого розміру почала протирати волосся. Підійшовши до дзеркала вона повісила рушник. Діставши м'ятну зубну пасту, щітку, почала чистити зуби спершись лівою рукою об раковину дивлячись у дзеркало.

Почистивши зуби, Вітні налила в склянку води та прополоскала рот. Виплюнувши рідину, вона взяла фен і почала сушити волосся. Коли воно стало сухим, вона розчесалась.

Вийшовши із ванної кімнати, Вітні підійшла до масивної дерев'яної шафи та відкрила її. Відсунувши одну із шухляд, дівчина взяла білизну та одягнула її. Знявши рушник, вона дістала ліфчик теж вдягнувши його. На одній із поличок знайшла прості сірі спортивні штани та вільну чорну футболку. Коли вона повністю одягнулась та закрила шафу, у двері неочікувано постукали.

– Заходьте! – крикнула Вітні.

В кімнату повільно зайшов чоловік. Він був високим та мускулистим. Одягнений у чорний костюм та сорочку. Коричневе коротке волосся було акуратно зачесане назад відкриваючи грубі риси його обличчя. Карі очі дивились спокійно і твердо.

– Добрий ранок Алексе, – привіталася вона дивлячись на помічника батька.
– Добрий ранок міс Мур, ваш сніданок готовий, – відповів Алекс.
– Чудово, дякую що попередив. Я скоро спущуся.

Алекс трохи вклонився та закрив двері. Вітні знову зайшла до ванни й повісила рушник на сушку. Вийшовши зі своєї кімнати, вона пройшла коридором та підійшла до дерев'яних сходів.

Спустившись ними, дівчина зайшла до їдальні та сіла за великий дубовий стіл на якому вже стояли тарілки із приготовленим сніданком. Вівсяна каша із кусочками шоколаду та горіхами. Смажене яйце із сосисками й соковитими помідорами. Декілька тостів, окремо стояло арахісове масло та абрикосовий джем. Вітні почала їсти смакуючи кожну страву. Коли вона з'їла кашу та яйце, їй принесли чашку гарячого чорного чаю.

– Коли спуститься батько? – спокійно спитала дівчина, маленьким ножичком намазуючи на хліб арахісове масло.
– Містер Мур поснідав у своєму кабінеті, – відповів Алекс який стояв ззаду неї.
– Ясно, – тихо відповіла Вітні відкушуючи шматок тоста.

Їй цікаво, вона коли-небудь зможе поснідати із батьком, чи ні? Дівчині вже вісімнадцять, п'ять років тому вона почала жити разом із батьком, але так і не змогла зустрітись з ним зранку та поснідати.

Сумно видихнувши, Вітні доїла тости та випила чай. Подякувавши за сніданок, вона піднялася до своєї кімнати. Зайшовши всередину, вона оглянула її. Інтер'єр цієї кімнати, дівчина вирішила не змінювати. Тому, тут виглядає все так же само як і тоді, коли вона перший раз зайшла сюди.

Розмір кімнати як вона знає 26 км². Стіни теплого сірого кольору. Велике двоспальне ліжко застелене рожевою ковдрою і декілька білих подушок. На світлому сірому ламінаті лежав великий м'який ворсистий килим кольору слонової кістки. Біля вікна стояв невеличкий молочний дерев'яний стіл та бежевий стілець. Навпроти ліжка стояла дерев'яна молочна шафа із дзеркальними дверцятами. Біля неї повністю заповнена книгами різних жанрів стояла біла поличка до самої стелі. На стінах висіли картини популярних художників. На підвіконні у сірих горщиках росли рожеві фіалки та кактуси. Тут була окрема ванна кімната. Плитка на стінах та підлозі світло бежевого кольору. Душова кабінка була білою із сірими матовими дверима, та простий білий туалет. Прозора раковина над якою висіло дзеркало із підсвічуванням. Кошик для брудного одягу і пральна машинка. Біла поличка для засобів особистої гігієни та інших потрібних речей. Нічого зайвого не було, тільки все потрібне.

