Перше, що побачив Ден була, о диво, темнота. Щось дуже сильно впиралось в спину і не давало нормально дихати. Пахло сирістю і землею.
- Мдам. Це явно не моя кімната, ааай! Ну і куда блять на цей раз. – питання більше риторичне.
Коли очі більш-менш привикли до пітьми, хлопець зміг побачити невеликий тунель, який вів … куда? Просуваючись полуприсядом, Ден знову і знову думав як би було добре закрити очі і проснутись в свому ліжку. Хер би з ним шо батьки знову кричали б за його лінь, за погані оцінки і за срач в кімнаті. Все краще, ніж бродити хер знає де в богом забутому світі.
Пройшло хвилин 5 перш ніж з кінця тунелю почало пробиватись слабке світло. Ден акуратно виглянув з-за краю. З гори йому відкрився вид на велетенський каньйон з руїнами. Вони були всюди і складалось враження, ніби вони і складали цей каньйон. Ніби якись хворий архітектор попробував скластипрекрасний макет а потім роздовбав його бітою а уламки склеїв між собою в хаотичному порядку. Містичних ноток цому всьому придавали дивні яскраві камні. Вони ніби свтились як лампочки. Подекуди були великі ділянки без них. Ніби хтось викопав їх зі стін. Ще йому на думку прийшло аніме, яке він бачив в дитинстві – Гурен Лаган. Там вони тоже жили під землею.
- Цікаво якби я був героєм гурена, то Каміно чи Сімоном? – усміхнувся в думках хлопець.
Не побачивши признаків людей, а значить потенційної небезпеки, він акуратно спустився вниз. Благо за своє життя довелось не раз попадати в ситуації, коли навики скалелаза виручали.
Тільки внизу, коли Ден вирішив провірити, чи не загубились по дорозі папір і олівець він поняв, що довбаний годинник знову пропав. Хлопець був впевнений, що його не було уже як тільки той проснувся в цьому непонятному місці.
- Срань. Знову я попав в якусь жопу та ще й один. Просто заєбісь.
Ноги самі пішли по незнайомому каньйону. Заринувши в свої думки, Ден не зразу поняв, як вийшов на центральну площу руїн. Тут окрім ровалин з каменю валялись тонни металу і тих самих незрозумілих механізмів, які він бачив на кораблі і в тій проклятій кімнаті, з якої все почалось.
- Та якого хера тут твориться? - в думках крикнув хлопець.
Тільки тепер, коли він більш детально почав оглядати місцевість, помітив не тільки мусор навкого, але й кості. Звичайні людські кістки. На площі їх було дуже багато. Ден вирішив подивитись всередниу того, що давно, очевидно, було будинками. Чим дальше від центру, тим більш цільними вони здавались. І в більшості з них всередині були людські останки. Деякі в ліжку, деякі прямо посеред кімнат. Ніби якась смертельна хвороба за пару днів викосила все місто під ноль. На цій думці хлопцю варто було б почати переживати і за своє життя, але він був не з тих, хто його цінував.
Зараз головною метою для нашого героя було вилізти з цьої жопи міра. Найкращою ідеєю стало тупо йти вперед, - кудась та й вийду. – думав Ден. Так і зробив. Йому повезло: через хвилин 20 блукань він побачив підйом вверх і уже знайомий запах моря.
За 2 звилини хлопець уже стояв на березі і проклинав вкотре долю. Знання того, що він знаходиться на острові ні каплі не полегшило ситуації. Більше того, це значить шо і самостійно вийти кудась в цивілізацію він не зможе. А ще в нього не було жодної сигарети, від чого взагалі хотілось здохнути. За весь час цьої «пригоди» він курив тільк пару раз. В них була тільки Алексова пачка на всю компанію. Вони економили як могли. А тепер ні сигарет, ні Алекса, ні-ху-я. А ще дуже хотілось пити і їсти, тому було прийнято вольове рішення піти пошукати на самому острові. Мають ж бути тут якісь фрукти або, якщо повезе, маленькі тваринки.