Минуло декілька днів с того моменту, як ми примирилися. Але це не залишає того факту, що він мене бісить! В деякі проміжки часу я все таки жалію, що помирилась з ним! Тепер потрібно терпіти його витівки!
На днях він взяв и назвав мене своєю нареченою!!! Це... це просто неприпустимо з його боку! Але все таки я закрила на це очі... Тому що хтось із його ново знайомих запропонував випити... Який запах стояв вранці в кімнаті, це просто жах! Мені навіть потрібно було вікно відкрити посерез зими! Так як в кімнаті було знаходитися нереально. І ще як на зло він нічого не пам'ятав. Хоча це не дивно, але все таки образливо.

Сьогодні ми вирішили пройтись по кафе, для того, щоб відпочити... мені. Так як я занадто захопилася тренуваннями і я хотіла сказати б, що у мене все просто чудово виходить, але... У мене всього лиш дві зірки за два тижні. Хоч мені Ріо і говорив, що це нормально і все буде добре, але досягти великого успіху в магії вогню я не зможу. Так як вона занадто агресивна для мене. Ех, а я вже так надіялася, що буду стріляти вогнем с рук як в голлівудських фильмах. Схоже моїй дитячій мрії не вийде здійснитися.
- Тоуко, що ти тут сидиш і дивишся в куток? Хіба вчора хтось мені не говорив, що хоче піти в кафе? - зауважив Рен.
- Пробач, я трохи задумалась. - мовила я і встала з ліжка - *І як я можу його кохати? Це просто не можливо! Ні, ні, ні я... *
- Тоуко, ти себе добре почуваєш? - запитав він, кладучи свою руку мені до лоба. - Не гаряча. От в добре. А то ти так довго займалась, що думав знову впадеш без свідомості.
- Це було всього один раз! І ти можеш відпустити мене збо... будь ласка... - майже не вимовивши те чого не потрібно було я опутила свій погляд до низу.
- Хе~~ А хтось знову хотів назвати мене збоченцем? Так? - підкусив Рен, дивлячись в деякій мірі злим, азартним, а також дивним поглядом.
- Та.. ні... точно ні!!! - почала виправдовуватись я.
- Щось мені не віриться. Хм... якщо ти звісно станеш на коліна і по гавкаєш три рази під столом, то можливо я тебе пробачу. - с легкою посмішкою промовляв Рен. Моє обличчя починає заливатися червоною фарбою, відчуваю, що починаю кипіти від злості і тут він видає. - Добре, добре жартую. Ти б бачила своє лице, ахах, воно було просто неймовірним! - говорив Рен через сміх. Звісно мені такий жарт не сподобався! Особливо його погляд! Він не має права так на мене дивитися!
- Гмм! - гримнула я беручи свій одяг, який хотіла вдягнути і направилась до ванни, грюкнувши дверима. Через декілька секунд хтось постукав у двері. І звісно ж це був Рен власною персоною!
- Тоуко, будь ласка, пробач мене. Я знаю, що жарт не вдався, але не сприймай все так близько до серця. Твій учитель не хоче тобі заподіяти шкоди, чесно. - незважаючи уваги на те, що він говорить я перевдягнулась. Відкривши двері перед його носом вийшла с номеру та пішла до низу.
- Справи мої погані. Дуже погані... Потрібно згадати, що вона любить, а то так і через сто років не помиримось.

Декілька днів тому...
------
- Рен, поглянь а цьому ресторані подають устриці! Я хочу спробувати, можна? - запитала вона в мене.
- Ні, вони дорогі, я не можу цього нам дозволити і не факт, що вони тобі подобається, а гроші на вітер витрачати не дуже хочеться. - відповів я їй.
- Ми з мамою завжди на Новий Рік їх їли, ну, будь ласкааа. - випрошувала Тоука. Але я був неприступним.
- Ні, і крапка. - відказав остаточно.
Після чого вона просто цілу дорогу на мене дулася. Навіть не розмовляла зі мною, коли я купив їй в знак примирення плюшевого медведика. Потім купив їй ще доволі багато цукерок. Потім ще гуляли по тим місцям, які вона сама обере. Після ми прийшли додому, вона ще на мене ображалася, а на наступний день виказала:
- Так тому і бути, ти вибачений.
-----
- І знову, та ж сама ситуація. Краще вона на мене вже кричала, тоді було набагато легше. Тепер Тоука постійно на мене ображається. - сказав Рен, та зняв свою куртку з вішалки та вийшов з номеру, накинувши в той же час верхній одяг.
Спустившись до низу він побачив свою "улюблену" ученицю яка сиділа на диванчику , чекаючи його. Через декілька секунд її погляд впав на Рена, який стояв біля ліфту та дививсь на неї. Вона встала з того місця де сіділа і направилась до учителя. Він із подиву трохи відступив назад.

