Розділ 1. Початок подорожі
Розділ 2. Незнайомець
Розділ 3. Ти знайшов мене
Розділ 4. Сон та поцілунок
Розділ 5. Брехлива близькість
Розділ 6. Болісне слово
Розділ 7. Кінець подорожі
Розділ 8. Справжня правда
Розділ 9. Темрява
Розділ 10. Знову
Розділ 11. Рішення
Розділ 12. Повернення додому
Розділ 13. Кінець омани
Розділ 5. Брехлива близькість
Вітні прокинулася з першими сонячними променями, які ласкаво цілували її обличчя. Повільно розплющивши очі, вона щасливо посміхнулась.

Вчорашній вечір був найромантичнішим у її житті. Прекрасна вечеря, прогулянка та поцілунок під зорями. Від спогадів про це, дівчина сильно почервоніла. Звичайно, цей поцілунок був у неї не перший, але він точно найкращий.

Губи Кріса були м'якими та ніжними, а на смак як солодке вино. Вітні блаженно посміхнулася і підвелася з ліжка. Підійшовши до вікна, вона глянула на блакитне безхмарне небо, погода просто чудова.

Підспівуючи собі веселу мелодію, Вітні прийняла ранковий душ, почистила зуби, переодягнулася в джинси та футболку, пішла снідати.

Підійшовши до ресторану, вона відчинила двері й увійшла. За третім столиком сидів батько та читав газету, дівчина підійшла до нього.

– Добрий ранок, – привіталася Вітні сідаючи навпроти.
– Добрий, – не відриваючись від газети відповів він. – Так, ти познайомиш мене з цим, Крісом? – недбало спитав батько.
– Він не погодився. Думаю, це не так же й потрібно. Правда ж, тату?
– Звичайно, я ж нікого не примушую, – відклавши газету, посміхнувся він.
– Добре.. – усміхнулась у відповідь Вітні недовірливо глянувши на нього.

Коли їм принесли сніданок, вони мовчки стали його їсти. Через декілька секунд, до їхнього столика хтось підійшов.

– Добрий ранок.

Вітні підняла голову і здивувалася, біля їхнього стола стояли Ед і Саллі які усміхалися.

– Добрий, - відповів Генрі. – Вам щось потрібно?
– Так, ви не проти якщо ми сядемо з вами? Просто вільних столиків немає, – спитала Саллі мило посміхнувшись.
– Звісно, ми не проти. Правда Вітні?
– А? Так, сідайте.

Вони подякували та присіли за столик. Їм також принесли сніданок який вони почали їсти.

Тепер за їхнім столиком не було так тихо як завжди. Ед із батьком розмовляли про роботу. Саллі слухала їх і посміхалася, іноді щось додавала або виправляла слова свого чоловіка.

Вітні дивно почувала себе. У неї таке відчуття, що відбувається щось погане. Але вона не розуміла, що саме.

Дівчина так сильно поринула у свої думки, що навіть не помітила як з'їла увесь сніданок. Випивши склянку соку, Вітні попрощалася з батьком і Куперами, та вийшла із ресторану прямуючи до своєї каюти.

Щоб пройти до своєї каюти, вона спочатку проходить біля батькової каюти. Дівчина саме йшла повз неї, яка почула шум. Вітні зупинилась і прислухалася. Звуки йшли від його каюти.

Хто там міг бути? Точно не тато, він ще у ресторані. А якщо, це злодій? Вітні напружилася, якщо там і справді хтось є? Потрібно перевірити. Добре що вона має запасний ключ від каюти батька, який сам і дав його про всяк випадок. Її ключ у батька також є.

Діставши ключ, вона повільно вставляє його у замкову щілину. Дівчина намагалася відчинити двері якомога тихіше. Повернувши ключ, вона відкрила їх і увійшла до вітальні.

– Тут хтось є? – крикнула Вітні.

У відповідь була тиша. Дівчина оглянула усе навколо, все стояло рівно на своїх місцях. Вона пішла далі, увійшла до ванної кімнати, там теж нікого не було. У туалеті також пусто. Залишилось перевірити лише одне місце, спальню.

Вітні намагалася ходити тихо, підійшовши до дверей у спальню, вона підняла руку і легко штовхнула їх. Вони страшно заскрипіли налякавши Вітні. Вона зупинилась і прислухалася до тиші, здається тут нікого немає. Заспокоївшись, дівчина зробила крок заходячи до кімнати. Все ж таки там нікого не було.

Видихнувши з полегшенням, Вітні вийшла із каюти батька. Як добре що там нікого не було. Але вона щось чула, невже їй просто здалося.

