Не знаю, хто може вважати це мінусом, але для мене те, що у місті настільки багато людей, що на тебе усім начхати, є найбільшим плюсом. І хоч це й так, але ходити без маскування – все одно що обклеїти себе позначками "потенційна мішень" та чекати, коли тебе пов'яжуть.

Так, пройшло п'ять років; так, моя природна зовнішність змінилася, а фігура стала більш жіночною; так, я не є настільки "свіжою" ціллю для мисливців, як нові розкриті перевертні. Проте, я не можу ризикувати.

Востаннє перевіривши, чи все купила по списку, хоча "купила" – це дуже гучно сказано, я підійшла до найближчої вітрини та подивилася на своє відображення.

Сьогоднішнє маскування було у вигляді дівчинки-підлітка із темним густим волоссям, зібраним на маківці, а щоки покриті ластовинням. Зовсім не схожа на мене, навіть одяг інший, новіший та відповідний середньостатистичному мешканцеві міста. Це бачать всі, але варто мені подивитися на себе та не сприймати себе під маскуванням, як ясно бачу трішки брудний після посиденьок на піску одяг, так само як і взуття, яке потрібно замінити.

Пам'ятаю, як кілька тижнів тому ледь не підскочила від великої кількості води, що пройшла крізь щілини, коли вступила в калюжу. І якщо мисливці вважали, що першою моєю зміною у зовнішності буде відрізати або пофарбувати волосся, як у більшості фільмів, де героїня має ховатися, тоді вони помилялися. Не сказати, що воно стало дуже довгим, але вже досягло лінії талії, а не лопаток. Враховуючи, що я завжди його збираю або заплітаю, незвично бачити таку довжину.

Спустившись вулицею нижче, мою увагу привернула залізячка у провулку, і щось мені підказувало, що це саме одна з потрібних Меліху деталей. Принаймні, я на це сподіваюся. У іншому випадку переплавить, чи що він там робить з металом.

Перед тим як піти туди, я озирнулася, наче якби мене помітили за підбиранням чогось з землі, донесли б у поліцію. Хоча іноді не соромлюся навіть залізти подивитися, що у найближчому сміттєвому баку. Але ж одного разу знайшла там доволі непогану куртку на зиму, лише трішки підшити та попрати, тому яка різниця?

– Нумо подивимось… – присівши біля шматочка металу, я дістала із кишені окремий список від вовчика-братика і подивилася на малюнок з написом, а після порівняла його з залізячкою, всміхнувшись, коли предмет та малюнок збіглися. – Чудово, ідеш зі мною.

Я обережно підхопила блискучу штучку, мов сорока прикрасу, але з неї раптом вивалилась така ж металева кулька. Помилилася? Хоча й чорт з ним, зайвим не буде.

Не люблю ганятися за дріб’язком, але все ж підвелася та пішла далі у провулок, так що гул натовпу став усе тихіше, а сама я ледь не гарчала, коли випадково відштовхувала кульку взуттям чи не встигала вхопити її. Ну що за чортівня. Ще й темно так. Будівлі стояли близько й були такі високі, що світло ледь проступало донизу, але в один момент я вже ж змогла схопити кульку та стиснути між пальцями.

І в цей момент мене пробрало знайоме оціпеніння. Я не бачила, що його викликало це відчуття, навіть не чула. Як і у той день. Я просто знаю, що щось не так і треба розвернутися та бігти. Що я й зробила, але коли зробила крок назад, з-за кута в кількох метрах попереду вилетіло чиєсь тіло та врізалося у стіну. Якби не часткове заціпеніння, я б точно видала якийсь зляканий звук, але була в змозі тільки змусити себе знову зробити крок назад.

– Ну й хто тут тепер мисливець, а?

Чоловічий голос пролунав із того ж кута, а потім до людини, що так і лежала біля стіни та стікала кров'ю, вийшов хлопець близько моїх років. Я ледь відділила його фігуру від темряви через чорний одяг на ньому. Він був наче ті рок-зірки або танцівники. І зараз він був дуже злий.

– Давай, поклич допомогу. Я зачекаю, щоб вбити за раз якомога більше ваших покидьків.

У мене відпала щелепа. Це точно перевертень, і, схоже, його навмисно чи ні хотіли спіймати у такому місці, але мисливець переоцінив свої сили. Цей хлопець був високий, і навіть якби не мав здібностей перевертня, все одно мав дужий вигляд, а піднявши очі до його голови, я побачила такі ж вуха, як і у Меліха.

Вовк.

Мене пересмикнуло, коли одне з його вух повернулося у мій бік, а потім й голова, і на мене подивилися карі очі. Вони були світлішими, як і відбувається з перевертнями, коли вони відпускають більше своїх сил.

– …Саймон?

