Рішення здавалось досить простим. В цій ситуації я бачила два рішення. Перший, мама впізнає Лінкольна і тоді, ми разом придумаємо, як врятувати батька. Другий, який менш мені подобався, мама скаже, що вони не знайомі й тоді, я телепортую його так далеко, що він ніколи не зможе знайти цивілізацію. Якщо так вже сталося, та я маю подібні здібності, чому б не знайти їм гарне застосування? Але мені не дуже кортіло визнавати, що, можливо, довірилася не тій людині. І тому краще, щоб Лінкольн казав мені правду.

Я вирішила нічого не казати мамі про те, що я задумала і не питати про адресу, щоб розказати йому. Раніше Лінкольн зміг знайти мене, коли він з'явився біля озера. Якщо ми не надто далеко, то йому не буде важко телепортуватись до нас та підтвердити, хоча б одну з моїх теорій.

«Лінкольне?» — подумки позвала його.

Спочатку відповіді не отримала. Пройшла майже хвилина чи мені так здалось, і я почала нервувати та боятися, що наш зв'язок втрачений. Або він просто знаходиться так далеко, що не чув мене. І все-таки найбільше, я боялась, що він образився, через мою недовіру, та не захоче бачитись зі мною. І я вирішила, що врятую батька з його допомогою чи без.

«Так, ти щось хотіла?».

«Ти мені потрібен. Зможеш мене знайти?».

«Без проблем. Ти не надто далеко. Але, як ти там опинилась?».

«Розкажу вже тут. Чекаю».

Стало трохи ліпше від того, що його голос звучав дуже оптимістично. Можливо, він не очікує від мене такої підстави стосовно моєї мами. Але це дійсно здавалось мені єдиною гарною ідеєю.

— Hola*, і чим я можу допомогти? — дуже привітно запропонував той, дивлячись на мене, здається, він не одразу помітив, що у приміщенні ми зовсім не вдвох.

Я не змогла приховати свого подиву, коли помітила, що його одяг виглядав куди більш охайно і гарніше. Зараз, я б подумала, що він один з тих багатіїв, що живуть у самісінькому серці Великого Яблука**. Що ж, цей хлопець вміє дуже дивувати та робить це постійно. Мені здавалось, що в нього то й будинку нормального не має, але тепер треба буде забрати свої думки назад...

— Кхм, — намагалась проковтнути ком я, дивлячись на його випрасувану сорочку, заправлену у сині джинси, які виглядали дуже крутезними, звідки він їх взяв? — Ти казав, що знаєш мою маму і тому, готовий допомогти.

Він з подивом глянув на мене. Здається, хтось ще поголився та зробив непогану укладку? Так от як він виглядає у ролі нормального хлопця, а не бешкетника, що втік з в'язниці.

— Радий бачити тебе, Леслі, — дуже радісно привітав він також маму і посміхнувся.

— Привіт, Лінкольне, — відповіла вона та подивилась на мене, дуже скептичним поглядом, здається не розуміючи, що тут відбувається.

Тепер я точно змогла вирішити для себе те, що найбільше тривожило в його історії. Вони все ж таки знайомі й можна в ньому не сумніватися. Але залишилось з'ясувати одне маленьке питаннячко. Він точно покинув «Фенікс»?

— Давно не бачилися, — мама підійшла до нього ближче, — як ти жив після того, що трапилось?

Вони обмінялися якимсь дуже дивними поглядами, поки я сподіваючись на пояснення, спостерігала за цією процесією. Лінкольн виглядав дуже розчулено.

— Нормально, — відповів він, хоча по голосу стало зрозуміло, що це зовсім не так.

Наступне, що мама зробила, занадто здивувало мене. Ні з того ні з усього, вона його обійняла. Це тривало всього лише декілька моїх подихів, але які ж довгі вони були.

В повному шоці, сподіваючись, що я не впустила свою щелепу, намагалась прийти до тями. Що ж такого з ним трапилось?

— Не треба удавати, наче я нічого не розумію, — підбадьорювала того мама, — дуже нелегко покинути дім в якому ти стільки часу зростав. Особливо, коли йти нікуди.

