Вітер свистів у вухах, дерева миготіли перед очима, а знайомого пагорба попереду досі не було видно. Ксюша постійно оглядалася, помітивши, що Денис навмисне тримається позаду. У тому, що він хоче прикрити друзів собою, не було сумніву. Вона підганяла його, кричала, не чуючи власного голосу, але Ден ніяк не реагував. Коли вона знову озирнулася, то побачила, що він зник разом із чорними фігурами, які дихали йому в спину. Погоні більше не було. Ксюша різко зупинилася й закричала, перегородивши дорогу іншим:

— Стійте! Вони схопили його! Зупиніться!

Задихаючись від швидкого бігу, деякі підлітки впали на коліна, щоб прийти до тями. Ксюша на ходу скинула рюкзак і, забувши про втому, побігла у зворотному напрямку. У крові кипів адреналін, руки тремтіли, а серце божевільними поштовхами рвалося назовні. Вона не контролювала свої дії, думаючи лише про небезпеку, яка загрожувала Дену.

На щастя, постаті у чорному далеко не втекли. Ксюша зупинилась, побачивши, як вони тісним колом стовпилися довкола Дениса. Товариші наздогнали її за кілька секунд. Відчувши підтримку, Ксю важко перевела дух.

— Біжіть! — здавленим голосом прохрипів Ден, побачивши їх здалеку. Одна істота притиснула його до дерева, збираючись обвести навколо шиї щось чорне. Денис ухилився від фігури завдяки своїй спритності, але тріумф тривав не більше секунди. Осіб було надто багато, щоб не дати йому втекти. Друга спроба виявилася успішною, і навколо шиї Дена знову обвився тонкий мотузок.

— Відвали від нього, нечисть погана! — несамовито закричала Ксюша, і в ту ж секунду очі засліпив спалах яскравого світла. Шалений потік енергії потужним розрядом пронісся по м'язам, наповнивши тіло дивовижною силою. Помітивши, що передавач замерехтів срібним сяйвом, Ксюша не стала гаяти часу і впевнено кинулася на противника.

Вловивши рухи друзів боковим зором, вона з радістю виявила, що вони також змогли отримати силу. Її рухи стали легкими, точними та неймовірно сильними. Ейфорія впереміш з адреналіном подіяли миттєво, від чого їй хотілося знищити будь-яку істоту, яка загрожувала другові. Налетівши на одну з фігур, Ксюша одразу повалила її на землю. Вклавши в удар максимум сили, вона проткнула ворога гострою палицею. Істота забилася в агонії і зникла, перетворившись на чорний пісок.

Ксюша одразу кинулася до Дена, який стояв навколішки і намагався відкашлятися. Раптом за крок від них пролетіла ще одна постать, розсипаючись на безліч чорних частинок. Допомагаючи другові підвестися, Ксюша помітила, що всі, окрім Дениса, беруть участь у битві. Навіть Марина з бойовим вигуком завалила ворога ударом ноги.

Дивовижна сила нагородила підлітків не тільки винятковими можливостями, а й войовничим духом. Знання бойових прийомів не було обов'язковим, адже чудовий дар компенсував цей недолік, інтуїтивно підказуючи рухи. Це було схоже на справжнє диво.

Вороги виявилися не надто сильними. Вони були схожі на згустки енергії, на яких дивним чином трималися плащі. Під чорними капюшонами нічого не було, наче під ними ховалися шалені фантоми. Вони спритно відбивали атаки, вітром енергії відкидаючи підлітків геть, але чомусь не нападали у відповідь. Їхньою головною метою, як і раніше, залишався Ден. Друзі не давали ворогам наблизитися до хлопця, відбиваючись гострими саморобними палками.

Максимові вдалося знищити не менше десяти фантомів, Ксюша перетворила на попіл шістьох. Костя з Борею діяли спільно, і цілком успішно: на їхньому рахунку було не менше восьми супротивників. Марина, хоч і частіше за інших зазнавала поразки, але змогла знешкодити двох фантомів, чим викликала загальне захоплення.

