Світ
Вікторія Тодавчич
Вона була не схожою на інших, Ні, зовнішність красива як у всіх. Та поринала знов у свої вірші, Й жила в них, наче це єдиний світ. Кохала в них, кохання відчувала, Всю радість, сум, всі почуття – живі. Бо час свій та, поезії віддала Це був її притулок, її дім. Вона сама створила своє щастя, Пером життя обрала те своє. Поезія – що може бути краще? Там кожен своє серце віднайде.
2022-11-11 07:40:22
14
7
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (7)
Вікторія Тодавчич
@Лео Лея я рада, що вам сподобалось ❤❤❤
Відповісти
2022-11-11 09:28:40
1
Микола Мотрюк
Файно!)
Відповісти
2022-11-13 16:44:44
Подобається
Вікторія Тодавчич
@Микола Мотрюк щиро дякую 🌻
Відповісти
2022-11-13 16:57:37
1
Інші вірші поета
Не маю права Присягаюсь. Випадковість Хай засяє надія!
Інші поети
Maria
@Mimoza
Юрий Voituk
@yura2016_voituk
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2684
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1989