«Головне — зробити перший крок. Найважче спочатку, потім пройде».

Чак Паланік

– Марто, – пані Галина окликнула дівчину перед тим, як вона вийшла з кабінету. – Ти ж пам’ятаєш… про посвячення?

Марта кивнула. Забудеш ще таке…

– Уже грудень, – нагадала пані Галина. – Звісно, я казала, що до посвячення ніяк не підготуєшся… але мені важливо, щоб ти була готова морально.

– Так, – Марта стримано кивнула.

– І мову англійську підтягуй… На рівні своєї групи ти знаєш досить добре, але в спілкуванні за кордоном буде трохи важче. Тож, готуйся.

– Гаразд, – Марта знову кивнула. – До побачення.

Вона вийшла з кабінету й помчалася на тренування. Ось-ось вже має початися… Сьогодні якраз Сем мав визначити десятьох людей, що братимусь участь у Першій Грі. Уже відома дата – десяте грудня, що все на носі… Це якраз наступні вихідні.

Всього за рік проводилося три тренувальних переслідувань. І в результаті цих трьох «раундів» визначався переможець, тобто, та команда, що набере найбільше балів. А ось бали нараховувалися впродовж кожної гри і в результаті додавалися.

Як згадувалося раніше, мета гри – захопити бази інших команд. Щоб це зробити, учасникам потрібно знайти в лісі базу противника, пробратися на неї непомітно або ж стикнутися в двобої з її захисниками. Далі потрібно знати «серце бази» – невелику кімнатку, де є прилад з пультом. Коли кнопка на ньому буде натиснута, команда, чию базу захоплено, вибуває з гри.

Якщо команда вибуде першою, то отримує один бал. Друга отримує чотири бали, третя – сім. Команда-переможець матиме десять балів. Якщо команді вдалося віднайти базу, вони також фіксують це – передають інформацію з координатами командиру і він вводить їх у сервер. За правильні координати команда отримує ще два бали.

Марта швиденько переодягнулася в спортивну форму й чкурнула до лісу, де збиралася Жовта команда. Усі вже були на місці.

– Привіт, – Марта встигла привітатися з друзями, як Сем одразу покликав усіх до себе.

– Доброго ранку, – мовив хлопець. – Сьогодні, як я й обіцяв, я скажу імена тих, хто братиме участь у Першій Грі.

Студенти збуджено загуділи. Марті й самій не терпілося дізнатися, кого ж він вибере. Не факт, що візьме когось із новобранців, але хотілося взяти участь у першому переслідуванні…

– Але я скажу це після тренування, – Сем лукаво усміхнувся, а юрба трохи обурилася. – Подивлюся, як хто працює і тоді скажу.

– Ех, – Лілі лише сумно зітхнула.

Марта й сама трохи розчарувалася. Довелося починати тренування…

Зазвичай тренування починалося з розминки – треба було добре розігрітися, а лише тоді робити якісь вправи. Далі Сем проводив фізичну підготовку – усі разом присідали, качали прес, віджималися, підтягувалися… Хоча останнє дівчатам робити було не обов’язково. Але у переслідуваннях мати гарну фізичну підготовку – важливо. А також, гарну витривалість… чого не вистачало Лілі. Дівчина взагалі була не дуже хорошою в спорті, тому хотіла пригодитися у грі своєю здібністю.

– У Першій Грі я навіть не збираюся брати участь, – казала Марті подруга. – Мені треба більше тренувань… От коли трохи підтягну свою фізичну форму, тоді й можна буде. І ще й якщо добре керуватиму телекінезом…

Друга частина тренувань складалася з практики своїх ОЗ. Марта вчилася використовувати якось хлорокінез так, щоб він пригодився у переслідуванні, Лілі тренувала свій телекінез… Левик робив спалахи вогнем, але найбільше демонстрував «круті прийомчики» і хизувався. Ратмир же випробовував різні здібності по черзі…

Максова здібність – цілительство – була дуже корисною на базі. Видно, його Сем точно збирався обрати цього разу, адже зцілювати постраждалих, щоб вони не вибували з гри – просто чудова ідея.

