Це повторилося знову...

Надто тиха і похмура ніч, старий цвинтар із десятками напівзруйнованих могил, закинутий замок в обіймах темряви. Ліс, який, здавалося, пережив апокаліпсис і став притулком Диявола. Всюди панував дух смерті, страху і розпачу. Невидимий вир болю огортав усе як зовні, так і зсередини, наче став володарем навколишнього світу.

Ден бачив це сотні разів, як тільки пірнав у морок сну. Сьогоднішня ніч не стала винятком і знову штовхнула його в прірву невидимого зла. Денис хотів заплющити очі, закрити вуха, сховатись у власній підсвідомості, але все було марно. Він знову стояв, як вкопаний, посеред гущі лісного покрову і вивчав поглядом вже знайомий зловісний пейзаж. Чорні сухі дерева пірнали верхівками в хмари і скрипіли, корячись волі вітру. Вони тягнули до нього свої криві тонесенькі гілки і нагадували монстрів з сотнею щупалців.

Кисень просочився запахом крові і роз'їдав зсередини, як смертельна отрута. Темрява сліпила очі, лякала незрозумілими тінями навколо, які, здавалося, тільки чекають моменту, щоб напасти і розірвати на шматки. Маленька стежка вилася повз старі могили і губилася в пелені ночі. Вовче виття вдалині змішалося з якимось дивним звуком, схожим на хрип. Дену здавалося, що то шепіт: «Ну ж бо, йди до мене. Я розповім тобі казку на ніч, яка незабаром стане дійсністю. Хочеш послухати?"

Денис відчув тиск у грудях та слабкість в ногах. Його тіло не слухалося і рухалося саме по собі вглиб хащі. Він хотів повернути назад, зникнути, розчиниться в повітрі — будь-що, тільки не бути в цьому проклятому місці. Навіть померти був готовий, аби стерти спогади про цей момент.

Із чорних згустків хмар винирнув місяць тьмяного неприродного кольору. Його зловіще сяйво ковзнуло за дерева і перемістило погляд Дена на замок. Занедбаний і величний, він так і кликав до себе, ніби хотів відкрити якусь важливу таємницю. Його архітектура захоплювала вишуканістю і красою, але при цьому виглядала похмуро і моторошно.

Ступаючи вперед, Ден побачив вдалині фігуру дівчини в білій сукні з довгим волоссям, яким грав вітер. Вона, ніби примара, мигтіла між деревами і заливалася дзвінким сміхом. Грайливо манила до себе, і він слухняно крокував їй назустріч, як маріонетка в досвідчених руках ляльковода. Денис не хотів наближатися до неї, кожною своєю клітиною відчуваючи небезпеку. Чи може хотів?

— Ден, прокинься! — ніби з потойбіччя пролунав знайомий голос, миттю зруйнувавши видіння. Він ледве розплющив очі. Серце, здавалося, так і норовило вистрибнути з грудей. Навіть дихати стало важко. Хоча хіба це вперше?

— Чого ж ти так кричиш?— протягнув Ден і спробував сісти. Голова вмить запаморочилась, погрожуючи знайомим болем у скронях. Вона завжди боліла після цього неодноразового кошмару.

— Тобі знову снилися ті сни? — з тривогою спитала Наталка — його старша сестра. Вона, мабуть, тільки повернулася з побачення з її новим хлопцем і мала необачність пройти повз його кімнати.

— Ти зараз про що? — одразу напружився Денис. Звідки вона дізналася? Це була тема, яку він ретельно приховував від близьких, щоб не хвилювати їх зайвий раз. Та й взагалі, він завжди свої проблеми вирішував самостійно.

— Про твої нічні кошмари, Дене! Якщо ти вважаєш, що ніхто нічого не помічає, то дуже помиляєшся. Я часто чую, як ти метушишся уві сні, щось бурмочеш під ніс, а часом навіть викрикуєш! — В очах Наталки читалася тривога. — Що тобі сниться, а? Можеш вже відкрити цю всесвітню таємницю?

