Атараксія - душевний спокій*.
Час відпустити минуле та рухатися далі. Я сповнений сил та рішучості. Геть чужі мрії, мій і тільки мій вектор. Я застряг у нерозривному колі внутрішнього самогубства та переродження.

Особистий запис 06. 12. 2024
Бентега на мінімум. Я просто пливу і радію на хвилях атараксії у теплому, комфортному морі. Шторми та незгоди не зроблять мені у житті погоди. Весь світ зачекає, бо він такий мізер у порівнянні з моїм недосяжним, всезахоплюючим блаженством. Нервова перезагрузка позаду, я знову повний сил та рішучості рухатися далі

Особистий запис 07. 12. 2024
Я повинен відпустити минуле і припинити ним жити. Повинен забути і пробачити всі старі образи всім, хто мені їх причинив. Повинен відкинути той камінь забутого і далекого який тянить мене на дно. Тільки тоді я зможу бути щасливим. Світло і майбутнє попереду. Головне, щоб вона була щаслива

Особистий запис 08. 12. 2024
Хто компенсує всю ту мою нестачу уваги та любові? Де та сама моя людина про яку я думаю і все ще чекаю на її появу у своєму даремному житті? І чи існує вона в цій реальності, а не в альтернативній? На зло вигаданою мною особисто

Особистий запис 09. 12. 2024
Її головна проблема була в тому, що вона не може довго фізично та особливо морально перебувати на самоті. Моя ж головна проблема в тому, що я не можу фізично компесувати цей недолік. Не можу бути присутнім біля неї і розвіювати цю самотність

Особистий запис 10. 12. 2024
Тоді ще у дитинстві, дивлячись на свої руки я відчував дивне, нестерпне, хвилинне відчуття. Зараз я можу сміливо охарактеризувати його як алопсихічна деперсоналізація. Відчуття відірваності від часу, простору та відстані. Розширення уяви на максимум. Ніби та реальність у голові реальна, а та, що видима - вигадка. Спогади втрачають свою хоронологічну межу. Їх ніби й не існувало, вони імплантовані, штучні, фальшиві. Ніби вичитані з книжок

Особистий запис 19. 12. 2024
Якою ж Вона була прив'язана до мене. Тоді, 4 роки тому. Я сам того не підозрював і не знав, що Вона могла б стежити за мною, сумувати, шукати мене в чомусь і знаходити знову. Собака зажди повертається до свого хазяїна. Але тепер все втрачено. Я більше не належу їй, а Вона мені..

Особистий запис 20. 12. 2024
Гріх ніби той паразит. Оселяється в серці людини, а потім оскверняє і душу в цілому, проявляючись спочатку у задумах згодом в словах і діяннях людини. Гнів, заздрість, ненависть, хтивість затьмарюють очі, сліпо ведучи до загибелі ще при житті.

Особистий запис 21. 12. 2024
Ще не раз дійду до края прірви, ще не раз візьмусь за ніж, за свій молодий короткий вік. Ще не раз пігулки в полиці будуть мене марудити. Ще не раз гіркота буденності розриватиме груди.
Смуток самотності приємний і слова, що не сказані вчасно застигнуть інієм на моїх вустах. Німа безодня - мій погляд у майбутнє, чистий цнотливий аркуш зітканий з ілюзій фантазій та марива на якому будуть перечеркнуті всі здобутки і правила. Фотони надії і сподівання освітлюють цей вузький, темний і безпросвітний, вогкий шлях без розгалуженнь по котрому можна йти тільки вперед

Особистий запис 25. 12. 2024
Я був першим. Завжди.  Для Неї в усьому, але Вона так і залишиться моєю красивою мрією. Я горів так яскраво, що спалив все довкола. Залишився тільки білий попіл. Я палав яскравіше за всіх і навіть зорі, що були високо в небі я носив в собі, бо мої зорі були в її очах. А тепер немає сенсу шкодувати про вчасно не зроблений вибір і долю в яку я так щиро не вірю

Особистий запис 28. 12. 2024
Я завжди відчував себе зайвим. У гостях, в школі, шумних компаніях. Зі старшими, з ровесниками та молодшими. Завжди був не сумістним пазлом. Я був.. Я був?

Особистий запис 30. 12. 2024
Залізна рука міста брязкотіла задаючи певний ритм. Люди безцільно прогулювалися ніби ті нпс. І раптом в моменті досягає дереалізація. Ніби це гра. Іграшка в якій виграє той, хто вчасно перестає грати. Всі в якій невгамовній метушні. Рік добігає кінця. Що я цим хотів сказати? Незнаю. Просто тоді я надихнувся моментом, який швидкоплинно вивітрився з моєї пам'яті