І так, я знала, що Арія занадто переживала через того, хто казав мені тільки правду. Так, можливо я занадто його перевіряла, але тепер, зі спокійною душею, зможу сказати татові, що мене так просто не провести. Доказ тому, я обрала правильну сторону. В цей момент, мені дуже кортіло пострибати від щастя.

— Ну, є таке, — ніяково й навіть якось соромлячись відповів хлопець, залізши рукою у волосся і трохи провівши по ньому. — Так, а чим я можу допомогти? — здається вирішив той змінити швидко тему, але я була не проти, бо часу дійсно залишалось не так багато.

— Як ти помітив, то мого батька тут не має. Я думаю, що ти здогадався чому. Я хочу його врятувати.

Лінкольн подивися на мене, а потім на Леслі. Він зробив так ще раз і його погляд, наче став більш серйозним і менш радісним. Посмішка з його обличчя щезла. Він хмикнув і тяжко зітхнув.

— Ти в цьому впевнена?

Я не дуже зрозуміла навіщо він питав достатньо банальні речі. Чи дійсно я палаю бажанням врятувати батька? Він це серйозно? Звідки така зміна поведінки? Він же сам мені пропонував врятувати Леслі та Конора. А що змінилось після всього? Про що він зараз думає?

— Звісно, — ображено кинула я.

— Можу розповісти про «Фенікс" та про лабораторію, в якій його можуть тримати. Але про більше — не проси мене, — відвів погляд той у сторону і невдоволено склав руки на животі. — Я не можу туди повернутись. Якщо мене спіймають... Краще тобі це не уявляти. Este lugar es definitivamente el infierno***.

Тут я відчула, що мене загнали в кут. Чому він раніше про це не казав? Як він тоді мені хотів допомогти? І якщо він так боїться потрапити назад, що саме має з ним трапитись, чого раніше ні?

«Це через те, що агенти бачили, як ти мені допомагав?» — вирішила запитати я.

«Так, на жаль відступників ніхто не любить, особливо тих, хто допомагає зруйнувати систему».

«Тобто, раніше в тебе були шанси спокійно звідти піти, якщо тебе впіймають?».

«Я б так не сказав. Але не точно те, що зроблять зараз. Краще вже смерть», — дуже знеохотливо говорив він і дивився мені тепер прямо в очі. Від такого погляду по тілу пробіглись мурахи.

«І що ж, такого жахливого з тобою зроблять? Я можу про це дізнатись? Ми начебто типу щось друзів. А друзі повинні такими речами ділитись».

«Друзі? — здивовано запитав той виглядаючи розгублено. — Не думаю, що я взагалі знаю, що воно таке».

— Ви, що спілкуєтесь подумки? — дуже образливо запитала мама дуже злісно подивившись на мене. — Це дуже непристойно, чого ти навчаєш мою доньку, Лінкольне?

— Прошу вибачення. Але може тоді ви навчите її не лізти у голову не запитавши? — вирішив кинути таку претензію хлопець. Я лише хмикнула та удала, наче мене це не стосується.

Але ми відійшли від головної теми. Інше мене поки що не так сильно турбувало.

— Я вже зрозуміла, що ти не палаєш бажанням йти разом з нами. Але як нам врятувати тата?

Один тяжкий видих та заінтригований погляд зі сторони мами, і я зрозуміла, що це тільки початок історії. І щось мені не дуже це подобалось.

***

Лінкольн

Вона хоча б уявляє, що її там очікує? Я пояснив усі подробиці та став чекати реакції від Айрін, яка подумки дивилась на Леслі. Вона дійсно настільки інфантильна чи відважна? Яка вона насправді? Мені треба перестати думати про неї та ті слова, якими вона охрестила наші відносини. Дружба? З нею? Не хотілось бути відвертим в такому питанні, само якось вийшло, але я не мав жодного уявлення, як це дружити з кимось.

Та чи дійсно все це було так погано? Definitivamente estoy perdiendo la cabeza****.