Іноді Сем проводив тренувальну гру. Він ділив команду на дві частини і вони грали один проти одного. Тоді командир міг спостерігати, як члени команди справляються на практиці. Спостерігав, кому добре вдається справлятися в лісі (адже гра продовжуватиметься два дні!), хто може фіксувати добре координати, складати карти й орієнтуватися по них. Це також було важливою складовою переслідувань.

По закінченню тренування Марта була вже надзвичайно втомленою. Схоже, витривалість і в неї не дуже… Більшість членів команди не виглядали такими втомленими. Хоча, хто знає… може вони просто виду не подають?

Зараз вони зібралися на базі команди. Ще на самому початку, на перших тренуваннях, Сем показав новеньким, як, що і де тут знаходиться. Адже і бази суперників будуть побудовані подібно. На початку гри бази чотирьох команд розмістять по лісу, на нові місця. Звісно, цим займатиметься пані Галина, яка має здібність телепортувати предмети.

– Що ж, – гучно мовив Сем, склавши руки на грудях, – ви готові? Отже, для Першої Гри я обрав таких десятьох гравців…

Марта перевела подих. Цікаво було дізнатися, хто представлятиме їхню команду у першому «раунді»…

– Звичайно ж, це я, – Сем широко усміхнувся. – Як завжди, беру на себе важку роль командира…

Члени команди тихенько посміялися, а хлопець продовжував:

– Крім мене, братимуть участь Макс, Дар’я, Левик, Кіра, Кирил, Мартін…

Щасливчики значно пожвавилися. Левик особливо був дуже задоволений собою і тим, що його взяли на Першу Гру. Залишилося ще три місця…

– А також Лорен, Марта і Ратмир.

Марта аж здригнулася, почувши своє ім’я. Лілі поряд усміхнулася:

– О, вітаю.

– Зачекай, що? – здивовано прошепотіла Марта.

– Тебе взяли на Першу Гру, – Лілі засміялася. – Не дивуйся, у тебе справді добре виходить. Ти чудово орієнтуєшся в лісі, та й здібність… здібності у тебе чудові.

– Я не думаю, що яснобачення якось допоможе, – Марта зітхнула. – Хлорокінез – то ясно, але…

– А я думаю, що допоможе. Попрактикуєшся заодно у цьому. А раптом тобі вдасться передбачити, наприклад, з якого боку наступатиме ворожа команда?

– Поки що я можу передбачати лише наслідки певної дії… Те, що ти сказала – не так і легко зробити.

– Чому?

– Ех… – Марта лиш зітхнула. – Довго пояснювати.

– Поясни.

– Колись пізніше… Яснобачення – це не така й просто штука, як здається на перший погляд. Якщо захочеш, я колись розповім тобі, чому…

Виходить, Сем вирішив узяти трьох новобранців. Левик і Ратмир – то зрозуміло. Обоє мають чудову фізичну підготовку, та й здібності у них не простецькі… Але що наштовхнуло Сема взяти саме Марту?

– На сьогодні тренування завершено, – мовив Сем. – Але прошу залишитися тих, кого я обрав для Першої Гри.

Лілі шепнула Марті на вухо, що зачекає, і побігла в роздягальню. Марта ж залишилася разом з іншими, кого називав Сем. Макс і Левик захоплено обговорювали щось, мабуть, майбутню гру. Ратмир просто стояв і замислено розглядав дерево… Марта швидко відвернула погляд на руденьку дівчинку, що втомлено сиділа на траві, спершись об холодну стіну бази команди. Її звали Дар’я Кичук і вона була на одному курсі разом з Семом. А здібність її – збирати енергію докупи й атакувати нею. Одного разу Марті довелося побачити, як вона це робить. Виглядає дуже круто… Все ж, вона вже на шостому курсі!

