Бонусний розділ: Айра та Саймон

Рекомендується до прочитання після основного сюжету (не містить суттєвих спойлерів)

Теплий вечірній вітер лоскоче шкіру, даруючи те відчуття свободи, за яким часто й приходжу сюди – на дах однієї з багатьох багатоповерхівок міста. Як би я не любила Підпілля, моє тіло все ще мимоволі здригається від думки та самого процесу спуску під землю. Це занадто для мене, втім від цього не втекти.

– Сьогодні знову не повертаєшся?

Низький тембр порушив спокій навколо, привертаючи до себе увагу. Я ж продовжила дивитися вдалину, але повернула лисяче вухо в сторону Саймона. Мою увагу привертає не бурхливе життя людей унизу, ні, а небо, яке ось-ось почне змінювати свій колір у теплі відтінки.

– Думаю, сьогодні я там не потрібна, – відмовила стиха, тепер вже подивившись на хлопця, коли він підійшов ближче. – Не потрібна ж?

– Навряд чи… Є про що подумати?

– Певною мірою.

Хоча я б воліла ні про що не думати хоча б день. Не згадувати минуле, не аналізувати теперішнє і не прораховувати майбутнє. Іноді хотілося гарчати від кількості думок, що займали мою голову.

Поруч почулося тихе зітхання. Саймон також дивився у тому ж напрямку, що і я, певно, замислившись, якщо вже є така нагода. В його голові точно не менша кількість думок, ніж у мене.

– Якщо сьогодні мисливці нічого не утнуть, – почав він, все ще не відводячи погляду від горизонту, – ніщо не буде тобі у цьому заважати.

– Навіть ти?

– А от над цим варто подумати.

Я гмикнула, не втримавши посмішки. Дражніння стало чимось звичним. Це відволікає від постійного напруження. Загалом, багато чого, шо пов’язане з Саймоном допомагає знімати напругу. Ті ж самі тренування, або ж розмови. З ним просто…комфортно.

Я помітила за собою, що вже дивилася не на горизонт, а на його профіль. Такий чіткий, поступово все більше приймаючий вже чоловічі риси. А ще на ледь помітні бліді смужки шрамів на щелепі. Одного разу запитала звідки вони, а Саймон сказав: “Заробив під час сутичок”. Я ж швидко зрозуміла, що сутички були з лезом бритви.

– Типова ситуація, – мовила я, відводячи погляд до того, як він міг помітити мій уважний погляд, – не повертаємося, а проводимо всю ніч тут, спостерігаючи за активністю мисливців.

– Або відпочиваючи, – додав він.

– Або відпочиваючи, – кивнула я.

– Мені подобається другий варіант.

Саймон замовк, і коли його світло-карі очі зупинилися на мені, по тілу відразу пройшла хвиля тепла. Заспокійлива і водночас приємно гаряча. Під цим поглядом інакше й не почуваєшся.

– В ці моменти ти виглядаєш вільною. Від думок та всього іншого – незначного.

Стримати посмішку було важко, тому я навіть не намагалася. З цим важко не погодитися. Тут, нагорі, час відчувається інакше, повільніше, не сповнене тривог та зобов’язань. Вільно. Так само, як раніше ці відчуття в мені викликав відпочинок десь у полі чи водойми недалеко від Алькор…

Окрім теплого вітерця в якийсь момент ззаду мене огорнули й сильні руки, ще й так обережно, що не одразу й помітила, знову відволікшись на свої думки. Не знаю в який момент більшість речей стали прийнятними між нами. Більш сміливі слова, дотики…

– Такі моменти важко не цінувати в наших реаліях, – сказав він майже пошепки, торкаючись губами моєї відкритої шиї.

І тим паче не знаю, коли дозволила Саймону себе цілувати.

– Саймон… Якщо хоч раз зробиш мені лоскотно…

Ще один поцілунок у те ж місце і міцніші обійми, перервали мене, а ігнорувати його тіло так близько до свого стає нереальним. Він ще й такий теплий через свою природу, що мене починає водити від цього відчуття.

– Після того, як ти ледь не зламала мені ніс, я до цього уважний.

Ще й сміється. Може цього разу дійсно поцілитися і завершити згадане? Поки я над цим думала, поцілунки пішли далі, гаряче дихання тепер торкалося щелепи, а після цього її обхопили вже його пальці, змушуючи підняти голову вище та торкнутися його плеча.

– Ти точно знаєш, що робиш, – сказала я з ледь чутним видихом.

– Що я роблю? – запитав глузливо, не припиняючи своїх дій.

– Ні, тобі точно потрібно зламати ніс…

Не те щоб мені хотілося йому погрожувати, але те, з яким ентузіазмом він на це реагує, змушує це робити. В жартівливій манері, звісно. Ми обидва знаємо, що хоч я й можу покласти його на лопатки під час тренування, фізично я все ж набагато слабша. Якщо Саймон захоче, він розірве мене навпіл… Тому залишаються лише жартівливі погрози.