Збентежено спостерігаючи за бійкою, Денис нервово смикав передавач, щоб отримати бажану силу. Зрозумівши, що нічого не виходить, він намагався розпочати бій без здібностей, але Ксюша з Максимом роздратовано відштовхнули його назад.

— Чорт забирай, та що зі мною не так? — відчайдушно крикнув Денис. Ксюша пронизала палицею чергового фантома і з надією подивилася на передавач Дена. Він блимав червоним світлом, попереджаючи про небезпеку, але бажаної сили навіть не думав давати. У чому ж причина? Навряд чи Ден зможе легко змиритися із ситуацією. Після випадку з русалками він уже був пригнічений, хоч і намагався цього не показувати. Раптом вона побачила, як один із фантомів, відкинувши вбік Борю, схопив його палицю і кинув нею в Дениса. Все сталося менше, ніж за секунду.

— Бережись! — несамовито закричала Ксюша, не встигнувши нічого зробити. Відхилитись він би не встиг. Атака обіцяла миттєву смерть. Палиця була кинута з такою силою, що, ймовірно, пронизала б його повністю, зламавши ребра та хребет. Перед очима відразу ж пролітало ціле життя, малюючи ймовірну жахливу картинку. Яке ж було здивування, коли Денис з легкістю спіймав палицю на рівні власних грудей і відразу ж запустив нею в супротивника. Фантом розсипався на дрібні частинки, а наступного знищив Максим, який поспішив на допомогу. Ремінець друга залишався чорним, та й сам Ден не подав вигляду, що трапилося щось надприродне.

— От лайно собаче! — визвірився він, роздратовано вдаривши рукою по дереву, ніби бажаючи розбити передавач. На апарат, щоправда, це не подіяло, зате змусило Дена скривитися від болю. Інші тим часом успішно знищили останнього фантома і, намагаючись вгамувати задишку, стовпилися навколо Дениса в очікуванні нових атак. На щастя, небезпека відступила, і загадкова сила одразу залишила підлітків.

— Дякую всім, — потираючи забиту руку, нервово сказав Денис. — Ви мене знову врятували. Тепер час забиратися звідси, поки ще якась погань не зрозуміла, що на нас можна влаштувати полювання.

Він підвівся на ноги і, намагаючись нікому не дивитися в очі, пішов у зворотному напрямку. Ксюша кинулася йому навздогін.

— Ден! Ти ж також отримав силу!

— Про що ти? — огризнувся Денис. — Очевидно, що силу набули всі, окрім мене. Ваші бойові навики вражали — у мене навіть щелепа відвисла.

— Я не про це, — незважаючи на роздратованість Дена, Ксюша наполегливо йшла слідом. — Ти на льоту спіймав палку та зміг дати відсіч! Я бачила, з якою силою вона була кинута. Звідки така реакція? Звичайній людині таке не під силу.

— Що? — Ден зміряв її зневажливим поглядом. — Звідки знаєш, що не під силу? Ти експерт із людських можливостей?

— Ні, але ж це очевидно! Безглуздо сперечатися, адже ти сам знаєш.

— Мабуть, не знаю.

Ксюша насилу впізнавала Дена. Він був злий, роздратований і трохи спантеличений. Для нього не було надприродним спіймати палку на льоту. Він знав, що здатний на це, тому анітрохи не здивувався.

— Ти іноді… лякаєш мене. — Голос Ксюші охрип. Ден хотів щось відповісти, але промовчав, ніби йому справді було що приховувати. Відразу згадалася ситуація з вірусом. Тоді Денис за кілька хвилин легко створив найскладнішу програму і підозріло не хотів про це говорити. Зараз сталося щось подібне.

— Лякаю? Ну, звісно, як я міг забути? Син убивці, як-не-як… Чи не знак це, що від мене краще триматися подалі? — Він нервово засміявся і ще більше прискорив крок.

— Я не про це, Дене!