— Нічого такого, вартого твоєї уваги, сестричко. Мабуть, перевтома...

— Ну звісно ж! Ще скажи, що ти, як сусідський хлопчина, землю обробляв і тягар носив, — саркастично відповіла сестра. Дену справді не було від чого втомлюватися. Він виріс у багатій родині в найкращих умовах і навіть встиг влітку злітати на відпочинок у декілька країн. Відмовка так собі...

— Мама, між іншим, місця собі не знаходить. Хвилюється,— продовжила Наталка. — Ти вже місяць сам не свій. У дзеркало дивився? Можу поділитися тональним кремом — він добре маскує синці під очима. А взагалі, тобі треба до лікаря. Хтозна, що це за напасть заважає тобі спати. Болячок з мізками зараз безліч.

— Ой, Нато, годі вже! Якось сам розберуся, дякую. — Ден хотів, щоб вона якнайшвидше пішла. Ставало зле від подібної спостережливості. Тільки що з цим всім робити, він взагалі не уявляв.

— Ну як знаєш. Але не кажи потім, що я тебе не попереджала. — Наталка показово розвернулася і вийшла з кімнати, грюкнувши дверима.

Денис важко зітхнув і потер руками очі. Він, насправді, зовсім не хотів засинати, але тривале, ним же створене безсоння далося взнаки. До цього йому вдалося не спати два дні, але зараз чинити опір втомі вже не залишилось сил. Можливо, варто змінити тактику і замість того, щоб тікати від нічних жахів, спробувати в них розібратися? Для цього, звісно ж, потрібно більше сміливості і сили духу, чого йому зараз ой як не вистачало!

Все почалося приблизно місяць тому. Після того, як Денис відсвяткував свій шістнадцятий день народження, почали відбуватися дивні речі. Насамперед, це, звичайно ж, сни: похмурі та моторошні, з однаковим сюжетом, наче хтось ганяв по колу стару кінострічку голлівудського жахіття. Варто було заплющити очі, як невидима безодня жаху тягла його за собою — в таємничий мертвий ліс з видом на цвинтар і занедбаний старовинний замок. А ще ця дівчина зі світлим волоссям, блідим обличчям та сріблястими, як сталь, очима. Вона здавалася навіть вродливою, якби не аура зла і жорстокості, що огортала весь її образ. А те, як вона дивилася на нього, як сміялася, як манила за собою... Всі ці жести були просякнуті отрутою, настроєм вбивці, яка ось-ось має розправитися з жертвою.

Другий момент, який хвилював Дена не менше – манія переслідування. Він постійно відчував на собі погляди випадкових перехожих, які сканували кожен його крок. Ці люди стежили за ним здалеку, супроводжуючи довгою недоречною посмішкою. Вночі, підходячи до вікна, він помічав незнайомців, що стояли на ганку його будинку. Варто було підійти до дверей — вони зникали. Існувала ймовірність, що це ігри його стомленого розуму, але він не допускав цієї думки.

Взагалі, Ден був хлопцем не з боязкого десятку. У класі його поважали і навіть побоювалися. Усі місцеві підліткові банди зважали на його думку і воліли не переходити дорогу. У віці до тринадцяти років Денис часто вступав у бійки і задирав інших хлопців, але згодом став стриманішим і добрішим. Як сказала його найкраща подруга Ксюша — набрався мізків. Чому зараз він став заручником усіх цих дивацтв, лишалося загадкою. Може це розплата за минулі гріхи? Чи якісь вищі сили порахували, що йому надто пощастило в цьому житті і вирішили додати трохи перцю?

