– Не боїшся, що, дізнавшись, хто ти, він тебе здасть? – голос хлопця був тихий, адже нас міг почути таксист.

– Саме тому ми йдемо разом, щоб у мене було менше шансів видати себе під час розмови. Я більше хвилююся за тебе.

Довелося чекати понад тиждень, щоб я змогла знову зустрітися з Аміром та піти з ним до Ніла.

До мене було б багато питань, якби я пішла у місто просто так, тож довелося чекати наступного походу за продуктами та вирушити раніше. Що ж там, навіть коли я сказала, що хочу прогулятися, Меліх та Лія не приховували підозрілого погляду. Через це мене ще більше кололо почуття провини перед ним через приховування правди. Це не брехня, точніше часткова. Ні, все ж брехня.

Зустрічатися з Нілом на самоті – дурість. Хоч я й зробила те ж саме раніше, але тоді Амір сам мене знайшов, і я хоча б трішки знала його позицію та наміри. Якщо хочу дізнатися, чи може Ніл допомогти з пошуками, а також не розкрити себе, є тільки один спосіб – послати Аміра.

Він може піти сам, але цікавість гризе стінки мого розуму, наче набридлива миша, тому я тут. Краще побачити результат самостійно, ніж здогадуватися та чекати, а потім дізнатися, що хлопця заарештували під підозрою співпраці з перевертнями. Навіть якщо все пройде добре та в нашу користь, я все одно відчувала занепокоєння, через що постійно терла долоні.

– Я поверну гроші за таксі, обіцяю, – коли машина зупинилася і ми вийшли біля дзеркальної багатоповерхівки, я знову заламала пальці.

– Та годі. Певен, тобі зараз гроші потрібніші.

Я посміхнулася, але не відмовилася від своїх слів і знову подивилася на будівлю.

Така велика, видно, що тут живуть не прості люди, які тягнуть від зарплати до зарплати. Це більше схоже на офіс, у крайньому разі, на готель, що спочатку й змусило подумати, що ми помилилися.

Не знаю, як в Аміра, але моє серце колотилося, наче після марафону. Хоча одного погляду на нього було достатньо для розуміння, що хвилювання і його не обійшло стороною. Звісно, коли ось він – шанс дізнатися, хто вбив твою кохану.

Всередині нас зустрів великий вестибюль у мінімалістичному стилі, де тут і там стояли диванчики. Але як би не хотілося спробувати на них посидіти, бо на вигляд вони дуже м’які, ми прийшли не за цим. Попереду був ліфт, який і привезе нас до верхніх поверхів, де зустрінемося з Нілом. Якщо він вдома, звісно.

Я завмерла, зрозумівши, що ми навіть не знаємо, чи є він тут, тому смикнула Аміра за рукав та привернула його увагу до людини за стійкою. Хлопець кивнув та підійшов до нього, поки я стояла позаду та продовжила роздивлятися просторе приміщення.

Тільки б він був тут, інакше доведеться знову чекати мінімум тиждень, а то й більше. Увагу привернуло дзеркало, так що я ледь стримала себе, щоб не відсахнутися. Ніколи не звикну до своїх різноманітних маскувань.

– Ходімо, – низький голос Аміра все ж змусив здригнутися, але коли до мене дійшло, куди саме йти, я тільки сильніше стиснула долоні. – То ж, яка у нас легенда, якщо спитає?

– Ти хлопець Майї, а я її подруга, все просто.

Не думаю, що потрібно дуже вигадувати, та й якщо Амір представить себе як небайдужого до смерті коханої хлопця, і в той час буде з новою дівчиною, це буде дивно… Здається, він і сам від цього був би не в захваті.

Долоні свербіли, тому я продовжила час від часу їх потирати, поки хлопець натиснув на кнопку ліфта, двері зачинилися, а потім відчувся рух вгору. Дуже незвично. Останнього разу я була в ліфті більше ніж п’ять років тому, коли могла спокійно гуляти торговими центрами з Маргарет.

Цікаво, як вона? Чи думає про той день з розумінням, що, запросивши мене погуляти, врятувала перевертня від смерті? І чи жалкує?

Щось всередині мене тремтіло, але я не звертала уваги. Це відчуття було й коли я зустріла Саймона та думала про зустріч з Аміром, а тепер і з Нілом, але жодного разу не сталося нічого поганого.

Ти дуже хвилюєшся, як на ту, кого тренує Фелет, Айро, заспокойся.

Я знаю, що можу втекти, але ж боюся не за себе, ось у чому справа. Потрібно взяти себе в руки. Все ж, якщо Ніл не зможе допомогти, з цією справою можна буде закінчити. Навряд чи Амір погодиться з цим, скоріше продовжить збирати гроші на нове обладнання, але все ж хочу переконати його припинити та жити далі. Йому ризиковано продовжувати, коли вже хтось з людей буде знати про подібні махінації.

