— Ні-ні-ні! — в голові не вкладалось, як таке можливо, тому почала заперечувати цей абсурд. — Що ти тільки що сказала?

Я різко встала з місця і зрозуміла, що в мене не залишилось сил, навіть, думати. Як таке було можливо? Яким чином? Чому я цього не знала?

— Айрі, сядь на місце та заспокойся, — власно мовила Ем, після чого я виконала її наказ і намагалась нормально дихати, але ритм серця постійно збивався.

— Ні, тато б знав! І ці люди ніколи б не вдерлися до нас, якщо це правда. Якщо мама працювала на них, то чому вони забрали батьків? — я з відчаєм подивилась на тітку, розуміючи, що мій голос зривався.

— Так, по-перше, тобі варто припинити істерику. По-друге, я все тобі зараз розповім. Точніше, те, що знаю, — намагалась переконати вона. Погляд Ем не затримувався ні на чому, начебто вона й не знала, з чого почати й чи варто взагалі це робити. Зробивши декілька вдихів, Емілі почала говорити: — Коли ти народилась, Леслі вже працювала на "Фенікс", ваші переїзди і, правда, були повʼязані з роботою цієї організації. Твоя мати часто мала відрядження, чи не так?

Кивнувши, я намагалась згадати всі такі ситуації. Тато точно знав про все це, жодних сумнівів. Мама не змогла б щось приховати від нього, особливо, щось настільки важливе. До того ж це пояснювало чому він так хотів, щоб я тренувалась і знала багато про свої здібності. Але все-таки... Це ніяк не розкривало таємниці про те, чому ті три машини опинились біля нашого дому.

— Послухай-но, це важко прийняти, — намагалась заспокоїти мене Ем, поклавши руки на стіл та зціпив пальці між собою у замок. — Коннор знав про все це. Багато років він також був одним з агентів і нещодавно покинув "Фенікс".

На цьому моменті, я точно зависла на декілька секунд аби просто представити собі таку вірогідність. Мало того, що моя мати працювала на цих людей, так мій батько також?

— Але... ні, ти говориш точно не про мою сімʼю! — протестувала я.

Всі ці роки мені так нахабно брехали про все? Що ще я дізнаюсь? Можливо, те, що я якась інопланетянка, а не людина?

— Але чому тоді їх викрали?

Я не могла зв'язати всі ці події в одну якусь зрозумілу історію. Все це нібито відбувалось не зі мною, а з кимось з вигаданого світу мого дитинства.

— Я так думаю, що цим шахраям потрібно було те, що твоя мати не змогла їм дати. Або ж її досліди звернули не на ту доріжку і ця організація вирішила ліквідувати вашу сімʼю. Не можу сказати точно, думаю, що на це зможуть відповісти тільки твої батьки, — задумливо промовила тітка не зводячи зеленого погляду зі скатертини.

Емілі, вочевидь, дуже хвилювалась за мене, але не стала виявляти більше емоцій ніж було потрібно, так само сидячі на місці, вона не намагалась казати щось ще. Вона спокійно встала, коли закипів чайник й це було дуже вчасно. Моїм думкам не вистачало простору і було дуже важко прийняти таку правду. Вона наче гіркій грейпфрут, який треба проковтнути цілим. Я не могла зрозуміти, чому мої батьки працювали на "Фенікс", але зараз мало значення тільки те, що мені з цим всім робити далі.

Коли Чедвінгтон говорив про допомогу... О, ні, він же не мав на увазі колег батьків?

Невже я так довірлива? Звісно він про все це знав, інакше б не казав таких слів. Впевнена, що там будуть люди, які оберуть сторону моїх батьків і допоможуть їм втекти. А коли ми побачимось, я не відстану від них, до поки не дізнаюсь про усе, що мене турбує.

— До речі, а звідки ти це все знаєш? Ти ж не одна з нас, вірно?

Мої очі слідкували за рухами Ем, як вона стурбовано розливає кипʼяток по чашках.

— Коннор та Леслі, і твій дідусь багато чого розповідали мені. І хто ж, як ти думаєш, заварив всю цю кашу? Мама була звичайнісінькою людиною, але ось твій тато успадкував здібності. Так і вийшло, що й мені теж розповідали про всі сімейні таємниці, — легко відповіла Ем не повертаючись до мене.

Поки вона метушилась з напоями, я згадувала про сімʼю і. Що відбувалось до смерті дідуся. Це було років десять тому. Бабуся дуже сумувала за ним та через декілька років також померла. В результаті, зі сторони батька, родичів більш не було, а з маминою — ще до мого народження. В мене було ще дуже багато запитань, але відповіді тут мені точно не знайти.

— Можливо тепер розповіси, що трапилось з тобою? — запитала Емілі, поставив чашки на стіл та декілька сендвічів, які вона дістала і вона возилась декілька хвилин поспіль, поки я була у роздумах.