Я вирішив піти з амбара, аби не слухати брехні, якою Арія годувала свою доньку. Не інакше як вона вирішила розказати все, аби та пішла з нею і зробила з мене козла відпущення. І тому не хотілось ще більше провокувати її своєю персоною. Арія ніяк не входила до моїх планів та з'явилася дуже недоречно. Вона дуже небезпечна та непередбачувана. І найгірше те, що вона знає занадто багато й в цьому точно перевершує мене. Але дякуючи Богові, Леслі вирішила усі складні питання, які мав би вирішити, аби Айрін знову мені довірилась.

Але хвилювало мене зовсім не це. Я не хотів робити з Арії якогось монстра та розповідати про неї те, що дівчині точно не сподобається. Айрін сама повинна дізнатись усю правду. Якщо вона почує це від мене, то скоріш за все не захоче ніколи бачити. А про довіру можна буде забути й не тільки до мене, але й до всього світу. Хоча я дуже захоплююсь тим, як відважно вона впоралася з інформацією про те, що її вдочерили. Я думав вона, як мінімум буде когось ненавидіти та плакати. Здається, Конор дійсно знав своє діло. Він був непоганим інструктором.

Раніше я не хвилювався за інших. Мені було байдуже, що з ними трапитися, головне, щоб життя йшло своїми кроками. Але тепер, мені так хотілось, щоб Айрін впоралась та змогла врятувати Конора, що зусиллями волі, наказував собі видалити всі думки про нову знайому. Дійсно, від мене їй не буде ніякої вигоди у "Стронголді", якщо хтось дізнається, що я там, всі плани підуть шкереберть. А про свободу Конора точно не буде йти мова. Бо не думаю, що Айрін з тих людей, які вміють жертвувати іншими заради себе. Колись, вона предстане перед таким вибором та їй потрібно буде обирати. Але я не кортів бажанням бути тим, ким можуть знехтувати або навпаки, хто завадить їй отримати те, що вона хоче.

За цей час, я мав би дізнатись про неї достатньо. І ось, я тут. Дивуюсь тому, що вона вирішила мене перевірити у котре. Вона здавалась такою наївною та простою, що я мало не попався. Добре, що я розповідав саме те, що було правдою. Казав мені мій батько, що люди готові на все, коли їх життю загрожує небезпека.

«Хочеш вломитися в лабораторію?» — намагався їй показати, що це безглузда ідея.

«Так, наче ти не хотів би врятувати свого батька, — вдарило боляче. З чого б мені переживати за нього... — Вибач, я не хотіла».

Ні, я нічого не очікував від неї після нашої розмови про моє минуле, але цей момент, не думав, що якось зможе мене зачепити. Я дійсно трохи заздрив їй в тому, що її нерідний батько настільки її любив, що Айрін готова на великі жертви. Коли мій рідний, ненавидів мене понад усе.

Вона виглядала досить знервовано, але при цьому я не міг не бачити, що Айрін дуже зібрана та вміє керувати своїми емоціями, в такій непростій ситуації. Тільки зараз я зрозумів, як вона схожа на свого справжнього батька. Ця постава, ці очі і якщо Айрін думала, що вони схожі на очі Арії, то вона дуже помилялась. Темні, майже чорного кольору, манив та тягнув точнісінько, як і його. А коли вона занадто багато думала, зморшка між бровами, видавала усі її плани. «Фенікс» одного дня — точно буде дуже погано.

«Я маю на увазі, чому ти не хочеш піти з нами? Якщо шанс, що ми повернемось — збільшується».

«Ти хочеш знати, що зі мною станеться? Якщо мене впіймають?» — почав злитися я, але при цьому вкривав справжній страх, який жив в мені усі ці роки. Я подивився на Леслі, і бачив лише спокій. Вона й так мене розуміла. Але не Айрін.

«Чи дійсно це так жахливо?» — спитала вона.

«Ти, навіть уявити не зможеш. Це гірше за все, що тобі може впасти на думку. Мені повністю зітруть памʼять. Я стану солдатом, який знатиме лише те, що йому дозволять. Так стається з тими, хто занадто дорогоцінний для «Фенікс». Смерть — зайва витрата ресурсів, особливо, коли так можна повернути будь-кого, хто їм треба. А що станеться з тобою, я думаю, ти й так в курсі».

