Сьогодні субота і ми вирішили піти до парку атракціонів.
Ну, як ми вирішили... це придумала Аміра... а вірніше мама Ювеліни.
- Невже не можна було провести цю суботу вдома, як і завжди? - запротестувала я.
- Ти постійно сидиш вдома і не дивно, що ти не знайшла собі друзів в Німеччині. - мовляла Аміра
- Я взагалі-то вчусь!
- Невже не можна взяти перерву на день чи два? - запитала вона.
- Ні! - відповіла я
- Чому?
- Ну... е..... - "Я не можу розповізти їй про парі,  я б з радістю відпочивала, але.... "
- У нас укладено парі. - почав пояснювати Рен - І якщо вона не досягне титула магістра за рік, то вона вийде за мене заміж.
- Щ-що!? - вскрикнула Аміра
- Те що почула.
- Тоуко... я тобі співчуваю - тихо мовила Ювеліна мені, тягнучи за рукав кофти.
- О Боже,  Тоуко, пробач,  але відпочивати по деколи всерівно потрібно! - гримнула на мене Аміра.
- Тут ви праві. - погодилась я.
- От і добре. Ходімо тоді, не будемо тягти час.

Через деякий час ми були вже там.
- Ого, який величезний парк! - з подивом сказала я.
- Ніколи не була в такому великому парку? - запитав в мене Рен
- Ні.
- Ну, отже, не даром пішли - радісно мовив він. Потім ми пішли дивитися на атракціони. Мені сподобалось де кілька. І це: дім страху, чортове колесо і американські гірки.
- І так, давайте розділемося по двоє чоловік. - запропонувала Аміра
- Добре, я хочу бути з Ювеліною! - мовила я
- Я... я... краще з мамою буду.... пробач... - пробурмотіла собі під носа Ювеліна
- Ну, отже Тоуко, ти будеш зі своїм учителем. Так Рен?
- Так, так, так... - сказав він.
- Я не хочу бути з ним! - запротестувала я
- Ти боїшся залишитися зі мною на одинці? Невже вже закохалась в мене?
- Ні!!! В тебе я ніколи не закохаюсь і за тебя заміж ніколи не-ви-й-ду!
- Ну... якщо ти звісно досягнеш титула магіста, то ти за мене заміж не вийдеш. - сказав він.
- Бу бу бу.
- Добре, куди підемо? - запитав у мене учитель
- Хм... американські гірки. Швидше переживемо найстрашніше.
- На них весело, чому там страшно? - запитала Аміра.
- Я висоти боюсь. - відповіла я
- Висота як висота... чого її боятися, якщо знаєш, що не впадеш. - мовила Ювеліна
- Ну... у кожного свої страхи, ти, наприклад боїшся нових людей - від казала я
- І то.... правда... - пробурмотіла собі під носа Ювеліна
- Добре, пішли вже, а то черга велика буде - мовила Аміра і ми пішли до американських гірок

Через 24 хвилини ми дочекались своєї черги. Сіли. І тут мене почало трусити, хоч вбийте, я боюся! Я знаю, що це тупо! Хоч я до смерті боюсь їх, але я хочу перебороти цей страх!
- Тоуко, с тобой все добре? - запитав в мене Рен
- Т-так... - тихо відповіла я
- А я щось не вірю - сказав він, кладучи свою руку на мою.
- Куди руки простягаєш!? - гримнула я на нього
- Я намагався тебе заспокоїти... - засмученим голосов сказав він
- Навіщо? - запитала я і тут гірки поїхали... Якщо сказати, що я злякалася, то це нічого не сказати.
- Краще все таки я візьму тебе за руку, а то ти поблідніла - мовив Рен та взяв мене за руку. Чесно кажучи, це мені дуже допомогло, хочу було і не зручно.
- Тоуко, с тобою все нормально? - запитала Аміра.
- Т... - невспіла я договорити, як мене перебив мій учитель
- У нас хтось тут дуже сильно боїться кататися на американських гірках -пояснив Рен
- Ясно, я так бачу, що їй сподобалось тримати тебе за руку - сказала мама Ювеліни і тут я поглянула на свою руку, яка міцно  тримала руку мого учителя. Я швидко відпустила його та відійшла якомога подалі.
- Ідіот - сказала я трохи зніяковівши
- Ну... ти не відпускала тож я вирішив зробити теж саме. Да і ти була дуже бліда. Якщо так боїшся, то чому вірішила піти на гірки? - запитав учитель
- Я просто хочу перебороти свій страх... - скромно відповіла я
- Отже, потрібно пов'язати щось приємне с тією або іншою річчю, яку боїшся - мовив мій вчитель
- І, що ти пропонуєш? - запитала я
- Ну... наприклад... а хоча я не знаю
- Ясно
- " Чорт, не буду ж я їй говорити про те, щоб триматися за руки, чи навіть поцілуватися. Потрібно ж якось закохати її в себе. Все одно, нас заручив її і мій батько ще 10 років тому, але... чорт забирай, вона дійсно гарна!"
- Рен, що таке? - запитала Аміра
- Нічого, просто не надовго задумався. - відповів він
- Ну... Тоука вже трохи відійшла, отже, ходімо до будинку страху - запропонувала Аміра і всі дружно ми пішли до нього.
- Ти хоч темряви не боїшся? - запитав Рен
- Та ні... - відповіла я.
- Ми пішли, а ви наступні - мовила Аміра та увійшла з Ювеліною до будинку страху.

