Було доволі складно знайти потрібний будинок, коли немає навігатора. Довелося ловити людей та просити допомоги, і лише з п’ятої спроби знайшлася дівчина, яка показала шлях на мапі. Доволі далеко, але можна пройти.

За цей час я ледь змогла повернути навушники на місце і майже одразу зв’язалася з Меліхом. Він неабияк злякався, коли я раптом припинила відповідати, тому довелося вигадати першу ліпшу причину – якась станція тимчасово вийшла з ладу. Не хотілося брехати йому, але й казати про те, що я йду невідомо до кого, хоча знаю лише те, що він знав мою сестру, також.

Якщо мене зараз не пошматують, це зроблять вже в Алькор, тому, зіславшись на бажання пошукати йому смачніший чай, я пішла до потрібної будівлі.

Хоч у мене й були думки щодо того, хто це може бути, саме хлопець Майї, але не була певною на всі сто. Моя сестра була доволі комунікабельною дівчиною, тому мала багато друзів. Набагато більше, ніж у мене. Тому варіантів багато, втім сумніваюся, що більшість з них все ще думає про неї як про свою колишню подругу, а не як про створіння, якого й потрібно було позбутися.

Так само, як я змінюю свою зовнішність магією, люди змінюють свої маски, і одного разу показують те, якими лицемірними є. І один з цих лицемірів – той, хто видав мою сім’ю мисливцям.

Зупинившись біля потрібних дверей, я відчула, як знову тремтять руки та тяжчає дихання. Коли власник цієї квартири відчинить двері, я або зроблю крок до розгадки вбивства моєї колишньої сім’ї, або відправлюся прямо до них, або створю загрозу для життя перевертнів з Алькор. Була можлива комбінація з двох. Про потрійне попадання не хотілося й думати.

Фелет буде сердитись. Він казав, що я не дурна, якщо розумію ризики вибору цього шляху, але я все одно пішла на це. Схоже, ми обидва помилялися, коли стверджували це. Натиснувши на дзвінок, я вже фактично обірвала собі шлях назад.

– Хвилинку.

За дверима глухо пролунав чоловічий голос, на що я зробила крок у бік. Здається, коли клацнув замок, моє серце підхопило цей ритм, після чого також замовкло, очікуючи, коли з тієї сторони покажеться обличчя цієї таємничої особи.

Дивно, але страху, як перед мисливцем чи іншим перевертнем, я не відчуваю, але не факт, що зараз шосте чуття мене не підводить. Хоч би як це саме чуття не мовчало, потрібно бути напоготові. Я все ще маю можливість знешкодити цього незнайомця та втекти.

Відчинилися двері. Спочатку я поглянула на короткострижене темне волосся, а потім опустила погляд нижче, в один момент завмерши та зустрівшись з не менш здивованим поглядом зелених очей.

Але різниця в тому, що я впізнала цього хлопця, а він мене – ні. Я все ще в маскуванні.

– Вибачте, а Ви..?

– Та от думаю, зайти чи все ж тікати від тебе, Амір.

Я зітхнула на його ще більш здивоване обличчя та підійшла ближче, одними губами промовляючи: Айра.

Амір Хокінс був хлопцем Майї. Ось чому йому є до всього цього діло. Тепер це питання було закрите, адже, хто б там не був, а він дуже дорожив моєю сестрою. Попри те, що їм тоді було всього дванадцять років, він вже тоді здавався мені розсудливим та чистим серцем хлопчиком, якому можна довіряти. Звісно, такий, як він, просто не змириться зі смертю коханої, але те, що він не відвернувся від неї, коли відкрилася наша природа, все ж здивувало.

А може, він також перевертень? Ні, не схоже. Та чи варто мені зараз судити? Я кілька секунд роздивлялася його засмагле обличчя, аж поки він не схаменувся та не пропустив мене у квартиру. Мене одразу огорнув запах чоловічих парфумів, що був частиною цього місця.

– У мене все ще є підозри щодо тебе, – роздивившись вітальню та поєднану з нею кухню, я повернулася до Аміра та прижмурила очі. – Коли ти дізнався про те, що ми перевертні? Майя тобі розповіла?

