Наступного ранку Денис прокинувся на годину раніше запланованого часу. Винен у тому був повнотілий сусід по кімнаті Пилип, який хропів так, що навіть ваза на підвіконні деренчала, як від землетрусу. Перші двадцять хвилин Ден повертався з боку на бік, закривши голову подушкою і намагаючись ще трохи поспати. Потім просто вивчав поглядом стелю і терпляче чекав, коли будильник нарешті продзвенить.

За вікном тільки почало світати. Перші промені помаранчевого сонця стрибали зайчиками на підвіконні. Небо розмалювалося в багряні кольори, з часом набуваючи ніжнішого відтінку. Птахи влаштували ранкові ігри за вікном: літали один за одним, як божевільні, і заливалися дзвінкими мелодійними піснями. Такого прекрасного ранку не хотілося думати про щось погане.

Рюкзак Дена був майже зібраний. До цієї справи він підійшов як ніколи відповідально, хоча ситуація залишалась туманною. Що б сьогодні не сталося, Денис був налаштований на велику таємничу пригоду. Про дивні події останніх днів він намагався не думати. Та й не так часто йому доводилося прокидатися в чудовому настрої, без нічних кошмарів, поганих передчуттів та інших неприємностей. Єдине, що могло засмутити — те, що вся інтрига справді виявиться безглуздим розіграшем.

Трохи раніше зазначеного часу Денис пішов до місця зустрічі та дуже здивувався, побачивши там у всьому спорядженні Борю, Костю і, як не дивно, Максима. Останній виглядав сонним і втомленим, але весь його зовнішній вигляд говорив про те, що біля дзеркала він провів не менш ніж годину. Та й рюкзак Макса був настільки забитий, ніби хлопець зібрався у подорож навколо світу.

— Нічого собі пунктуальність! Ось тебе, друже, я сподівався тут побачити найменше, — весело кинув Ден, підходячи до компанії. — Скоріш за все в лісі здохло щось велике і цінне, якщо ти стоїш тут раніше Ксюші.

— Досить приколів, Дене, я не в настрої, — сумно відповів Максим, дивлячись у бік ранкового сонця. Здавалося, він не спав кілька ночей поспіль, займаючись чимось важливішим. Незважаючи на яскраво виражену любов до жіночої статі та галасливих вечірок, у Макса була інша сторона, яку Ден не міг зрозуміти. Для багатьох особистість хлопця залишалася загадкою. У його світлих, майже прозорих зелених очах іноді читався незрозумілий смуток, який було важко розгадати. Часто Максим перебував у особливій нірвані, коли навколишній світ для нього переставав існувати. Поринаючи в цей стан, він писав довгі філософські тексти в особистому щоденнику, який завжди носив із собою. Навіть відпочиваючи в компанії на природі, Макс намагався усамітнитися, роблячи записи та кидаючи в далечінь сумні задумливі погляди. Не дивно, чому він був такий популярний серед дівчат, які бачили за маскою пустотливого бабника чутливу романтичну натуру. І хоча Ксюша вважала, що вся глибина Максима надумана та випнута напоказ, Денис вірив, що в цьому його друг справжній.

— Добрий ранок! — До чоловічої компанії нарешті підійшли Ксюша та Марина. Рюкзак білявки був ще більшим, ніж у Макса і помітно тріщав по швах.

— Ох, ці жіночі збори! — докірливо зауважив Ден, показуючи на годинник.

— Не очікувала побачити всіх вчасно. Нонсенс просто, хлопці! — Ксюша виглядала бадьорою та радісною. В очах блищали завзяті іскорки, на обличчі сяяла посмішка. Вона повністю відійшла від вчорашнього пригніченого стану, і це трохи підняло Дену настрій.

— Тепер з тебе вичитується. Ти й на тренування вчора прийшла пізніше за мене, — відмітив Максим, кинувши убік Ксюші похмурий погляд.

— І показала чудову гру, на відміну від тебе, — відрізала подруга, чим одразу відбила бажання у Макса її зачіпати. Сьогодні хлопець був надто поглинений думками і йому було не до словесних перепалок.

