Вірші
...
Палають квіти волошкові,
Гудуть і листями шумлять.
Від горя, болю чи неволі:
Сурмлять, нещаснії, сурмлять.
І кава їм - не рятівник.
Слово, також, - то не ліки.
А зірве грубо мандрівник -
Пізнають все у мертвім світі.
3
1
169
...
Холодний непроникний біль,
З очима пустими, з думками тихими,
Чуєш, не підходь, ти чуєш, згинь!
Не друзі ми і дружба наша - лихо.
Чи я створив тебе або життя тебе сворило:
Твоє обличчя кам'яне,
Воно мені чуже, немиле,
Ти чуєш, не моє, покинь мене.
Ти стер всі межі, все - химера,
Ти тихо підійшов й рукою обійняв плече,
Ти ніби тут, а ніби і далеко,
А холодом так коле й так пече...
....
Згори у полум'ї печалі,
Палай у сумі із розлук;
Щоночі ти відходь подалі -
Відходь у темряву із мук.
3
1
155
...
Моє мовчить, моє мовчить,
Як кіт сумний під батареєю.
Тролейбус за вікном червоний мчить,
Сріблястою серпневою алеєю.
Такий отрутний літній дощ,
Такі гіркі серпневі дні,
Трунок ядкий - твоє вино,
Що ти дала колись мені.
Чи за вікном, чи то з котом;
Чи сплю, чи мчу - короткий світ.
Один, з своєю кров'ю чи твоїм вином -
Подалі, поза болем, межі своїх літ.
Хотів би вірити в красу
Та за вікном, в душі - серпнева ніч,
Я вірю у життя, я вірю у людей,
Але навряд повірю знову я тобі.
Без серпня не було б краси,
Тролейбус не гримів би за вікном,
Не бачив зранку я б роси
І кіт не спав би ніжним своїм сном.
Тому так сталось, як і мало...
Поїду вдаль я, в далечінь,
А ти мовчи разом з моїм котом,
А може, таки скажеш щось мені?
(2017 рік)
8
0
333
Квіти у вогні
Місто згорало в полум'ї:
В полум'ї свічки, в тиші вогню.
Горіли квіти, горіли кволо -
Без бою стрічали загибель свою.
Світло могутнє осінніх квіток
На мить осліпляло,
На мить оживляло
Рятунок єдиний - багряний місток.
За ним не лютує,
За ним не мовчить.
Там квіт могутній -
Там панують дощі.
За містом огненним -
Широкі луги,
За містом буденним -
Прадавні лісі.
За темним містком -
Рятунок один.
Біжи за квітками,
Покинутий син.
4
0
244
Роса
Поза містом гарячим, пекучим,
Між бажанням простої краси,
Бач, творіння природи сліпуче:
Бачиш краплі живої роси?
Наче ніжні глибинні перлини -
В пелюсках, на квітках, в бур'янах:
Тут живуть, наперекір руїні,
Тінню сяють в барвистих вінках.
Може сльози, а може небо -
Породили ці щирі рядки:
Серцю людському так іноді треба:
Бачити чисте - заради краси.
15
2
373
Лев
Там, за сонячною брамою,
Між хащ міських дерев,
Спить поза всякою драмою,
Спить, позіхає прекрасний лев.
Місяць краси величної,
Світло мрійливих зірок -
То є йому так звично:
На гриві з сузір'я вінок.
Хто би подумав, що справді,
В місті живуть казки?
Чесно скажу, по правді -
Дивуюсь такій я красі:
Вдень очі горять блакиттю,
Грива, як сонце, пала,
Тепер і мені це звично -
Бувають на світі дива!
10
2
284
Багатство
Я збирав скарби по пісчинках.
В скриню клав то все просто так,
Але та босонога, красива дівчина -
Вкрала все і пропала в віршах.
Чи я бідний тепер, чи багатий?
Не збагну, але я не тужу.
Не зазнав я тяжкої втрати -
Я скарби по-новому зберу.
Бідний той, хто нічого не бачить,
Хто чужеє нещадно гребе,
А щасливий - одвічно багатий:
Так багатий, що все сам роздає!
20.06.15
8
0
346
Скарби з глибини
Під синіми, вічними водами холодного, тихого моря, на дні, на піску золотому, вартують мушлі перлини свої.
А зверху, над тихими водами, хлодного, вічного моря - у небі, атласному, чорному - горять сріблясті зірки.
Стань тихим, спокійним, неквапним, як море; безкрайнім, як небо. Будь чайкою в небі чи рибою в морі - пливи чи поволі лети.
Спокійно і тихо, неквапно. Пливи чи лети - не палай. Для того, хто вільний від горя, все бачить в глибинах та з висоти, вготовані морем та небом безціннії скарби.