Було важко не помітити, як напружилися його м'язи під одягом, але я не встигла й зрозуміти, що сказала. Щось у ньому нагадало мені знайомого, не те щоб друга, але ми якийсь час спілкувалися через спільний проєкт, і трохи після, але потім спілкування припинилося десь за три місяці до того дня… Все ж інтереси хлопців та дівчат в якийсь момент починають помітно різнитися.

Я пам'ятаю його ще підлітком, який тільки починав формуватися з хлопчика в чоловіка, і він точно не мав вовчих вух та такої сили. Великі Предки… Краще б я тікала, хоча це могло б з більшою ймовірністю вбити мене, ніж я щось сказала цьому… велетню.

– Ти ще хто така?

На мить відволікшись на болісний стогін мисливця, він змусив його замовкнути новим ударом ногою в живіт, і я почула, як щось від цієї дії точно зламалося, а потім зробив крок до мене, поки я – назад.

– Щось я тебе не пам'ятаю. Якщо розпатякаєш комусь про те, що побачила, я тебе знайду та не подивлюся, що ти дівчина.

І ось знову той гуркіт страху у вухах, коли я дивлюся прямо в очі тому, хто може мене вбити одним махом.

Спостерігаючи за іншими перевертнями в Алькор, я побачила наші відмінності: вовки сильні, зайці швидкі, а лиси компенсують відсутність достатньої фізичної сили ілюзіями. Фелет тренував мене фізично задля захисту від мисливців та інших людей, і хоч я можу впоратися з Меліхом, він має куди менше м’язів, ніж цей хлопець. Навіть не знаю, чи можна взагалі порівняти його з Фелетом.

Залізяка боляче впилася мені в долоню, яку я стиснула в кулак, водночас думаючи, що робити. Це точно Саймон, він видав себе реакцією на це ім’я, та й придивившись вже ближче, мені стали знайомі риси обличчя того мовчазного підлітка, що тепер втратили більшість своїх м’яких ліній. І хоч би як не були зсунуті один до одного брови та змінений зовнішній вигляд, очі залишились ті ж.

Проковтнувши неприємний клубок у горлі, я все ж зробила вдих та прикрила очі, концентруючись на силах, які огорнули та змінили мою справжню зовнішність. Тут нікого немає, крім нас та непритомного мисливця позаду. Показати себе йому нічого поганого не відіграє, правда ж?

Я можу й підіграти зі своєю підставною зовнішністю, сказати, що нічого не скажу та втекти. Але, побачивши когось із минулого життя після стількох років, зрозумівши, що він один із нас, мені не хотілося стримуватися.

– Саймоне, – знову подивившись на перевертня, я зіткнулася вже не зі злим, а шокованим поглядом, і тепер вже не я зробила крок назад, – я й не знала, що ти один з нас.

– Айра? – не знаю чому, але тремтіння у чужому голосі викликало у мене усмішку та трохи допомогло опанувати пекуче відчуття десь у грудях. – Ти ж… Я думав, що ти загинула. Твоя сім'я…

– Я втекла. Мисливець намагався вбити й мене, але не зміг.

Кожне слово про той день наче повертало мене у нього не у спогадах, а в реальності, через що знову з'явилося відчуття нудоти, але я втрималася і підвела очі від чужого взуття до обличчя. Саймон так і дивився на мене, у його очах промайнуло стільки емоцій, що я не встигала їх розуміти.

Хотілося обійняти його та дати волю емоціям, але те, як він змінився, а також змінилася я, зупиняло, змушуючи так і стояти, а потім подивитися за спину на мисливця. Ну от як хлопці так ростуть? Що Саймон, що Меліх п'ять років тому були приблизно того ж зросту, що і я, а тепер стали ще тими амбалами.

– Мисливець сам став жертвою, так? – дивлячись на непритомне тіло, я намагалася не реагувати на те, як уважно на мене дивляться. – Так і залишиш його лежати тут?

– Ні.

У відносній тиші шаркіт взуття здавався надто гучним, хоча я й з людськими вухами. Моя увага знову повернулася до Саймона, коли він відступив від мене та схилився над чоловіком, хапаючи його за грудки. Настільки легко, ніби той нічого не важить.

Я теж так можу і бачила, як Фелет робить те ж саме, але все ж це змушує щоразу затримувати подих та спостерігати мовчки. Здається, Саймон сказав щось на кшталт "зачекай", але я не слухала, розуміючи, що він хоче зробити.

Бачити смерть все ще боляче для мене, навіть якщо це мисливець. Щоразу, уявляючи їх смерть, повертаюся до тієї жахливої картини на кухні.

Я заплющила очі, і хоч вони знову зайшли за кут, я все одно чула, як тягнуться по землі ноги непритомного, а після й глухий хрускіт зверненої шиї.