— Господи, як мені важко! Я спала лише чотири години, а це погано позначається на стані шкіри. Ось навіщо я збирала цей рюкзак і перлася сюди так рано? Хочу до свого ліжечка, — скривила кислу міну красуня Марина. Очевидно, вона належала до тієї категорії дівчат, які думають тільки про власну зовнішність, хлопців та гарні речі. При одному погляді на блондинку ставало ясно, що вона не має високого інтелекту, але прикриває цей недолік яскравою зовнішністю. Такому милому створінню можна пробачити все, що завгодно.

— Треба було двічі подумати, перш ніж запхати у рюкзак вечірню сукню, — глузливо зауважив Ден. Його щиро дивувало, як тендітне тільце дівчини витримує на спині таку ношу.

— Як ти дізнався? Я її, правда, не хотіла брати, але Даша вже давно поклала на неї око. Не могла я залишити таку річ без нагляду!

Звичайно, Дену не знайшлося, що відповісти, і він вирішив про це просто забути. Боря тим часом напружено дивився на екран планшета і виглядав дуже схвильованим.

— За одну хвилину шість. Зараз це станеться!

— Швидше б, а то до сну хилить. — Максим позіхнув і сумно зиркнув на будиночки. Єдиним, хто не сказав жодного слова, був Костя. Він задумливо протирав свої окуляри і терпляче чекав на подальші події.

Годинник показав шосту ранку, і, як на замовлення, на екрані Борі з'явився напис: «Пророцтво майже відкрилося. Постарайтеся вижити!».

— Вижити? Якого біса? — обізвався Денис і тієї ж миті затулив вуха від раптового шуму. Поруч ніби пролетів літак, і всіх обдало гарячим повітрям. Навколо утворилося загадкове коло з веселки, яке миттєво огорнуло підлітків з ніг до голови. Ніхто не встиг навіть злякатися, коли все навколо закружляло з неймовірною швидкістю і вмить зникло.

***

Коли Ден прийшов до тями, його тіло охопило дивне відчуття важкості, ніби м'язи налилися свинцем. Здавалося, він пробіг величезну дистанцію та вичерпав усі сили. У голові панував хаос, і він ніяк не міг пригадати останніх хвилин життя. Коли перед очима почало прояснюватися, а спогади потихеньку вертатися, Денис ледве підвівся, потираючи очі.

Тихими заспокійливими звуками шурхотів вітер, блукаючи в сплетіннях листя. Гучно співали птахи, дзижчали комахи, чувся плескіт води неподалік. Знайомі звуки природи швидко повернули Дена до життя, змусивши з цікавістю подивитися навколо. Від побаченого видовища він відчув глибокий шок. Здавалося, навколишній світ зійшов з картинки, ретельно обробленої у фотошопі.

Денис сидів на зеленій галявині біля лісу. Навколо — дика природа, яка вражала незвичайною красою. Зелена трава, квіти, річка неподалік, сонячне проміння — все тут було надто яскравим і насиченим, наче вмілий художник додав у краєвид більше барв. Навколо росли високі дерева, вкриті буйною зеленню та незнайомими, апетитними на вигляд плодами. Небо вражало сліпучим синім кольором, а пухнасті хмари були схожі на засніжені гори. Дена охопило дивне відчуття, ніби він потрапив у справжнісінький райський сад, якого насправді не існує.

Денис важко підвівся на ноги та розім'явся. Як його сюди занесло? І де друзі, які мали бути поруч? Майнула думка, що він усе ще спить і для того, щоб опинитися вдома, потрібно лише себе вщипнути.

Галявина, на якій стояв Ден, була всіяна рясною рослинністю та дивовижними квітами. На великі різнокольорові голівки сідали бджоли та метелики, які відрізнялися від тих, яких він звик бачити. Трохи далі дзеркальними відблисками на сонці переливалося озеро з прозорою як кришталь водою. За спиною — густий ліс, у який так і хотілося піти по гриби та ягоди, як у дитинстві. Повітря було настільки чистим і свіжим, що вдихаючи його, мимоволі паморочилося в голові. Все довкола випромінювало щастя, добро і світло. У такому прекрасному світі, як цей, просто не могло існувати болю та зла.

Денис попрямував до озера, щоб вмитися та оглянути місцевість. Захоплення казковими краєвидами лише посилювало почуття тривоги, що зростала з кожною хвилиною. Щось зловісне таїлося за цією красою. Ден підійшов ближче і побачив, що за озером дорога різко йде донизу, і дерева зникають у туманній димці. Необхідно якнайшвидше оглянути навколишню територію і знайти інших.