Кирил, що навчався вже на сьомому курсі, мав надлюдську силу. Одним легким ударом він міг відправити людину в нокаут. Звичайно, небезпечно застосовувати таку силу проти когось, але він дуже старався нікого сильно не покалічити. До того ж, він міг свою ОЗ застосовувати і не проти людей, наприклад, вирвати дерево з корінням. Хоча, навіщо йому це робити?

Лорен навчалася разом з Максом на третьому курсі. Ця дівчина могла зчитувати пам’ять, якщо доторкнеться до людини. Звісно, у переслідуваннях це чудово, адже можна так дізнатися у суперників місцезнаходження їхньої бази. Але є проблема – для цього Лорен потрібно доторкнутися до людини, що під час сутички зробити досить важко.

Підвисоцька Кіра була єдиною в Жовтій команді з четвертого курсу. До того ж, вона була сестрою Мішель, сусідки Марти та Лілі. Одного дня дівчина зайшла погостювати до сестрички, тоді й Марта вперше познайомилася з нею, ще до вступу в Жовту команду. Здібністю Кіри була ехолокація, що допомагала їй краще орієнтуватися в лісі. Завдяки цьому минулого року вдалося досить швидко віднайти бази суперників…

Ще одним членом команди був Арчез Мартін, також однокурсник Сема і його хороший друг. Хлопець був високим і громіздким і при першій зустрічі трохи наганяв страху. Але насправді він виявився дуже добродушним і навіть кумедним. Він міг створювати імпульс-поле – особливу форму матерії, яка була чутливою до будь-якого поруху. Зазвичай Мартін створював таке поле навколо бази, щоб знати, коли прийдуть суперники. Він брав участь у кожній грі з моменту його вступу до Жовтої команди, тож був досить професійним гравцем.

Ось таким був склад команди. До цього всього ще додавалися Макс-цілитель, Левик, що керував вогнем, Ратмир, що міг копіювати здібності і Марта, яка взагалі не розуміла, що вона тут забула.

– Так, перейдемо до того, чого я вас попросив залишитися, – мовив Сем. – Зараз ми розподілимо ролі в команді, а потім я поділюся з вами тактикою гри…

***

Палило сонце, Марта сховалася в тіні дерева, що проросло біля бази. Так, сонце в грудні – це досить незвично… Від таких різких перепадів сезону, у Марти аж голова розболілася… чи то від втоми й хвилювань?

Сем залишив її на базі. Зараз саме йшов розпал гри, а вона сиділа в тіньочку, ховаючись від палкого сонця. Її залишили на базі, щоб в разі чого захистити, а також, щоб Марта зробила кілька передбачень. Хай там Марта й запевняла Сема, що вона ще не може досконало робити передбачення, але він настояв на своєму. Перед початком гри Марта ще збігала до пані Галини за кількома порадами, щоб краще справитися з поставленим завданням.

На базі залишалися Сем, Макс, Мартін і сама ж Марта. Інших шістьох Сем відправив у ліс. Звичайно, зазвичай у розвідку відправляли п’ятьох, але командир вирішив вести таку тактику гри. На його думку, чотирьох на базі було достатньо…

Хоча Марта так не думала. Вони не могли добре захистити базу, адже серед них не було справді бойових здібностей. Марта керувала хлорокінезом і те, досить хиленько, Сем міг заморозити час, але лише раз на дві-три години. Мартін та Макс особливо в бою не пригодяться… Але за словами Сема, як тільки Мартін відчує порушення його імпульс-поля, то командир одразу ж повідомить по рації це іншій групі, і до них має хтось прибути. Але яким чином – так і не придумали. Як сказав Ратмир, будуть імпровізувати на місці.

– Наші захопили базу «зелених», – пролунав голос Сема.

– Ого, – Марта трохи здивувалася. – Так швидко?

– Так, цього разу швидше, ніж зазвичай, – Сем усміхнувся. – Минуло всього половина першого дня, а вони вже змогли відшукати базу Зеленої команди і захопити її.

– Мабуть, через те, що їх шестеро, – припустив Макс. – Думаю, все ж, це не така й погана ідея… Якщо вони швидко захоплять бази суперників, то гра завершиться раніше і ми можемо вийти навіть переможцями.