Ден гучно видихнув і пішов у ванну кімнату, щоб вмитися. Щоправда, трохи захопився і просто підставив голову під холодний струмінь води. Потріпав мокрим волоссям, забруднивши бризками дзеркало, і витріщився на власне відображення. Вигляд, чесно кажучи, у нього так собі: на смаглявій шкірі кола під очима виглядали так, наче йому хтось добряче врізав. Довгий чуб спадав на очі, бо він з усією цією історією просто забув підстригтися. Губи бліді, стиснуті в тонку лінію, що ще більше підкреслювало його нервову напругу. Не дивно, що мама та сестра помітили зміни. Добре, що батько поїхав у відрядження та втратив можливість спостерігати за його проблемою. Він би точно не зрозумів і висміяв Дена за слабкість.

Звук вхідного дзвінка змусив його підстрибнути. Коли він став таким лякливим? Підійшовши до столика та взявши телефон, Ден побачив знайомий номер його близького друга Максима. Про причину дзвінка навіть гадати не треба.

— Я нікуди не піду, друже, навіть не проси.

— Думаєш, я можу дзвонити вночі тільки для того, щоб витягти тебе на вечірки? Вузько мислиш, чуваче, я не настільки передбачуваний, — не розгубився з того боку товариш. На фоні, звичайно ж, лунала гучна музика.

— І яка ж причина дзвінка? — без інтересу уточнив Денис.

— Ну, це... Приходь на вечірку до Коляна додому! — здався нарешті Макс. Ден закотив очі і приречено зітхнув. — Ну, реально кажу: тут стільки гарненьких дівчат, слинки не збереш! Взяв би ще з собою Ксю. Їй також не зайве буде мізки провітрити. Занадто вредна стала.

— Вибачай, брате, але не сьогодні. Ще до табору їхати завтра... Не налаштований якось. — За подругу він відповідати не став. Було б справжнім дивом, якби Ксюша погодилась піти на якусь вечірку без нього. Нелюбов до подібних заходів у них була спільна, але Макс все не втрачав надії.

— Та нехай йому! А коли ти нарешті налаштуєшся на стосунки? Не можна думати лише про футбол. У твоєму віці будь-який нормальний пацан цікавиться питанням продовження роду.

— Здалися мені твої дівки! У мене, крім них, проблем вистачає в житті.

— Нудний ти зовсім. Але, як знаєш. Якщо раптом щось у лісі здохне, і ви обидва надумаєте, приходьте. Я тут до ранку.

Друг поклав слухавку. Вже довгий час за Максимом закріпився титул головного красеня школи, і хлопець користувався ним, як міг. Про його любов до жіночої статі Ден завжди знав, але останнім часом це почало переходити всі межі. Здавалось, що на Макса раптово звалилася ціла купа гормональних змін, що спричинило нескінченні гулянки та зміни однієї дівчини на іншу. Маючи яскраву зовнішність і популярність, хлопець постійно перебував у стані хронічної закоханості, яка не обмежувалася конкретним числом дівчат. А ще він був трохи хворий своєю зовнішністю, що Дениса жахливо дратувало. «Як я виглядаю, у мене гарно укладене волосся, від мене приємно пахне?» Після подібних питань хотілося надавати хлопцю добреньких стусанів, щоб прийшов до тями.

Ден поклав телефон на столик і подивився у вікно. Спати більше не хотілося, як і йти на підозрілу вечірку. А ось прогулянка на самоті — це була досить-таки приваблива ідея. І нехай якийсь кретин надумає за ним спостерігати здалеку — начхати. Не на того напали! Недовго думаючи, Денис швидко одягнув шорти та легку спортивну кофту і тихенько вислизнув з будинку.

У повітрі стояв легкий аромат літньої ночі. Серпень цього року видався спекотним і сухим, але із заходом сонця землю ніжно огортала освіжаюча прохолода. Запах квітучої галявини тітки Олі та вологого після дощу асфальту навівав приємний спокій. Доглянуті зелені алейки їхнього багатого мікрорайону осявали ліхтарями і нічними підсвітками. Приємний вітерець розвіював втому і смуток, від чого всі проблеми здавались не такими серйозними. Ідеальний час порахувати зірки, послухати цвіркунів та логічно над усім подумати. Тим більше в його випадку, коли сну уникаєш навмисно і займаєшся самовпевненістю, що нічний відпочинок для слабаків.

