— Що сталося? — поцікавилася Еріка, закриваючи книгу. Швидше за все, її спантеличив довгий задумливий погляд Ксюші, яка думала, як би почати ставити питання так, щоб це не виглядало дивно.

— Все гаразд, — відповіла Ксю і сіла на ліжко. Звичайно, їй грав на руку раптовий інтерес Еріки, але як правильно перевести розмову в потрібне русло — вона й близько не здогадувалася.

— З хлопцем посварилася? — Еріка багатозначно зиркнула на двері.

— Він не мій хлопець! Можеш забрати його собі. Заперечувати не буду. — Відповідь Ксюші прозвучала різкіше, ніж планувалося. Вона, звичайно, була рада, що Еріка сама проявила цікавість, але з роздратуванням впоратися не змогла.

— Дякую, якось обійдуся. Не зацікавив мене твій блондин. — Дівчина байдуже посміхнулася і відкинула назад пасмо неслухняного волосся.

— Невже? Макс вірить, що в нього закохані всі на світі. Ти б йому сподобалася своєю неприступністю.

— Я багато кому б сподобалася. — Еріка позіхнула і подивилась у дзеркало на шафці. — Ось тільки мені це не потрібно. Я ще жодного разу не закохувалась і не планую. Я тут не для цього.

Ксюша не змогла приховати раптового подиву. Сказати, що в них із нею багато спільного — не сказати нічого. Розмова складалася, як ніколи, ідеально. Рибка сама підпливла до наживки. Зараз тільки б її не злякати.

— А навіщо? У тебе є якась конкретна ціль? — Ксюша вирішила розпочати з прямого підходу.

— Ти допитлива, — зауважила Еріка, уважно просканувавши її поглядом. — Я декого шукаю. Але тебе це не стосується.

— Це такий великий секрет? Вибач, не знала, — відповіла Ксюша з багатозначною посмішкою. Що ж, можливо, перетворитися на дурненьке дівча — зараз найкраще рішення. — А ще кажеш «не закохувалась».

— Ти дійсно думаєш, що кохання — то центр всесвіту? Повір, у мене немає часу на таке безглузде марнування часу.

— Правда? І на що ж ти витрачаєш свій дорогоцінний час? Детектив під прикриттям, чи що? — реготнула Ксюша.

— Майже.

— Кого ж ще можна шукати, якщо не хлопця, який сподобався? Може, батьків, які тебе покинули в ранньому дитинстві? — Ксюша знала, що ризикує бути посланою далеко і надовго з такими питаннями. Але вибору вона не мала.

— Мої батьки померли. — На обличчі Еріки не здригнувся жоден м'яз.

— Вибач, я не знала.

«Що ж. Вона підходить за всіма ознаками». Ксюша вирішила змінити тактику. Вона з легкістю витягла потрібну інформацію, тому далі вдавати з себе скалку в дупі не було сенсу.

— Та нічого страшного. Для мене вони нічого не означали.

— Напевно, у тебе була любляча родина, яка подарувала тобі справжнє тепло.

— Я виросла в інтернаті. Що таке любов і ласка — мені не відомо. Але я й не потребую цього. — Еріка виглядала холодною та спокійною. Ксюша ніколи ще не зустрічала таких людей, тож запитання просилися одне за одним. Але якщо вона — можливий повелитель, краще не перегинати палку, намагаючись залізти в душу. Можливо, їм доведеться разом виконувати важливу місію, і буде ще час потоваришувати.

— Ти дуже сильна людина. Захоплюєш.

— Дякую, — несподівано потеплішала Еріка. — А ти дуже вродлива. Тільки зі стилем проблеми, але це можна виправити.

— Ой, та годі! Віддаю перевагу зручності та практичності. Сукні — це не зовсім моя тема.

— У чому ж тоді на вечірку підеш?

— Та я не знаю, чи варто туди взагалі йти. Немає настрою.

— Та ну, припини! Ходімо, відірвемося. — Еріка їй заохочуючи підморгнула.

— Я подумаю.