Зачинивши двері на ключ, Вітні підняла голову і помітила шматочок чорного плаща що зник за правим поворотом.

Вітні побігла туди, зупинившись оглянула усе довкола, але коридор був порожній. Щось тут не так, невже їй це здалося? Ні, не може бути, вона ясно все бачила.

Вітні ще раз озирнулася, але нікого не побачила. Розвернувшись, вона пішла у свою каюту. У неї почались галюцинації, здається всяке. Можливо, вона випила чи з'їла щось не те, чи це просто стрес. Та ні, такого не може бути.

Зайшовши до своєї каюти, Вітні пройшла усередину вітальні. Сівши у крісло, вона відкинувшись на спинку заплющила очі. Тепер у неї боліла голова від усіх цих думок. Потрібно якось заспокоїтись, випити ромашкового чаю і з'їсти щось солодке.

Посидівши декілька хвилин, дівчина видихнула і встала закривши за собою каюту, вона знову пішла до ресторану. У цей час там нікого не було, можна сісти за будь-який столик. Вітні вибрала місце біля сцени де вона сиділа із Крісом. Замовила собі ромашкового чаю і шматочок бісквітного тістечка з карамеллю.

З'ївши десерт, Вітні взяла у руки гарячу чашку та вдихнула чудовий аромат. Зробивши ковток, вона блаженно заплющила очі коли відчула, як тепло зігрівало її з середини.

Відклавши чашку, Вітні подумала про Кріса. Їй цікаво, чим він зараз займається? Вітні не знала, який номер його каюти, тож не могла прийти до нього. Але вони все одно зустрінуться, і як завжди це буде несподівано для неї.

Випивши чай, у Вітні перестала боліти голова, тепер набагато краще. Потрібно вже йти, якщо дівчина і надалі сидітиме тут точно засне. Вставши з місця, Вітні вийшла із ресторану і пішла прогулятися на палубу до обіду.

Погода встигла трохи зіпсуватися, сонце вже не було видно за похмурими сірими хмарами. Це зовсім не підіймало настрій. На палубі людей зовсім не було, можна побути наодинці із собою. Дівчина стояла біля поручнів вдивляючись у далечінь. Раптом повіяв холодний вітер, що пробирав аж до кісток.

Вітні здригнулася від холоду, все-таки вона була одягнена не за погодою, тоненька сорочка зовсім не зігрівала її, тому вона довго не могла бути тут. Наостанок, дівчина на повні груди вдихнула свіже повітря і повернулася.

Вітні спокійно йшла просторим коридором дивлячись собі під ноги, не помічаючи нікого на своєму шляху. Вона б так і йшла, якби не натрапила на когось.

– Ох, пробачте, я вас не помітила, – схвильовано почала дівчина.

Вітні підняла погляд і зустрілася із блакитними навпроти. Точно, цей колір очей, перед нею стояв Кріс і усміхався.

– Кріс? Привіт, – здивовано сказала Вітні.
– Привіт, як ти? – запитав він.
– Чудово, просто прекрасно.
– Радий це чути, ти куди?
– Ну, я йшла до своєї каюти, а ти?
- На палубу, хотів трохи подихати повітрям, але здається там холодно.
– Так, стало прохолодніше, – Вітні подивилася на годинник який висів на стіні. – Через десять хвилин почнеться обід, ти не проти піти разом?
– Звичайно, ходімо.

Вони йшли пліч-о-пліч коридором і мовчали. Для Вітні це не важливо, просто побути з Крісом наодинці вже чудово. Цілий шлях вони мовчали, поки не дійшли до ресторану.

Зайшовши до зали, Вітні помітила як дивно батько дивився на них. Вона хотіла, щоб Кріс пообідав разом з нею, але він не погодився і пішов до стола за яким сиділи Саллі та Ед.

Вітні сіла за столик і почала їсти. Батько вже не дивився цим дивним поглядом. Дівчину це трохи насторожило, він дивився не на неї, а на Кріса. Чому? Невже він його знає? Хоча, цього не може бути, вони не могли познайомитись. Тож переживати через це, а тим більше думати, не потрібно.

Викинувши все з голови, Вітні продовжила їсти.

– Цей чоловік з яким ти прийшла, це Кріс? – спитав батько.
– Так, це він, – відповіла Вітні.
– Ясно, – сказав він і продовжив їсти.

Коли вона усе з'їла, дівчина попрощалася з батьком і вийшла із ресторану, але перед тим оглянула зал, Кріса там уже не було.

Вітні прийшла у свою каюту, зайшовши всередину, дівчина нарешті змогла видихнути з полегшенням. Сівши на диван, вона лягла і заплющила очі.