У голові раптом виникла нав'язлива ідея зателефонувати Ксюші та попросити її скласти компанію. Найкраща подруга жила в будинку навпроти, і всі роки була постійним супутником і спільником. Вони знали один одного майже напам'ять, тому хлопець не приховував від неї свою таємницю. Вона була єдиною з усіх, хто знав його проблему у всіх подробицях.

Завтра на них чекав важливий день, тож навряд чи подруга спить. Весь його клас вирушає в літній табір на два тижні, де Ксюша зустріне хлопця, за яким божеволіє вже другий рік. Закохавшись у цього дивного типа, вона з крутої відірви, яка дасть фору будь-якому хлопцю, перетворилася на плаксиве дівча. Ось що за епідемія така? Двоє його найближчих друзів по вуха загрузли в любовних справах, а він, Ден, як і раніше, живе тільки футболом, скейтами, фехтуванням і своєю гітарою. А може й справді, спробувати замутити в таборі з якоюсь симпатичною кралею? Непорядок, же ж... Тяжко зітхнувши, він набрав знайомий номер.

— Алло. — У трубці почувся трохи сонний голос. — Ден? Ти на годинник дивився?

— Тільки не кажи, що спиш, мала. Я тут під твоїм вікном сиджу, сумую... Вийдеш? Є розмова.

— Щоб тебе чорти з'їли, Дене! Я тільки-но лягла. Завтра підйом о шостій ранку, ти забув? А потім скаржишся на свої сни...

— Та ти в воду дивишся, Ксю! Якраз про це я хотів з тобою поговорити... Та й взагалі, як такої чудової ночі можна думати про сон? Макс он на тусовці в Коляна висить. Нас з тобою кликав, до речі.

— Ага, вже зібрались і побігли,— з насмішкою відповіла подруга. — Цікаво, цей Казанова хоч колись вдома буває? Я б записала ці дати в червону книгу.

— З ним-то все зрозуміло. А що на рахунок мене? Теж пошлеш якнайдалі, разом з усіма проблемами? — Денис почав сумніватися у своїй готовності до розмови. Занадто вразлива тема. Та й Ксюша сьогодні явно не в дусі, щоб вислуховувати його переживання.

— Колись я тебе точно вб'ю , Дене! Буду через п'ять хвилин.

— Ось за це я тебе обожнюю, крихітко! — Він відключив телефон і присів на самотню лавочку поряд із будинком Ксюші.

Через деякий час почувся скрип вхідних дверей, і Денис побачив сонну подругу. Один її похмурий вигляд говорив про те, що відвертої розмови не вийде.

— Ти не міняєшся, Дене. До ранку дожити не міг?

— Може і не дожив би, хто знає. Прогуляємось у бік школи?

Сковзнувши поглядом по його обличчю, подруга кивнула і пішла поряд. Швидше за все, переконалась, що справи кепські.

— Я, якщо чесно, думала про твої сни, — почала вона, поки Денис збирався з думками. — І дійшла висновку, що тобі час відвідати психотерапевта. Він допоможе розібратися у твоєму стані, випише якісь ліки.

— Ти глузуєш з мене? — образився Ден. — Хіба така нісенітниця в моєму дусі?

— Не стала б називати це нісенітницею. Я знаю тебе з часів, коли ти ще пішки під стіл ходив. І ти маєш рацію — це зовсім на тебе не схоже. Особливо, манія переслідування, сон з однаковим сюжетом, страх перед необхідністю засинати... Раніше я була впевнена, що не існує нічого, здатне тебе налякати, Дене. Те, що відбувається зараз — нонсенс, і з цим жартувати точно не варто. По ознакам це типові прояви шизофренії. І це серйозно.