Відчувши, як його ікла ледь торкнулися шкіри, я здригнулася в його руках, на що почула ледь чутний, але помітно хрипкіший сміх.

– Якби тільки ми були не на даху…

– Сам винен, – тепер вже я засміялася, піднявши руку та стискаючи пальцями його темне волосся, також торкнувшись його вовчого вуха, – піддався бажанням. Як необачно.

– Хочеш сказати, якщо відкладемо до умовного готелю, не дозволиш?

– Ні.

Ненавиджу це. Ненавиджу відкладати. “Потім” зникло з мого лексикону вже давно, тільки якщо це не необхідно. Хто знає, коли відкладена розмова, обіцянка чи бажання може не здійснитися, адже то була остання можливість…

– Гей, – Саймон раптом розвернув мене до себе, тепер накриваючи своїми теплими долонями мій поперек та дивлячись просто в очі, – ти знову це робиш.

– Що саме?

Він не засуджував і не сердився, коли казав це. Навпаки, ніби намагався заспокоїти, дивлячись тепло своїми карими очима просто в мої. Але було щось ще. Що обіцяє стати полум’ям. І коли Саймон нахилився до одного з моїх лисячих вух, зрозуміла, що вогнем скоріше стану я.

– Забагато думаєш про минуле, – уточнив майже пошепки.

Я не відповіла, адже боролася з бажанням опустити вуха до голови, втім заплющені очі могли видати мою реакцію. Голос Саймона надто сильно впливає на мене в цій ситуації та формі. І він це, знову ж, знає.

– Не змінюй свою форму, – продовжив він тихіше. – Підвищенна чутливість може допомогти швидше відволіктися.

– Щоб тебе Крилаті підняли й гепнули, Саймон.

Можливо подібне звучало б більш загрозливо, якби не те, як ледь чутно та майже хрипло це було сказано. І в наступну секунду, ніби у відповідь на сказане, підняли вже мене. Те, як легко він це робить, продовжує мене дивувати та ще більше розпалювати вогонь десь у грудях та низу живота. Втім, я не встигла подумати про це ще зайву секунду, адже була затиснута між залізними дверима на дах і Саймоном.

Відчуття того, як чоловічі долоні обхоплюють мої стегна та стискають їх, змушує кінчики вух ледь помітно смикатися. Так само як розуміння того, як ми зараз близько один до одного. Слова Саймона до цього більш ніж співпадали з тим, що зараз відбувається в моїй голові. Я вже забула про те, що не давало спокою ще хвилину тому. Адже важко думати про щось інше, коли гаряче дихання торкається шиї, а також ігнорувати жар його тіла та твердість м’язів. І не тільки м’язів.

– Не дивися на мене так, – почулося від нього в якийсь момент.

Його голос був помітно нижчий, коли наші погляди зустрілися. Якби мої ноги вже не обхоплювали його, я б точно їх розвела. Але в цьому я ніколи вголос не зізнаюся.

– Як? – перед тим як відповісти, я ковтнула.

– Ніби готова віддатися мені просто тут.

– Мені здавалося, що ми вирішили обійтися без готелів.

Кілька секунд мовчазної напруги. Я могла точно відчути як між нами все ось-ось займеться, майже бачила ці іскри у повітрі. І так дійсно сталося, в очах Саймона зайнявся вогонь, який передбачався ще давно.

Перед тим як наші губи торкнулися одне одного у поцілунку, Саймон підхопив мене однією рукою, а долонею іншої торкнувся потилиці. Інакше б я точно з гучним стуком врізалася у двері від натиску. Несамовитий, повний бажання натиск усім тілом.

Я відчула вібрацію від його стогону по всьому тілу, і це, певно, займає одне з топових місць у моїй голові, коли Саймон збуджений. Дуже важко визначитися з першим місцем. І це точно не те, що можливо аналізувати в подібні моменти, особливо коли тіло ледь помітно тремтить від дотиків його гарячих губ та язика до моїх.

– Обхопи мене сильніше, люба, – чи то попросив, чи то наказав Саймон між поцілунками та стиснув моє стегно більш відчутно. – Ти можеш краще.

– Так можна й задушити.

Потрібно зібратися, щоб відповісти без зайвого тремтячого від збудження звуку, навіть якщо йому це подобається. Знаю, що так, адже мені також подобається змушувати цього серйозного з усіма хлопця стогнати для мене. І те, що я зробила, як він сказав, викликало відповідну реакцію, адже тепер його ерекція торкалася мене крізь одяг відчутніше.

– Може мені варто підняти тебе вище та дати цим ніжкам обхопити мою голову?

– Замовкни!