Як би Амір не симпатизував мені своєю відданістю, так не можна, життя повинно продовжуватись, адже, на відміну від перевертнів, його час злічуваний.

Пролунав дзвін про прибуття ліфта на потрібний поверх. Мене пропустили вперед, але, оскільки з адміністратором говорила не я і не знаю, яка нам потрібна квартира, знову пішла позаду. Підвівши очі на Аміра, помітила, як напружуються його плечі з кожним кроком до потрібних дверей. Я, напевно, була така ж, коли йшла до нього з думкою, що йду в лігво мисливця. Треба б його заспокоїти.

Але коли я зробила ще один крок, аби наздогнати, Амір зупинився, і мій погляд зупинився вже на дверях, а потім – на дзвінку. Я натиснула на кнопку, коли хлопець не рухався, певно, збирався з думками, після чого всередині квартири почулася глуха приємна мелодія. Ну хоч не та трель, від якої закладає вуха.

Двері доволі швидко відчинилися, я навіть не встигла відійти від дзвінка. Можливо, адміністратор попередив Ніла щодо гостей. Коли я побачила його, не могла не помітити, що він тепер вище, ніж я пам’ятаю. Десь на голову вище за мене. Що ці хлопці п’ють та їдять, щоб бути такими, я все ще не можу зрозуміти.

Темні очі, в колір такого ж чорного волосся, уважно пройшли по мені, що я ледь стрималася, аби не здригнутися, а після й по Аміру. Як був якимось відстороненим та серйозним, так і залишився. Моя думка щодо нього також не змінилася.

– Чим зобов’язаний?

– Не знаю щодо зобов’язань, – Амір почав першим, тоді як я продовжила роздивлятися господаря квартири, – але сподіваюся, що погодишся допомогти.

– З чим же?

– Справа Емми та Майї Ішигамі.

Від мене не приховалося те, як він стис ручку дверей сильніше, почувши ці слова, а після його очі знову зупинилися на мені. Я кивнула.

Ніл все ще пам’ятає, отже, є шанс заручитися його допомогою. Він кілька секунд про щось думав, а після запросив нас зайти та сісти у вітальні. Я прослизнула одразу за Аміром, намагаючись не дивитися на Ніла занадто довго.

Квартира була не менш шикарною, ніж вестибюль внизу, а далі я помітила ще й вихід на балкон. Еммі б сподобалося тут жити… Коли Ніл сів у крісло навпроти дивана, на який сіли ми, мій погляд відірвався від розглядання квартири.

– Ти якийсь детектив, чи що? Мисливець?

– Не зовсім. Але я хочу дізнатися, хто вбив мою дівчину в той день.

– Он воно як, – здається, він зробив для себе якісь висновки з цим зізнанням, а його поза стала більш розслабленою. – Мисливці й вбили, то ж сенсу шукати? Та й що робити з цією інформацією? Ця сім’я була перевертнями, у той же суд з обвинуваченнями про вбивство не подати, це не працює. Я не хочу неприємностей. Певен, як і ти. Чи тобі просто хочеться знати?

Мені знадобилося закусити щоку, щоб не бовкнути щось. Ні, звісно, я за те, щоб відпустити мертвих, цього хочу й для Аміра, але чомусь мене ще більше бентежить факт, що Ніл веде до відмови та говорить про мою сім’ю, ні, про Емму, як про щось поза його справою.

Подібний контраст у ставленні хлопців до моїх сестер вражає. Але він не звучить так, ніби збирається перерізати нам шлях у пошуках, інакше б вже вивів нас геть, або, гірше, здав поліції. Амір також замовк, обмінюючись з Нілом поглядами, а після продовжив.

– Я маю запис, де видно лице цього мисливця, – я злегка примружилася, коли очі Ніла навпаки розширилися. – Але мого обладнання недостатньо, щоб покращити зображення. Тому й прийшов просити допомоги.

– Хакер, еге ж? Перерив всі бази, щоб знайти близьких цієї сім’ї.

– Можна й так сказати.

З боку хлопця почувся короткий гмик. Він навіть не здогадується, хто є цими “базами”, але все одно подивився на мене, ніби намагався згадати, чи бачив мене, та зрозуміти, чи про мене говорять. Може, моя зовнішність йому когось нагадує, але точно не сестру його колишньої коханої.

Я трохи посміхнулася, після чого він відвів погляд, а я ще більше закусила губу. Самовдоволений поганець.

– Вибач, але навряд чи в мене є такі програми, – зі мною навіть не намагалися розмовляти, втім так краще. Не певна, що мій голос змінився за стільки років так, як у них, – тому, всього найкращого.

– Але ж... – Амір підскочив, я ж торкнулася його руки та хитнула головою, на що у відповідь почула різкий видих. – Хіба тобі не важливо, хто причетний до вбивства Емми?