Через деякий час настала наша черга. Ми увійшли в середину і я знову з ним... Чесно кажучи я трохи боюся знаходитися з ним наодинці після того, що він утнув на американських гірках.
- Скажи, навіщо ти зробив дещо там? - запитала я
- А, що не можна? Я ж тобі казав, коли ми вперше зустрілися, що я твій хазяїн. - відповів він мені
- Збоченець. - бробурмотіла я собі під носа. І далі ми йшли мовчки. Будинок страху був зовсім не страшний.
Далі нас чекало чортове колесо, але перед цім ми години зо дві проседіли в кафе.
- Ну, ходімо вже. Через півтори години парк зачиняється - сказав Рен і ми всі пішли до нього. В тих коробках (не знаю як вони називаються) може поміститися четверо людей, але Аміра з Ювеліною вирішили поїхати окремо, а нас залишити вдвох знову!!!
- Знову на одинці, так? - підмітив Рен
- Як бачиш - холодно відповіла я, намагаючись не показати свого хвилювання
- Місто з висоти дійсно гарне - говорив він
- Так, гарне - погодилась я
- Слухай... - почав учитель
- Що?
- Твоя мати мені була показувала твої фото, коли тобі було приблизно десь чотирнадцять років і там у тебе довге волосся, а зараз навіть до плечей не дістає.
- А, це... просто захотілося. І взагалі, чому ти запитуєш!? - поцікавилась я
- Просто тобі личило довге волосся, а зараз більше на хлопця схожа - сказав Рен
- Що!? Що ти сказав!? Повтори ще раз, будь ласка!
- Те, що почула, але ти і так красива, так що заспокойся. - мовив він мені. Мене ці слова трохи збентежили і змусили зніяковіти.
- Що на тебе нашло?! - запитала я в нього
- Нічого, а хтось тут у нас трохи почервонів, я так бачу. - з посмішкою сказав якийсь дивний на цей раз учитель.
- А... т.... р...
- Що сталося, Тоуко? Невже я так тебе збентежив? Якщо так, то прошу заспокойся. - сказав він і підійшов до мене, присів і взяв мене за руки. Це неймовірно шокувало мене так, як раніше він вів себе не так, зовсім не так!!! Я швидко встала і пересіла на протилежний диванчик.
- Та, що з тобою таке!? - збентежливо запитала я
- Нічого, просто вирішив трохи познущатися з тебе.- сказав він
- Ти... ти... ти... Я ТЕБЕ КОЛИСЬ ТОЧНО УБ'Ю!!! - прокричала я
- Так, так, так - "Викрутився... хай краще буде гадати, що це був лише жарт. Їй не обов'язково знати правду" - О, дивись, ми майже спустилися. - сказав Рен
- І дійсно.... - сказала я. Потім ми з ним вийшли на вулицю де нас вже чекали Аміра з Ювеліною. Та після пішли додому. Цей день мені точно запам'ятається на довго.