Розділ 1. Початок подорожі
Розділ 2. Незнайомець
Розділ 3. Ти знайшов мене
Розділ 4. Сон та поцілунок
Розділ 5. Брехлива близькість
Розділ 6. Болісне слово
Розділ 7. Кінець подорожі
Розділ 8. Справжня правда
Розділ 9. Темрява
Розділ 10. Знову
Розділ 11. Рішення
Розділ 12. Повернення додому
Розділ 13. Кінець омани
Розділ 8. Справжня правда
Вітні прокинулася від стуку у двері. Розплющивши очі, вона піднялася і сонно подивилася на годинник який стояв на тумбочці біля ліжка. Сон як рукою зняло, вже так пізно, а вона ще лежить в ліжку.

Стук заново повторився. Вітні швидко піднялася з ліжка і підійшла до дверей. Відкривши їх, перед нею стояв Алекс.

– Добрий ранок, містер Мур чекає на вас за обіднім столом.
– А? Гаразд, я зараз прийду.

Алекс пішов, а Вітні увійшла у ванну кімнату. Почистивши зуби й переодягнулася у домашній одяг. Подивившись на себе в дзеркало, розчесала волосся і вийшла із кімнати.

Спустившись сходами, дівчина зайшла на кухню. За столом сидів батько, а біля нього стояв Алекс із документами в руках і передавав їх йому.

Вітні сіла за стіл, їй принесли пізній сніданок. Дівчина почала їсти, кидаючи короткі погляди у бік батька.

Коли Генрі перестав читати документи, він віддав їх Алексу. Чоловік глянув на Вітні, яка швидко відвела погляд та продовжила їсти.

– Ти сьогодні прокинулася пізніше, ніж зазвичай, – сказав батько.
– Просто була сильно втомлена після поїздки, і відразу заснула, – відповіла Вітні.
– Зрозуміло. Ти не забула, що сьогодні зустріч із бізнес-партнером?
– Так, пам'ятаю.
– Через три години ти маєш бути готова, я підготую для тебе одяг.
– Ну, гаразд.

Батько кивнув і встав з-під стола, попрощався з Вітні, і пішов до свого кабінету. Дівчина йому усміхнулася та продовжила сидіти за столом одна, знову.

Щось у них нічого не змінилося. Вона думала, що їхні стосунки стануть кращими. Але все йде так повільно, все ж таки для них потрібно більше часу. Але вона старатиметься, і все в них буде добре.

Доївши, дівчина підвелася і піднялася до своєї кімнати. Вітні підійшла до свого письмового столу і взяла книгу, яку не дочитала на кораблі й відчинила двері на балкон.

Надворі було тепло. З балкона можна спостерігати за чудовим квітучим садом. Вітні сиділа на кріслі, книга була така цікава, що вона не могла відірватися від неї.

За читанням вона і не помітила, як минуло багато часу. Дочитавши останній розділ, Вітні закрила книгу і відкинулась на спинку крісла. Сонце вже почало заходити, освітлюючи теплим помаранчевим світлом навколо.

Вітні піднялася і зайшла у кімнату, на ліжку лежав якийсь одяг. Вона підійшла до нього, це була довга вечірня сукня бузкового кольору. Верх був прикрашений круглим фіолетовим бісером різного розміру та об'ємними квітами. Вони були нашиті на темний фіолетовий ажур. Сукня була прекрасна.

Невже скоро треба йти? Глянувши на годинник, Вітні швидко пішла в душ. У неї залишилася лише одна година! Прийнявши ванну, дівчина почала одягати сукню. Тканина була приємна і розмір ідеально підійшов, їй допомогли затягнути корсет. Зробили фіолетовий макіяж та накрутити волосся.

Цілком одягнувшись, Вітні глянула на себе у дзеркало. Сукня чудово на ній сиділа підкреслюючи її фігуру, просто як принцеса.

Вийшовши із кімнати, дівчина спустилася. У передпокої стояв батько та Алекс, який допомагав одягнути йому пальто.

– О, Вітні. Чудово виглядаєш. Я якраз хотів кликати тебе, – сказав батько, глянувши на неї. – Одягайся, ми вже їхатимемо.
– Гаразд.

Вітні підійшла до них, їй подали пальто і допомогли надіти його. Взувшись, вони вийшли з дому. Біля входу на них чекала машина, вони сіли. Алекс завів двигун, і вони поїхали.

Вони проїжджали дорогою і Вітні спостерігала за вечірнім містом, він ніби ожив. Всюди горіли яскраві вогні, що освітлювали людям шлях. Вивіски магазинів, кафе та ресторанів приваблювали відвідувачів своєю атмосферою. Закохані пари гуляли, тримаючись за руки. Великі компанії друзів сміялися та веселилися.

Дівчина оглядала все, затримуючи погляд, як красиво. Вони зупинилися і Вітні допомогли вийти із машини. Навпроти неї був ресторан, дуже дорогий ресторан, як на вигляд. Коли вийшов батько, вони зайшли всередину.