Згадавши про рюкзак, Ден поспішно повернувся за ним, і, нахиляючись за річчю, помітив поряд дивний предмет із мерехтливим жовтим вогником.

— Це може врятувати тобі життя. — Раптовий жіночий голос за спиною змусив його здригнутися і підняти голову. Поруч із ним стояла висока дівчина в білій сукні з довгим темним волоссям трохи нижче пояса. Її тіло було прозорим як у примари, а погляд штучним та незрячим, наче вона була сліпою.

— Хто ви? — спитав Ден, з жахом дивлячись на незнайомку. Невже перед ним привид? Чи може це якась голограма — найновіша технологія? Він бачив таку жінку в одному фантастичному фільмі.

— Я прийшла, щоб відповісти на твої запитання, — мелодійним голосом промовила дівчина і підступила ближче. Денис у ступорі стежив за кожним її рухом. Що вона таке? У голові була повна плутанина і ні краплі страху, що, мабуть, добре в його ситуації. Ось тільки погане передчуття нікуди не зникало. А що, якщо він дізнається від неї щось страшне?

Намагаючись зібратися з думками, Ден пірнув рукою в траву і дістав предмет, що мерехтів жовтим світлом. Це виявився звичайний наручний годинник, який не показував часу, а лише світився зсередини. Денис машинально вдягнув його на руку, навіть не замислюючись навіщо.

— Це правильне рішення, — тихо зауважила незнайомка і зробила невдалу спробу посміхнутися. Здавалося, її запрограмували на якісь дії, як звичайного робота.

— Ти, мабуть, думаєш, що тобі все сниться? — продовжила вона після невеликої паузи. Ден відчув пирхоту в горлі та кашлянув. Усі спроби знайти логічне пояснення усьому, що відбувалося навколо, зазнавали краху.

— Реальність та сон я можу відрізнити. Поки що у своєму розумі.

— Молодець. Гарне рішення у подібній ситуації.

— Яку ситуацію ви маєте на увазі? — Денис насторожено вивчав її міміку: відповідає виразно та влучно на задану тему, але відчуття якоїсь фальші не зникає.

— Ти знаєш, яка ситуація. В останній місяць ти бачив дивні сни, правда? — Її обличчя як і раніше нічого не виражало. Ден знову закашлявся і відступив далі. Його сни мають зв'язок із тим, що відбувається? Але це ж фантастика якась!

— Припустимо.

— Тобі цікаво дізнатися про їхнє походження?

— Дідька лисого! Ви мене за ідіота тримаєте? Я зараз перебуваю в якомусь дивному місці, а довкола світ, який існує лише у дитячих казках. Я взагалі не розумію, що діється! Не лише сни, а й усі події сьогоднішнього дня. Звичайно я хочу все дізнатися. Насамперед, як вибратися з цього бісового райського саду і куди поділися інші?

Денис себе не контролював. Він не хотів підвищувати голос, але нерви здавали по всіх напрямках.

— Передусім, ти маєш заспокоїтися, — рівним голосом сказала незнайомка, чим остаточно вивела його з рівноваги.

— Та я спокійний, чорт забирай!

— Я розумію твої почуття, Денисе, але зараз вони нічого не змінять. Тобі треба вислухати мене та зрозуміти все правильно.

— Перепрошую, — важко зітхнув він і спробував заспокоїтися. Зриватися і кричати зараз точно буде зайвим. Зайва емоційність може стати на заваді, щоб зосередитися на важливих питаннях. За останній місяць він добряче втомився, намагаючись зрозуміти свої сни. Пора б нарешті розібратися в цій загадці.

— Я хочу дізнатися про все, — видавив із себе Ден. — Думаю, ви знаєте з чого почати.

— Так краще, — відповіла дівчина. — Спершу я представлюся. Мене звуть Флер. Я — хранитель земної інформації.

— Хранитель чого? — Ден відчув, що ще трохи і його мозок вибухне. Гарний початок, нічого не скажеш.

— Просто вислухай. Багато речей тобі здадуться дивними та нереальними, адже ти ніколи з цим не стикався. Але настав час дізнатися правду. Намагайся це прийняти. В іншому випадку буде лише гірше.

— Гаразд, мовчу. — Ден розвів руками. Дивуватися чомусь і показувати емоції все одно марно.