Розслабившись, Вітні почала засинати. Вона була дуже втомлена, тому її душа швидко почала падати в глибоку темряву сну.

Вітні знову стояла посеред білого куба зі скляними мурами. Стиснувши праву руку в кулак, вона хотіла розбити його як і тоді, але передумала. А якщо спробувати по-іншому?

Дівчина розтиснула руку. Поклавши долоні на стіну, вона з усієї сили натиснула на неї. Стіна поворухнулася, Вітні стала на місце і спостерігала як вона почала падати.

Майже діставшись підлоги, стіна несподівано почала розчинятися як дим. Зникнувши, на підлозі з'явився білий квадрат. Коли Вітні встала на нього, з'явився ще один. З кожним новим її кроком, квадратів ставало все більше перетворюючись на доріжку, що вела вперед.

Вітні усе йде і йде, не зупиняючись. Коли біла доріжка нарешті закінчилась, на її кінці нічого не було. Дівчина глянула уперед і прислухалася, здається, їй почулись чиїсь кроки.

Вони ставали все гучнішими, Вітні охопив страх. Кроки не вщухали, вони навпаки, підходили все ближче і ближче. Поки їй не почав виднітися високий темний силует. Він підходить і зупиняється перед нею.

Але у Вітні не виходить розгледіти хто перед нею стоїть, це була просто чорна об'ємна тінь. Дівчина дивилася на це не відводячи погляду, поки ця постать не почала рухатися. Вітні здригнулася і відступила на один крок назад, тепер дивлячись насторожено.

– Пробач, – прошепотіла тінь знайомим чоловічим голосом.
– Кріс? – здивовано спитала вона.

Силует почав набувати форми Брауна. Кучеряве волосся, чорні штани та футболка. Але риси обличчя не появились, він був безликим, але це точно був Кріс.

– Пробач, – ще раз сказав він з болем у голосі.
– За що?

Вітні торкнулася до його обличчя, але від її дотику Кріс почав розсипатися, перетворюючись на пісок. Дівчина впала навколішки перед гіркою піску, і простягла до неї руки. На верхівці лежав папірець, дівчина взяла його і розгорнула, там було написано лише одне єдине слово.

– Пробач, – шепотом прочитала Вітні.

Папірець спалахнув, у дівчини почали горіти руки в яких вона тримала листок, полум'я огортало її добираючись до серця. Вона щосили закричала від нестерпного болю в грудях.

Різко підвівшись, Вітні сиділа на дивані та важко дихала. Вона ніяк не могла прийти до тями від шоку після такого сну. Їй ніколи такого не снилось. Цей сон був дуже реалістичний. Вона ще й досі відчувала біль в руках та серці, і великий страх.

Цього разу їй наснився Кріс. Чому він? Це складно зрозуміти. То мати прийде зі словами: "Бережися брехні, яка навколо тебе". То Кріс зі своїм: "Пробач", що це може означати?

Невже Кріс просить вибачення за те, що десь міг збрехати? Та ні, це неможливо. Така хороша людина як Кріс, просто не міг би збрехати. Тоді Вітні б не покохала його з першого погляду якби відчула неправду в його словах. Їй немає про що хвилюватися. Це лише сни які нічого не означають, і шукати в них щось не потрібно.

Заспокоївшись, Вітні викинула з голови всі думки про ці сни та подивилася на годину. Ось і час для вечері. Зайшовши у ванну, дівчина помила обличчя холодною водою проганяючи залишки сну. Переодягнувшись, вона вийшла із каюти.

У залі ресторану, як завжди було багато людей, від усіх столиків лунав сміх. Вітні не могла не усміхнутися, всім було так весело. Окрім її батька, він як завжди сидів похмурим і читав газету. Привітавшись з ним, вона сіла і почала їсти, все як завжди було смачно.

Закінчивши вечеряти, Вітні встала не забувши побажати батькові добрих снів. Попрямувала до виходу, відчинивши двері вона вийшла. Біля входу на прогулянкову палубу її хтось схопив за руку. Дівчина почала вириватися, але її так і не відпустили. Повернувшись, щоб накричати на того хто тримав її, дівчина замовчала. Перед нею стояв Кріс, він стояв і усміхався.

– Кріс?! Ти мене налякав.
– Пробач, я просто хотів запропонувати тобі прогулятися. Ти не проти?
– Тільки за!

Вони вийшли та ступили на палубу. Небо вже не було таким похмурим, над їхніми головами так ясно і яскраво сяяли зірки, що можна було побачити "Чумацький Шлях".