– Ні, – йому знадобилася кілька секунд, щоб проковтнути гіркоту, яка сформувалася й у моєму горлі, але я не помітила й натяку на брехню, – дізнався у той самий день.

– І ти хочеш сказати, що весь цей час шукав винного у вбивстві? П’ять років?

– Не весь… Ходімо.

Я й з місця не зрушила, замість цього спостерігала, як хлопець прямує до дверей якоїсь кімнати та відчинив їх. Його тіло ледь напружене, що змушує моє відчути те саме, але коли Амір робить вдих та дивиться на мене, це навпаки вселяє невідому мені довіру.

Хоч би там як, а відкривати спину я не збираюся, тож іду за ним, зазираючи до кімнати лише коли Амір зайшов далі.

– Великі Предки…

Не знаю, наскільки сильно розширились мої очі, але рота не можна було не розкрити.

Кімната повністю підлаштована під комп'ютери та монітори, чому міг би позаздрити будь-який гравець. Схоже, ніби всі його гроші йшли саме сюди, і я точно розумію, що Амір привів мене сюди не щоб похизуватися приладдям для ігор.

Монітори показували безліч інформації, якісь коди та мапи, що породжували чимало запитань в моїй нездатній зрозуміти ці схеми голові. Великі Предки, Меліх би вмер від захвату.

– То ось як ти перехопив мою розмову, – я підвела очі на хлопця поруч, який весь цей час стояв мовчки. – Ти хакер?

– Можна сказати й так, – він опустив погляд у підлогу, як і завжди робив, коли говорив про власні досягнення. – Навчився програмуванню, а не так давно почало виходити робити різні маніпуляції по типу перехоплення розмов через радіочастоти та злому міських камер і їх архівів.

Навіть якщо він цього навчився і був вправним користувачем системи, перехопити мою розмову варте великої вдачі. Я користуюся навушником лише в місті кілька разів на місяць, і те, що Амір зміг спіймати цей момент, шокує ще більше. Чи можна це назвати долею, якої я не могла оминути?

– Але ж ти не був технарем, – раптом згадала я, – ви з Майєю обговорювали книжки та картини, а комп'ютер ти сприймав лише як зручний засіб подивитися фільм.

Моя увага зупинилася на видимій частині залу поза кімнатою.

– Не помітила у тебе жодної картини.

– Коли Майя померла, померло й моє тяжіння до творчості.

Те, як змінився його голос у цей момент, ввело мене в ступор. Мій погляд затримався на хлопцеві, після чого я кивнула. Таке неможливо підробити, тільки казати з щирого серця. Він досі її кохає, це очевидно, і хоч би як моє сестринське серце не раділо цьому факту, все ж він не повинен. Краще хай будує своє життя далі, а не тримається за вже мертву дівчину.

– Тож… Що ти хотів мені показати?

– Подивись, – він підійшов до одного з моніторів, увімкнув його та почав чи не бити пальцями по клавіатурі, що я ледь помітно зіщулилась. – Мені вдалося отримати доступ до архівів камер спостереження. Тому я спробував знайти запис потрібних камер в той день та час, коли до вашого дому проникли мисливці.

– Хіба такі записи не видаляються після кількох місяців?

– Таке зберігається до останнього. Ти все ще в розшуку, тож, якщо це відео все ще в архівах, я й подумав, що ти досі жива.

– Ну й що скажеш? – я з усе більшою цікавістю спостерігала за діями Аміра, а потім зосередилася на зображенні вечірньої вулиці та будинку на ній. – Я не помітила тоді жодного чужого транспорту, отже, вони прийшли пішки?

– Так, принаймні, відслідкувавши їхній шлях камерами, я не знайшов транспорту. Можливо, вони були в сліпій зоні.

Чого й варто очікувати. Мисливці існують та вбивають нас вже не одне століття, і точно мають схему проведення цих операцій “звільнення світу від небезпечних створінь” або ж, як це прозвали в народі, – полювань.

Одне лише незрозуміло, чому вони не роблять цього відкрито? Невже бояться, що перевертні, яким вдалося врятуватися, прийдуть за ними? Але ж це чудовий план, аби їх виманити. Втім, цього не відбувається. Я лише зараз замислилася над цим.