— Ти що, заодно з моєю сестрою? Може, зміните платівку вже?

— Я поганого не пора... — Її голос раптом затих і Ден, озирнувшись, зрозумів причину. Прямо навпроти них стояв якийсь підозрілий тип. На вигляд не більше тридцяти років, коротко стрижений, у довгому коричневому балахоні. Він не зводив довгого пронизливого погляду з Дена і якось дивно посміхався. Характерна поведінка колишніх його переслідувачів. Та й зовнішній вигляд у всіх нестандартний — легко впізнаний.

— Ти його теж бачиш? — з надією спитав він у Ксюші.

— Е-е-е, так... — Подруга раптом змінилася в обличчі і ступила на крок вперед. — Чого на нього витріщився, а? Ти взагалі, хто такий, чорт забирай?!

Незнайомець не звернув на розлючену дівчину ніякої уваги. Його погляд продовжував вивчати Дена, а посмішка стала ще ширшою. Це виглядало настільки дивно та дратівливо, що тепер і Ден не стримався. Тим більше, переконавшись, що ця людина не плід його хворої уяви.

— Чого тобі від мене треба, кретине? Ти дорогу поплутав?

Незнайомець нахилив голову в інший бік, не припиняючи посміхатись. У Дена пішов мороз по шкірі. Він настільки втомився від подібних моментів, що більше не став тримати себе в руках. Зробивши кілька швидких кроків до чоловіка, Ден схопив його за комір і прошипів:

— Ти глухий? Говори, інакше я тебе в асфальт закатаю!

Незнайомець з легкістю зняв його руки з себе, і з тією ж усмішкою промовив:

— Скоро. Зовсім скоро... — Гортанно засміявся, розвернувся і пішов геть. Денис думав було його наздогнати, але Ксюша не дала:

— Не чіпай його, Дене. Він якийсь дивний і небезпечний на вигляд. Ніби душевно хворий.

Вони обидва дивилися, як зникає в темряві чорна, трохи зігнута постать. Ден був шокований його фізичною силою. І що йому від нього потрібно?

— Бачиш, а я тобі казав! Він один із багатьох подібних. Вони всі навіть посміхаються однаково.

— Можливо, це просто збіг, — подумавши трохи, припустила Ксюша. Проте її тверда впевненість у голосі кудись ділась.

— Ну звичайно! Найлегше зробити висновок, що я псих і параноїк, ніж спробувати знайти цьому якесь інше пояснення! — Денис був близький до того, щоб смертельно образитись. Ксюша, не звернувши уваги на його настрій, сіла на траву з квітами тітки Олі, і потягнувши його за рукав, змусила прилаштуватися поряд.

— Не будемо поки що брати до уваги дивних людей, що начебто за тобою стежать. Можливо, дещо тобі справді здається або ти надто звертаєш на це увагу. Та й збіги, як сьогодні, не виключатимемо. Візьмемо лише сни, про які ти не раз мені розповідав. Ввімкнемо логіку та здоровий глузд. Може, існує якась таємниця?

— Звичайно, тут дуже велика таємниця. Мене переслідує привид з минулого, тому що в іншому житті я був винищувачем темних сил і вів війну з різними злими духами. А також на мені лежить прокляття десятого роду і мені намагаються сказати, що незабаром моє недовге життя на Землі буде закінчене. Як бачиш, таємниця тут справді глобальна.

Ксюша подавила смішок, дивлячись на нього великими карими очима. Денис зробив зусилля, щоб не посміхнутися у відповідь. Коли вона так дивилася, він не міг довго злитися.

— Я думаю, твій сарказм тут недоречний, — спробувала повернутись до серйозного вигляду подруга. — У мене реальніший погляд на речі. Можливо, тобі потрібно і справді більше дізнатися про своє минуле життя.