Підійшовши до книжкового стелажа, Вітні почала обирати книгу яку їй почитати. Вона пройшла кінчиками пальців по корінцях книг читаючи їхні назви. Вона зупинила руку та дістала книгу яка її зацікавила.

– Ось цю почитаю.

В її руках була із недавно куплених нею новинок. Взявши її, дівчина вийшла із кімнати та спустилася вниз. Майже підійшовши до виходу, вона почула голос батька який доносився із кухні. Зупинившись, вона пішла туди. Зайшовши на кухню, перед нею стояв батько повернутий спиною до неї. Він з кимось розмовляв через телефон.

-–Ви хочете сказати, що втратили весь товар?! – неочікувано крикнув він. – Не мямли! Як ви взагалі його втратили?! Значить зможете повернути все до єдиного! Мені не цікаво як ви це зробите. Якщо ви знову провалитесь, я не знаю що з вами зроблю! Все, розмова закінчена. У вас на все є час до кінця дня, – і відключив телефон.

Вітні швидко вибігла із кухні, щоб її не помітили. Діставшись виходу вона відкриває двері та йде в сторону саду. Її не покидають слова батька. Їй цікаво, з ким він говорив? Про що йдеться? Який товар? Можливо, це зв'язано із батьковою компанією? А чим він займається? Дівчина не знає, їй було не цікаво знати щось про його компанію. Здається вона називається "Buro" і вона зв'язана із технікою, але якою?

Вітні так занурилася у думки, що не помітила як вже йшла по саду. Тут росли її улюблені тюльпани різних сортів. Зелені кущі посаджені вздовж кам'яної стежки. Дівчина підійшла до білої альтанки навколо якої росли ніжно рожеві кущі крихітних троянд. Сівши на лаву яка стояла всередині, вона розгорнула книгу та почала читати.

Теплий весняний вітерець грався зі сторінками книг та її волоссям. Запах квітів та скошеної трави створював особливу атмосферу. Вітні так занурилась в цю історію, що зовсім не помітила як пройшло декілька годин. Почувши чиїсь кроки вона підняла голову і побачила як Алекс йшов у її сторону. Він зупинився біля неї легко вклонившись.

– Пробачте що відволікаю вас, але вже час їхати, – повідомив чоловік.
– Їхати? Куди їхати? – спитала дівчина.
-–До порту, - спокійно відповів Алекс.
– Порт? – Вітні задумалась. – Точно! Я забула про це, дякую що нагадав.
– Не дякуйте, це моя робота, – він знову вклонився. – Покваптесь, будь ласка.
– Так, звісно.

Алекс почувши відповідь пішов. Вітні розслабилася і видихнула, все-таки він її лякав. Вона не розуміла чому, але щось в ньому було не так, щось зле відчувалось. Ніби він міг вбити її тут і зараз, в цю ж секунду. По тілу пішли мурашки від голови до пальців ніг. Краще про це не думати.

Вітні дістала закладку та поклала її між сторінками та закрила книгу. Вставши, дівчина швидко зайшла в будинок та піднялася до своєї кімнати. Підійшовши до шафи вона почала складати свої речі. Звісно дівчина могла попросити покоївку зібрати її одяг, але вона не хотіла, щоб хтось торкався їх речей та помітив особистий щоденник.

Зібравши все необхідне Вітні переодягнулась у білу легку сукню вільного крою. Дівчина взяла свою валізу і вийшла із кімнати. Спустившись сходами, біля дверей вона передала Алексу свої речі.

– Містер Мур чекає на вас у машині, – сказав чоловік взявши багаж і відкривши вхідні двері пропускаючи Вітні вперед.