— Відтепер ти маєш справу зі світовими речами й тобі треба усвідомити всю серйозність того, що відбувається. На тебе та твоїх друзів покладено велику відповідальність. Вислухай мене не перебиваючи, будь ласка. — Флер вказала йому сісти на траву поруч із собою. Ден хотів торкнутися її плеча, щоб зрозуміти з чого складається її тіло, але в останню секунду стримався. Мова незнайомки була живою і природною, але зовнішній вигляд і відсутність емоцій знеособлювали її сутність. Складно було вникати в слова істоти, не розуміючи, чи вона від себе говорить, чи просто виконує якесь завдання подібно до комп'ютерної програми.

— Ця історія почалася 1957-го року, після запуску Радянським Союзом першого штучного супутника Землі, — почала Флер, дивлячись порожнім поглядом кудись повз нього. — Саме тоді Міністерство оборони США вирішило, що на випадок війни Америці потрібна надійна система передачі інформації. Саме так набула чинності та отримала право на існування комп'ютерна мережа, що вплинуло на всю галактику.

Пізніше, 1969-го року, було встановлено перший сервер, який мав 24 кілобайти оперативної пам'яті. 29 жовтня, 1969 року провели перший сеанс зв'язку, і спроба виявилася успішною. Тоді й з'явився Інтернет, яким зараз користується вся Земля, навіть не здогадуючись, що за ним стоїть. Джон Райлі — людина, яка відповідала за це та значною мірою вплинула на виникнення Інтернету, не здогадуючись сам, створив комп'ютерну мережу Землі, в якій зібрана вся інформація про планету, її ресурси та розвиток, технологію та інше. Того ж дня з'явився цей світ, а згодом і я — ангел захисту цієї цінної земної інформації.

— Стоп! Ви хочете сказати, що світ, у якому я зараз перебуваю, взяв і з'явився сам собою, коли створили Інтернет? Так само, як і ви? Це типу ми потрапили всередину всесвітнього павутиння, яке матеріалізувалося? Звучить не надто правдоподібно. — Звісно, Денис обіцяв мовчки вислухати її розповідь, але все ж таки подібне пояснення виникнення дивного паралельного світу йому здалося не дуже переконливим. Він з дитинства був реалістом і вважав за краще вірити лише в те, що здавалося йому логічним.

— Я не можу відповісти на це питання точно, але припускаю, що стався якийсь збій у системі передачі інформації, внаслідок чого виник світ, який ти бачиш перед собою. Як побічний ефект чергового наукового відкриття. Це місце — паралельний реальному світ, який називається Комп'ютерна мережа Землі. Він існує вже п'ятдесят років після запуску супутника і складається із земної інформації. Вона вимірюється в тих же частинках інформаційної системи, що й молекули на Землі, які відповідають за все живе. Цей світ складається з незайманої природи та має лише чотириста квадратних кілометрів території. Тут все яскравіше, гарніше й багатше, ніж у твоєму світі, тому що людська фантазія та комп'ютерна графіка прикрасили все, що ти бачиш.

Тут є тварини та птахи, що відрізняються від земних, але вам не слід їх боятися, вони не чіпають ні людей, ні одне одного. Також ви можете сміливо їсти всі фрукти та овочі, які знайдете, адже тут немає отруйних рослин. Час у комп'ютерній мережі теж відрізняється. Десять днів перебування тут дорівнюють одній годині перебування на Землі, тому не потрібно турбуватися, що вашу відсутність встигнуть помітити.

— Так, пригальмуйте, — не витримав Денис. — Припустимо. Є цей дивний паралельний світ, який складається з земної інформації та вміщує всесвітню павутину. Нехай тут все у найкращих традиціях фантастики, яку ми могли бачити лише по телевізору. Нехай є ви — та, яка відповідає за всю цю дурню. Питання: яке я маю до цього відношення?

— Мені потрібні люди, які захищатимуть земну інформацію від вторгнення осіб з інших галактик. Земля — найяскравіша планета у всесвіті, вона має безліч цінних ресурсів та чудові умови для життя. Жодна планета немає такого різноманіття фарб, як Земля. Поки не існувало мережі, вся земна інформація була загадкою, оскільки містилася лише в книгах, цінних документах, історичних матеріалах тощо. Ніхто з іншої галактики не міг пізнати її походження та складових, а отже й не знав, як заволодіти нею. Але починаючи з 1969-го року, коли в мережу почала надходити інформація про все на світі, через Супутник стало можливо дістатися цих цінних відомостей. Таким чином одна особливо небезпечна раса з іншої галактики дізналася про існування нашого світу, людей, загальну складову життя і все-все-все. Ми перетворилися на їхню головну ціль — або знищити, або підкорити собі, а можливо й заволодіти нашою планетою.