— Ксю, твоя логіка мене вражає!

— Це не те, що ти подумав. Я хотіла сказати, що тобі потрібно більше дізнатися про своїх справжніх батьків. Можливо, хтось із них страждав на якісь психічні розлади, і тобі це передалося у спадок.

Ден відчув різкий укол в самісіньке серце. Це була занадто вразлива і не дуже приємна для нього тема. Він знав, що його усиновили в ранньому дитинстві, але так і не зміг з цим до кінця змиритися. Думка про те, що рідна людина викинула його, як непотрібну річ, завдавала болю, тому він волів про це не думати.

Звичайно, Ден відносився до того рідкісного числа щасливчиків, яких доля обдарувала щедрими подарунками. Його всиновила багата сім'я, яка в ньому душі не чаяла і потурала будь-яким забаганкам. Мав тепло, затишок та турботу прийомних батьків, які любили однаково і його, і рідну доньку Наталку. У нього просто не було причин обурюватися на життя, але думки про минуле, де його викинули, як беззахисне кошеня, приносили ні з чим незрівнянний біль. Це була єдина тема, яку він волів просто не знати. І хоч прониклива і мудра Ксюша завжди налаштовувала його на істинний шлях, наводячи в приклад маленьких африканських діточок, які щодня помирають від голоду на брудних вулицях, так і не пізнавши материнського тепла, Ден не міг бути повністю задоволений своєю долею.

— Знаєш, Ксю, я не маю жодного бажання дізнаватися ні про свою матір, ні про батька. Мені досить просто їх ненавидіти.

— Ти злий, Дене, так не можна! Можливо, вони не могли тебе виховувати через серйозні причини. Раптом хтось із них справді був хворий чи мав якусь психічну проблему, яка й передалася тобі у спадок? Чим раніше ти зрозумієш, що це, тим швидше тобі допоможуть. Медицина зараз настільки розвинена, що лікується абсолютно все. Шизофренія, депресія, фобії, інші розлади... До всього можна знайти підхід.

Денис підвівся, не встигнувши навіть хвилини посидіти поряд з подругою. Розмова зайшла в те русло, коли він пошкодував, що взагалі її почав. Ксюша продовжувала гнути свою лінію і навіть дивний незнайомець ніяк не вплинув на її думку.

— Дене, хай йому грець! Чому ти так реагуєш? Я ні в чому не утискаю твоє чоловіче самолюбство! Психіка не завжди залежить від характеру! Строїти з себе крутого хлопця, якому невідомі психічні розлади, зараз недоречно. Я дивлюсь на речі реально.

— Я розумію, Ксю, не закіпай . — Ден не хотів продовжувати розмову. — Завтра обов'язково поговорю про це з мамою. А зараз, гадаю, треба йти додому.

Дівчина, насупившись, мовчки пішла до свого будинку, а Ден попрямував слідом за нею. У них з подругою непорозуміння виникають постійно, тому він вирішив не чіпати ситуацію. Зазвичай наступного дня всі образи забуваються. Але пропозицію дізнатися про своїх справжніх батьків більше він вважав найправильнішим рішенням.

Наступного ранку, поки мама готувала йому в дорогу бутерброди, Ден думав, як би розпочати складну для нього розмову. Часу залишалося небагато, хоч він майже не спав уночі і о четвертій ранку вже сидів на кухні, очікуючи маму. Хатня робітниця ще не прийшла, а сестра, напевно, ще бачила десятий сон.

— Мам, я хотів би дещо дізнатися. Це стосується моїх кровних батьків. — Денис почав не зовсім вдало, так і не зумівши обрати зручний момент.

— Що саме тебе цікавить? — Мама помітно напружилася.

— Мені хотілося б дізнатися про них більше. Чому вони відмовилися від мене, якими були людьми, і чи не знаєш, де вони зараз?