Він, проте, не слухав, усім виглядом демонструючи бажання усамітнитися. Ксюша не стала його наздоганяти, розуміючи, що їй, напевно, теж треба прийти до тями. Руки продовжували тремтіти, серце — битися в прискореному ритмі, а перед очима досі стояв фантом, який намагався вбити Дена. У голові панував хаос, кожна клітина тіла горіла від втоми, а відлуння страху продовжувало стискати її зсередини. Вона не розуміла, як оцінювати останні події.

— Дивні ці противники, ти не знаходиш? — почувся знайомий голос за два кроки від неї. Максим ретельно відчищав свій одяг від слідів бруду після бою. В очі, як і раніше, не дивився, вдаючи, що звертається не до неї.

— А чого саме ти очікував? Більше крові та видовищ? — Ксюша судорожно реготнула.

— Не приховую, що я знову розчарований. Занадто швидко все закінчилося, не встигнувши навіть початися. Так само, як з русалками. Місцеві противники не налаштовані на битву з нами. Їм усім потрібен лише Ден.

— Тому що цей придурок сам підставляється під удар! Та й... Він не міг перетворитися.

— Ти хоч сама в це віриш? Я бачив, як він палицю спіймав, яка летіла зі швидкістю кулі. Думаєш, власними силами? — Максим наче прочитав її думки. Значить, Ксюші не здалося.

— Він упевнений, що сила до нього не приходила.

— Ха-ха, дуже смішно, — досить голосно зауважив Максим. — Тоді тут лише два варіанти: або він намагається здаватися надто крутим, або справді від нас щось приховує. Та й не будемо заперечувати, що у всіх ворогів Ден викликає особливий інтерес. Цікаво, з якого дива?

— Досить, Максе! Ти дратуєш! Давай не висуватимемо дивні припущення, не маючи жодних доказів.

— Та чорт із ним, нехай сам розбирається. — Макс криво усміхнувся. — Просто дивно, що вся тутешня нечисть настільки нудна. Навіть не думають чинити опір.

— Якщо накаркаєш на нас «серйозних» супротивників, обіцяю, що ти пожалкуєш. Затямив? — Ксюша пригрозила йому палицею. Максим лише посміхнувся і розвів руками.

***

У протилежному напрямку вони пройшли без пригод. Не найприємніше місце за пагорбом тепер здавалося райським садом, порівняно з територією забороненої зони. Сонце майже зникло за верхівками дерев, і ліс почав поступово занурюватися в сутінки. Потрібно було якнайшвидше знайти місце для ночівлі, і бажано відійти від мертвої території подалі. Вибір упав на невелику галявину, яка розташовувалась в західному напрямку від проклятого лісу. Вона хоч і не знаходилася далеко від зловісної зони, але виглядала не настільки моторошно, як пройдені нещодавно місця. Правду кажучи, вибору у них особливо не було, тому що наближалася ніч, а втома майже позбавила здатності рухатися. Ксюша ще ніколи не відчувала себе настільки позбавленою сил.

Денис за весь час не промовив жодного слова і виглядав настільки пригніченим, що у дівчини мимоволі стискалося серце. Вона забула про його загадкові здібності, вирішивши все залишити, як є. Можливо, їм правда здалося, і це лише результат тренувань? Ден завжди був більш талановитим, ніж вони з Максимом, тому, можливо, для нього це більш звично.

Коли друзі почали активно готуватися до ночівлі, Денис попередив решту, що відійде на півгодини до струмка, щоб про щось подумати. Оскільки це знаходилося за кілька десятків кроків від них, ніхто не заперечував. За двадцять хвилин, не дочекавшись його повернення, Ксюша вирішила скласти йому компанію. Ден розтягнувся на траві біля дерева і розглядав зоряне небо.

— Не відходь надовго від інших. Ми ж домовлялися! — докірливо сказала вона і сіла поряд. Ден кинув на неї байдужий погляд і кивнув головою. Між ними повисла напружена мовчанка, яка, здавалося, завдавала дискомфорту лише Ксюші. Вона шукала правильні слова, щоб підтримати друга, але невдовзі не витримала і сказала:

— Не вихід зараз закриватися. Я й так знаю, що ти відчуваєш.