Я розповіла їй про все. Її очі ставали все ширше від кожного мого речення. Її брови підіймались все вище, а посмішка ставала дуже злою. І ось, я закінчила на тому, коли втекла з амбара, від того нахабного типа. Але ж, промовчала про те, що він працював на "Фенікс", бо це ще не було остаточно підтверджено. І все-таки ким би він не був, мені ставало ніяково, коли згадувала про його холодний погляд і таку мало помітну посмішку.

— Отже, тобі нікуди тепер піти? — схвильовано питалась Ем.

— Виходить, що так. Я б хотіла залишитись тут на декілька днів, якщо ти не проти, — намагалась не навʼязуватись.

Шкода, що в амбарі залишилось дуже багато моїх особистих речей. Не думаю, що хтось буде там копирсатись, але татову заначку, мабуть, більше не побачу, сподіваюсь, батьки не дуже будуть засмучені.

— Залишайся стільки, скільки потрібно, — впевнено відповіла Емілі. — Я живу сама, друга спальна — вільна, та й прогодувати нас двох, якось, нескладно. Агенти звісно можуть завітати у гості, то я думаю, ти знаєш, що робити? В них же не має інформації про те, що ти тут знаходишся? — її брови злетіли, а очі бажали дізнатись відповідь у ту ж мить.

— Не думаю, батьки, навіть, не говорили мені про тебе. Якби "Фенікс" знав про це, повір, вони б не чекали гарного моменту вдертись у твою квартиру. Та й, я можу зникнути за секунду. Вони нічого про мене не дізнаються, обіцяю, — дуже сподівалась, що мої слова будуть правдивіші за Чедові.

***

Здавалось, що дні минають, як тижні й всього лиш п'ятнадцять діб я не бачила батьків. Так надовго ми майже ніколи не розставались. Від цього наче всередині була якась порожнеча, яка більш заповняла мої органи відчуттям наче знаходжусь у невагомості.

Тільки нещасних сімдесят п'ять годин минуло з того моменту, як я опинилась на порозі в Емілі. І мені вже набридло. Не рятувало і те, що вечорами ми розмовляли про все, але й ні про що. На вулицю старалася не виходити, там могло бути небезпечно і до того ж мене могли помітити. І це дуже дратувало, оскільки я ненавиділа просто сидіти на місці. Тому мені доводилось чекати наче миша, поки коти розбіжаться. Наче це дійсно колись станеться...

— Слухай-но, а змінімо твою зовнішність? — зненацька запитала Ем, повернувшись з роботи, коли я зустрічала її біля дверей.

Я нічого не відповідала, бо це здавалось чимось занадто. Тому вирішила розкласти вечерю, яку приготувала по тарілках. Точніше, це була паста з морозилки Ем, такого добрав неї було дуже багато. І мені кортіло зробити хоча б щось, щоб показати, що я не трутень на її шиї.

Але змінити зовнішність? І заради чого? Якась нісенітниця.

— Чесно кажучи, я не впевнена... А які є пропозиції? — подивилась я на неї, коли поклала їжу на стіл.

Ем загадково глянула в мої очі, потім на волосся і декілька секунд нічого не казала.

— Дякую, за те, що приготувала, — наче тягнула гуму вона, — може пофарбувати волосся, потім зробити іншу зачіску, — загинула пальці вона з захопленням перераховуючи всі маніпуляції. — А також, можна ще купити косметику та лінзи. Ти ж носиш їх, чи не так?

— Ну, — невпевнено відповідала я,— носила. Але мені вони дуже набридли.

— Зате так тебе точно не впізнають. З косметикою зараз все, що завгодно можна змінити. Так що легше буде виходити в люди. Як тобі така ідея?

Емілі поклала тонку руку на спинку стільця і подивилась на мене, очікуючи, напевно, радісної відповіді. План дійсно був чудовий, але я багато років не стригла улюблене волосся. Мама завжди хотіла їх зробити трохи коротшими, але я не давалась. Але тепер... краще не вигадаєш. І пофарбуватися буде достатньо складно. Вийти з чорного кольору та змінити на щось інше — складно. І, можливо, це моя єдина надія.

— Я згідна, — заявила з впевненістю. Зелені очі по-доброму подивились на мене, після чого погляд Ем перемістився на тарілку.

Через пів години — вечеря була закінчена. Ніч та роздуми, але завтра все буде по-іншому. Новий день, до того ж вихідний. Сон здавався чимось нереальним, особливо після нічних жахіть.