По обличчю мами ковзнув подив. Ден ніколи не ставив подібні питання, воліючи цю тему взагалі не чіпати.

— Що ж, я завжди вважала, що ти маєш право знати про своє минуле, але ти сам уникав цих питань. Очевидно, ти вже досить дорослий, щоб знати всі подробиці.

Ден любив маму за мудрість, чесність і навіть жорсткість у деяких питаннях. Вона була проникливою, досить м'якою та уважною до свого сина. З раннього дитинства спілкувалася з ним, як з дорослим, уникаючи непотрібних сюсюкань та надмірної турботи, тому він виріс досить самостійною людиною. Але в той же час, завжди залишалася матір'ю, що любить, розуміє і підтримує в будь-якій ситуації. Денис зрозумів, що зараз мама не буде ставити зайвих питань і ображатися за його раптовий інтерес. Вона просто буде відкритою та чесною. Це розуміння, безперечно, допомогло йому розслабитися і відчути себе більш впевнено.

— Так, я хочу знати всю історію без прикрас. Нічого від мене не приховуй, добре?

— Я розкажу так, як хотіла би, щоб розповіли мені, тож не хвилюйся. Знаю, ти зрозумієш правильно і не будеш засмучуватись через якісь моменти. — Вона уважно подивилась йому в очі, мабуть, оцінюючи його готовність дізнатися правду. Ден стійко витримав погляд, хоча всередині все тремтіло від хвилювання. — Твоїй мамі було п'ятнадцять років, коли вона тебе народила. Ти був небажаною дитиною. Сім'я у неї була бідна і твоїм вихованням ніхто б не займався. Знаю, що в неї були погані відносини з твоїм батьком, через що вона ненавиділа і тебе, і його. Думаю, він зламав їй життя тим, що не хотів чути про тебе, як це звичайно буває. Але це скоріше мої власні висновки.

— Я здогадувався, що так воно й було. Типова історія, яких мільйон. — Ден відчув, як серце провалилось кудись вниз. — Як ти гадаєш, через роки вона не намагалася знайти мене?

Дивно, він не хотів задавати саме це питання. Запевняв себе, що йому це не потрібно, не цікаво і не важливо. Але...

— Колись я цього боялася. — Мама акуратно склала бутерброди в сумку, кинувши на нього обережний погляд. — Але мої страхи не мали підстави. Вона жодного разу не дала про себе знати, хоча знала, де ти живеш і з ким.

— А батько? Взагалі ніякої інформації про нього немає?

— Ні. Будь-які питання про нього виводили її з себе, тому ми не стали нагадувати. Висновки роби сам.

Ден з неабияким зусиллям придушив в собі злість і образу. Напевне, було помилкою цікавитися своїм походженням. Як виявилось, гени у нього так собі. Хоча напевне, він і не очікував чогось кращого.

— Скажи, моя мати на щось хворіла? Може, вона мала якісь психічні розлади?— Саме з цією ціллю він і заводив розмову, але його, як завжди, не туди понесло.

— Ми цікавилися її медичною карткою перед усиновленням і, наскільки нам відомо, вона була абсолютно здоровою. Щоправда, після твого народження, лікарі зазначили, що через якийсь пережитий стрес вона стала неадекватно поводитися. Напевно, вплинули складні стосунки з твоїм батьком та загальна неготовність до ранньої вагітності. Причин зазнати душевного потрясіння у її віці було багато.

— Ясно, — спробував байдуже відповісти Ден. Зараз не час копатися в минулому, адже в нього і так багато проблем. Як і очікувалося, розмова нічого не вирішила, лише породила нові сумніви і питання. А ще завдала психологічної травми, хоча Ден продовжував запевняти себе, що йому все одно.

Попрощавшись із мамою, він взяв сумку і пішов до дверей. Вже сьогодні Ден приїде до літнього табору, де життя заграє новими фарбами. А отже, він не матиме часу на усілякі нічні кошмари.