Наступні дві години Ксюша, втім, не стала витрачати час на жіночі збори, а вирішила обійти залишок своєї території. Починати розмову з незнайомими підлітками про їхню родину, ім'я та вік здавалося набагато простіше, ніж з Ерікою. Щоправда, жодного кандидата, хоч здалеку схожого за описом, вона так і не знайшла. Можливо, Еріка справді виявиться тією єдиною людиною, яку вони шукали. Ксюша була дуже рада хоча б їй, адже це відводило натяки від Дена і не ускладнювало їм пошуки.

Сутінки, тим часом, ставали дедалі густішими, і на вулиці збиралося все більше народу. Навколо панувала радісна збуджена атмосфера. Відпочивальники з нетерпінням очікували початку дискотеки та тупцювали біля входу до клубу. Велика будівля виблискувала мерехтливими вогниками, запрошуючи до веселощів. Парк ретельно прикрасили гірляндами та різнокольоровими кульками. Вечір, безумовно, обіцяв бути насиченим. Скрізь чувся сміх та жваві розмови відпочивальників. Хлопці були одягнені в класичні штани та сорочки, дівчата — у красиві вечірні сукні.

Ксюша стомлено повернулася до кімнати. Там панував справжній хаос. Дівчата збивали одна одну з ніг, ретельно прихорошуючись до вечірки. Незабаром за вікном залунала музика, і в кімнаті поступово почало стихати. Ксюша лежала на ліжку і роздивлялася свою вечірню сукню, що висіла на спинці стільця. На серці досі лежав незрозумілий гнітючий тягар.

— Ти все-таки вирішила не йти? — пролунав тихий голос Еріки. Вона закінчила збори та виглядала, як справжня богиня. Сукня сиділа на ній ідеально, підкреслюючи привабливу струнку фігуру. Волосся спадало на плечі шовковистими рудими локонами.

— Не знаю. Я ще не зібрана, — нерішуче відповіла Ксюша. Вона зізналася собі, що все ж таки хотіла відволіктися і виглядати так само неперевершено. Десь у глибині душі вона сумувала за колишнім життям, безтурботністю та романтичними пригодами. Хотілося відмотати плівку назад і знову прожити світлі, веселі дні, де єдине, що її хвилювало — це взаємність хлопця, що подобався.

— Нічого. Покладись на мене. — Еріка мило посміхнулася і взяла до рук гребінець. — Я швидко зроблю із тебе королеву.

Ксюші нічого не залишалося, як прийняти її допомогу. Можливо, вона має рацію, і це дійсно найкращий метод трохи відпочити та відволіктися від поганих думок.

Еріка виявилася справжнім професіоналом у сфері краси. Вона зробила їй зачіску та легкий макіяж всього за півгодини. Подивившись у дзеркало, Ксюша не змогла приховати захоплення. Шовкова сукня сиділа чудово, підкреслюючи вигини фігури. Волосся було зібране ззаду блискучою шпилькою і завитими локонами спадало на плечі. Легкий макіяж надавав погляду виразності і робив риси обличчя ніжнішими. Настрій Ксюші злетів угору всього за кілька секунд. Хотілося блиснути перед хлопцями та показати, що затята футболістка вміє бути справжньою леді. Перекинувшись веселими фразами, Ксюша разом із Ерікою вирушили на вечірку.

У клубі грала гучна музика, виблискували різнобарвні вогні і кружляли закохані пари. Дівчата налили трохи безалкогольного пуншу, щоби влитися у компанію і відчути себе більш вільно. Ксюша окинула поглядом зал і помітила танцюючих у парі Костю та Марину. Вони світилися щастям і виглядали, як справжні закохані. Від цієї картини у Ксюші всередині потеплішало. Хоч у когось із їхньої компанії в особистому житті все складається добре. Правильно вона зробила вчора, порадивши їм удвох обійти територію. Напевне, зблизилися під час виконання завдання.

Раптом перед очима з'явилася висока постать Максима в білій сорочці, чорних штанах і з акуратно викладеним білявим чубом. Виглядав, як завжди — неперевершено.

— Сумуєте, леді? — Він весело підморгнув їм обом, зупинивши захоплений погляд на Ксюші. Його зіниці різко розширилися, а вуха стали червоними. Швидше за все, йому сподобалося те, що він побачив.

— Ми тільки-но прийшли. — Ксюша привітно посміхнулася, забувши про нещодавню розмову. Усвідомлення власної привабливості, безперечно, позитивно вплинуло на настрій.

