- Василіч, ми всьо поскладали. – потираючи руки доповів міцний мужик років сорока з дуже неприємними рисами лиця.
- Добре, завтра підем до скупщика. Рознюхаєм, може де накрили якись музей, або завод. Хуй пойме звідки це могло появитись.
- А ничка не занадто палевна? Мало лі який бомж зайде сюдаа, а тут гопа, падгони.
- Заколоти досками тоді. Тут десь валялись. На цих розвалюсі мало хто буває, вона закрилась ще коли я в портки срав, але перестрахуватись не лишнє. – зкомандував такий ж неприємний чоловік, почісуючи щетину.
Трійця злочинців закінчила своє, скажем так не дуже законне дільце, і направилась в сторону міста.
- Чуш Василіч, ніби хтось базарить.
- В тебе галюни уже, харе бухати, костиль.
- Та не, реально, ніби толпа пездюків. Вони наче в стороні заброшки.
- Та нема тут нікого, ще раз пояснюю для тупих. Ідем краще йобнем пивка. Ми сьогодні заслужили.
- Ну хуй з ним, пішли.