Але є ще одна важлива деталь. Вся земна інформація зберігається в темному кристалі, який знаходиться в Комп'ютерній мережі Землі. Де він — тобі не обов'язково знати, він під моїм ретельним наглядом. Кристал створила сама наша планета, щоб захистити себе від вторгнення інопланетних істот. Як це все з'явилося, я пояснити не можу, тому що я творіння, а не творець. Я не людина, скоріше духовна особистість без тілесної оболонки. Цей світ — моє поле життя і місце, за яким я повинна ретельно стежити. Я можу приглядати за кристалом, в якому зберігаються всі дані про Землю, але сама я не можу до нього доторкнутися. Це не в моїй владі. Кристал сам вибрав своє місцезнаходження, а я лише охороняю його. Він — найбільша цінність інших галактик, і якщо ним заволодіє якась планета, можна вважати, що Земля захоплена. Цього не можна допустити, адже під загрозою життя мільярдів.

— Ви серйозно? Декілька підлітків — це і є люди, які повинні вам допомагати захищати Землю? Ви взагалі в своєму розумі? — Ден не знав, сміятися чи плакати. Події останніх десяти хвилин життя були схожі на сюжет чергової фантастичної саги, як і його відношення до всього, що відбувається.

— Насправді твоя роль у цьому, як і роль твоїх друзів непряма, але не менш важлива, — спокійно відповіла Флер. — Вас я обрала для співпраці, адже у кожному побачила необхідні якості, які допоможуть мені в охороні Землі та кристалу. Наприклад, ти безстрашний і сміливий, Ксенія розумна і рішуча, Максим справедливий і організований. Борис – талановитий комп'ютерний геній, Марина — зразок доброти та щирості, а Костянтин — шляхетності та мудрості. У сумісництві ви — ідеальна команда, мої вірні помічники.

— А якщо ми відмовимося вам допомагати?

— Тоді я змушена буду вас знищити. Про цей світ не повинні знати ті, хто не має до нього відношення.

— Супер! І що нам потрібно робити? — Ден досі не міг збагнути, що забув у цьому місці. Здавалося, трапилася жахлива помилка, і він випадково потрапив у цей дивний світ. Остаточно збивало з пантелику те, що він із друзями не мав права голосу.

— Насамперед вам необхідно знайти повелителя темного кристала. Ваше завдання — зберегти йому життя. Ви немов ангели-охоронці — його вірні воїни.

— Який ще повелитель?

— Я тобі ще не все розповіла. — Флер зробила паузу. — Правду кажучи, я не розповіла головного, а лише ввела в курс справи. Не хочу навантажувати твій мозок, адже інформації багато й прийняти одразу її важко.

— Як це сприйме мій мозок — не ваше піклування. Давайте викладайте. Мені треба все почути, а потім вибити з вас відповіді на мої запитання. Бо не повірите, вже ось тут усе сидить. — Денис провів рукою біля шиї.

— Є дві головні новини, які я ще не розповіла. Почну з першої. Кристал не належить сам собі, як і мені. Він належить одній людині, яка була обрана пророцтвом п'ятдесят років тому — саме тоді, коли виник цей світ. Обраний для того, щоб охороняти темний кристал і бути його володарем. Саме він може доторкнутися до нього та скористатися його силою. Яка це сила мені невідомо, я лише охоронець земної інформації, а не повелитель кристала. Вас я обрала, щоб ви охороняли цього обранця, а також допомогли мені його знайти. Він ще сам не знає про своє призначення.

— Дідько! Але ж ми не стражі, щоб захищати якогось бідолаху, який живе собі спокійним пенсійним життям і навіть не здогадується про своє призначення! Та й чому раніше не знайшли його, поки його вік ще дозволяв нести цю складну ношу?

— Знайти його раніше не дозволяло пророцтво. А на рахунок вас, то мені необхідні для цього молоді люди, які не мають сім'ї, у яких гаряча кров і потенціал, потяг до пригод і мужність. Це перша причина. Друга — вказівки пророцтва.