"Титанік" ковзає неприродним морем, чорним і спокійним, як по масляному виру. Вогні корабля майже точно відбиваються у чорній воді. Небо посипане зірками. Слід метеора яскравою лінією перетинає небеса. Кріс та Вітні гуляють по ряду корабельних крісел та розмовляють.

Вони б ще довго гуляли разом, але було трохи прохолодно для прогулянки. Тому Вітні запропонувала піти до її каюти. Кріс погодився, вони ще трохи поспостерігали за зірками, а потім пішли.

В каюті було тепло, вони увійшли до вітальні. Вітні спостерігала як Кріс з цікавістю розглядав картини, що висіли на стіні.

– Це улюблені митці мого батька, – розповіла Вітні.
– Невже? – посміхнувшись сказав Кріс. – Як цікаво.
– Ага, вони мені теж подобаються. Батько іноді приходить, щоб подивитись на них.

Кріс обернувся до неї, але в його погляді було щось дивне, незрозуміле для Вітні. Браун помітив її насторожений погляд і посміхнувся. Дівчина відзеркалила посмішку.

Вони дивилися один одному в очі як заворожені. Вітні повільно потягнулася до нього, насторожено чекаючи, що Кріс відступить. Але цього не сталося, навпаки, Браун підійшов ближче, так, що у будь-який момент міг її обійняти.

Вони стояли так близько, що могли відчути тепле дихання на губах. Обличчя Вітні вкрилося червоними плямами від такої близькості із Крісом. Вона різко видихнула обдавши губи чоловіка повітрям.

Браун їх рефлекторно облизнув, кінчиком язика торкаючись губ дівчини. Вони здригнулися від такого крихітного контакту, зіниці в обох потемніли показуючи їхнє бажання.

Вони потягнулися один до одного і їхні губи торкнулися. Спочатку, це навіть не було схоже на поцілунок, лише легкий дотик.

Вітні перша заплющила очі та підняла руку, поклала її на волосся Брауна пропускаючи його крізь пальці. Її рука повільно спускалася вниз, зупиняючись на потилиці й м'яко натиснула, спонукаючи чоловіка ще до одного поцілунку.

Кріс усміхнувся і теж заплющив очі, піддавшись натиску Вітні. Новий поцілунок був уже теплим і різким, вони наблизилися до більшої близькості, щоб поцілунок став жадібнішим.

Вони могли б стояти так вічно, але Вітні довелося зупинитися, вдихаючи повітря якого було замало.

Кріс наблизився і провів язиком по її шиї, змусивши Вітні нахилитися йому назустріч і підняти підборіддя, відкривши більше простору для ласки. Губи Брауна завмерли залишивши останній поцілунок за вухом.

Чоловік підняв погляд на дівчину, обличчя Вітні було червоного кольору, вона важко дихала і дивилася на Кріса затуманеним від бажання поглядом. Браун відразу ж знову поцілував її зробивши крок прямо, змушуючи Вітні відступати в сторону спальні дівчини.

Вітні прийшла до тями лише тоді, коли відчула як вдарилася об своє ліжко впавши на нього спиною. Вони опинилися в лежачому положені, і Кріс нависав над нею. Вітні почала хвилюватися від їхньої пози. Її охопив неочікуваний страх того, що буде далі.

– Спокійно, – сказав Кріс помітивши її тривогу, і притягнув Вітні для поцілунку. – Довірся мені, – прошепотів він в самі губи.

Кріс швидко зняв ремінь і опустив штани Вітні знявши їх, і зробив те саме зі своїми джинсами.

Вони позбулися й іншого одягу, повністю оголившись, вони змогли розглядати тіла одне одного. Браун цілував Вітні всюди, не пропускаючи жодного місця на її тілі. А та своєю чергою солодко стогнала від його ласк, руками гладила ті місця, до яких вона могла дістати. Червоними обкусаними губами вона повільно промовляла його ім'я.

Чоловік піднявся до її обличчя та знову поцілував. Затягуючи Вітні у відвертий поцілунок та розводячи ноги, він відкрив упаковку від презервативу та надів його. Браун нахилився ближче і повільно увійшов всередину.

Від різкого болю, дівчина сильніше вчепилася в його спину, залишаючи на ній червоні подряпини. Кріс зупинився, він почав обсипати її обличчя і ключиці ніжними цілунками. Руки опускалися по її талії та зупинилися на стегнах. Він почав ніжно гладити їх, щоб Вітні змогла розслабитись.

Через декілька хвилин, дівчина нарешті змогла розслабитися і перестала стискатися, Кріс почав рухатися. І скоро він зміг досягти правильної швидкості, щоб Вітні могла сама підлаштовуватися під темп чоловіка.

