Думки, що виникають під впливом емоцій та обставин

Особистий запис 14.10.2022.
Потроху почав забувати про "Із особистих записів" вести щоденник у мене напросто не вистачає часу. Навіть ті 5 хвилин за чашкою кави не можу виділити на жаль. Все менше почав шукати собі виправдань, якщо раніше я й справді займався нічогоробінням мяко кажучи, то починаючи з літа цього ж року, графік становився тільки плотнішим. Тому не треба виправдань. Потрібна тільки активність. Але з цією активністю почуваю себе наче в коробці. Коли його бляха жити скажіть мені? Запитання риторичне звичайно.

Особистий запис 26. 10. 2022.
Озирнувшись навкруги він не відчував на руках кайданів. Вони перетворилися в тягар. Якщо нагоди рвати кайдани він чекав, а  найголовніше уловлював екстаз від цих почуттів, то тягар був щодений, такий помірно важкий, неквапливий. Він лягав на плечі, обіймав зі спини, але й думки не мав тягнути в низ додолу або ж у невилазну яму, як це було з кайданами. Якщо кайдани тянулися, скручували його не давали ковтка повітря зробити, то тягар на відміну знімався з плеч час від часу, проте повністю він нікуди не зникав. Коли вже сильно все набридало, а тягар набував рис кайданів, він клав його у кишеню з надією в те, що він перетвориться на мішечок з чимось приємним, наприклад цукерок. Та перебуваючи в затишній кишені, те лихо ніжно собі сопіло, чекало нагоди заявити про себе...

Особистий запис 27. 10. 2022.
Він дивився на швидко пливучи по небу хмари. Це йому нагадало про те, як він стояв на шкільній лінійці десь у 5-6 класі, тоді він також спостерігав за ними, слухав промови ведучих, котрі щось читали з аркуша про плиність часу і все таке. Хмари ж пливучи так швидко, зазвичай розчинялися, нічого по собі не залишаючи. Нарешті він перестав бачити в осені хандру, а натхнення.

Особистий запис 29. 10. 2022.
Ненавидів він чомусь новому в житті навчатись... Якщо він спробував, але це не вийшло одразу, він жірстко агресував, ненавидів він себе, ненавидів всіх. Ненавидів свою слабкість, слинявість та жалюгідну безпомічніть. Ненавидів цей світ, невартий й подиху Божого та ще більше ненавидів свою слабкість, коли в агонії намагався щось зламати. То вже він психом був відбитим на голову. Йому хотілося зламати цей світ немов паніровочний сухар на друзки просто, бо не бачив у ньому нічого прекрасного. Лиш ненавість живила його в такі моменти. Ненавидів він рукоділля, бо вважав себе нічого-невміючою нікчемно-жалюгідною особою. Шити або ж працювати з тканинами також ненавидів, все клубочо-в'язуче його неймовірно виводило з себе. Одного разу цей недоумок, напившись різонув собі руку кухоним ножем, шкода, правда тільки, що не сильніше, бо цінувати своє життя дужче не став... Ненавидів думки тієї, що він чомусь так і ніколи не навчиться, вчити він також не вмів. Жив він як отой слимак, повільно та нестерпно для оточуючих. Та ніяк не наважувався собі віку скоротити.

Особистий запис 01. 11. 2022.
На музиці він розумівся. Не в сенці смаку, а розумів музику краще, ніж декотрих людей. Розумівся як грають барабани, як струни, вони ж тендітна душа гітари, звучать. Власне з гітарою він поводив себе наче з дівчиною. Знав де тиснути, щоб "співала". Відчував музику кьолорами і кожен звук для нього асоціювався з якимось кольором. Піаніно - синє чи фіолетове;
Скрипка зелена або ж сіра;
Гітара мала різний спект кольорів від коричневого до жовтого;
Барабани теж кольору особого не мали... Відчував ритм, не головою, а серцем.

Особистий запис 05. 11. 2022.
Він озирнувся і усвідомив одну жахливу для нього річ... 4 роки... Він не бачився з нею вже 4 роки... Також 4 роки він не зміг добитись її...4 роки коту під хвіст... Ще 4 роки також були попереду... Він боявся, бо не знав, що буде робити, коли вони закінчаться. Ці 4 та ще 4 скадуться у 8 років якоїсь безкінечної фігні. Він немов той ученик мудреця проводив 8 років у блуканні, щоб тосягти довершеності, зрозуміти сенс слів мудреця...

Особистий запис 06. 12. 2022.
Все наше життя це безпреривне навчання. Все, що мене не вбило сьогодні - зробило сильнішим завтра і всі мої вчорашні помилки пішли на користь сьогодні.

Особистий запис 14. 12. 2022.
Життя у селі це відчуття постійного затишку та душевної гармонії. Чи буть то літом, чи то взимку. Все таке комфортне, рідне. Згадаю як йдеш ти зимовим ранком через ставок, а поверх вулиці затишно розміщені хатиночки та огородики, стріхи покриті снігом, дорога майже не чищена, а з димаря тоненькою смужкою так ліниво тянеться дим.
У місті ж все навпаки така заклопотаність, біганина постійне відчуття дисбалансу. Завжи щось рухається, невпинно кудись біжить, а залізна рука міста хоче тебе схопити.

Особистий запис 16. 12. 2022.
Чому вони кажуть, що хочуть померти лежучи на дивані, але коли чують грім з неба, залпи ракет у них підкошуються ноги, пересихає у горлі, серце тріпотить і з'являється бажання жити? Люди ж самі знецінюють свої життя. Не треба стримувати суїцидників, він хоче померти, то дайте йому вмерти. Протягом доби як мінімум помирає 100к людей. Людські життя це пар виходячий з вуст.

Особистий запис 27. 12. 2022.
Він був щасливий від розуміння того, що Він не тільки вкладував в життя, а й нарешті почав від нього щось отримувати.