— Мені здається, ви переоцінюєте свою роль,— зробив свої висновки Денис. — Так би й сказали, що якесь пророцтво керує вашими діями, а ви — лише інструмент у руках невидимого ляльковода. Те, що ви називаєте пророцтвом — звичайна інструкція тієї людини, яка вас і створила. Інтелект не завжди в курсі на рахунок свого походження.

Флер зробила паузу і завмерла, як і раніше дивлячись кудись повз нього. По її байдужому обличчю ковзнуло щось схоже на розгубленість. Швидше за все, ця примарна особа була спантеличена заявою Дена та не знала, як на нього реагувати. Очевидно, не запрограмували її, щоб відповідати на подібні висловлювання.

— Відтепер ви будете моїми надійними помічниками, щоб знайти повелителя темного кристала та розказати йому про його місію,— нарешті продовжила Флер, наче й не чула останньої заяви Дена.

— Як ми можемо знайти цю людину, якщо ви самі не знаєте, хто вона? — здивувався Ден. Дивну поведінку Флер він вирішив проігнорувати, щоб дочекатися закінчення історії. — І як він нам повірить? Прийшла зграйка молокососів і несе якусь фантастичну маячню. Я б на його місці нізащо не повірив!

— Я впевнена, що ви знайдете до нього підхід. Зрештою, є пророцтва, які відкриваються поступово. Я маю до них доступ і виконую всі їхні накази. Саме вони допомогли мені визначити, що робити, щоб зберегти Землю. Вони поповнюються інформацією, що допомагає мені діяти. З їхньою допомогою я зрозуміла, що потрібно вибрати людей для того, щоб вони стали охоронцями повелителя кристала. Ваші імена були схвалені. Незабаром, я сподіваюся, пророцтво допоможе визначити і самого повелителя, і як його знайти. І саме ви мені допоможете у цьому. Чесно, не хотілося втягувати у цю справу звичайних людей. Але потім зрозуміла, що пророцтво заохочує мене знайти помічників. Життя повелителя в небезпеці, а сама я не здатна його захистити.

— То все ж таки, хто нас обрав? Ви чи пророцтво? Можете нормально відповісти на це запитання? — Денис не розумів, чому вона відповідає так ухильно. Наче якісь речі замовчує, чи взагалі приховує.

— Коли потрібно було обрати охоронця повелителя, пророцтво вказало на тебе, як лідера. Далі мені потрібно було самій обрати людей, які б склали тобі хорошу компанію. Твоїх двоє друзів мене влаштували – вони сильні особи і будуть тобі чудовим доповненням та підтримкою. Інших трьох я вибрала за якості, які теж стануть вам у пригоді.

— Ну взагалі ідеально, краще не придумаєш! Зі всіх людей на Землі саме на мене вказало пророцтво. За які такі заслуги, цікаво? — У Дена навіть руки затремтіли від обурення. — Ну нехай, чорт із ним. Ви мені краще скажіть, хто автор цих пророцтв і що це взагалі таке?

— Це цінні сувої, які визначають перебіг історії. Автор їх невідомий, але швидше за все, це дух або енергія, що охороняє нашу планету. Саме цей дух створив кристал та визначив повелителя. Це єдині заходи, здатні зберегти наше право на існування у первісному вигляді.

— Звучить надто глобально. — У Дена почала паморочитися голова від великої кількості інформації. Недовіра до кожного слова цієї особи зростала у геометричній прогресії. Але немає сенсу все це висловлювати Флер — вона не зрозуміє. Краще вислухати до кінця, а трохи згодом переварити. — Яка друга новина, яку ви мали мені повідомити?

Флер опустила очі. Здавалося, її байдуже обличчя спохмурніло. Ден як і раніше не розумів, хто вона така і де лукавить. Незважаючи на озвучені нею благородні цілі, здавалося, що вона частково водить його за ніс.