- Що таке? Ти наче мені  говорив, що "Поспішай, ми ж в кафе збиралися", чи не так? - запитала Тоука.
- Ну... я думав, що ти на мене образилась і я трохи боявся до тебе підходити. - відповів Рен.
- Я то образилась на тебе, але не на стільки, щоб на кричати. Забули все, що сталося в номері останні пів години і пішли до кафе. - промовила Тоука і направилась до виходу. Рен пішов слідом за нею. Дійшовши до назначеного місця учитель взяв свою ученицю і потягнув до ресторану, куди вона хотіла піти декілька днів тому.
- Гей, ти, що робиш? Ми уже пройшли к...
- Я зв'язався з твоєю мамою вчора. І вона мені розповіла про вашу традицію, яку започаткував твій батько, який довгий час, як виявилося, жив саме тут. У Франції. - сказав Рен, тягнучи за руку Тоуку.
- Мій батько жив тут!? - здивовано мовила вона.
- А тобі мати не розповідала про нього?
- Ні... вона завжди замовчувала, коли мова заходила про тата, який помер після двох років мого народження. - сумно сказала Тоука та зупинилася.
- Якщо хочеш, я можу тобі розповісти про нього. - запропонував Рен.
- Тобто? Ти його знав?
- Так і скажу, що він був хорошою людиною. А тепер ходімо, я не хочу порушувати вашу сімейну традицію. - сказав учитель і ми пішли до ресторану. Це дійсно було весело, я і забула те, що Рен хотів мені розповісти про мого батька, так як сильно захопилася розповіддю про свою нову подругу Анну.

Йдучи до готелю, Рен зустрів якогось дивного чоловіка з пов'язкою на одному оці. Вони, щось обговорювали на протязі хвилин десяти. Коли я запитувала "Хто це був?" він не відповідав, кажучи, що це не дуже важливо. Прийшовши до готелю, я щойно ж завалилась на ліжко в верхньому одязі. Мені лиш хотілось одне - ніколи не вставати. Так як прямий шлях перекрили через аварію і нам довелося обходити все набагато довшою дорогою. Приблизно хвилин на сорок точно.

- Невже ти так швидко здалась? Мені цікаво, що ти будеш робити на завданнях, так як часто дорога занадто вузька чи побита, щоб їхати машиною. І приходиться йти пішки два, три, десять кілометрів. - мовив Рен, присівши біля Тоуки на ліжко.
- Ти знущаєшься? Я краще буду патрульним магом! А не найманим. Якщо так. - відповіла Тоука, сівши біля учителя.
- Ти вся в свого батька, чесно. - сміючись сказав Рен, прикриваючи рот рукою.
- Тобто? Невже ти дійсно знав мого тата!?
- Звісно, він був моїм учителем до того як мені не виповнилося 17 років. Пам'ятаєш, терористичний акт, який відбувся 2 роки тому, забравши декілька сотень життів.
- Ну так, нам багато про нього розповідали в академії. Казали ще, що там доволі багато магів померло.
- Серед них був і твій батько. Патрульні  маги, як раз і займаються місцевими проблемами. Схоже твоя мати просто не хотіла розповідати тобі про нього через те, що не хотіла, щоб ти знала, що твій тато був одним із придворних магів  імператора. Так вона хотіла тебе захистити. Тому що були б дуже великі проблеми. І, якщо подумати логічно то я теж син одного з придворних магів. І скажу одне, я тобі не бажаю того життя, яке я прожив в імперії. - почав розповідь Рен. - Хоча тебе теж не оминуло життя, дочки з імперії. І ти один раз навіть там була.
- Я? Коли? - почала завалювати запитаннями Тоука.
- Тобі було приблизно років чотири. Мені ця зустріч добре запам'яталась. Як в кінці коридору плакала маленька дівчинка чекаючи на свого принца, який її врятує. Мене тоді забавляло ще те, що після того ти мене називала "Принц". - з посмішкою розповідав Рен.
- Стоп, стоп, стоп. Я пам'ятаю те, що мама мене віддала моєму дядьку в мандрівку. Пам'ятаю величезний замок. Ще дуже багато дядьків. І... ще одного хлопчика... принаймні він був з коротким волоссям як і потрібно хлопчику. - згадала Тоука.
- Ти гадаєш, що у мене все життя було довге волосся? Звісно ні. А ти пам'ятаєш навіщо ти приїхала? - запитав Рен.
- На екскурсію і підписати якийсь документ. - відповіла вона.
- Добре, припустим, а про, що цей документ тобі не говорили? - перепитав учитель.
- Ні. Може і говорили, але напевно я  забула. Але, невже це був ти? І мене проводив туди мій батько!? - запитала Тоука.
- А це не очевидно? Так це був і справді я, і саме твій батько був з тобой тоді. Який був моїм учителем уже в той час. Хоча, коли я тебе вперше побачив, то подумав: " Яка самовдоволена дівка ", як і твій батько. Теж був такий запальним. Ой, як мені було весело з ним. - відповів Рен на запитання Тоуки та встав з ліжка. - Завтра ми їдемо до нашої нової квартири. Сьогодні я зустрів орендатора , вірніше мого старого знайомого, який погодився виділити на нас одну кімнату. А саме головне - безкоштовно! - з радістю сказав учитель.
- Тобто ми завтра їдемо туди? А далеко буде знаходитися академія? А, що ти ще знаєш про мого батька?? - почала завалювати запитаннями Рена Тоука, скидаючи з себе куртку.
- Так, так, так, але давай вже завтра. Тому що це доволі багато інформації для тебе.
- Але!
- Ніяких "але". Да і притому я хочу вже в решті-решт відпочити, так як з самого ранку на ногах. - почав говорити Рен потягуючись.
- Добре, іди, я дозволяю. - мовила Тоука.
- Дякую, Ваше Високосте. - сказав Рен та пішов з кімнати.
- * Невже ми і справді зустрічалися раніше? І він назвав мене "самовдоволеною дівкою"! Я його колись вб'ю! Але зараз я занадто втомлена аби, злитися на когось. Просто хочу лежати в ліжку цілий день , не встаючи.* - подумала Тоука та впала на ліжко.