– Ага, – Сем був явно задоволений тим, що розробив таку тактику. – До того ж, вони повідомили, що змогли стирити у гравців Зеленої команди координати ще одної бази.

– Стирити? – Марта вигнула брову.

– Саме так. Лорен зчитала, – хлопець постукав пальцем біля скроні.

Схоже, Зелена команда встигла зафіксувати координати іншої… Це і добре, і погано водночас. Адже вони отримали додаткові бали, але тепер і наші знають ці координати.

– Як у тебе справи? – поцікавився Сем у Марти.

– Нічого, – дівчина лише зітхнула. – Я спробувала робити якісь передбачення, але не бачила нічого, крім лісу…

– Зрозуміло. Зробимо висновок, що нічого поганого.

Це можна й так розшифрувати. Або ж Марта не може знайти потрібну гілку вірогідності.

Через якийсь час прийшло повідомлення по рації від групи розвідки. Вони повідомили, що знайшли базу, координати якої Лорен дізналася від Зеленої команди. І зараз йтимуть у напад.

Марта намагалася зробити передбачення, але безрезультатно – все те саме. Нічого нового. Вона й не знала, на краще це, чи ні…

Так минула ще десь годинка. І саме тоді, коли Марта спокійно прогулювалася у тіньочку, що відкидала їхня база, пролунав якийсь дивний шум. Дівчина пішла на звук і побачила там пошарпаних членів її команди. Хто стояв, хто сидів, обтріпуючись, хто безсило лежав…

– О, привіт, – здивовано мовила Марта. – Що ви..?

– Привіт… – ледь чутно видихнув Левик і чомусь розсміявся. – Оце знайшла, що сказати…

– Що взагалі відбулося з вами? – Марта проігнорувала останні слова Левика. – Як і чому ви повернулися?..

– Напад провалився, – Дар’я, що розкинулася на землі, хутко підвелася. – І ми звалили…

У неї були подряпане лице і неглибока рана на руці, яка кровоточила… Марта вирішила, що непогано було б покликати Макса.

– Добре, що я «позичив» здібність створення порталів, – мовив Ратмир. – Тож, нам ще пощастило, що ми змогли звалити…

Марта ще раз оглянула прибулих. Багато хто був пораненим чи подряпаним, тож вона вирішила все ж піти за Максом. Видно, їм добре перепало…

На поклик Марти прибігли Сем та Макс. Останній одразу ж прийнявся підліковувати товаришів. Сем розпитував деталі.

– Ну, пішли ми на ту базу, – говорила Дар’я. – Це була Синя команда…

– Оце так… треба було бути обережнішим.

– Ми шестеро ввалилися туди. Але там були такі… досить сильні суперники. Один міг поглинати мою енергію, тож я була просто безсилою проти нього. Ще там була одно дивна стерва… другокурсниця, здається. Вона блискавкою керувати могла.

Марта здригнулася, почувши її опис.

– Іра? – здивувалася дівчина.

– Так, вона… – Левик скривився. – Вона ще й на профілі одному зі мною.

– Загалом, перед цим Ратмиру вдалося скопіювати здібність в однієї із Зеленої команди, – продовжила Дар’я. – Тож, ми вирішили, що краще буде просто змитися. Підлікуємося, а тоді повернемося туди…

– А хто там ще був? – запитав Макс. – Чи вони лише вдвоє базу захищали?

– Ні, звісно ж, – Лорен усміхнулася. – Був там також Марк… Створював повно астральних проекцій, які відбивали атаки, одразу ж розсипаючись.

– А ще був один семикурсник, – пригадала Дар’я. – Він міг створювати якісь дивні кульки, розміром від волоського горіху до тенісного м’ячика. І стріляв ними! Дивна здібність…

– У мене потрапив один, – Левик скривився. – А знаєте, вони досить боляче б’ються!

– Це в тебе ще рідна сестра ручкою не кидала, – пирхнув Макс.

