Пройшло декілька днів з того інциденту. В ці дні було спокійно і тихо, чому я дуже вдячна. Хто знає, що у того збоченця в голові!
- Тоуко! Сніг пішов! - прокричала Аміра мені, вбігаючи в кімнату.
- Заспокойтесь... Ви вже доросла жінка. І сніг я вже не вперше бачу. - відповіла я.
- Але, але, Тоуко! Ти повинна вийти на вулицю! - мовляла Аміра.
- Я не хочу, да взагалі, мені потрібно вчитися. - сказала я їй.
- Вийди на вулицю, Тоуко, від навчання потрібно теж відпочивати. - почав вказувати мені учитель-збоченець.
- Я не маленька і я сама знаю, що мені робити, а що ні! - почала відгаркуватись я.
- Я хочу тобі допомогти, а ти як завжди... - сумно сказав Рен.
- Мені не потрібна допомога від такого збоченця як ти! І взагалі, ти майже мене нічому не вчиш. Ти те і робиш, що ведеш мене до інших вчителів. - мовила я.
- Що ж я можу з цим робити? І в спеціалістів по тому чи іншому типу магії набагато більше знань ніж в мене. - відповів учитель.
- Так і як ти досягнув титула магістра так швидко? - запитала в нього я.
- Я просто пішов на екзамен з підвищення титула. І вирішив спробувати свої сили проти магістра, ну... А так як я можу володіти різними видами магії, то екзаменатор був шокований, а потім я ще й зміг перемогти його, при тому одним видом магії. - відповів він.
- Ясно...
- Отже, давай вийдемо в місто і розвіємося. Хоч голову провітриш. - запропонував учитель.
- От тепер я точно нікуди не піду!!! - кричучи відповіла я.
- Заспокойся, Тоуко.
- Взагалі-то, це було образливо! - відповіла я.
- Пробач... Не хотів. Визнаю свою провину. - вибачився Рен.
- Я не хочу нікуди йти, завтра ще в мене контрольна. - пояснила я.
- Взагалі-то, ти навпаки робиш собі гірше. Тоуко, ти і так все прекрасно знаєш. Тобі просто потрібно хоча б декілька годин відпочити аби не перенавантажувати свій мозок. Потім ввечері десь за годинку все повториш і все. - говорила Аміра.
- Ну... ну добре. Вмовили. - здалась я.
- Ура! - викрикнув Рен.
Після я почала збиратися на вулицю. Привела себе до ладу. Знайшла гарний одяг про існування якого я вперше дізналася. І вирушила на вулицю з Реном і Амірою. Ювеліні, на жаль, стало погано і вона залишилась вдома.
- Якось прохолодно на вулиці. - мовила я собі під ніс.
- Ну, а що ти хотіла?  Майже кінець осені. - мовив Рен.
- Так.
- Тоуко. - почав Рен.
- Що?
- Хочеш на льодову арену? - запитав він.
- Так... але я ніколи там не була і кататися не вмію... - не впевнено говорила я.
- Можу навчити тебе, якщо звісно хочеш. - запропонував Рен та посміхнувся мені ніжною посмішкою.
- Правда!? - запитала я із запалом в очах.
- Так. Отже, ходімо? Аміро, ти будеш з нами іти? - запитав він.
- Пробачте, але краще я повернуся до Ювеліни. Залишаю вас самих, бувайте. - прововляла вона, йдучи вже до напрямку майстерні.
- Тепер ми вдвох... - приречено промовила я.
- Та не переживай ти так. Все буде добре. - мовляв він. Потім ми пішли до льодової арени. Чесно сказати, ковзани були важкими. Я спочатку думала, що впаду поки буду іти до арени, але на моє здивування йти було доволі легко і навіть зручно. А коли я вийшла на лід... то щойно ж впала...
- Давай руку. - сказав Рен протягуючи мені свою руку і через декілька секунд я все таки наважилися взяти його за руку.
- Дякую... - трохи тихо сказала я.
- Немає за що. І будь обережніша. А тепер візьми мене за руки і я навчу тебе тримати рівновагу на льоду. - почав він.
- Стоп! Тебе взяти за руки....
- А що тут такого? Якщо почнеш падати я тебе швидко впіймаю. - відповів Рен.
- Т.. твоя правда. - погодилась я беручи його за руки. Мені ця ідея не дуже сподобалась, але це набагато краще ніж постійно падати.

- Що таке, Тоуко?
- Н.. нічого... - відповіла я красніючи.
- Ти почервоніла. Давай кажи.
- Я... я... просто ніколи не трималася за руки з хлопцем... - тихо та не впевнено говорила я в надії на те, що він не почує.
- Он воно, що... Я не вірю, що такій гарній дівчині не приділяли належної уваги хлопці. - мовив Рен.
- Що? - запитала я зніяковівши.
- Те, що почула. - відповів учитель.
- Збоченець. І мені увага хлопців була не потрібеною взагалі. Це тільки заважало б вчитися. - відповіла я зніяковівши.
- Справді? Щось не віриться.
- Чому!?
- Коли ми були в парку атракціонів, ти постійно дивилася на пар які там були так, що наче з'їсти хотіла. - відповів Рен посміхаючись.
- Ти... ти... аг.... ну добре, твоя взяла! - здалась я і в цей момент він відпустив мене. - Ти що робиш!? - збентежено сказала я,  думаючи що зараз впаду. Але на моє здивування я доволі добре тримала рівновагу.
- Ну... ти вже доволі добре ходиш, отже, можемо почати вчитися кататися. - промовив він на цей раз, беручи мене однією рукою за ліву руку, а іншу, кладучи мені на талію.
- *Збоченець* - подумала я.
- Що сталося? Ти напружена. - мовляв він.
- А ти взагалі знаєш де знаходиться одна твоя рука? - роздратовано запитала я.
- А... це... невже тобі так не звичні доторки хлопця? - на хвилину він замовк, а після продовжив. - А добре в тебе пульс підскочив.
- Що!? - сказала я ще більше зніяковівши.
- Ну ну, спокійно. Не треба так нервувати. Ти ж хотіла навчитися кататися на ковзанах.
- Т.. так... - відповіла я.
- Отже, почнімо. Постав ноги в формі літери "Т" і поштовх іде він черевика. Ноги повинні іти не в різні сторони, а потрібно їх зібрати, щоб не впасти. Зрозуміла?
- Так. - відповіла я. І, як тільки я почала рухатися, щойно ж ледве не впала. Рен вспів мене схопити. Потім були ще декілька спроб, які не закінчились успіхом. Це було дійсно тяжко. І все ж таки 2-3 рази у мене вийшло! Хоч тільки десь на 4-5 метрів, але все ж таки! Але час вийшов і нам потрібно було покидати льодову арену...

- Ну, що, сподобалось? - запитав Рен.
- Так! - відповіла я.
- Якщо хочеш, на вихідних можемо ще раз сходити. - мовив він.
- Справді!?
- Звісно. Хоч тебе вчити доволі важко.
- Я ніколи в житті не них не каталась! І важко утримувати рівновагу на льоду! - відгаркувалась я.
- Але мені сподобалось тебе вчити. Тож буду радий стати твоїм учителем по фігурному катанню. - радісно сказав він, посміхаючись.
- Угу. - погодилась я. Через декілька хвилин ми були вдома. Я нікуди вже не хотіла іти. Я просто хотіла вже відпочити і як раз на нас чекала смачна вечеря на столі. Потім ще трохи відпочила і сіла вчити уроки, а після лягла спати.
Наступного дня екзамен я здала на ура! Все таки вони були праві, потрібно подеколи відпочивати.