Незабаром запальна пісня змінилася на повільну, і Максим кинувши збентежений погляд на обох, нерішуче запропонував:

— Хто хоче скласти мені компанію?

— Я поки не налаштувалася, — відповіла Ксюша і покосилася на Еріку, очікуючи, що вона прийме запрошення.

— Я теж, — байдуже відповіла та, не зводячи пильного погляду з протилежного кінця зали. Максим розчаровано пішов, а Ксюша здивовано глянула на нову знайому.

— Чому відмовляєшся? Він добре танцює.

Увага Еріки була зайнята чимось іншим. Здавалося, вона не помічає навколишнього світу.

— Агов, ти чого? — Ксюша торкнула дівчину за руку, і та нарешті повернула до неї обличчя. Її очі якось дивно виблискували.

— Ти щось казала?

— Запитала, чому не танцюєш. Макс засмутився, що йому відмовили.

— Вибач, — ніяково знизала плечима Еріка. — Ем… ти не знаєш, хто він?

— Кого ти маєш на увазі?

— Хлопець у чорній сорочці біля барної стійки. Такий красунчик! Я просто зобов'язана з ним познайомитись.

Ксюша здивувалася раптовому інтересу Еріки. Нещодавно вона говорила, що не планує закохуватися, а зараз з'їдає очима незнайомого хлопця. Їй стало дуже цікаво, хто зміг заволодіти увагою такої неприступної красуні.

Ксюша з цікавістю подивилася у протилежний кінець зали і помітила самотнього хлопця у темному одязі. Не встигнувши розгледіти обличчя, Ксюша ковзнула поглядом по його підтягнутій фігурі: чорна сорочка ідеально підкреслювала талію, широкі плечі та підкачані руки; рукави були недбало загорнуті майже до ліктів, а на шиї розстебнуті два ґудзики. На жилястій руці виблискував дорогий годинник, марку якого так полюбляв батько Дена. Напевно, гарячий хлопець. Раптове відчуття потягу викликало мурашки по шкірі, які Ксюша негайно ж прогнала. Не в її характері пускати слини на незнайомих красенів. Щоправда, варто було підвести очі вище, як вона завмерла від німого шоку.

Біля стійки стояв Денис і байдуже спостерігав за танцями, попиваючи жовтий напій. Його постійно неслухняне волосся було акуратно укладене і зачесане назад, туфлі начищені до блиску, а повністю чорне вбрання сиділо настільки ідеально, що складалося враження, ніби він зійшов зі сторінки модного журналу. Він був таким несхожим на себе і таким... красивим?! Що змусило Дена прийти на вечірку у такому вигляді? Ксюша завмерла на місці, як укопана, не розуміючи ні його, ні себе. Всередині щось вибухнуло, кров завирувала і гарячою хвилею ударила в голову. Внизу живота залоскотало, руки затремтіли, а розум вмить затуманився. «Що, чорт забирай, зі мною відбувається? Це ж Ден! Так, він приголомшливо виглядає, але це ... всього лише Ден ».

— Я запрошу його! — Еріка сунула їй у руку келих із пуншем і граційною ходою вирушила до хлопця. Проводячи її поглядом, Ксюша відчула прилив люті. І чому Еріка поклала око саме на Дена? І чому її це так розлютило?

Ксюша притулилася до стіни від раптового відчуття слабкості в ногах. Її різко кинуло в жар, а дивне тремтіння у кожній клітині порушило рівновагу. Що за чортівня із нею коїться? Ні, вона не була сліпою і завжди помічала привабливість Дена. Але раніше на неї це ніяк не впливало. Здавалося, прокляті метелики в животі вирвалися на волю і заповнили розум, перевернувши звичайний світ догори ногами. За нею точно дурка плаче, не інакше...

***

«Лайно! Навіщо я сюди припхався?Дивитися на зграйку неврівноважених ідіотів та легковажних дуреп? Якого біса приміряв образ останнього дебіла і вперше в житті показався людям у такому тупому вигляді? У мене їде дах? Скоріше за все. І чого на мене всі так витріщаються? Я схожий на пай-хлопчика? Хм, Ната знала, що купувати. Хоч її ощасливив. Ненавиджу всіх та все. Рознести б все до біса та зникнути».