Денис мовчки опустив на очі темні окуляри, тим самим продемонструвавши, що не налаштований на розмову.

— Не бери в голову, гаразд?

— Я не хочу ні про що говорити, Ксю. Просто хочу побути на самоті. Тобі нема чим більше зайнятися, чи що? — Його тон пролунав рівно, спокійно та суворо. Ксюшу обдало холодом. У грудях стислося від образи, але вона стрималася, розуміючи, що в цій ситуації необхідно виявити терпіння.

— Я переживаю, адже ти знаєш…

— А не треба за мене переживати! Я не дитина, сам впораюся.

— Ти поводишся, як останній егоїст! — випалила Ксюша, намагаючись придушити колючі відчуття в грудях.

— Вибач.

— Теж мені велика проблема! Не зміг перетворитись зараз — зможеш потім, вчися терпінню. Повір, немає жодних причин засмучуватися. Нічого особливого ти не втратив. — Ксюша мимоволі відвела очі, розуміючи, що не до кінця чесна з Деном. Наявність сили дарувала крила за спиною і робила їх здатними багато на що. Але йому поки що не треба це знати.

— Ти мене за ідіота тримаєш? — роздратовано випалив Денис. — Цього разу навіть дурненька білявка змогла протистояти ворогові, а мене знову довелося рятувати! Це, на твою думку, нормально?

— А хіба не цього ти сам домагався? Вступав у діалог з русалкою, чудово знаючи сутність цих тварюк. Тягнув нас у цей проклятий ліс, а потім прикривав собою. Навмисно підставляючись під удар, ти чекав іншого результату? Наївний! — Ксюша не хотіла його звинувачувати, але розмова зненацька вийшла з-під контролю. Утішитель з неї так собі.

— Ну, звісно, я сам у всьому винен, що й треба було довести! Ти прийшла мені вкотре мозок прочистити?

— Пробач. — Ксюша важко зітхнула. Повчати Дена вона не планувала, але знову все пішло не так. — Я хотіла не це сказати. Ти не зміг перетворитись, бо тебе душили. В іншій ситуації все склалося б інакше, я впевнена. Просто, можливо, це урок на майбутнє? Щоб не лізти, куди не просять і пам'ятати трохи про власну безпеку?

— Я не перестану шукати відповіді, Ксю. Ти не з дитячого будинку, тобі мене не зрозуміти. Якщо щось не подобається, можете вигнати мене з команди. Буде менше проблем.

— Не мели нісенітницю, придурок! Я хвилююся за тебе, невже складно зрозуміти?

— Зроби, будь ласка, мені послугу. — Ден утихомирив емоції і зробив тон голосу підкреслено спокійним і байдужим. Так він поводився тоді, коли його остаточно розлютять. — Залиш мене у спокої, добре? Набридла вже! Я втомився від твоїх повчань. Знайшлася тут мати Тереза! Іди, Максимку втішай. Думаю, він буде дуже радий твоїй присутності.

— Негідник! — зціпивши зуби, прошипіла Ксюша. Образа накрила з головою. Дівчина піднялася на ноги і мовчки пішла геть. Тієї хвилини вона ненавиділа Дениса всім серцем. Так, нехай і наговорила зайвого, але хіба вона не має рацію? Іноді Ден мало того, що про себе не думав, так ще й наражав на небезпеку інших. З таким розкладом його першого вб'ють, і на цьому все закінчиться. І нехай вона тисячу разів помиляється, але, чорт забирай, хто ще йому мізки на місце вправить?

Друзі тим часом підкидали хмиз у багаття і вели жваву дискусію з приводу останніх подій. Боря стрибав біля вогнища, розмахуючи кулаками та демонструючи, як спритно впорався з ворогом. Максим та Костя мовчки посміхалися, спостерігаючи за цією милою картиною. Марину сутичка з істотою у плащі змінила до невпізнання. Вона променисто посміхалася і голосно повторювала, що відтепер стала іншою людиною. Усвідомивши, що плаксива поведінка приносить усім лише неприємності, дівчина зареклася, що стане сильнішою.