***

Нова особистість. У дзеркалі на мене дивились незнайомі сіро-блакитні очі, натомість моїм карим. Волосся стало набагато коротше і яскраво-рудим, а косметика, точно біля тонни, на моєму лиці, ніколи б не дала камерам мене розпізнати. Емілі змінила усі контури мого обличчя. І мені було важко себе впізнати, наче це зовсім інша людина, а не Айрін Хілл. І я дуже сподівалась, що всі ці зміни буде достатньо для "Фенікс", але внутрішній голос був досі насторожі. Впевнена, що пройде трохи часу і вони все зрозуміють, а тому всеодно потрібно бути обережною.

Емілі була впевнена у своїй майстерності. Особливо, якщо брати до уваги, що вона відпустила мене одну на закупи. Мабуть, це тому, що вона працювала в бʼюті-індустрії.

Супермаркет знаходився недалеко. Поки я пішки, туди добиралась, мені здавалось, що всі люди дивляться тільки на мене. Через те, що в маленькому містечку, мабуть, дівчата не так часто користуються шпаклівкою. Тим паче з цією косметикою, я виглядала на всі тридцять, хоча мені усього сімнадцять. Напевно, Ем спеціально зістарила мене. Цікаво, а алкоголь мені так продадуть?

Я завернула наліво і попленталась верх по вулиці. До місця призначення залишалось всього-на-всього декілька хвилин, коли хлопець, який проходив повз, зачепив мене плечем. Невже йому місця було мало? Я з гнівом подивилась на винуватця і помітила знайомі очі. Як би зараз було доречно мати під рукою ножа!

— Навіщо ти тут? — подивилась по сторонах, але людей більше не було, тільки на іншій стороні. — І як ти мене знайшов? — не могла втримати емоції та гаркнула я. — Ти проходив якісь курси, щоб доводити людей до сказу?

— По-перше, не треба так горланити. По-друге, я все поясню, — з посмішкою запевняв той, наче ми добрі друзі, він також озирнувся, наче боявся, що хтось за нами спостерігає і продовжив: — якось нелегко було тебе знайти. Гарна ідея, до речі, якби не бачив тебе, то ніколи б не здогадався, — невдоволено повідомив той. — Я на твоєму боці, якщо що. Це правда. "Фенікс" полює і на мене теж, — пошепки, так таємничо, говорив він.

— Навіщо це їм? Ти ж на них працюєш. І як в тебе тоді опинилась записка від батька, якщо вони полюють на тебе?

Не могла повірити, що просто стою і слухаю цього нахабу, і ще щось намагаюсь дізнатись. Наче він повинен сказати мені тільки правду. Але це людна вулиця. І це була непогана можливість розпитати його. Це вже не амбар посеред одиноких полів.

— Працював на них. Це буде вірніше, — хмикнув він і потер перенісся, начебто його голова розривалась на частини. Його округлі брови зсунулися до центру, очі загорілись незрозумілою іскрою. — Знаєш, як можна звідти піти? — Я похитала головою. — Вперед ногами.

— Але ж...

— Звідки та записка? — Перебив мене він і опустив очі, — я знайшов її, — заперечив хлопець і знову перевірив чи не має людей і повернувши уваги до мене, проговорив: — в кишені одного з агентів знайшов і забрав, перед цим вирішив позичити грошей, перед тим як збігти. І я так думаю, в нього було завдання схопити тебе і привести до штабу. До речі, він дуже гарний, думаю, ти б повелась.

— Гей! — розлютилася я. — Ти, що думаєш я якесь дурне дівчисько?!

— Ну, — задумавшись відповідав він, — якщо ти гадала, зробивши такі зміни, зможеш задурити комусь голови, то так.

Схоже, що він взагалі не думав про те, що говорить. І мені так кортіло заїхати йому в лице, як вчив тато. Але я стримала себе. На його лиці з'явилась глузлива усмішка. Як же він мене дратував!

— Навіть, якщо я повірю твоїм словам, а я не вірю, — категорично відповідала я, — мені й до думки не прийшло, що "Фенікс" відстане від мене, бовдур. А раз так, то йди-но туди, звідки ти взявся, — майже що не шипіла я.

— Бачу тобі непотрібна моя допомога. Ну, що ж тоді, не буду заважати. А мені так хотілось тобі допомогти. Хто як не ексагент може розповісти усі тонкощі роботи у "Фенікс"? Nos vemos*.

Хлопець зник у долі секунди. Я не знала, що мене більш злило. Те що він так пихато розмовляв зі мною або те, що я впустила його? Можливо він міг би знати де мої батьки зараз. Можливо б я змогла заставити його допомогти мені? Та було вже запізно про це думати. Він пішов. І мені хотілось би, щоб це було назавжди. І щось все-таки мені підказувало, що це точно наша не остання зустріч. А тому, в мене ще буде нагода розпитати його про все.

_______________

Nos vemos* — До зустрічі! Побачимось! (іспан.)