Їх зустріли, забрали верхній одяг. І адміністратор повів їх на другий поверх. Вони йшли довгим коридором і зупинилися біля чорних дверей. Адміністратор відкрив її.

Вони ввійшли всередину, за Вітні зачинилися двері. Дівчина трохи почала непокоїтися, не подобається їй це все.

Приміщення, де вони знаходилися, було кабінетом. Посередині стояв масивний стіл криваво-червоного кольору. За ним стояло велике крісло чорного кольору, повернене спинкою до них. Попереду стояли два чорні дивани та стіл між ними.

– Сідайте, – пролунав голос.

Вітні з батьком посідали на дивани один навпроти одного. Крісло почало крутитися, там сидів чоловік. Коротке волосся коричневого кольору, чорний костюм, і пихатий погляд шоколадних очей розглядали їх.

– Містер Мур, як я радий вас бачити, – сказав чоловік дивним насмішливим голосом, від якого у Вітні почали легко трястись руки.
– Приємно це чути. Я теж радий, містере Річ, – відповів батько і показав на Вітні. – Познайомтеся, це моя донька Вітні.
– П-приємно познайомитись, – схвильовано сказала вона.
– І мені, – посміхнувшись відповів Річ оглянувши її. – Ви принесли, що я просив? – спитав він переводячи свій погляд на Генрі.
– Так, – батько підвівся і передав якийсь документ.

Річ взяв його і почав читати. Тиша давила на Вітні, тільки шелест паперу було чутно. Коли чоловік дочитав документ, він відклав його та глянув на батька.

– Чудово, я згоден. Можемо підписати угоду, – Річ взяв листок та ручку, підписався першим.

Батько підійшов до столу, взяв ручку, теж підписався. Річ встав і простягнув руку. Генрі потиснув її.

– Тепер ми... – його перервав стукіт.

Двері відчинилися за ними стояв схвильований адміністратор.

– Містер Річ до вас тут... – його перервали й відштовхнули.

У кабінет увійшов незнайомець у довгому темному пальті. Його обличчя не було видно через капелюх на голові.

– Хто ви?! – крикнув батько. – Що ви собі дозволяєте? Яке маєте право так вриватися!
– Спокійно містере Мур, – сказав Річ і глянув на незнайомця хитро посміхнувшись. – Ти знайшов мене.

Незнайомець підійшов ближче і зняв капелюха. Тепер можна було розглянути його зовнішність.

Вітні дивилася на чоловіка перед собою, не маючи змоги відвести від нього здивованого погляду. Не може бути. У неї почалися галюцинації?

Заплющивши очі, дівчина прорахувала до трьох і знову відкрила їх. Але чоловік не зник, таки це не галюцинація, перед нею справді стояв він. Той хто збрехав їй, грався з нею. Вона піднялася і хотіла вже сказати ім'я, але її перервав голос містера Річа.

– Розкажеш, як ти це зробив, га? – спитав Річ. – Аян Девіс, – проспівав він його ім'я.
– Джеймс Річ, – грубо відповів Девіс.

Річ дивився на Аяна і усміхався.

– Ах, точно! – Джеймс глянув на Вітні та Генрі. – Ви ж не знайомі. Дозвольте представити вам єдиного та неповторного детектива! Аян Девіс, власною персоною!

Аян Девіс? Детектив? Вітні подивилася на Аяна шокованим поглядом. Так він детектив, і Кріс не його справжнє ім'я, ну це вже було зрозуміло. Дівчина дивилася на нього, але Девіс навіть одним поглядом не глянув на неї, ніби її тут і не було. Його погляд був спрямований лише на Джеймса.

– Ти не хочеш нам розповісти, як ти знайшов це місце? – Річ гидко посміхнувся. – Я думаю, одному із нас дуже важливо це дізнатися. Правда же, Вітні? – він глянув на неї.

Дівчина сиділа опустивши голову. Вона не знала, що сказати. Так, їй хотілося дізнатися про все це. Але вона не знає, чи готова до такої інформації. Звісивши все за і проти, Вітні підняла погляд із рішучістю глянувши на Аяна.

– Так, – відповіла вона помітивши як Аян легко здригнувся.
– Я так і знав! – Річ засміявся. – Ну що Аян? Давай починай свою розповідь.

Але Девіс не промовив жодного слова.

– Невже ти не хочеш розповісти Вітні всю правду? Як шкода, – Річ сумно видихнув, але знову хитро посміхнувся. – Вона б дізналася, що ти з самого початку стежив за ними. Збирав інформацію про них.

Вітні слухала і не могла у це повірити. Хоч і знала, що так і буде. Вона дивилася на Аяна, з кожним новим словом Джеймса вона не бачила жодних проблисків якоїсь емоції на його обличчі.

– А найцікавіше, що найголовнішим пунктом плану була Вітні!
– Замовкни, – пролунав сталевий голос Аяна.

Вітні здригнулася, хоча Аян і не показував жодних емоцій на обличчі, у цих словах можна було відчути велику злість та страх.

– Аян ти сердишся? Чи боїшся? Невже тобі не байдужа ця дівчина? – бридка посмішка з'явилася на його обличчі.