Навколо панувала радісна та дружня атмосфера. Всі перебували в чудовому настрої, і це трохи розслабило Ксюшу. Присівши поряд з Мариною, вона почала допомагати готувати вечерю з локшини швидкого приготування та м'ясних консервів. Приємно було бачити блондинку такою балакучою і задоволеною собою. Як виявилося, під маскою дурнуватої білявки ховалася розумна та адекватна дівчина.

— Мені потрібна твоя допомога, — пролунав голос Максима. Ксюша підняла голову й зіткнулася з його бездонними світлими очима. Макс стояв за крок від неї і тримав у руках хмиз. — Багаття ще слабке. Пішли в ліс, зберемо трохи гілок?

Вона здогадувалася, що Макс лише шукає привід, щоб побути поруч. В іншому випадку Ксюша, можливо, відмовилася б, якби не розмова з Деном. Вгамувавши збентеження, вона підвелася й рушила за ним.

— Що трапилося? Тебе хтось образив? — співчутливо спитав Макс, коли вони відійшли від інших на пристойну відстань. Дивно, адже вона так намагалася приховати свій настрій!

— Все гаразд, — швидко відповіла Ксюша. Однозначно, Максим не був тією людиною, з якою вона могла б поділитися.

— Я все чудово бачу. Ти засмучена тому, що тебе не цінують. Це несправедливо і боляче, — задумливо промовив Макс. У неї мимоволі прискорився пульс. Його проникливість насторожувала і водночас бентежила.

— Чому це мене не цінують?

— Тебе не цінують належним чином. Ти заслуговуєш більшого.

Ксюша зупинилася і перегородила йому дорогу.

— Невже?

Він підійшов ближче і посміхнувся настільки чарівно, що Ксюша відчула себе однією з жертв його безмежної привабливості. По спині пробігли мурашки, але вона намагалася триматись стійко.

— Я у своїх словах впевнений, — відповів Максим. — Ден не заслуговує й краплі твого до нього ставлення.

— Ти дуже хороший друг, — засуджуюче помітила Ксюша, звузивши очі.

— Я чесний перед Деном, і він сам це знає. Я завжди казав, що він надто зосереджений на собі і не цінує тебе належним чином. На жаль, до моїх зауважень він жодного разу не дослухався.

— Можливо, ти маєш рацію. — Ксюша трохи пом'якшала. — Але я дружу з ним із самих пелюшок. Так, він занадто різкий і часто байдуже ставиться до моїх порад, але дружити він вміє.

— Не буду заперечувати, — знову посміхнувся Максим, підступивши ще ближче. — Але ти надто віддана йому. Дену нічого не варто завдати тобі болю. А ти на це не заслуговуєш.

— Я не хочу обговорювати це з тобою, — тихо сказала вона, відчувши неприємні спазми в серці. Безперечно, в словах Максима був сенс.

— Ось бачиш! Якою б сильною не була, ти все одно залишаєшся дівчиною з вразливою душею, якій необхідна турбота і ніжність, а також взаємність у всьому. — Максим не звернув уваги на її слова. Стіна, яку Ксюша побудувала, щоб триматися від цього хлопця подалі, почала повільно руйнуватися. Його голос звучав настільки переконливо та ніжно, що хотілося забути про все і просто прийняти його турботу. Зараз їй цього так не вистачало!

— Дякую за підтримку, але, правда, не треба, — прошепотіла Ксюша і відчула, як голос зрадливо почав тремтіти. Вона відвернулася, намагаючись приховати емоції.

Раптом Ксюша відчула, як обличчям уткнулася в теплу Максимову шию, а його руки дбайливо обійняли її за плечі. Гаряче переривчасте дихання обпалило щоки, і вона почула, як швидко б'ється його серце.

— Будь ласка, подаруй мені лише один шанс показати тобі, як я вмію кохати. Ти єдина дівчина, яка змушує моє серце битися частіше. Я дихаю тобою щохвилини, кожну мить свого самотнього життя. Кілька років тому я зрозумів, що ти — саме та дівчина, про яку я завжди мріяв. Я готовий зробити все для того, щоб ти була щаслива. Не має значення, якою ціною.