Відчутний жар охопив мої щоки та шию, тоді як Саймон засміявся, точно задовольнившись результатом. Він ніби навмисно змушує мене ніяковіти та горіти зсередини.

Поцілунки та відверті доторки продовжувалися, поки я не відчула послаблення ременів на своїх стегнах, а після й те, як Саймон торкнувся мене пальцями, вже посунувши штани та білизну нижче. Стогін зірвався просто у поцілунок, а після знову й знову з кожним новим рухом, але вже вголос.

– Подобається це відчуття? – його губи знову торкнулися моїх у короткому поцілунку, після чого продовжили свій шлях до відкритих від костюму ділянок шиї. – Коли збуджуєш не ти, а тебе?

Дуже. Так само, як коли я змушую його ніяковіти першим. Втім від мене чулися лише стогони. Відчуття контролю властиве нам обом, і дуже цікаво іноді поступатися один одному, щоб потім змінити ролі.

– Думаю те, яка ти зараз волога, говорить за тебе, – помітив він хриплим голосом перед тим, як ввести в мене два пальці, змусивши злегка вигнутися назустріч. – А ще до біса гаряча.

– Ти з таким здивуванням це кажеш, – почала я трохи збившись у словах і торкнувшись кінчиком язика своїх губ, – ніби вперше.

– Немає нічого поганого в тому, щоб дивуватися твоїй красі, наче вперше.

Я б фиркнула на це у звичній манері, якби не нові рухи його пальців всередині та на кліторі, які викликали в мене задоволене скиглення. Тому що навіть якщо Саймон прикинеться, що досліджує мене вперше, він знає як довести мене до потрібного стану за лічені секунди. Розуміння, що ось-ось вже не зможу втримати це палаюче тягнуче відчуття стає все голоснішим та підтверджує цей факт. Так само як наше взаємно прискорене серцебиття та дихання, які не приховати від чутливого слуху.

– Швидше, – моє прохання вийшло зі стогоном, коли відчуття оргазму було так близько.

І Саймон послухався, продовжуючи торкатися певної точки всередині та терти клітор швидше, але не грубо. Слухати й чути це не одне й те ж, а він вміє й те, й інше, тому дуже скоро моє тіло затремтіло в його руках куди сильніше, ніж коли я у людській формі. Посилення відчуттів вкотре дарує оргазм, від якого голова йде колом ще довго.

– Великі Предки, – пробурмотів Саймон просто біля вуха, майже занурившись обличчям у волосся, – якби ти тільки бачила себе моїми очима.

– Ти…

Я проковтнула наступні слова, відчуваючи як від цього щоки горять сильніше. Особливо те, як майже обожнювано він це промовляє.

– Не згадуй Предків у таких ситуаціях, – прошепотіла я, відводячи погляд.

– Звісно.

З відчутною посмішкою під час сказаного Саймон злегка вкусив моє вухо, на що я смикнула їм, а після стиснула пальцями вже кінчик його вовчого вуха. Але хлопця це, вочевидь, не хвилювало, адже він продовжив дражнити мене ще кількома укусами, а після й поцілунками на обличчі. Інколи здається, що він може вбити мене цими ніжностями.

Тіло все ще було мов невагомим після оргазму, але згодом я виборола можливість стояти на ногах та повернула до ладу свій одяг і ремені. Саймон же стояв поруч і розглядав мене під час цього, і я могла поклястися що точно знаю де саме знаходяться його очі в той чи інший момент. Це майже пропалює наскрізь, втім палає лише моя шия від кількості уваги.

– Вкотре дивуюся твоєму самоконтролю, – сказала я, коли нарешті подивилася на хлопця.

– В тебе вчуся, – відповів він з посмішкою, схиливши голову на бік. – І хіба не ти казала, що я необачно піддався бажанню?

– Так, але я не про це.

Здається, він хотів запитати про що ж, але мій погляд на його пах говорив сам за себе. Він задовольнив мене, але не так, щоб зробити те саме й для себе. Його ерекція була помітна навіть у чорному костюмі. Я гмикнула, після чого почала збирати волосся у хвіст.

– Що це ти робиш? – голос Саймона почувся з відтінком здивування та посмішки.

– Збираюся розібратися з твоєю “проблемою”.

– Ти хочеш…

Він не встиг закінчити речення, коли я взяла його за зап’ясток та потягнула до дверей. В спину почав віяти прохолодний вечірній вітерець, але зник, коли двері за нами зачинилися, і ми опинилися на сходовому майданчику багатоповерхівки.

– Покажеш ще трохи своєї здатності до самоконтролю, поки ми не дійшли до готелю?

Ще одна тінь здивування промайнула на обличчі Саймона, але після в його очах з’явився знайомий вогник.

– Ці почуття під надійним контролем, втім накопичувальні.

– Тоді додамо робітникам готелю проблем у плані ремонту меблів.