Погляд Аяна став жорсткішим, він підійшов ближче.

– Я. Сказав. Замовкни, – виділивши кожне слово сказав він.
– Ого, я зрозумів. Між вами щось трапилося, я не помиляюся? – чоловік перевів погляд на зніяковілу Вітні. – Ахахах, я вражений! Аяне, я не очікував, що ти, щоб дістатись до мене, скористаєшся бідною дівчиною. І як тобі твій перший раз? Сподобалось? – спитав він у Вітні.
– ЗАКРИЙ СВІЙ ПОГАНИЙ РОТ! – крикнув Аян.

Вітні порожнім поглядом дивилася на Аяна. А чого вона чекала? Дівчина так і думала, що нею просто скористувалися.

У кабінет різко вриваються. Входить Ед з поліціянтами, вони оточують Джеймса та Генрі.

– Джеймсе Річ та Генрі Мур, ви заарештовані за продажу нелегальної зброї та купівлю небезпечних речовин, – каже Ед. – Надягніть на них наручники.

Двоє поліціянтів підходять до чоловіків та надягають на руки кайданки. Їх підіймають та виводять із кімнати.

Вітні приходить до тями й хоче підійти до батька.

– Тату?

Але її зупиняють поліціянти, батько дивиться на неї та хитає головою, ніби кажучи, що не треба.

– Все буде добре, не хвилюйся, – каже батько і його виводять.
– Тату! – кричить Вітні.

У кабінеті залишилася вона, Аян та Ед.

– Твій крик було чутно навіть на вулиці, щось трапилося? – спитав Ед.
– Ні Брендон, все нормально, – відповів Девіс.

Вітні глянула на них, так все-таки Ед це теж не справжнє ім'я, і Саллі напевно теж не існувало.

– Гаразд, тоді, я цей, піду, зустрінемось потім, – Брендону від погляду Вітні стало незручно, тому він попрощався і пішов.

Вітні й Аян залишилися наодинці. Була відчутна важка атмосфера. Дівчина обернулася до нього.

– Ти мені нічого не хочеш сказати Кріс? А хоча ні, Аян. Так правильно? Це твоє справжнє ім'я? Чи, є ще якесь? – спитала Вітні.
– .....
– Не мовчи, скажи щось.
– .....
– Будь ласка, скажи мені, – тихо промовила вона.
– Я ... я не знаю, що сказати.
– Не знаєш? Ти не знаєш....
– Вітні...
– Замовкни, – різко сказала вона. – Тепер я дізналася все, що хотіла, – додала тихіше.

Вітні повернулася до нього спиною і підійшла до зачинених дверей, поклала руку на ручку, але не відчинила їх.

– Тільки скажи мені одне. Те, що було між нами тієї ночі, теж частина твого плану?
– Ні, ні, я не хотів, щоб це сталося я....
– Не хотів?... – пошепки сказала Вітні й повернула голову до Аяна.

З очей дівчини почали текти сльози, її руки тремтіли. Аян, побачивши це, різко видихнув. Він не хотів, не хотів бачити сліз дівчини. Чоловік хотів зробити крок до неї, але Вітні побачила.

– НЕ ПІДХОДЬ! – крикнула вона. – Не підходь до мене! Більше ніколи, ніколи не підходь .... будь ласка .... не треба....

В її голосі було стільки болю, від якого в Аяна появилось дивне відчуття в грудях. Неначе його серце проткнули чимось гострим. Він з болем глянув на Вітні й відступив.

Вітні дивилася на Аяна й болісно посміхнулася. Вона повернулася до дверей і відчинила їх.

– Прощавайте, містер Аян Девіс, – сказала вона і вийшла.

Дівчина спустилася сходами та вийшла із ресторану. Біля входу стояла їхня машина, а за кермом сидів Алекс. Вітні сіла у неї, і вони поїхали додому.

Сидівши в машині, вона була повністю занурена в собі. Вона хотіла його побачити, хотіла все для себе зрозуміти. Але це все-таки занадто боляче, дуже боляче. Вона навіть не помітила як вони приїхали.

Зупинившись біля входу до будинку. Алекс відчинив їй двері. Вітні вийшла із машини й увійшла до будинку.

Повісивши пальто, дівчина роззулася і піднялася сходами на другий поверх. Їй пропонували повечеряти, але вона відмовилася.

Зайшовши до кімнати, дівчина зачинила двері та зняла сукню, кинувши її на підлогу. Вона лягла на ліжко і дивилася в стелю.

Вона взагалі не розуміє, що щойно сталося. У неї в голові стільки різних думок, що від них почала боліти голова.

Вітні заплющила очі, їй треба заспокоїтись і спробувати заснути. А завтра все обміркувати.

Дівчина встала і пішла у ванну, прийняла душ, переодягнулася. Вітні вийшла й лягла назад у ліжко. Коли голова торкнулася подушки, дівчина заплющила очі й за кілька хвилин заснула.
© Яна Янко,
книга «Омана».
Розділ 9. Темрява
Коментарі