Максим міцно стискав її в обіймах, і ніжно гладив по волоссю. Так, у вмінні гарно говорити йому міг позаздрити кожен. А чого тільки коштувала ніжність, яку він вкладав у свої слова та дії! У Ксюші весь світ перевернувся з ніг на голову. Кров вирувала і розтікалася по тілу гарячими хвилями. Максим, безумовно, її тип. Гарний, дбайливий і закоханий у неї по вуха.

— Що ти кажеш таке, — глухо прошепотіла Ксю, відчуваючи, як земля йде з-під ніг. Вперше за довгий час їй було по-справжньому добре.

— Дозволь мені кохати тебе, будь ласка.

Останні слова змусили її схаменутися від солодкого дурману. Адже це все серйозно! Максим щойно освідчився їй у коханні, і йому необхідно дати відповідь.

Ксюша впала в ступор, намагаючись вгамувати серце, що так і вистрибувало з грудей. Що вона відчуває до Максима? Від його погляду всередині все плавилось. Їй, безумовно, була приємна його увага і ніжна турбота. Але була в серці ще одна струна, найголовніша за всі, яка, на жаль, не здригнулася. Можливо, поки що ще зарано, а може, Максим — не той, хто їй потрібен.

— Максиме, ти, правда, чудовий. Але мені здається, що ти не для мене. Вибач, будь ласка, але я не можу відповісти тобі взаємністю.

Обличчя Макса стало похмурим і сірим, ніби втратило життя. Вогонь в очах повільно згасав.

— Що ж, нерозумно було б очікувати, що ти одразу відповіси мені взаємністю. Я був чесним із тобою. Дякую, що вислухала.

Максим розвернувся і пішов, не промовивши більше ні слова. Ксюша відчула приплив сумнівів. Можливо, вона припускає жахливу помилку? Адже він їй, правда, навіть почав подобатися. Може, вона зараз не в дусі через сварку з Деном? Чи досі не може відійти від розриву зі Стасом? А може, Максим просто давно мав неправильну репутацію у її очах? Як би там не було, вона не могла відповісти йому тим самим. Поки що…

Розбита, заплакана та втомлена від суперечливих почуттів, Ксюша повернулася до інших. Не хотілося нікого бачити та чути. Потай витираючи сльози, вона раптово натрапила на пильний погляд Дена, який за час її відсутності встиг повернутися до інших. Від швидкоплинної зустрічі очима серце болісно стислося. Ксюша відвернулася, не бажаючи його бачити.

Вечеря пройшла у приємній атмосфері, ніби ні з ким і не було жодних непорозумінь. Наближалася ще одна серпнева ніч, дбайливо вкриваючи темрявою лісові хащі. У повітрі стояв солодкуватий запах випарів, наче ось-ось збирався піти дощ. Втомлені та виснажені підлітки готувалися до сну після напруженого та насиченого подіями дня. Трохи насторожував мертвий ліс, що знаходився не так далеко від них, але друзі надто втомилися, щоб шукати краще місце.

Це сталося тоді, коли всі сиділи біля вогнища та обговорювали плани на наступний день. Повіяв сильний вітер і миттю загасив полум'я, залишивши сірі клуби диму. Ніхто не встиг зрозуміти, що сталося, як у синіх сутінках виник силует дівчини у довгій повітряній сукні. Підлітки ахнули, подумавши, що побачили привида.

— Флер! Не минуло й півроку! — першим заговорив Ден, і друзі полегшено зітхнули.

Дівчина підступила ближче, зупинивши холодний штучний погляд на хлопцеві. Вона мала дивовижну холодну красу, від якої ставало трохи не по собі. Підлітки затамували подих, спостерігаючи за дивною незнайомкою. Денис дивився на неї зверхнє і вкрай роздратовано. Флер розділила його настрій:

— Ну, привіт, порушники порядку. У мене до вас є важлива розмова.