Денис нервово стискав склянку з соком і мріяв провалитися крізь землю. Якби не обіцянка старшій сестрі піти на вечірку в її подарованих дорогих речах, він би точно нікуди б не пішов. Обстановка навколо дратувала, порожнеча всередині тиснула, а їдюча гіркота десь на дні серця все ще давалася взнаки. Дивно, адже він був упевнений, що йому вдалося вгамувати біль. Весь день минув, як у тумані. Дену довелося докласти чимало зусиль, щоби виглядати таким, як раніше. Вийшло непогано, бо ніхто з друзів не помітив, що з ним щось не так.

Надвечір стало трохи легше, і він все ж таки знайшов у собі сили прийти на вечірку. Ден розумів, що має боротися і жити далі, незважаючи на все, що сталося. Жити хоча б заради того, щоб знайти Норвела і змусити його заплатити за скоєне. Йому стало зовсім нецікаво, хто повелитель, що буде далі і як протистояти небезпеці. Навколо переважали сірі та безбарвні кольори без будь-яких проблисків світла. А ще ця сильна злість упереміш із ненавистю... Вона збільшувалася з кожною прожитою хвилиною і занурювала його свідомість у темряву.

Треба ж! Нещодавно Ден переживав через свою причетність до батька-вбивці, а тепер сам планує ступити на його шлях. Зараз, щоправда, його це більше не хвилювало. Єдине, чого він насправді хотів — змусити цього покидька померти мученицькою смертю. Що буде з ним самим після цього — тепер вже не мало значення. Колишнє життя, прагнення та мрії зникли в одну мить. Майбутнього Ден більше не бачив. Він ніби застряг у цій ямі безмежної ненависті, яка поглинала його все більше і більше. І, що найголовніше, він не хотів вибиратися на волю.

Його погляд упав на протилежний кінець зали, де стояла Ксюша з якоюсь рудоволосою подругою. Правду кажучи, Ден навіть не відразу її упізнав. Вона виглядала настільки прекрасною, що в нього на кілька секунд відібрало мову. Його погляд ковзнув по її тоненькій дівочій фігурці в облягаючій сукні. Треба ж! Виявляється, у Ксюші присутні всі спокусливі округлості в потрібних місцях, а він через її хлоп'ячий мішкуватий одяг навіть про них не здогадувався. І це миле тендітне створіння рве всіх хлопців на футбольному майданчику? Ден посміхнувся про себе, згадавши, як вона вихором гасає по полю і забиває блискавичні голи. Він був сліпий увесь цей час, чи Ксюша справді дуже вродлива?

У пам'яті майнув зворушливий момент вчорашньої ночі, коли вона обіймала його і запевняла, що все буде добре. Потужний розряд тепла вмить розтопив крижану стіну з ненависті навколо його серця. Наче яскравий промінець пробрався в темну задушливу кімнату і наповнив її світлом. Усередині защеміло до сліз, що дуже налякало Дена, і змусило його миттю відвести очі. Ні, він не хоче відчувати це зворушливе тепло. Він не хоче взагалі що-небудь відчувати.

Раптом перед носом опинилася та сама дівчина, яка стояла поряд із Ксюшею. Денис здивовано вирячився на її лялькове вродливе обличчя.

— Привіт, нудьгуєш? — спитала вона, відкинувши за спину руді кучері. Її посмішка, напевне, багатьох хлопців зводила з розуму. Ось тільки в нього зараз явно не той стан, щоб вестись на такі речі.

— А повинен? — Ден обвів її скептичним поглядом і хмикнув.

— Ну, ти стоїш один, не танцюєш і виглядаєш не дуже привітним. Я й подумала, може тобі трохи нудно. — Дівчина не думала здаватись. Ден відчув роздратування.

— Чуєш, крихітко, освіжи-но повітря?

— Що-що?

— Я кажу — зникни!

— Ти зовсім припух? Придурок необтесаний! — розлютилася незнайомка і вмить покрилася червоними плямами. — Думаєш, тобі все дозволено, тому що красунчик?

— Ти прийшла, щоб мені мораль прочитати?

— Ні! Я прийшла, щоб підняти тобі настрій. Це погано? — Скоріше за все, вона й не думала відступати.