Вітні стогнала від великого задоволення. Вона залишала довгі, але не глибокі червоні подряпини на спині Кріса. Чоловік своєю чергою залишав багрові плями та укуси на аристократично блідій шкірі дівчини. Для більш глибокого проникнення і швидшого темпу, вона притягнула чоловіка ближче обіймаючи його ногами за талію.

Вони тихо промовляли імена один одного. Коли розрядка була вже близько. Кріс почав збільшувати швидкість своїх рухів. Коли вони дісталися кінця насолоди, їхні тіла одночасно здригнулися і розслабилися.

Браун повільно вийшов і впав біля дівчини, знявши презерватив. Вітні важко дихала, її розпалене тіло приємно нило. Повернувши голову вона побачила, що Кріс дивиться на неї.

Вітні присунулася ближче, поклавши голову йому на груди. Кріс обійняв її, вони мовчали кілька хвилин заспокоюючись. Дівчина блаженно усміхнулася повільно закриваючи очі від втоми.

– Мені здається, я тебе кохаю, – пошепки сказала Вітні засинаючи в його теплих обіймах.

                                    * * *

Аян здивовано глянув на неї почувши ці слова. Вітні спокійно спала із ніжною усмішкою на обличчі. Девіс видихнув, підвівшись він опустив ноги на підлогу. Вставши з ліжка, чоловік зібрав свій одяг який лежав на підлозі та пішов у ванну. Прийнявши душ, він одягнувся та повернувся до спальні.

Аян оглянув кімнату та зібрав одяг Вітні. Поклавши речі біля дівчини, чоловік підійшов до столу де знайшов один аркуш паперу та чорну ручку, почав писати. Поклавши ручку на місця він склав папір навпіл та поклав його на складені речі. Востаннє глянувши на дівчину, чоловік накрив її ковдрою і ніжно погладив по голові. Вітні усміхнулася через сон і прошепотіла не справжнє його ім'я. Девіс болісно глянув на неї та вийшов зі спальні, зачинивши двері.

Аян видихнув, взявши себе в руки він підійшов до картин. Чоловік помітив що одна з них висить не рівно і трохи випирає. Підійшовши до картини під назвою "Постійність пам'яті" і зняв її. Ззаду неї був захований білий конверт.

Аян вийняв його та почепив картину назад. Він оглянув конверт який був адресований Генрі Муру, але не написано відправника. Сховавши його у кишеню, чоловік вийшов із каюти Вітні.

Аян йшов темним коридором, поки не дійшов до своєї каюти. Відкривши її, у вітальні сиділи Хлоя і Брендон які чекали на нього.

– Ти щось довго. Тільки не говори що там теж нічого не було. Ми що, дарма зранку відвертали увагу Мура коли ти проник в його каюту, щоб знайти в нього докази які так і не знайшов. І ти вирішив, що вони можуть бути в його доньки? Тебе не було декілька годин, і тільки зараз вернувся. Що ти там робив? – серйозно спитав Брендон похмуро дивлячись на Аяна.
– Брендоне, заспокойся, – сказала Хлоя, але її погляд теж був стривожений.
– Нічого, що вас би зацікавило, – спокійно відповів Аян і сів у крісло. – Я був правий коли говорив, що в неї можуть бути якісь докази. І знайшов ось це, – він дістав конверт.
– Лист? Від кого? – спитала Хлоя оглянувши його. – Невже, від нього? – вона була здивована.
– Так, саме від нього. Я знайшов найважливіший доказ, який допоможе знайти їх та затримати. Тепер нам потрібно забиратися звідси, поки Мур нічого не запідозрив, – Аян дістав телефон і написав SMS. – Я написав Яну, щоб він забрав нас, – він підвівся і пішов у спальню, щоб зібрати речі.

Неочікувано, Брендон теж встав та підійшов до Аяна і схопив його за плечі, щоб він стояв перед ним.

– А як же Вітні?! – крикнув Брендон йому в обличчя. – Ти так і підеш нічого їй не сказавши?

Аян здивовано дивився на поліціянта, але швидко взяв себе в руки. Він скинув із себе руки Брендона які тримали його на місці та повернувся спиною до нього.

_ Не розумію про що ти.
– Ні, ти все розумієш. Не думай, що ми дірні й нічого не помічаємо. Ми твої найкращі друзі, ти думаєш ми нічого не знали?

Аян не відповів. Зайшовши до спальні, він підійшов до вікна і згадав усмішку Вітні. Сумно усміхнувшись, він почав збирати речі. Завтра їх тут вже не буде.
© Яна Янко,
книга «Омана».
Розділ 6. Болісне слово
Коментарі