Розділ 1. Початок подорожі
Розділ 2. Незнайомець
Розділ 3. Ти знайшов мене
Розділ 4. Сон та поцілунок
Розділ 5. Брехлива близькість
Розділ 6. Болісне слово
Розділ 7. Кінець подорожі
Розділ 8. Справжня правда
Розділ 9. Темрява
Розділ 10. Знову
Розділ 11. Рішення
Розділ 12. Повернення додому
Розділ 13. Кінець омани
Розділ 7. Кінець подорожі
Сонце тільки почало пускати свої промені у вікно, а Вітні уже стоїть на ногах. Все-таки сьогодні закінчиться подорож і вони прибудуть до Лондона. Потрібно встигнути зібрати всі свої речі до другої години.

Добре, що у неї їх небагато. Склавши одяг, книги та засоби особистої гігієни у валізу, дівчина нарешті змогла піти поснідати.

Вітні увійшла до ресторану. У залі як завжди було багато людей які голосно розмовляли. Підійшовши до столу за яким сидів батько, вона привіталася і сіла навпроти.

– Ти уже склала свої речі? – спитав батько.
– Так, тільки закінчила, – відповіла Вітні.
– Добре, я скажу Алекса, щоб він забрав їх коли прибудемо.
– Гаразд.

Після вчорашнього відкриття, Вітні було трохи незручно. Ще складно розпочати нормальну розмову, але дівчина намагатиметься надолужувати опущене.

До їхнього столу підійшов офіціант і почав розкладати страви. Вітні принесли сирники покриті джемом та яблучний сік, а батькові смажене яйце з овочевим салатом та чашку кави.

– Смачного, – сказала Вітні батькові та усміхнулася.
– І тобі, – відповів він також усміхаючись.

Вони почали їсти, все як завжди було смачно. Навіть шкода, що вона більше не зможе поїсти цю їжу.

Хоч розмова в них так і не клеїлася, Вітні все одно була рада. Не було цієї натягнутої атмосфери як у перші дні. Вони сиділи розслаблені та спокійно їли, насолоджуючись компанією один одного.

Після сніданку вони розійшлися. Вітні вирішила востаннє прогулятися палубою, а батькові ще потрібно розібрати деякі важливі документи до зустрічі із його майбутнім бізнес-партнером.

Тому вони зустрінуться під час обіду, але дівчину це не збентежило, їй хотілося побути трохи на самоті.

На прогулянковій палубі було дуже багато людей. Усі хотіли продовжити останні години на кораблі. Вітні повільно крокувала, намагаючись запам'ятати повністю все, від самих маленьких деталей.

Ось промінь світла відбивається від вікна, пускаючи сонячного зайчика на палубу. Діти бігають і грають в ігри. Дорослі відпочивають сидячи на кріслах та розмовляючи між собою.

На обличчі Вітні грає світла усмішка. Вона підіймається вище, до свого улюбленого місця та встає біля поручнів.

Тут найкраще можна спостерігати за легким коливанням хвиль. Як сонячне світло сяє на поверхні океану. Піднявши голову, можна було побачити полотно чистого блакитного неба беж жодної хмаринки.

Тут можна відчути себе володарем світу. Але шкода, що незабаром цього не буде. Коли вони прибудуть до Лондона, спочатку зустрінуться із партнером батька. Потім розпочнеться навчання в університеті.

І вона більше ніколи не зустріне Кріса. СТОП! Не треба думати про нього. Не потрібно! Ех, але так складно не думати. Коли образ того хто знищив її, зламав, все одно не виходить з пам'яті, його голос який зачаровував з перших слів, а запах який можна було вдихати увесь час.

Дівчина стояла із закритими очима, та уявляла Кріса. Так, вона не про це думає, потрібно перестати згадувати його. Вітні важко видихнула і взялася руками за поручні.

Якщо чесно, насправді Вітні хотіла б його побачити, вони б змогли поговорити. Вона б все з'ясувала для себе, навіть якщо це останній раз, коли вони зустрінуться.

Вітні видихнула, побачити хоча б ще один раз. Лише раз, вона б хотіла цього. Вислухати що скаже Кріс. Чи пробачила вона б його? Звісно що так.

– Ще один раз, будь ласка, – сказала дівчина дивлячись в далечінь.

