Бажання і спокуси у співвідношенні до моралі. Біжу вперед, а ніби уповільнююсь. Святі не визнали мене. Внутрішній дисбаланс

Особистий запис 13. 11. 2024
Все знову закрутилося диким ураганом в моїй голові, руйнуючи пройшовся по моїй свідомості та душі. "Ти сам цього хотів так чого ж ти вагаєшся у своїх бажаннях?" докучав голос в голові. Так хотів, але як наївний юнак не хотів дивитися в очі суворим наслідкам. Відчуваю ніби відступився назад, перекреслив всі свої минулі здобутки і душевний спокій. Я зробив вибір, роздмухав пожежу яка може мене зпалити. Чи було це правильно? Незнаю. Але я зробив вибір.

Особистий запис 14. 11. 2024
Чергове прозріння і чергова відповідь на запитання зійшла до мене. Я завжди тікав від усіх, бо не хотів показатися надокучливим... І зараз я хочу, щоб всі забули про мене, щоб я недокучав нікому. Я не знаю звідки це поселилося в моєму серці і душі, що начебто я комусь докучаю. Але в дитинстві я завжди відчував себе набридливим, я бачив на власні очі як людям не цікаво було те, про що я їм розказую або показую. Я просто хотів уваги... я просто хотів, щоб мої думки не були обезцінені кимось зовні.

Особистий запис 17. 11. 2024
Самотність просочувалася з відусіль. Вона просочувалася кріз однотоні старі шпарели на кухні, з під крана, столів та клацання стрілки годиника. Навіть напівжива муха, що лежала на підвіконику виглядала жахливо самотньою. Метафорично, але я знайшов відзеркалення себе у тій мухі. Самотність німа. Вона грає у мовчанку зі своєю жертвою, поки та з розпачу не почне говорити сама до себе.

Особистий запис 18. 11. 2024
Один наркотик замінює інший.

Особистий запис 19. 11. 2024
Мої "крихти ейфорії" позбавила і розчинила у собі осінь. Похмурість мого обличчя личила цій сірості довкола.

Особистий запис 20. 11. 2024
Емоціональні гойдалки. Знову мінус менталка рухне. А я казав собі, переконував - не розпалювати той вогонь, що може спалити мене самого. Я ж думав, що наче Фенікс. Звик до вогню і відроджуватися з нього. Але крила швидко обгорають і в цьому немає ніякої підступності. Я вже й сам не знаю чого хочу. То я хотів розмовляти знову з нею, то призупинити, щоб не стало гірше. Бо так не хотів втягуватися в це. А стало і справді гірше. Навіть і не знаю чого наївся стресу. Потім нестача. Зловив синдром відміни.

Особистий запис 22. 11. 2024
З нею я зловлю передоз, а без неї я помру від ломки. В мені знову прокинулось щось оте давнє, живе, забуте, нагромаджене купами втоми. Щось таке, що було, а потім пішло спочило та й забулось. Але зараз в моїй душі знову розквіт маленький садок, його треба регулярно підживляти, а інакше він помре і засохне.

Особистий запис 23. 11. 2024
Господи, невже це і є моя доля? Я не відмовляюся, але я думав, що в праві вибирати яким вектором рухатися. Мене гнітило це відчуття "кроку назад". І хоч я вже трохи реабілітувався, все ж таки не зможу повернути своїй душі того спокою, якого добивався. Чому все саме так, а не інакше? Де довгоочікувана відповідь на запитання? До чого я дійшов в кінці кінців? Чи рухаюсь я далі прямо чи забіг на повторне коло і хибною, наївною вірою, що на цей раз все зміниться.

Особистий запис 26. 11. 2024
Що ж ти так мені у серце запала, авторка моїх безсонниць і фантазій? Муза, що грала струнами моєї душі. Вже 4 роки минуло. Все скільки всього втигло відбутись. А ти так і не відпускаєш з золотої клітки мою крадену без дозволу душу.

Особистий запис 28. 11. 2024
Мудрий власною мудрістю перехитрений буде.
Пазл склався. Шось в моїй голові таки замкнулось до кінця і нарешті. Я готовий і отримав таки свою відповідь. Я достиг. З доброго дерева і плід добрий. Відповідь насправді наскільки ж проста, як і запитання. "Все так, як має бути". Все вирівнялось у єдину паралель, котра можливо у невідомому майбутньому перетнеться. Це буде не сьогодні і не завтра. Але одного дня. Тепер ніщо мене не бентежить, що було до цього. А значить я на вірному шляху опинився