Алекс закрив двері, вони підійшли до чорного автомобіля марки Mercedes-Benz. Їй відкрили задні двері, і вона сіла всередину. В салоні машині пахло чоловічими духами й сигаретами. Вітні трохи скривилась від цього запаху, але намагалася контролювати свій вираз обличчя.

Батько сидів та курив, сірий дим від сигарети яку він тримав, виходив через відкрите вікно. Чоловік потушив її об попільничку та закрив вікно повернувшись до Вітні.

Її батька звали Генрі Мур. Його волосся було коричневого кольору як і у неї, але у деяких місцях виділялися пасма сивини, все-таки йому 60 років. Зараз він був одягнений в класичний костюм кольору хакі та чорну сорочку.

– Ти усе зібрала? – спитав батько грубим голосом.
– Так, – тихо відповіла Вітні.
– Добре, поїхали Алексе.
– Так сер.

Машина завелась, вони під'їхали до чорних воріт. Вони автоматично відкрилися, батько віддав ключі охоронцю, і виїхали на дорогу в сторону порту. Вони проїжджали поміж нудних сірих вуличок де зовсім не було людей. Вітні через вікно спостерігала як однотипні будинки змінювали один одного.

Виїхавши на головну дорогу, Вітні почала розглядати різні вивіски магазинів. Машина повільно зупинилась перед світлофором на червоне світло. Дівчина цього навіть не помітила, вона оглядала людей які ходили по вулиці. Її погляд зупинився на чоловіку одягненому у чорні штани та футболку того ж кольору. Здається, він на когось чекав, виглядав нервовим. До нього під'їхало жовте таксі та сів всередину. Загорілось зелене світло і вони поїхали далі. Відвівши погляд від машини, вона знову почала розглядати будинки та магазини.

Через декілька годин вони приїхали до порту. Було приблизно опівдні. Вітні спостерігала як натовп із сотень людей заповнював пірс поруч з новим "Титаніком". Панує атмосфера хвилюючої та важливої події.

Рік тому, світ дізнався про створення нового "Титаніка". Тоді ніхто не міг в це повірити. Всі думали що це брехня. Але сьогодні він готовий пливти до Лондона. Нові технології XXI ст., допомогли зробити його набагато міцнішим, щоб не повторити страшну трагедію 1912 року.

Під'їхавши ближче, можна було побачити як люди обіймаються та вигукують побажання доброго шляху. Людський потік прагнеться на борт корабля. Пасажири фотографуються, деякі знімають відео. Чорна машина зупиняється із неї вискакує Алекс, щоб відчинити двері Вітні.

– Отже, це новий "Титанік"? Виглядає класно, такий же самий як у фільмі. Сподіваюсь, нічого не станеться, – говорить вона оглядаючи корабель своїми зеленими очима.

Їй стало цікаво, і Вітні прочитала про будову корабля. Під час будівництва використовували розміри потонулого лайнера. Його довжина сягала 259.83 м, а ширина 28.19 м, загальна місткість - 46.327 рег.т. Лайнер має три гвинти та комбіновану силову установу. Він складався з двох комплектів чотирициліндрових поршневих парових двигунів, що обертаються двома трилопатевими бічними гвинтами, і парові турбіни низького тиску, що обертає чотирилопатевий пропелер середнього розміру. Турбіна розташована в кормі. Парова машина розташовувалася близько до носової частини. У реконструкції судна використовували найновіші матеріали.

Корабель темно-синього кольору на кормі якого великими білими буквами була написана його назва.

З іншого боку автомобіля виходить її батько.

– Не хвилюйся, – сказав він підійшовши до неї. – Я б не поплив на ньому, якби не був впевнений в його міцності.
– Ну, а як же, – пробурмотіла вона.
– Алексе! – крикнув Генрі, – Не забудь взяти наші валізи.
– Звісно.

Алекс підійшов до машини та відкрив багажник взявши їхні речі.

– Нам краще поспішити, сюди.

Він показує дорогу до містка. Вони просуваються через юрбу людей. Вітні спостерігає як корпус "Титаніка" виростає перед нею величезним залізним муром.

