- З чого б почати… - сказала Мадам задумчиво, відсьорбуючи чаю з кружки, більше схожої на велику чорну колбу – Давайте по черзі. Ми зараз знаходимось на кораблі, як ви уже могли зрозуміти. Ім’я йому Теногрея. Ми дрейфуєм по морю уже 160 років.

- Ого - тільки й змогла прошепотіти Інна –Хіба можна адекватно жити на кораблі?

- Розумію твоє здивувння, доцю. Насправді ми не то щоб погано жили. Їду дає промисловий район. В нас непогано настроєна ферма, є стайні, тому і м’яса вдосталь. Наші інженери розвивають механізми, щоб забезпечити комфортними умовами кожного жителя. З ліками проблема, але й хворіб крім цинги в нас не буває. Одним словом ми пристосувались. Така собі самостійна країна

- А звідки ви берете ресурси для інженерів? Якщо постійно будувати нові механізми, ніяких запасів не хватить. Я вже мовчу про корозію і поломки.

- Та так, то тут то там. В нас існує спеціальний підрозділ водолазів, які деколи можуть дістати з дна щось корисне.

- Не пойміть неправильно, мені просто цікаво – попередня відповідь Алексу не сподобалась, але він розумів, що більш точної не отримає – а що ви робити з померлими людьми?

В кімнаті забриніла тиша. Таке очевидне питання. Хлопець хотів побачити в очах старої жінки хоч каплю сорому або суму. Але натомість вона абсолютно спокійним голосом відповіла:

- Пускаєм на удобрення і корм тваринам.

- Піздец – більше здивовано ніж налякано сказав Грег.

- Та як ви можете, це ж люди? – Інна не стримала сліз. Її зразу ж почала заспокоювати Рокса – ви мразі, всі ви мразі.

- Розумію ваше недовольство, юна леді. Але подумайте самі. Не від хорошого життя ми змушені так робити. В умовах постійної нехватки ресурсів було б великою тратою викидати їх за борт. Рослинам все одно з чого проростати, а свиням все одно, що їсти.

- Я буду виглядати дураком, якщо спитаю, чому ви не вийдете на сушу? – Грег просто хотів поміняти тему. Йому було тяжко виносити цю атмосферу.

- Ми не можем. Суші нема. 160 років тому наше поселення процвітало. Ми жили на невеликому острові, зато в мирі і злагоді. Мій прадідусь був старостою і слідкував за тим, щоб люди жили в достатку. Само собою, розвиток науки стояв на одному з пріоритетних місць. Організовувались експедиції для пошуку ресурсів на сусідніх островах. Як виявилось їх було дуже багато у відносно невеликому радіусі, проте всі пустинні і непригодні дял життя. Однак одного разу ми знайшли дещо вражаюче. Як мені розказували, це було підземне місто, світилом для яких слугували кристали. – Вона витягнула з-під сорочки маленький кулон, всередині якого світився всіма кольорами веселки маленький камінь.- Сімейна реліквія.

-

- Ну так вот. Нам не вдалось вияснити, чому там більше нема людей. Як мінімум у живому вигляді. Останки їх були розкидані по всьому поселенню. Проте ми знайшли цей корабель, повністю в робочу стані і з Хранителем на борту. Періодично невеликі екіпажі відправлялись на цей острів для видобування цих мінералів і пошуку слідів тих людей.

- Хранителем? Ви про ту стрьомну статую? – Рокса з відразою запитала.

- Будь ласка, не називайте його так. Всі на цьому кораблі завдячують життям йому. Знайдене поселення було дуже розвиненим. Більшість того, що ви можете побачити тут – це їх досягнення. В бібліотеках було знайдено безліч ескізів та розрахунків. Правда майже всьо написане незрозумілою мовою. Не бачите нічого дивного?

- Що могло знищити таку могутню цивілізацію – більш стверджувально, ніж запитально сказав Алекс – враження, ніби вони від чогось хотіли втекти на кораблі, але не встигли.

- Саме так. Ми це і пробували вияснити. До одного дня…. Тоді експедиція як завжди вийшла на дослідження. Як мені сказали, вони знайшли таємну кімнату, а в ній дивний годинник.

- О прям як ми – хохотнув Грег.

- Це і був він, дибіл – закотила очі Рокса.

- Скоріше всього, мої нові друзі, ви якимось чином знайшли його. Але вернемось до історії. В той момент, як його вже хотіли витягнути з постаменту – Мадам вичекала паузу. – із нього вилізло створіння, яке світило яскравіше сонця. Це світло засліпило всіх, хто зайшов кімнату. Воно витягнуло годинник з постаменту і понеслось до виходу. В цей момент почався страшний земплетрус. Ті, хто лишився на вході страшно перелякались і побігли звідти. Вхід до кімнати завалило камінням, але це не дало монстру добратись до них. Що було з рештою експедиції можна тільки догадуватись. По прибутті додому вліцілих чекала не менш трагічна доля. Виявилось, що землетрус був на всьому архіпелазі і він почав іти під воду. На раді старост було вирішено збирати людей і переселятись на знайдений корабель. На це все пішло 2 дня. Брали все необхідне, включаючи тварин. Хоча припаси грунту, насіння рослин та інших припасів уже були на борту. Ми не врахували лише одного – Теногрея знаходився під землею. Ми просто не мали можливості витягнути його на берег. І тоді сталось чудо. Рівень води вже повністю затопив підземне поселення і піднімав корабель під стелю, але ні один камінь не впав на нього. Хранитель ніби відкидав всьо лишнє. Цим захисним полем і проломили грунт над нами та вийшли у відкрите море з надією колись вибратись на сушу.

- Не дуже весела історія

- Розумію, на вас це все навалилось так раптово. Можете піти відпочити, я розпоряжусь.

- Дякую, ви дуже добрі до нас, враховуючи те, що ми тут чужі. – Алекс старався, щоб його тон був максимально вдячним.

- Ага, ви прям дуже крута – підтримав Грег.

- Тоді мої слуги проведуть вас у кімнату, де ви зможете перевести дух. На разі всього доброго.

Компанію вивели на палубу до спуску вниз. Як і очікувалось, корабель був багатоярусним, як круїзний лайнер. А знаходились вони очевидно на верхньому. Не дивно, що сільськогосподарські угіддя знаходились саме тут. Тільки цей поверх мав доступ до сонця. Їх же провели на 3 поверхи нижче. Тут було мокро, темно і грязно. В кімнаті їх чекав Ден.

- Прівет. А мене підлатали. Так що, ви знаєте як звідси звалити? – натягнути радісно запитав він.

- Не всьо так просто…