— Благородна ціль. Так піди, підніми його комусь іншому. Думаю, тут вистачає тих, хто буде на сьомому небі від твоєї присутності. — Ден холодно подивився у її очі та насупився. Дівчина миттєво змінилася в обличчі. Здавалося, вона чогось злякалася і водночас засмутилася.

— У тебе справжні очі чи лінзи?

Ден розгубився від такого безцеремонного питання. А ще відчув злість із домішками болю. Знову ця тема.

— Тобі яке діло? Іди собі, куди йшла, і не задавай тупих запитань.

Несподівано красуня замахнулася, і Ден перехопив її маленький кулачок прямо біля свого носа. Її нежіноча сила вразила і навіть підняла настрій. Він стиснув її пальці до хрускоту і недобре посміхнувся.

— Яка зухвала штучка. Хочеш пограти?

— Дай відповідь на питання. — Її обличчя перекосило від люті. Виглядала, втім, вона спантеличено. — Твої очі чи лінзи?

— Лінзи, — навіщось збрехав Ден і відпустив її руку. — Попустило?

— Звідки тоді така реакція? Ти сильний.

— Щоби перехопити твій кулачок, потрібна велика сила? — щиро не зрозумів Ден. Вона зараз серйозно?

— Щоб мій — так.

— Тоді змушений тебе розчарувати, крихітко. Ти явно себе переоцінила. — Ден окинув її глузливим поглядом.

— А не пішов би ти до біса? — розлютилася дівчина, схрестивши руки на грудях. Іти, втім, вона не поспішала, чим викликала у Дена посмішку. Ну, не дивна?

— Як тебе звати, мала? — Він вирішив згладити обстановку. Присутність дівчини перестала напружувати і навіть викликала цікавість. Вона не була схожа на звичайних красунь, ще й намагалася розбити йому носа. Будь-яка інша вже давно б залишила його у спокої.

— Еріка. — Вона не удостоїла його поглядом.

— А мене —Ден. Приємно познайомитися. — Він простягнув їй руку і привітно посміхнувся. Продовжувати гиркатися більше не було бажання.

Еріка окинула його недовірливим поглядом і трохи пом'якшала, потиснувши руку.

— Ти завжди такий із оточуючими людьми?

— Ні, просто день не задався.

— Чому ж тоді прийшов? Коли я не маю настрою, то сиджу в кімнаті, читаю, і намагаюся не траплятися нікому на очі.

— У всіх різні методи боротьби зі стресом, — знизав плечима Ден, розглядаючи дівчину. Колір її очей вражав своєю незвичністю, а ім'я, безумовно, було рідкісне. Рудоволоса могла цілком підійти під опис повелителя. Це була ще одна причина, чому її слід було затримати. Ден допив сік і кивнув дівчині на вихід.

— Не хочеш пройтися? Тут надто голосно і душно.

Еріка остаточно розтанула і кивнула. Вони попрямували до виходу, проштовхуючись крізь танцюючі пари. Ден знову глянув у бік Ксюші, і, впіймавши її погляд на собі, зупинився.

— Зачекай мене на вулиці. За хвилину вийду, — попередив він Еріку, і пішов у напрямку до подруги. Ден відчував гостру потребу побути з нею хоча б хвилину. Здається, сумувати за нею вже входить у нього в звичку. Це, звичайно, трохи лякало, але нічого з собою подіяти він не міг. Підійшовши до Ксюші, він раптом розгубився, забувши про всі слова. Надто вже гарно вона сьогодні виглядала, і зовсім незвично.

Ксюша посміхнулася йому і вмить опустила очі. Ден встиг вловити замішання, сором і радість у її погляді.

— Привіт! Як ти? — нерішуче запитав він.

— Добре, а ти? — Її голос трохи здригнувся.

— Теж цілком.

— Бачу, не нудьгуєш. — Ксюша важко видихнула і закусила нижню губу. У її голосі пролунали дивні нотки, через що Дену стало ніяково.

— Та ну! Просто тут душно. Хочу подихати свіжим повітрям.

— Чудово, тоді йди! — Ксюша тремтячою рукою піднесла до губ келих з пуншем і вмить осушила його. Ден зніяковів ще більше, почуваючи себе зайвим. Напевно, це був натяк, що вона не в дусі.

— Що ж, добре... Гарного вечора!