Спустившись на палубу батько віддає їй ключі від каюти. Вітні забирає його, вони знаходять свої каюти які виявились один біля одного. Дівчина відкриває двері й заходить всередину.

Алекс зайшов за нею та поклав валізу на підлогу, і вийшов. Вітні глянула на неї вирішивши, що розкладе речі пізніше, зараз вона хоче оглянути тут усе.

Спершу вона пішла поглянути на Великі Сходи "Титаніка". Які були елегантно прикрашені різьбленням по дубу, позолотою, різними скульптурами та годинником. Вітні повільно піднялася по них, поклавши руку на гладке поруччя. Циферблат годинника який вона оглянула оточує величезна різьблена панель із цифрами та надписом: "Час пошани та коронації слави".

Вона оглянулася довкола та помітила, що приміщення освітлюється підвісним світильником, але піднявши голову можна побачити купол із кованого заліза та скла який також пропускав природне освітлення на сходову клітку.

На судні вона знайшла також басейн із морською водою глибиною 7 фунтів. Спортзал який був обставлений різними тренажерами. Турецьку лазню яка складається з електричної ванни, парильні, прохолодної кімнати, масажної кімнати та гарячої кімнати.

Ще тут знаходилась величезна приймальня та кімната для паління. Бібліотека з великою кількістю книг різноманітних жанрів та мов, кімната для читання та письма, їй тут найбільше сподобалося.

Тут був ресторан з обслуговуванням по меню. Було два кафе, одне із яких оформлене у стилі французької кав'ярні біля тротуару, з барною стійкою увитою плющем і плетеними меблями. А в другому подавали чай та легкі закуски, з веранди відкривався чудовий краєвид на океан.

Вийшовши на відкриту палубу, вона оглянула її та зрозуміла що тут можна не тільки прогулюватися, а також відпочивати на шезлонгах або дерев'яних лавках.

Вітні повністю оглянула корабель та повернулася до своєї каюти, щоб почати розкладати речі та встигнути на вечерю. А то сонце вже почало сідати.

                                * * *


Чоловік одягнений в чорні джинси та футболку того ж кольору, чекав коли приїде таксі яке він викликав 10 хвилин тому. Він і так запізнювався, через це можна було побачити його хвилювання. Але насправді він був зараз дуже злий.

Через хвилину таксі нарешті приїхало. Чоловік відкрив двері та сів всередину.

– До готелю "Spices", – сказав він водію. – І як найшвидше.
– Прийнято.

Вони поїхали, дорога до готелю зайняла цілу годину. Коли автомобіль зупинився, чоловік заплатив і вийшов. Він швидко зайшов всередину та піднявся до свого номера в якому вчора зупинився.

– Аян? Нарешті ти повернувся! Тебе довго не було, – звернулась до нього дівчина коли він зайшов у номер.

Сама дівчина була низького росту трохи пухкенька. Маленька кругле обличчя, з білим кучерявим волоссям та карими очима. Одягнена у вільну весняну сукню блакитного кольору із принтом ромашки. Її лице яке було вкрите ледь помітним ластовинням виглядало стривоженим.

– Хлоя, не переживай. Просто таксі яке я викликав запізнилось і все, – Аян посміхнувся.

Хлоя помітно розслабилась і видихнула теж посміхнувшись.

– А де Брендон? – спитав він.
– Я тут! – хтось крикнув.

З кімнати вийшов високий брюнет. Обличчя овальної форми із легкою щетиною. Погляд його блакитних очей був добрим, а на лиці грала посмішка. Він був одягнений у сині джинси та футболку.

– Нарешті ти приїхав. Збирай свої речі я вже викликав таксі, через 5 хвилин воно буде вже тут.
– Добре, добре.

