Минуло декілька днів... Я вже освоїлася в новому місці, але дещо мене все таки тривожить. Я досі не знайома з дочкою Аміри! Таке відчуття, що вона мене оминає...

- Тоуко! Ходи обідати, а то їжа охолоне!  - прокричала Аміра.
- Зараз іду! - мовила я їй та пішла до низу в їдальню. І я знову побачила її дочку. Вона часто пропускає обід і зустріти її зараз це щось дивовижне. Да і я ще досі не знаю, як її звати...
- Тоуко, сідай тут - промовила хазяйка майстерні, показуючи на місце поряд із своєю дочкою - Ювеліно, я щось не зрозуміла. Чому ти з нашими гостями не розмовляєш?
- ...
-  Будеш мовчати? Це не культурно. Де твої манери?
-  Я... я... - ледь промовляла Ювеліна.
-  Що я?
-  Я... просто... б.. б.. - не договоривши вона встала із за столу і пішла до своєї кімнати.
- Прошу пробачити мою дочку. Вона погано переносить нових людей. Їй складно дається спілкування.
-  Та нічого в кожного є свої страхи та недоліки. Так що нічого страшного, але ми будемо жити ще тут три місяці... - говорив Рен та різко замовчав. Ми побачили Ювеліну.
- П-пробачте мене за мою грубість! - трохи голосно вибачилась вона та знову втікла.
- Напевне тяжко буде з нею піти на контакт. - мовила я.
- Вона така відтоді як помер її дідусь. - сказала нам Аміра.
- Ясно. Психологічна травма дитинства. - припустив учитель Рен.
- На жаль так. - сумно відповіла вона. - Добре, краще давайте будемо говорити про щось хороше?
- Добре - відповіла я.

Після обіду я пішла до своєї кімнати дороблювати домашне завдання. Мені залишалось лишь трохи, але зрозуміти його мені схоже не дано.
- Ааа, та щож це таке!? Чому це так складно? Повно всяких символів яких немає в словнику! - і тут зайшов Рен, запитуючи чому я кричу на всю кімнату.
- Я не можу зрозуміти останній параграф. А символів таких в словнику немає. - відповіла я.
-  Дай гляну - мовив він, підходячи до мене - Так... це проблема, тому що я теж такого не знаю...
- Ти ж мій учитель!!!  Ти повинен це знати!!!
- Мені лікувальна магія не дуже делась і я пройшов лиш базовий курс, а так як у тебе є хороші здібності. Чому б тобі не пройти більш глибший курс? - сказав він.
Я на цьому моменті вже не витримала і просто виперла його зі своєї кімнати.

Та чорт... Чому в цьому розділі так багато не зрозумілих символів!? Краще піду провітрюся...
Коли я вийшла із кімнати, то побачила Ювеліну.
- Привіт - мовила я.
- П-привіт - сором'язливо відповіла вона.
- Що робила?
-  Я... готувалась що екзамену...
- В таких час екзамен?
- Так... Так як я навчаюсь в Академії лікувальної магії, то екзамени в нас там починаються в середині жовтня. І сам навчальний рік в січні.
- Стоп! Якщо ти навчаєшся в академії... то... Ти можеш мені допомогти з де чим? Просто я не можу нічого зрозуміти. - сумно сказала я.
- Д-добре. - відповіла вона і я запросила її до моєї кімнати. Після я їй показала, що я не змогла зрозуміти.

- Дуже тобі дякую, Ювеліно. Ти мене дійсно врятувала. - сказала я їй.
- Та.. та.. це.. дрібниця. - мовляла вона нервуючи.
- Вже пізно. Довго ми з цим розбиралися.
- Так... Я тоді піду... - сказала вона.
- Добре, тоді надобраніч.
- Надобраніч - мовила вона трохи невпевнено та вийшла з кімнати.
Після, через декілька годин я пішла спати.
Ось так у мене з'явилася перша подруга в Германії.