6
0
307
Страх
Якщо страх заковує руки,
Загляни в його каламутні очі,
Стань його єдиним другом
Та зустрічай його щоночі.
Не журись із ним, а слухай,
Оберни все тепло до нього,
Най не буде він дивним, самотнім
І можливо, прозріє од того.
Загоряться очі фальшиві:
Вийде від тебе, погляне у двір.
І покине цей світ широкий,
А ти - не бійся, ти тільки повір.
5
1
404
Вільний вірш
Твоя м'ята
Зірвана-спалена,
Попелом розсипана.
То був, мабуть,
Дурман, опіати.
За безцінь я віддав тій ямі,
Де спокій віднайшли дурмани,
Квіти, каву і розмови.
Хай спочиває, я засиплю;
землею молодою.
Зросте там все травою.
Нехай буяють там бур'яни
І терен, і троянди.
Таке красиве і колюче.
І кожен, хто захоче відкопати, -
Відчує не свою, а чужу втрату,
Смуток, тишу та...
Біль самотній, невимовний.
7
0
347
Еклектика
Химерні написи,
Яскраві кольори -
Як погляд мій втомився
Від клятої мури.
Що вулиця - еклектика,
Що вивіска - багряний стяг,
Де тиша, де поетика
На лю́дських берегах?
Чом все таке гримуче,
Потворне - до межі,
Для погляду пекуче,
Ядуче для душі?
6
0
284
Вино
Якщо тобі самотньо
І в келих ллється вино.
Випивай,
Вливай,
Виливай -
Най всюди буде воно.
Ріки червоні рокочуть:
В грудях,
В погляді -
Всюди.
Байдуже стане все.
Й потонуть у цьому люди.
8
0
365
Ніхто
Я чужий у цьому світі.
Я чужий віднедавна
І досить давно.
Я не людина і не тварина;
Я є Ніколи, Я є Ніхто.
Розум не мій, думки не мої,
Боже, о Боже, як і за що?
Стіни - фальшиві,
фальшивка - вигáдка.
Всюди дурниця та повна дурня.
Все, що насниться - то є дурниця
Все наяву - так само - обман.
Я не живий, бо давно не живу;
Я і не мертвий, бо смерті нема;
Є порожнеча, німа порожнеча,
Німа і прозора, неначе туман.
...
9
0
358
Лицар
Лицар впаде на світанні,
Заржавіють мідні лати.
Сонце проб'є груди
І ніхто не злікує рани.
Поховають його в подолі ночі,
Заспівають пісень журливих.
Почорніють чиїсь блакитні очі
Від туги за кимось милим.
7
0
370
Там, де холод щоночі кипить
Скляний чи мармуровий?
Сам про себе, сам у собі.
Такий важкий та безтолковий,
Саме місце тобі на дні!
Поміж риб озер глибоких.
Там, де холод щоночі кипить.
На просторох безлюдних широких,
Най кам'яне твоє серце щемить!
7
0
309
Ворон
Старечеє море,
Багряний пісок.
На схилі, до моря -
Пожовклий дубок.
Між небом і морем
Ворон кружля.
У дзьобі його -
Малеє дитя.
Між небом і морем,
Між сонцем і горем,
Між вітром і світлом,
Зимою і літом -
кружля.
У дзьобі його - дрімає дитя.
Та крила не вічні -
крила крихкі.
Одвічні лишень -
На схилі дубки.
Кружля - та не сила -
До схилу летить.
До дуба злотого -
Дитя опустить.
Старечеє море,
Жовтавий пісок -
Ожив той засохлий
Прадавній дубок.
Живуть і ростуть
З дитиною вони
А ворон тепер -
Не лишéнь до біди.
7
0
308
Володар темного дому
Він став некрасивим,
Старечим, дивним,
З поглядом диким,
З жестом жахливим.
Він - то володар темного дому,
Він - сам хазяїн своїх тіней,
Він ручищами тягне до себе втому,
Він не знає, що в грудях пече.
Доповза потихеньку до вічного краю.
Переступа сердечно останню межу,
Так одурів - вже нічого не знає:
Як він спасе темну душу свою?
11
0
290
Пророк
Тісно в небесах,
Тісно на землі.
Де себе шукати?
Як себе знайти?
Блищать холодні очі:
Пусті, скляні, німі.
Привітливі до ночі,
Спокійні у ві сні.
Стрічають темне небо,
Сміються до зірок.
І щастя їм не треба -
Живе отак пророк.
Старечу думку має,
Хоч тіло молоде.
Він лиш себе не знає -
Й ніколи не знайде.
Хитка, лиха дорога
Та спокій - назавжди.
Веде прозріння йóго
В далекії світи.
6
0
321