– Слухай, – поки запис йшов і темна фігура мисливця вже зникла в будинку через годину після приходу Емми та Майї, я звернулася до Аміра, так і не зводячи очей з екрана, – а чому мисливці ховаються?

– Як на мене, через те, що й ви. Так само як перевертні не хочуть розкривати себе для людей та мисливців, вони також залишаються невидимими для перевертнів. Так легше ввійти в довіру та схопити, аніж кожен буде знати, хто з людей є мисливцем.

У цьому є сенс. Так ми й послаблювали свою увагу, бо не відчували присутності мисливців, хоча вони завжди були поруч серед простих людей.

Мою увагу привернула власна постать, яка йшла додому, що я стиснула долоні у кулаки.

Ця дівчинка ще не розуміє, наскільки сильно за ці кілька хвилин зміниться її життя. І ось “я” вибігаю з будинку, завагавшись біля батькової машини, а потім зникаю з поля зору камери. Пройшла хвилина, дві, а мисливця не було, хоча він був уже в коридорі. Чому ж він не побіг за мною на вулицю? Боявся, що там буде хтось ще з людей та впізнає його? Ні, якщо вже прийшов, то мав знати, що нічого не заважатиме.

– Можливо, він вийшов через інший хід чи вікно. Принаймні, я не побачив, як він виходить з будинку ні через день, ні коли приїхали… – хлопець запнувся, – коли приїхали приводити будинок у порядок.

– І що мені дає ця інформація?

Амір не відповів, лише повернув запис та збільшив зображення в момент, коли чоловік повернувся до камери так, що його обличчя мало б бути видно. Але більшу частину ховала тінь від капюшона, а сама картинка була нечіткою.

Трясця. Я не змогла приховати свого незадоволення, цикнувши, а після відійшла від монітора та почала ходити невеличкою кімнатою. Ну чому, коли з’явився шанс з’ясувати, хто винний у вбивстві, ми все одно залишилися на тому ж місці?

– У мене немає достатньо потужного обладнання, щоб покращити якість. До цього було ще гірше, думав, що буде краще, якщо куплю нове, але ні. Вибач.

– Ти зробив достатньо, Аміре, тобі не потрібно просити вибачення, – зітхнувши, я зупинилася та повернулася до хлопця, який дивився на мене з жалем, але в тому погляді було щось ще. – Кажи.

– Можливо, ти знаєш когось, хто має змогу зробити це краще за мене?

Я замислилася. Дійсно, був такий, чомусь я одразу про нього подумала, але дала собі час переглянути ще варіанти. Амір сів у своє крісло та знову подивився на монітор, на якому вже була зображена Майя. І як часто він переглядає цей запис?

Я знову окинула поглядом кімнату, і мою увагу привернув блокнот на поличці позаду. Амір все ще був зосереджений на записі, навіть коли на ньому нічого не відбувалося, тому я обережно взяла цю невеличку книжечку, погортала, а коли зрозуміла, що це щоденник, поклала собі в сумку.

Ну все, дух крадійки повністю оселився в мені.

– Є дехто, – почала я, знову опинившись у полі зору хлопця. – Це був хлопець Емми. Знаєш його? – у відповідь мені лише похитали головою, після чого я підійшла ще ближче та опустила руку на чуже плече. – Аміре… Тобі потрібно відпустити її. Я дуже вдячна, що ти не залишився байдужим після того, як розкрилася наша сутність, але вона мертва…

– Ти певна, що цей хлопець може допомогти?

Світлі очі відірвалися від монітора та зупинилися на мені, і те, як не одразу цікавість замінила попередній біль, вкололо в саме серце. Як і те, що він, схоже, не збирається слухати мої поради щодо продовження життя без Майї.

Наскільки ж важко жити п’ять років у стадії заперечення і триматися за спогади?

– Так. Якщо його становище не змінилося, у нього все ще є багатенько грошей, тож із цим допомогти він буде в змозі. Якщо, звісно, вже не зробив те саме.

Амір кивнув, а потім вже зібрався встати, втім я натиснула йому на плече та змусила залишитися на місці. Судячи з того, як він витріщив очі, я зрозуміла, що переборщила з силою.

– Але я не знаю, де він живе. Ти ж хакер, пробий по якійсь там своїй базі чоловіка на ім'я Ніл Ренегат.