Аян зайшов до своєї кімнати та почав збирати речі. Він спеціально приїхав з Лондона сюди в Нью-Йорк, щоб потрапити на цей "Титанік". Разом з ним поїхали також Брендон та Хлоя, які захотіли допомогти йому із завданням. Вони працюють в поліції, і являються найкращими друзями Аяна, можна сказати, що вони його єдині друзі.

Аян познайомився з ними на першому курсі університету, він був не дуже компанійським, тому з ним ніхто не говорив. Але Брендон та Хлоя змогли з ним зразу подружитися. Закінчили навчання та разом почали працювати в одному відділі поліції. І коли йому дали завдання зв'язане із Генрі Муром, він був проти того, щоб вони їхали з ним, але не зміг їх відмовити, ще і його брат Ян зразу погодився на цю ідею. Сказав, що так буде краще.

Від занурення в думки, його витягнув крик Брендона.

– Аян! Таксі вже приїхало, виходь!
– Іду!

Чоловік взяв свою коричневу валізу та футляр зі скрипкою. Спустившись він взув чорні кеди та вийшов з номера.

– Ти усе зібрав? Нічого не забув? – спитала в нього Хлоя.
– Так, ні нічого.
– Гаразд.

Вони вийшли з готелю, таксі їх вже чекало. Водій взяв їхні речі та поклав у багажник. Друзі сіли та поїхали до порту.

Аян дивився у вікно та повторяв план який вони придумали, щоб все пройшло ідеально. Його тепер звати Кріс Браун і він скрипаль який їде до Лондона на прослуховування, щоб потрапити в оркестр. Разом з ним поїхали його друзі, щоб підтримати, сімейне подружжя Саллі та Ед Купери. Тепер потрібно тільки зустрітись із сім'єю Мур та втертися їм у довіру.

Через 30 хвилин вони приїхали до порту. Компанія друзів вийшли із таксі, водій віддав їм їхні валізи не забувши забрати гроші за дорогу.

Вони обернулись та оглянули корабель. "Титанік" височить над будинками та закриває небо над контурами міста. Не пропускаючи сонячних променів.

– Цей корабель величезний, наш план точно спрацює? – питає Хлоя у Аяна який стояв поряд та оглядав лайнер.
– Звичайно, мої плани завжди спрацьовували, – відповідає він глянувши на неї серйозним поглядом.
– У мене таке відчуття, що щось піде не так, – подає голос Брендон підійшовши до них.
– Що може піти не так? – питає Аян, допитливо дивлячись на нього. – Хіба у мене хоть щось йшло не по плану?
– Та ні... – Брендон опустив погляд та поклав свою праву руку на потилицю. – Не знаю, але я відчуваю, що щось піде не так, – невпевнено сказав він.
– Відчуття, тебе завжди підводило, – беземоційно відповів Аян не звертаючи уваги на його слова. – Ходімо, а то скоро буде час відправлення.

Вони беруть свої валізи та підходять до містка ступаючи на палубу. Їм дають ключі від трьох кают.

– А це не дуже дорого? – спитала Хлоя.
– Не турбуйся, Ян за все заплатив, – відповів Аян та почав шукати свою каюту.

Хлоя і Брендон кивнули та пішли шукати свої. Коли вони знайшли свої каюти, виявилось що номера знаходились один біля одного. Брат постарався, щоб вони не знаходились далеко один від одного.

– Зустрінемось ввечері та поговоримо, – сказав Аян та зайшов до своєї каюти закриваючи двері за собою.

Інші теж зайшли у свої каюти. Коли Брендон склав свої речі то запропонував Хлої прогулятися палубою. Дівчина погодилась і вони пішли.

А Аян стояв посеред вітальні та широко посміхався. Він поклав свої речі й дістав футляр та відкрив його взявши скрипку. Почав грати швидку веселу мелодію

– Гра розпочалась, – сказав він коли закінчив грати мелодію.
© Яна Янко,
книга «Омана».
Розділ 2. Незнайомець
Коментарі