Вона судорожно кивнула і вдала, що розглядає свої туфлі. Ден, придушивши неприємні відчуття у грудях, попрямував до виходу. Дивний діалог вийшов — нічого не скажеш. Таким ідіотом він себе, мабуть, давно не відчував. Ступивши два кроки, він чомусь обернувся і кинув:

— До речі, ти гарна. Дуже.

Ксюша стрепенулась і підняла на нього збентежений погляд. Ден поспішив піти. Його миттю обпалило вогнем зсередини, ніби він сказав щось зайве.

— Ти її знаєш? — спитала Еріка, яка чекала на нього біля дверей.

— Подруга дитинства, — машинально відповів Денис і вийшов на вулицю. Приємна прохолода враз освіжила голову і подіяла, як доза заспокійливого. Він попрямував до темної, неосвітленої алеї за фонтанчиком. Гучна музика і сміх відпочивальників встигли неабияк набриднути. Йому хотілося утекти подалі від метушні.

— Ось як? Вона з мого будиночка, але навіть не зізналася, що ви з нею знайомі. — Еріка стукала каблучками поряд.

— Ти що, довідки про мене наводила? — Ден підняв брови і посміхнувся.

— Не лести собі. — Погляд Еріки став суворим. — Просто поцікавилася, чи знає вона тебе.

— Ну, це мало що змінює. — Ден знизав плечима і прискорив крок.

Алея, яку він обрав, була повністю огорнута темрявою. Самотні лавочки заманливо запрошували сісти, а тиша довкола викликала почуття умиротворення. Раптом у кишені завібрував телефон, і він, стомлено зітхнувши, сів на лавку. Еріка з відчуженим виглядом наслідувала його приклад. Ден усміхнувся про себе, здивувавшись її поведінці. Будь-яка інша на її місці давно б втекла, пославши його подалі. Діставши телефон, він відкрив вхідне повідомлення. Від побачених слів усередині різко похололо: «Смерть напівкровки — початок нового. Ти знаєш дату своєї смерті».

Ден довго дивився на повідомлення і не міг вимовити жодного слова. Здавалося, кров у жилах застигла, і навіть волосся на голові заворушилося від напруження. Поглянувши на номер відправника, він виявив замість звичних цифр чотири знаки оклику.

— Щось сталося? — Еріка з тривогою вдивлялася в його обличчя. Ден стрепенувся, згадавши про дівчину.

— Нічого.

— В тебе була така реакція, ніби ти побачив привида. — Еріка намагалася заглянути в його телефон.

— Це мої проблеми. — Денис поспішно сховав апарат до кишені. Голова почала розколюватися від сильного незрозумілого болю. Ця клята Енджел знову намагається вивести його з рівноваги.

— Тобі хтось погрожував, так? — наполегливо продовжила допит Еріка. Ден відчув сильне бажання від неї здихатися.

— Слухай, крихітко. Я б тобі порадив не лізти у мої справи. А ще краще — залишити мене у спокої.

Він підвівся на ноги, і, не глянувши на Еріку, відійшов убік. Виникла нав'язлива ідея зателефонувати на загадковий номер для додаткової інформації, хоча він сумнівався, що спроба буде успішною.

Ден натиснув кнопку виклику. Спочатку з того боку не чулося нічого, крім шурхоту, ніби хтось зминав пакет. Потім десь далеко і ледь чутно долинуло здавлене гарчання. У Дена спітніли долоні, і телефон мало не вислизнув із руки. Минуло кілька секунд. Гарчання поступово перейшло в зловісний нелюдський шепіт: «Хочу твоєї крові ... багато крові. Хочу вбивати тебе знову й знову, і насолоджуватися твоїми стражданнями. Хочу…»

Ден не дослухав і кинув слухавку. Звичайно, він планував поставити ворогові кілька запитань і роздобути максимум інформації про все, що відбувається. Не було сумніву, що Енджел знає набагато більше, ніж Флер. Але варто було йому почути цей шепіт, як розум миттю відключився, а серце забило тривогу. Це було дивно, адже після розмови з мамою він був упевнений, що став непробивною брилою без будь-яких емоцій, включаючи страх і почуття самозбереження.

Ден зробив глибокий вдих і подивився на зірки. Силою думки заспокоїв пульс і стиснув кулаки. Він стане сильнішим, викоренивши будь-які почуття. Його більше ніхто не посміє зламати.