– П’ять років минуло. Вони були перевертнями, а мисливці зробили свою справу. Що з того, що ми дізнаємось, хто це був? Максимум – повісити його фото як мішень для дартсу.

Від того, яким холодним тоном говорив хлопець, у мене всі нутрощі здригнулися, тому я ще раз торкнулася руки Аміра, але він не реагував. Ніл точно не збирається допомагати, і чомусь посилювалося відчуття, що він от-от полишить свою лояльність та не дасть нам піти. Ні, мені цього не потрібно, так само як і не хочу наражати Аміра на небезпеку. Треба йти. Швидко.

– Ходімо, – я все ж заговорила, але тихо, адже на дотики хлопець не реагував, – ти намагався, а тепер залиш цю справу.

Амір перевів на мене погляд, так що я могла помітити, як у ньому пролітає небажання здаватися, злість, біль та жаль. Мені також не хотілося його відмовляти від розслідування, але, якщо він продовжить, нічого хорошого з цього не буде. Буде гірше як йому, так і мені, бо доведеться тікати за допомогою магії, що ще більше споганить ситуацію.

Амір кілька секунд вагався, а після кивнув, розвертаючись до виходу. Навіть так відчутно, наскільки він розбитий, опинившись у глухому куті, з якого вже не вибратись.

Я вже збиралася йти, але по спині пройшов мороз від відчуття, що щось не так. Повернувшись до Ніла, я завмерла, коли той так і дивився на мене оцінююче, а після зробив крок ближче. Я ж – назад.

Не схоже, що він хоче провести нас із квартири, принаймні не коли так дивляться саме на одну людину. Дідько, ні, відключи свій мозок та не роздумуй ні про що, кажи “бувай” і виштурхни нас звідси. Я вже починаю проклинати саму думку, що колись хвалила тебе за розум.

– То ви з Майєю були друзями?

– Певною мірою… – зібравши у собі всю мужність та закривши страх, я кивнула. – Коли Амір сказав, що йому потрібне якісніше обладнання, я згадала, що Майя розповідала про доволі заможного хлопця своєї старшої сестри.

– Он як?

Я знову кивнула.

Досить розмов, так вище шанс видати себе, тому я охопила хлопця поглядом у відповідь та розвернулася до виходу. У пориві Амір навіть не подумав зачекати на мене, – от дякую, – втім це менш схоже на підставну поведінку двох змовників. Хоча мені все одно ніяково бути тут самою, особливо коли Ніл показав свою позицію. Він вважає дію мисливців нормальною і відвернувся від моєї сестри, на відміну від Аміра.

Ця поведінка для мене більш очікувана, але, схоже, я встигла забути, як це відчувається.

Мого рота затулили, що я не встигла видати й писку, коли мене потягнули назад, і я опинилася притиснутою спиною до чужих грудей. Паніка охопила мене, як тієї ж ночі, коли не було змоги й ворухнутися. Але ж я можу, знаю, що можу, я сильніше будь-якої людини, втім зараз могла лише вхопитися за долоню на своєму обличчі.

Що за чортівню він робить? Невже здогадався? Потрібно зачекати, роби спокійний вдих та видих, Айро.

– Ти справді думала, що я не впізнаю тебе, лисичко? – низький голос звучав так близько, що мене ледь не пересмикнуло, але я видавила з себе відверте здивування. – Ти можеш маскуватися, але я спостерігав за тобою достатньо, щоб пізнати навіть так. Хоча визнаю, маскуватися ти навчилася добре.

Я всіма силами намагалася не видати реакцію, яка б могла підтвердити думку Ніла щодо моєї справжньої особистості. Він мене провокує, перевіряє. Не міг він за кілька хвилин мене впізнати. Навіть моє маскування й близько не стоїть зі справжньою зовнішністю, не враховуючи, що минуло вже п’ять років з нашої останньої зустрічі. Не може впізнати, просто не може.

– Ти завжди дивилася на мене без особливого ентузіазму. Ніби сприймала мене негідним твоєї сестри, але тримала це при собі. Твій погляд ні з чим не сплутати, Айро.

Мене лякало, як холодно він це каже, дуже самовпевнено, хоча знаю, що зараз він спостерігає, чекає, я відчуваю його погляд на собі. Я його не бачила, але він точно ловить кожен мій рух та подих.

– І зараз, коли я, на відміну від того хлопця, не чіпляюся за вже мертву дівчину, ти подивилася так само. Подумала, що я так і залишився негідним Емми, так? І знаєш, ти матимеш рацію.

Коли Ніл нахилився ще нижче, здається, все в мені в цей момент завмерло.

– Бо я перестав її кохати з того моменту, як вона зізналася в тому, ким вона є. Вона та вся ваша сім’я стали мені ворогами. Мисливець не може кохати чудовисько, яке має вбити.