Айрін дуже здивувалась. Напевно, вона не очікувала, що таке прийде до голови комусь з агентів. Хоча, слова про те, що «нас вбʼють» - їй ні про що не говорили?

— Давайте, домовимось про де й коли зустрінемось, щоб я знав, що з вами усе гаразд, — запропонував я, щоб запевнити себе, що роблю все можливе.

Якщо вони потраплять у халепу, то зможу допомогти. Мені кортіло, щоб Айрін врятувала своїх батьків та змогла з ними кудись втікати, аби «Фенікс» ніколи не знайшов їх.

— А за допомогою телепатії не можемо звʼязатись? — з пересторогою запитала Айрін.

— Ні, — чітко відповів я, не знаючи, чому саме так сильно наполягаю на цьому. - А може ти мені збрехати захочеш?

Айрін посміхнулась і я не зміг стримати свою посмішку теж. Але треба було зібратись та перестати дозволяти собі виявляти більше емоцій, особливо через те, що трапилось біля озера. Мені просто необхідно було зосередитись на ситуації, а подібні емоції затуманюють мій розум. Я переконував себе, що в моєму проханні не має нічого такого і, що просто хочу знати, що з дівчиною все гаразд. Але розумів, що більше просто переживав чи справді роблю все правильно. Мене не мають бачити там. Не зараз, точно. А слово «друзі» наче заставляло переживати за цю дівчину ще більше.

— Добре, — неохоче погодилась вона і подивилась на матір, — якщо через годину ми тут не з'явимось, то напевно все не дуже йде добре. Але, що ти збираєшся робити, якщо все-таки щось трапиться?

— Думаю, що Айрін права, юначе, що будеш робити?

Питання було дуже вдалим, але дійсно я розумів, що єдине, що залишиться — це втрутитись. Та чи готовий я був до наслідків, коли відмовився піти з ними?

— Я щось придумаю.

***

Айрін

Лінкольн розказав, як найкраще завітати «в гості» до лабораторії й мама з ним погодилась, стосовно втілення плану. Було два вибори куди краще телепортуватись. Ми обрали одну з комірок, аби точно не зустріти когось. Вже стемніло. Більшість вже точно розійшлась по домівках, тому переважно лише охоронці та деякі з вчених могли залишатись на роботі. Так само, близько двох десятків агентів патрулюють це місце цілодобово. Подібна інформація лякала мене та допомагала зрозуміти, як себе поводити.

Ми витратили купу часу, аби я розробила з мамою план, тому що вона не працювала в Стронголді, а десь в іншій лабораторії. Лінкольн мав більше в цьому досвіду і зміг розказати де тримають найцінніших полонених. Мені лише залишалось все це прийняти та втримати у голові, аби не загубитись.

Але в голові все ще залишалось одне питання, що буде робити Лінкольн, якщо ми не повернемося? Він виглядав доволі дуже зібраним та уважним. Говорив він переважно дуже строгим та командним голосом, наче це єдине, що він вміє робити. Тепер, я могла зрозуміти про яку сторону мені казала Арія.

Розмивини закінчились і я подивилась на хлопця, намагаючись показати, що все добре та мені нічого не страшно. А також, повернусь я тільки з батьком і ніяк інакше. Лінкольн же виглядав так, наче він нічому не вірить та хоче все це перервати. Можливо, він був десь правий у тому, що це божевілля. Але я не збираюсь здаватись.

— Бережи себе, Айрін, — сказав він на прощання. — І ти теж. Леслі.

— До скорого, — відповіла мама, поплескав того по плечу і посміхнувшись так, наче вона і його мати теж.

Я взяла її за руку. Декілька секунд та я перенесла нас, куди й планували. 

_________________

Hola*(ісп.) — привіт!

Великого Яблука** — Нью-Йорк

Este lugar es definitivamente el infierno***(ісп.) — це місце — справжнє пекло

Definitivamente estoy perdiendo la cabeza****(ісп.) — Я точно з'їжджаю з глузду