— Друга новина сумна, адже Земля вже у великій небезпеці. Саме тому я поспішила обрати вас і відправити в цей світ. Мене на зв'язок постійно викликають жителі планети Горан, а саме їхня королева Енджел, або Чорний Ангел, як вона сама себе назвала. Вона загрожує, що її планета дуже скоро вживе заходів, щоб оволодіти земною інформацією. Років тридцять тому жителі Горана вже чинили напади на Землю в спробі отримати кристал, але зазнали невдачі, адже ним ніхто не може заволодіти, якщо повелитель живий. Але тоді ніхто не знав, хто він і як його знайти, а отже, ні про яку війну не могло йти і мови. Але зовсім недавно у сувоях повідомилося, що ім'я, яке пророцтво приховувало стільки років, нарешті стане відомим. Енджел чекає на цей момент з великим нетерпінням, щоб зійтися з повелителем в поєдинку та наказати йому віддати кристал. Якщо обранець накаже кристалу перейти у владу планети Горан, можна вважати, що ми програли. Я дуже сподіваюся, що повелитель виявиться патріотом своєї Землі і мужньо протистоятиме горянам, а ви будете його вірними охоронцями. Тільки спільними зусиллями ми зможемо дати відсіч горянам та захистити Землю.

Слухаючи її, Денис згадав про загадкову табличку, яка не давала йому увійти до мережі. Саме тоді він уперше дізнався про Чорного Ангела. Чи не вона відвідувала останній місяць його сни? Він тяжко перевів дух і вирішив не квапити події.

— А ці горяни... хто вони? Схожі на людей чи мають вигляд інопланетян, як у фантастичних фільмах?

— Ні, Денисе. — Куточки її губ трохи піднялися, зображаючи посмішку. Виглядало це фальшиво, але трохи розрядило обстановку. — Горяни — найвища раса. Зовні їх складно відрізнити від звичайних людей, але фізичні можливості в них перевершують людські. Крім того вони можуть керувати своїми діями ментально, навіть не торкаючись речей. Як це діє, ви колись дізнаєтесь, але можете не сумніватися, що один горянин може знищити сотню землян. У цьому вони перевершують людську расу. Енджел сильніша за своїх співвітчизників тим, що ще й має здатність до телепатії. Вона серед них головна. Горан — планета похмура й сіра. Більшу частину її території займає пісок, каміння, колючі рослини та гори. Звісно, вони хотіли б захопити нашу планету та підкорити собі її мешканців, в крайньому випадку — знищити їх. Я не знаю, які їхні плани, але небезпека серйозна.

Ден знову присів, зануривши пальці у волосся. Якби не навколишній світ, у якому він незрозуміло як опинився, навряд чи він став би вести цей діалог. Досі не залишало відчуття якогось розіграшу, бо надто все неправдоподібно звучало.

— Значить горяни, кажете… Це вони останній місяць чатували на мене скрізь, де тільки можна і виглядали як душевно хворі? Нічого від вищої раси я в них не помітив — звичайні диваки, які вивчили одну емоцію, та й то на трієчку.

— Я не в курсі, що відбувалося на Землі останнім часом, адже я є хранителем цього світу. Але цілком можливо, то були вони.

— Ясно-зрозуміло, сам розберуся. — Ден намагався розкласти інформацію по поличках у своїй голові. — Спочатку ви заїкнулися про мої сни… Про їхнє існування ви чомусь знали, хоча, як кажете, не в курсі що відбувається на Землі. Але не суть... Ця дівчина з білим волоссям, що мені снилася, це ...

— Це і є Чорний Ангел, — закінчила за нього Флер. — Вона впливає на тебе за допомогою телепатії, втручаючись у підсвідомість. Саме тому ти бачив жахи.

— Та блін, надто багато честі! Невже лідер охоронців настільки важлива особа, що сама королева горянської раси витрачає свій час, щоб злякати його нічною страшилкою?

— Це загадка навіть для мене. Можливо, вона бачить у тобі якусь загрозу та хоче зламати внутрішньо. Без охоронців їй буде легше дістатися до повелителя. Думаю, основна її мета — змусити повелителя добровільно віддати кристал, а значить, загнати його в глухий кут і позбавити підтримки. У будь-якому випадку скоро ми дізнаємося про це.

Флер раптово змінила фокусування погляду і тепер дивилася прямо на Дена. Від штучних напівпрозорих очей всередині ніби льодом обкотило. Він відвернувся.

— У мене є ще одна тривожна новина. Енджел намагалася дістати тебе не лише через сни. Ви не могли більше залишатися на Землі, оскільки це загрожує життю інших людей, можливо, навіть комусь із твоїх близьких. Цього не можна було допустити. Краще на подальші вказівки пророцтва чекати тут, ніж серед невинних людей. Ми не знаємо, що в голові у Чорного Ангела та її співвітчизників, і яких заходів вона може вжити, щоб усунути охоронців.

