Новий рік - нові записи, думки в голос, бентежність та блаженість буття.

Особистий запис 02. 01. 2024
Істино мудрий той, хто в силу своїх пізнаних знань і мудрості, може її донесни дурню без усяких непорозумінь.

Особистий запис 05. 01. 2024
Коли б здавалося, що ти пізнав це життя, досяг всіх "крайніх точок". Пройшов всі можливі етапи, то насправдіж це не так. Знову опиняєшся на порозі чогось нового.

Особистий запис 20. 01. 2024
Я більше не живу мрією познайомити її зі своїми батьками та близькими. Більше не бентежить мене з ким вона гуляє та кому вона пише. Це так... легко. Жити без таких думок. Це те до чого я так безперестанку йшов, ріс, прагнув і нарешті досяг. Більше не живу цим ярмом. Звільнився від цього давно. Але усвідомлення блаженства в цьому прийшло не відразу. Голова забита іншим, відволікаючим та нічого не вартим.

Особистий запис 21. 01. 2024
Що таке буття зрозуміло мені давно. Це та об'єктивна реальність з якою ми зтикаємося щодня, кожного ранку та вечора. А що таке вічність? І як я збираюся її провести? Вічність це щось невідоме. Те, на що розуму людського з усього світу не вистачить, щоб її осягнути. Я б хотів провести вічність у снах. Їдучи на велосипеді по просторах Всесвіту. Так повільно, бо квапитись уже просто нікуди. Пережити життя на мільйонах різних планет і мільйонах формах життів. Стати частиною розчинитися у блаженстві вічного.

Особистий запис 22. 01. 2024
Світ абсолютно безморальний. Весь Бог для людей сьогодні — гроші. Це ідол. На якого вони так безперестанку "моляться". Забувши про вічне і неминуче тратять себе в цій "молитві", постійній біганині за цим "божеством". Гроші це апарат. Для керування людьми. Їхні принципи, їхнє кричуще "Я" відразу розмиваються на фоні цього багатовікового апарату.

Особистий запис 25. 01. 2023
Від чогось в душі ще досі щось стискалося. А що саме? Та я й сам не розумів. Дивні почуття наздоганяли. Усюди мене. Навіть у ві сні, ба більше тоді душа позбавлена свого бар'єру. Вона так собі грає у наздоганялки з дивними почуттями. Душа з дитинства десь літала. Літала тай падала собі вниз камнем, а потім знову піднімалась. З пеплу. Немов Фенікс. Горіла так прекрасно, що аж освітлювала найтемніші закутки шляхів. Не моїх. А чужих. Світила яскравим полум'ям згораючи, щоб ініші не заблукали. Я дуже надіюсь, що моя душа горіла не даремно і коженому вона освітила його шлях.