Вона ще довго стояла там думаючи про це. Ще однієї зустрічі із Крісом ніколи не буде. Навіщо їй взагалі думати про це, якщо цього не станеться.

Це просто не здійснена мрія. Просто мрія та все. Вітні як ніхто знає, що мрії просто так не справджуються. Вона вже не маленька, щоб вірити. Легше просто усе забути що було між ними. Дівчина подивилась вперед та віддала свої думки холодному океану.

Спустившись назад, Вітні останній раз прогулялася палубою. Вона хотіла побути тут ще трохи, але вже настав час для обіду. В останній раз відчинивши двері ресторану, дівчина сіла за свій улюблений столик та замовила рис з червоною рибою та свіжими овочами.

Довго чекати замовлення не довелось їй його принесли через 10 хвилин. Після того як вона поїла, зустрілася з батьком на палубі. Генрі сказав їй, що Алекс пішов забирати її речі. Галас людей став сильнішим, і ось корабель дістався точки прибуття.

Усі пасажири вийшли на палубу, щоб спостерігати як корабель прибуває до порту міста Бристоль. Через кілька хвилин можна було побачити різні будинки.

"Титанік" підпливає ближче, величезна тінь лайнера покриває пірс. Інші кораблі виглядають такими маленькими в порівнянні з ним.

Корабель зупиняється, люди починають спускатися на пристань. Їх зустрічають міцними обіймами та сльозами щастя. Вітні із батьком та Алексом підходять до чорної машини. Вони сідають і їдуть до Лондона.

Їхавши містом, Вітні помітила що тут чудові будинки вікторіанського та грузинського стилю. Вивіски історичних та чарівних пабів. А також безліч місць, де можна робити покупки, пити та їсти. Сама дорога займає дві години, тому дівчина вирішила трохи поспати.

Через якийсь час батько будить її. Вони приїхали до одного із будинків батька. Дівчина вийшла із машини.

– Як тобі? – питає батько встаючи біля неї.
– Дуже гарний, – відповідає Вітні із захватом оглядаючи новий будинок.

Сам будинок білого кольору та має два поверхи. Навколо поставлена велика чорна огорожа. Але вона тільки додавала естетичності. Зайшовши у двір, Вітні ступила на кам'яну стежку. Вона побачила гарний сад з різними сортами квітів. Росли фруктові дерева та кущі. Ззаду був відкритий басейн, та дерев'яна гойдалка біля якої стояла альтанка. Зовні будинок виглядав просто розкішно.

Зайшовши всередину, вона спочатку потрапила до передпокою. Підлога повсюди була дерев'яною. Знявши взуття, Алекс показав де знаходиться кухня в класичному стилі яка своєю атмосферою надихала готувати чудові страви. У вітальні було багато різних меблів: дивин, крісла і пуфи. А на антикварних тумбах стояли вишукані світильники. Штори були розкішними та з дорогої тканини, не пропускали жодного променя сонця. На стінах висіли відомі картини. На першому поверсі була одна кімната для гостей, ванна та гардеробна.

Вони підіймаються дерев'яними сходами на другий поверх. Тут знаходиться її спальня, батьків кабінет та його спальна. Окремо ванна кімната та туалет які знаходяться в їхніх кімнатах.

Відчинивши двері до своєї нової кімнати. В очі зразу потрапляє величезне ліжко. За дверима які знаходилися біля виходу була ванна кімната з туалетом, а за іншими гардеробна.

Усю стіну займав стелаж, тут вона зможе покласти книги, рамки з фотографіями, різні квіти та декор. Також є балкон, на якому є маленький круглий столик та крісло. Підвіконня було широким та низьким і декорованим подушками, щоб недільного дощового дня було де вмоститися з улюбленою книгою.

Поклавши речі, вона спустилася на перший поверх. Якраз була вечеря, дівчина пройшла на кухню. Сівши за стіл на якому було багато різних страв, Вітні почала їсти.

– Як тобі твоя кімната? – запитує батько.
– Вона просто чудова! – радісно відповідає дівчина.
– Я радий, можеш потім змінити її як захочеш.
– Так і зроблю, – усміхнулася вона.

Після вечері, Вітні зайшла до своєї кімнати. Прийняла душ, переодягнулася в піжаму і лягла у ліжко. Накрившись ковдрою, вона заснула.
© Яна Янко,
книга «Омана».
Розділ 8. Справжня правда
Коментарі