Підлікувавши всіх, Макс втомлено присів на траву. Видно, це займало в нього чимало життєвих сил. Сем роздумував над тим, як чинити далі.

– Думаю, – врешті мовив він, – нам варто облишити Синю команду.

– Що?! – здивовано обурилася Дар’я. – Але ж ми знайшли їхню базу!

– Досить поки цього. Вони тільки й чекають, доки ви повернетеся. І ви вже зрозуміли, що проти них у вас мало шансів… Значно краще буде, якщо ми знайдемо базу Червоної команди. І можна спробувати її захопити.

– Якщо «сині» її ще не захопили… – Ратмир закотив очі.

– Поки ще ні, – Сем дивився на свою планшетку, де висвічувалися команди, що ще залишилися в грі й інформація про те, у кого скільки балів.

– Тоді нам треба рушати, – мовила Лорен.

– Сподіваємося, що Синя команда зосередила всі свої сили на захисті і вони ще довго не знайдуть… ні нас, ні «червоних», – промовив Левик.

На цьому група покинула базу. Марта подумки побажала їм удачі й про всяк випадок вирішила зробити передбачення. Нічого нового – усе було добре…

Досить швидко день почав закінчуватися. За цей час Марта разом з іншими змогли знайти щось їстівне й приготувати таку-собі вечерю. Уже починало темніти… Сему прийшло повідомлення по рації – їм вдалося відшукати базу! Вони надіслали координати але нападати не стали: на той час уся команда була на місці. Тож, це було б дуже ризиковано і до того ж, не розумно. Вони вирішили повернутися.

Знову дивний шум, знову усі різко з’явилися в одному місці. На цей раз нікого підліковувати не потрібно було, тож Макс міг спокійно видихнути. Нагодувавши голодних розбійників, Марта дісталася до свого імпровізованого ліжка – спальника – в одній з відведених для цього кімнат. Поряд розташувалися Лорен та Дар’я, а Кіра разом з Мартіном залишалися на варті.

Але Марта, схоже, через хвилювання заснути не могла. Їй було спекотно й душно, тож вона вирішила вийти на свіже повітря. Для того, щоб трохи заспокоїти себе, вона сіла на траву й спробувала зробити передбачення.

Як завжди – ліс. Лише тепер нічний. Темний і тривожний… Зачекайте, знайома картинка. Марта вирішила не виходити зі стану передбачення й глянути, що буде далі.

Між деревами майнула тінь. Марта здригнулася – знайоме відчуття! Невже це…

Ні, ні! Не треба. Тільки не це…

Марта змусила себе повільно обернутися в передбаченні. І одразу ж наткнулася на високу темну постать…

– Ні! – цей вигук уже несподівано вирвався з вус Марти й вона «прокинулася».

Марта підхопилася на ноги й намагалася вгамувати свій шалений стукіт серця. Що ж це таке?! Що за дурнуваті передбачення?

– Ні, ні, я не хочу, щоб це відбувалося, – шепотіла собі під ніс Марта. Але всім нутром відчувала, що це колись відбудеться…

Марта почала міряти кроками землю від дерева до дерева. Ні, це не має відбутися! Не треба, не треба… Навіщо? Ще цього не вистачало… Ліс, темінь, тривога… усе це підказувало, ніби передбачене має відбутися прямо…

Зараз.

Марта завмерла. Її серце шалено калатало й підказувало обернутися. Відчувався явний ефект дежавю…

Як Марта не хотіла обертатися. Як же вона зараз хотіла плюнути на все це й піти до свого спальника… Але її ноги почали повільно повертати. Марта налякано дивилася поперед себе й благала, щоб це не сталося… але вона знала, що це має статися!

Перед її очима постала висока й струнка темна постать. Все було в точності так, як уві сні – худа, вся в чорному. На маківці тріпотів чорний хвіст. І видно було лиш сірі туманні очі, що дивилися в нікуди… Марта нажахано завмерла, дивлячись на цю незнайомку, її нічний кошмар. Як же зараз хотілося, щоб це знову був лише сон!