— Дуже великодушно з вашого боку, — з сарказмом відмітив Ден. Всередині, проте, ковзнуло неприємне липке почуття страху за свою сім'ю. Якщо це все правда, краще дійсно ізолюватися від людей. — Але ви надали б мені більше підтримки, якби не втягували в це двох моїх найкращих друзів.

— Мої інтереси не стосуються тебе та твоїх друзів, Денисе. Головна мета — гідна охорона повелителя і збереження земної інформації.

— Переграла і знищила, як то кажуть, — сумно посміхнувся він.

— Звичайно я хочу вас уберегти доти, доки не відкриється подальша інформація. Тут ви в безпеці. Я сподіваюся, це займе небагато часу, доки пророцтво не розкриє таємницю, що робити далі і де шукати повелителя. Вам доведеться пожити тут до нових вказівок. Ця частина острова безпечна, головне — не йдіть північ.

— А що на півночі?

— Закрита для вас територія, — різко відрізала Флер. Ден навіть завмер від подиву. — Що на півночі, вам знати не обов'язково. Ваше місце тут, де квіточки цвітуть та пташки співають. Було б непогано, якби ви вже зараз навчалися бути слухняними. Є речі, куди дітям не варто пхати носа, просто навчіться чекати.

— Окей, — спокійно відповів Ден, чудово розуміючи, що на північ він неодмінно піде.

— Але якщо раптом Чорний ангел дістанеться до вас і тут, я надала вам захист.

— Який?

— Годинник, що ти вдягнув на руку. Це важливий передавач. Поки він горить жовтим світлом, значить, небезпека далеко. Але якщо він спалахне червоним, вам потрібно бути готовими до самооборони. Також через передавач ви отримуватимете силу, що перевищує звичайні людські можливості. Саме вона допоможе вам протистояти ворогові. В основному це для того, щоб ви могли охороняти повелителя, тому сумніваюся, що ви зможете скористатися нею раніше. Але вже зараз було б непогано почати тренуватись, щоб покращити свої фізичні можливості, підтягнути витривалість та підкачати м'язи.

— Звичайно! Саме тому потрібно було вибрати не професійних бійців, а звичайних підлітків, включаючи білявку, яка знепритомніє навіть побачивши вас. — Звісно, Ден намагався тримати себе в руках, але чим далі, тим складніше йому це давалося.

Флер відповіла кивком голови і продовжила рівним голосом, наче говорила про прогноз погоди:

— Я зробила все, що в моїх силах, щоб зберегти вам життя.

— Ну, коротше, я зрозумів. Повелитель — цінна цяця, а ми лише пішаки, які повинні забути про власну безпеку і бути готовими загинути заради важливої мети. Ще й життя у диких умовах, яке невідомо скільки триватиме, та можливі нападки прибульців. Я, звичайно, мріяв про це у шість років, але не у шістнадцять.

— Не треба зарання драматизувати. Тут, за моїми розрахунками, ви у безпеці. Але я не знаю до кінця її можливостей. Поживемо — побачимо.

— Якщо в безпеці, чому сьогодні при переміщенні нам дали пораду «вижити»?

— Тому що я не можу знати, що принесе майбутнє: тут чи в реальному світі. Нині ситуація критична. Щодня може статися щось, чого я не можу передбачити. Але далі буде видно. Тепер тобі треба знайти друзів і ввести їх у курс справи. Вони десь поряд. Сподіваюся на гарну співпрацю, Денисе.

Флер, швидше за все, була налаштована закінчити розмову. Ден не міг просто так її відпустити:

— Щоночі я бачив уві сні величезний середньовічний замок. Мене тягнуло туди зі страшною силою. Ви щось знаєте про це?

— Що? Це неможливо. — Флер глянула на нього так, наче побачила привида. Її холодні байдужі очі заволокла пелена жаху. — Тобі здалося. Це ілюзія, Денисе, не більше.

Після цих поспішних слів дівчина розчинилася в повітрі, наче її й не було. Ден довго дивився на місце, де вона стояла, та аналізував її останні відповіді. Якесь нав'язливе похмуре почуття стрімко поглинало його останні нотки оптимізму. Колишнє життя розлетілося на уламки під тиском нової реальності. Більше нічого в його житті не буде колишнім.